Його минуле

Розділ 16: Його минуле

Два принци, синьоокі блондини, наче дві краплі води, але в той самий час це дві різні людини.

Конраду недавно виповнилося двадцять п’ять. Він вдумливий, лагідний. Не зневажає своїх підлеглих. Закоханий своєю жінкою, тато сина.

Молодшому принцу Седрику вже двадцять років. Він бадьорий і веселий. У нього була наречена, яку йому вибрали ще в юності, але через її нездужання заручини були скасовані п'ять років тому після тривалих роздумів. Відтоді він ще не заручався.

— Брате, чи правильно, що ми не затримали цю жінку?

— Судячи зі слів Джефрі, вона, ймовірно, ні в чому не винна, але я не розумію, як вона здолала його. Я триматиму її під наглядом задля тебе ж. Це моя провина, що він тягнув десять років. Це моя робота – взяти на себе ненависну роль. Ти не мусиш перейматися.

Десять років тому мешканці Заходу напали на західну околицю королівства Ешбері, заявивши, що вони «повернуть собі свою вкрадену сакральну землю».

Колись ця місцевість була густим лісом зі складними кордонами. Пізніше межі були встановлені шляхом переговорів. Саме загін добровольців, відправлений Королівством Ешбері, розчистив землі поблизу кордону і перетворив їх на поля, на яких можна було вирощувати урожай. Згодом вони стали центром для тих, хто раніше користувався лісом.

Напевно, західна країна дуже пошкодувала про це, адже вона стала землею багатих врожаїв. Вони використовували висловлювання людей, що жили в околицях: «Цей ліс був нашою священною землею з давніх-давен». Королівство Ешбері не відступило.

У відповідь на спробу вторгнення з боку вихідців із західної країни та їхніх воїнів, королівство Ешбері вислало королівську армію.

Битва мала завершитися перемогою, тому кронпринц брав участь у своїй першій битві. Джефрі, який був членом Першого Лицарського Ордену, що називався Лицарями Королівської Гвардії, також брав участь у війні, щоб захистити принца.

Вони з самого початку перемогли ворога, і коли було сказано, що «війна вже виграна», думки розділилися щодо наступного ходу.

Було дві думки: «Ми повинні здійснити напад вночі та знищити противника до того, як він встигне дістати підкріплення і перебудуватися» і «Оскільки ворог добре знайомий з цими краями, то ніч – досить небезпечний час. Ми повинні дочекатися сходу сонця і розпочати масштабну атаку».

Були свої плюси й мінуси, через що вирішити одностайно було майже неможливо. Саме тому командор запропонував принцу вирішити долю свого першого бою самостійно.

Трохи подумавши, коронований принц підтримав ідею нічного нападу.

Але ж знайшлися і ті, хто були не згодні з рішенням принца. Одним з таких “не згодних” став Кайсер, очільник роти.

— Ваша Високосте, якщо вороги атакують вночі, наше військо зазнає колосальних збитків, темрява зробить майже неможливим розпізнати своїх та чужих, що підвищує ймовірність того, що ми відкриємо вогонь по своїх. Прошу вас, подумайте краще.

Кайсер виказав свою думку, але принц Конрад залишився при своїй думці.

Тої ночі, як і очікувалося, вороги атакували їх. Стріли градом обрушилися на солдатів, спричиняючи значну шкоду війську Ешбері.

Конрад уцілів, проте Кайсер, який захистив принца, був поранений.

Битва спричинила важкі втрати, але бій було виграно завдяки запущеній у відповідь атаці.

Єдина жива людина з родини капітана роти була його сестрою-двійняшкою Кетрін. Спочатку помер батько, потім захворіла і також померла мати. Вона залишилася сама менше ніж за рік.

Почувши новини про трагічну долю Кайсера, вона не зійшла з розуму, а відреагувала доволі спокійно, з честю: “Як і годиться для родини, що протягом поколінь дарує королівству лицарів”.

Втома від “підітри, підмий”, стрес через похорони обох, матері й батька, без перепочинку, а потім ще втрата брата. Це все потроху давило на вісімнадцятирічний глузд.

Нареченим Кетрін був Джефрі Ашер, двадцятидворічний член королівського ордену лицарів.

Усім відомо, що двійнята мають міцніший зв’язок одне з одним, ніж з одним із батьків, тому було цілком нормально, що Джефрі хвилювався за свою наречену.

Джефрі, який бився на стороні принца, бачив останні секунди життя Кайсера.

Його тіло було уражене стрілою наскрізь під час маршу. Блюнувши кров’ю, він упав щитом на принца, зрозумівши, що вже не підлягає лікуванню.

