Ось так, так і так!

Розділ 17: Ось так, так і так!

 

— М… Пробач, що ти казала?

— Щось сталося?

Нонна дивилася на мене зі схвильованими очима. Я вчила її шити, але не помітила, що раптом задумалася.

— Все гаразд, дівчинко.

Насправді після вечірки я дещо зрозуміла. Я не знала, що мені робити зі своїми почуттями.

— Слідкуй за мною. Зараз я тебе навчу, як зшивати…

— М-м…

Нонна швидко взяла два клаптики та почала їх зшивати. Я відчула себе винною, адже Нонна, як ніхто, вміла відчувати людей.

— Вибач мені, я дещо задумалася.

— Вікі, ти як мамуся.

— Ох?

— Мамуся теж мене не помічала.

— Любонько, можеш мені розказати про неї більше?

Я відчула, наче я повинна звернути на це увагу, тому попросила її не зупинятися. Зі щемом у серці Нонна розповіла мені про свою рідну мати.

Через деякий час я зрозуміла, що її мати могла прийти додому пізно вночі, спати до опівдня, просинатися й пропадати до темряви. Ось в такому середовищі зростала ця мала.

Проте з якогось моменту та жінка почала бути розсіяною, прямо як я недавно. Час, який вона проводила у думках, зростав, вона навіть перестала займатися хатньою роботою. Це продовжувалося до того дня, поки вона не вирішила залишити дитину на вулиці.

“— Я сходжу на базар.”

Сказала вона і більше не повернулася.

Я не могла не обійняти її, міцно пригорнувши до себе.

— Вибач мені. Я більше не робитиму так. До того ж ніколи не залишу тебе. Ніколи!

Нонна хитнула головою.

— Ні, Вікі, неправильно.

— М? Я не хочу, щоб ти сумувала.

— Вікі, у тебе щось сталося? Скажи мені.

Вона дивилася прямо в мої очі. Її погляд був серйозним і напористим, наче вона розуміла, що я кажу неправду.

— Хочеш знати… Гаразд. Я не знаю, про що думала твоя матінка, але я буду щирою з тим, що хвилює мене. Тобі може бути не цікаво. Все ще хочеш мене вислухати?

Нонна кивнула і знову подивилася на мене.

— На вечірці був дуже дивний чоловік. Мені здалося, що він хотів зашкодити комусь. Командор спробував схопити його, але той утік. Я не дала йому це зробити, ох... і я... ну, зловила його, знаєш, як буває… гуп ногою зробила йому, а потім ще коліном отримав.

— Неймовірно! Ти неймовірна, Вікі!

Очі Нонни загорілися захватом і запалали повагою. Я зробила це заради себе, тому від її дитячого захвату мені стало незручно.

— Саме через це я увесь цей час хвилювалася. Я завжди могла протистояти поганим дядькам, але ніколи не думала про те, щоб більше не робити цього. Мені варто було втекти звідти. Тепер ти розумієш, чому я не помітила тебе раніше? Якби щось пішло не так, ти б могла бути в небезпеці.

Вона замовкла, видно, думаючи про щось.

— Ти не можеш битися, бо в тебе є я?

— Саме так, маленька. Я не хочу наражати тебе на небезпеку. Захистити тебе мені важливіше, ніж надрати зад поганим дядькам.

Не сказавши нічого, вона взяла голку і почала шити.

— Я сказала щось не те?

— Я не хочу, щоб ти вв’язувалася у це. Мені тебе шкода.

— Нонна, любонька, ти найважливіше, що у мене є. Тобі не варто жаліти мене. Зрозуміла?

— Ні. Я не хочу, щоб ти стримувалась.

Навіть діти мають власну гордість, яку вважають за потрібне відстоювати.

Але для мене не було можливим поводитися як наймичка на її очах. Мені просто потрібен час.

— Ти зникнеш, якщо продовжиш стримуватися!

— Але чому? Я ж тобі вже сказала, що я нікуди не подінуся!

— Надери зад усім поганцям! Я вірю в тебе!

Нонна залилася сльозами, наче щось порвалося всередині. Вона ридала не стримуючися. За весь час з нею, я уперше побачила її такою.

Про що думала її матір, залишаючи її на волю долі? Якби я могла обирати, я б обрала Нонну, але не її мати. Нонна не була винна у тому, що переживала та жінка.

Я потирала її маленьку спинку.  Нонна ще ніколи не плакала. Думаю, вона засумувала, бо думала, що “Вона пішла тому, що стомилася терпіти мене.”

Нонна викликала нічого окрім жалю, я навіть відчула, як у мене полилися сльози.

Коли мені було вісім, мене віддали Ланкому зі словами: “Тепер ти працюватимеш у дворян. Постарайся.” Мені, як дитині, доволі зрозуміло пояснили, що і навіщо я маю робити, тому ніякої образи у мене на них не було, навіть якщо мені було дуже самотньо.

У порівнянні зі мною, її просто кинули. Наскільки ж сильно це її ранило?

Я всадила її на свої колені.

Нонна, яка гикала та шмаркала, була доволі маленької будови, як для свого віку. Вона все ще мала цю “крихкість”, притаманну дітям, які мало доїдали та жили в ненайкращих умовах.

Я ніжно підтерла її сльози до того, як ще раз пригорнути до себе.

— Добре. Якщо до нас прийдуть погані люди, я задам їм прочуханки. Ти найголовніше, що я маю. І, повір мені, я ніколи не зміню своєї думки. Тому буде краще, якщо ти втечеш, я втечу з тобою. Я ніколи не залишу тебе.

Слухала вона мене? Поплакавши, у неї з’явилася стомлена млявість. Вона нарешті заспокоїлася, стала рівно дихати й зариватися обличчям у мої груди.

— Не хвилюйся за мене, Нонна. Вікі вже доросла.

Після того, як я це сказала, вона раптом подивилася на мене.

— Ей, прошу.

— Ммм?..

— Зроби це ще раз. Покажи, як ти це робила. Я хочу подивитися.

— Зараз? Тут?

— Ага.

— Ох…

Це доволі незручно, але хто я така, аби відмовляти дитині, яка ще хвилину тому заливалася сльозами. У мене не було вибору, тому я усе-таки показала їй кілька прийомів, використаних мною і взяла з неї слово, що вона мовчатиме про це.

— Я робила це так, ось так, так і так! І під кінець ось так!

Якби хтось побачив мене через вікно, подумав би, що якась жінка з’їхала з глузду.

У відповідь я отримала задоволене “Ще! Вікі, покажи ще!”, відтворивши удар з обертом, те, як я тримаю за плечі та б’ю у живіт, а закінчую ударами в шию.

— Нонна, пообіцяй мені. Поки я тобі не скажу “можна”, ти ні в якому разі не використовуватимеш це проти когось. Ти ще маленька, навіть якщо ти станеш майстром, це не спрацює так, як повинно. Так ти ще більше накличеш на себе небезпеку. Зрозуміла мене?

— Зрозуміла.

— Обіцяєш?

— Обіцяю.

Нонна нарешті збадьоріла, ми прийняли ванну, повечеряли та заснули разом.

Діти розуміють більше, ніж дорослі звикли думати. Принаймні, я постаралася зрозуміти її.

“Відтепер я вестиму правильні розмови з нею.”

 Відчуваючи її тепло я швидко заснула.

 

Переклад: Buruliy

T.me/KATARNOVEL

Подякувати: 4441 1111 3516 9708