Він планував перечекати поки все вляжеться і їй стане краще, перед тим, як повідомити про героїчну смерть її брата.

Але не завжди стається так, як ми собі плануємо. Якимось чином вона дізналася про смерть своєї найближчої людини з неправдивими деталями.

“Принц перехвилювався і змусив військо йти на вірну смерть”.

“Командир роти був проти цього плану з самого початку”.

“Він помер, захищаючи принца”.

Джефрі не міг і подумати, що Кетрін повірить у це.

Одного дня, після поховання коронований принц запросив молоду пару до королівського замку для того, щоб “особисто познайомитися і вибачитися перед сестрою Кайсера”

Принц Конрад звільнив зал від глядачів, піднявся і вклонився дівчині.

— Вибач мені.

Побачивши дії королівської особи, Джефрі не міг описати того, що відчув.

Смерть Кайсера була так точно не його відповідальністю, проте якщо принц схилив голову, Кетрін не залишалося нічого, окрім того, як зробити те ж саме і пробачити його, тут без вибору.

Він думав. “Варто було зачекати. Все ж, було б краще поки вона це переживе, а вже потім організовувати це все”. Хай там як, але принц був п’ятнадцятирічним юнаком, який все ще думав як дитина. Скоріш за все, Його Величність не знав про цю зустріч.

Кетрін миттєво підскочила і випалила: “Ваша Високосте, прошу, підніміться” і ніжно всміхнулася йому, спробувавши підійти ближче до принца. Помітивши зміну у настрої нареченої, Джефрі зробив крок, щоб зупинити її (тому, що це було моветоном), а тоді побачив щось у її долоні.

Не промовивши ні слова, він повалив дівчину на землю, скрутивши її. Коли він розімкнув її пальці, як виявилося, в руках у неї був маленький кинджал. Тільки що могла статися катастрофа, оскільки її не перевіряли перед зустріччю з принцом.

Джефрі перекинув стіл з усім, що на ньому було, попереджаючи охоронців, що ринулися на допомогу принцу, про якийсь нещасний випадок. Він швидко сховав зброю, яку забрав у неї та відніс Кетрін у шпиталь, не питаючи у неї нічого, лише пояснивши охороні: “Їй стало погано”.

Сівши на диванчик, вона не плакала та тим більш не гнівалася. Сиділа тихо, майже не дихаючи, її скляні очі не дивилися на нього. Він зрозумів, що вона зламана. Вона не змогла прийняти саму думку про смерть брата більше, ніж Джефрі міг уявляти, тим паче вона не змогла б пробачити принцові.

Він глибоко каявся, що повірив її словам, які вона повторювала з разу у раз того дня з благородною усмішкою: “Кайсера не стало у битві, у битві, в якій він захистив Його Високість, це могла бути його найбільша мрія”.

Тільки вони двоє, Джефрі та Конрад, знали про те, що того дня вона наставила лезо на члена королівської родини, хоча перші чотири лицарі могли щось запідозрити. Кетрін, беззаперечно, засудили б на смерть, якби цей випадок вилився у маси.

На щастя, вона була заслана назад до свого дому самим принцом, який прагнув приховати те, що сталося під час приватної аудієнції. Джефрі наказав прислузі: “За нею треба дивитися у два ока, а також її не можна випускати з маєтку. Не забудьте про лікаря”. Після чого взяв відпочинок на кілька днів, залишившись з нею.

— Він помер не через Його Високість.

Він розжовував їй це десятки сотень разів, але її обличчя не видавало жодної реакції.

Кетрін наклала на себе руки на наступний день, як її наречений повернувся на службу. Його відчай від смерті дівчини досі палко виринає у його спогадах.

На прощальному листі були слова: “Я лише хочу побачити своїх рідних, і це, мабуть, єдине, що я можу зробити.”

Після її смерті, Джефрі поспішив очолити загін Королівських Лицарів з власних причин. Він вирішив взяти на себе відповідальність і доказати, що ніяк не причетний до того, що вона вчинила.

Але ж, як король вирішив, так і було. Йому було відмовлено та наставлено до Другого Лицарського Ордену, який в основному відповідальний за супроводження королівських осіб до сьогоднішнього дня.

Навіть через десять років, вина через те, що він не був здатний помітити її біль, глибоко засідала у його серці чорною млою.

Проте одного дня в його житті з’явилася "та сама" жінка з дитиною на руках.

 

Робота з текстом: Buruliy

T.me/KATARNOVEL

Подякувати: 4441 1111 3516 9708