Ти прийшов, наче сон (3)

Ближче до світанку прийшла Мері й принесла кукурудзяну кашу. Та була прісною на смак, але Ронель все одно зраділа: не треба було зайвий раз ходити в маєток.

— Юний пан Ллойд сьогодні поїхав на полювання, — м'яко, але рішуче сказала жінка, коли дівчинка відставила порожню миску.

— Правда?

— Так. Графиня поїхала з ним, тому можете гратися скільки забажаєте, міс. Тільки не влаштовуйте безлад.

— Дякую! — ввічливо відповіла дівчинка та вискочила в сад.

До опівдня на яскраві сонячні промені вилізли пограти жайворонки. Тварини завжди любили Ронель: варто було присісти десь, обов'язково на плече сяде горобчик. Або кролик застрибне на коліна. Чи білочка подарує жолудь. Тому, помітивши дівчинку, птахи одразу ж ринулися в її напрямку.

— Привіт, як ви? — весело привіталася Ронель.

Пташки літали навколо неї, радісно наспівуючи свої пісні. Всі три з них сіли на дівчинку: хто на плечі, хто на коліна.

— Мг, я теж сьогодні снідала! Було смачно.

Лунав звук помаху крил та цвірінькання. Ронель всміхнулася та простягнула долоню, щоб пташки могли зручніше на ній влаштуватися.

— До того ж мадам та юний пан поїхали з дому, аби розважитися. Їх тут немає. Ах, а ще вчора до мене завітав гарний котик! Він був дуже милим та лагідним...

За мить зверху приземлився кіт та боляче вдарив Ронель хвостом по руці. Птахи, розлетівшись від несподіваної атаки, глянули як дівчинка зі сльозами на очах погладила вдарену руку.

Кіт тільки продовжив бити її хвостом.

Зовсім він не милий, — цвірінькали жайворонки, спостерігаючи за цим.

І зовсім не лагідний, — погодилося кілька пташок по сусідству.

Не розуміючи їх, Ронель тільки кліпала очима повними сліз та простягнула руки, щоби пригорнути до себе кота.

Кіт борсався, намагаючись вибратися. Після довгого пручання, він тільки холодно глянув на пташок.

Вона моя.

Птах збентежив власницький погляд його блакитних очей.

Але ми перші прийшли... — похмуро заперечила птаха, впиваючись кігтями в ґрунт.

— Безпечно вчора дістався додому? — тремтячим голосом спитала Ронель у вже більш-менш спокійного кота.

Роздратований Рубі несвідомо замурчав в її міцних обіймах.

О ні, цього не має бути.

Кіт, що намагався покарати власницю, яка насмілилася йому зраджувати, коли він не бачив, невдоволено муркотів собі під ніс.

Але в її руках так добре... не можу... пручатися...

— Я добре поїла зранку. Сподіваюся, ти теж з'їв щось смачненьке.

Звісно ж я добре поїв. Свіжий висококласний лосось завжди смачний, запам'ятай собі.

Рубі ткнув носом в руку дівчинки, показово її підкидаючи. Ронель слухняно погладила його від голови до спини. Попри грізний погляд кота, крилаті все ще спостерігали за ними з відстані.

Чого сидите? Годі витріщатися, забирайтеся.

Ти такий злий!

Рубі грізно зиркав на них. Птахи, своєю чергою, сварливо тріпотіли крилами. Але, гадки не маючи про їх чвари, дівчинка продовжувала ніжно гладити кота.

Гарна погода, я ситий, її обійми — теплі та лагідні... як добре.

Рубі вже збирався поспати, як раптом усвідомив, що Ронель його більше не гладить.

— Залишся тут, котику. Тобі не варто виходити...

Кандидатка у дворецькі мовчки поставила його на землю, її ноги тремтіли від страху. Рубі напружився. Птахи тривожно спостерігали за ними.

Що відбувається?

Кіт широко розплющив очі та нашорошив вуха.

— Гей, дурепо! — пролунав неприємний дратуючий голос. Ллойд, грюкнувши дверима в сад, швидко наблизився до дівчинки.

— Невже ти вчора не замерзла насмерть?

— Вибачте...

— Чому не померла?

Ронель мовчки слухала критику Ллойда.

— Звісно, тобі має бути шкода. Чому ти все ще жива?

Однак Рубі, на відміну від дівчинки, не збирався цього терпіти. Він кинувся на хлопця. Його гострі кігті впилися в Ллойдову щоку, і той скрикнув.

— А-а! Що це в біса таке?!!

Міцною хваткою схопивши Рубі, він відкинув його убік. Ронель, що до того завмерла від страху, ринулася, щоб врятувати безпорадну тварину від невдалого падіння. Вона покотилася по землі з котом у руках. В рот забилася гірка земля, а спину настільки боляче подерли колючі гілки, що з очей бризнули сльози.

— Мам!!! Мамо!!! — закричав Ллойд, біжучи в маєток. — Мері, де моя рушниця?! Я знаю, ви ще не склали її!

— Ні! — в паніці вигукнула Ронель та підняла Рубі. Вона стрибала вверх-вниз, ніби намагалася підсадити кота на стіну.

Рубі, все ще в руках нової кандидатки у дворецькі, вирячив очі.

Що ти робиш, кандидатко у дворецькі?..

— Котику, тобі треба тікати!

Намагаючись вигадати, як же Рубі втекти, Ронель потягнулася вільною рукою до птах, але ті, нервово щебечучи, уникли її дотику. Здавалося, вони хотіли ще лишитися, але все ж полетіли та сховалися серед крони дерев.

І тільки білий кіт лишався спокійним. Поки потенційна майбутня дворецька переступала з ноги на ногу, Рубі байдуже махав хвостом.

Щоб я і програв хлопцю, який поводиться, як дикий? Якого біса ти так нервуєш? Шкодую тільки, що не встиг дати йому ще прочуханки!

— Котику...

Але кандидатка у дворецькі так не думала. Дівчинка з блондинистим волоссям була готова розридатися.

— Ллойд прийде з рушницею, тобі треба тікати. Розумієш?

Почувши її благанням, Рубі смикнув хвостом. Він раптом задумався, а що ж буде з його кандидаткою у дворецькі, якщо він зараз лишить її саму.

Бах! — пролунав постріл.

Ронель мимоволі присіла.

Ні! Котику не можна постраждати!

Ллойд вже одного разу завдав шкоди єноту, якого вона доглядала.

— Тікай, котику, — прошепотіла Ронель.

Далекі кроки Ллойда були подібно грому.

— Геть, покручко, поки я й тебе не пристрелив.

Вона напружено озирнулася та подивилася на Ллойдові насуплені брови. Його підборіддям стікала кров з яскраво-багряних слідів на лівій щоці.

— Я сказав «геть». Здохнути захотіла? — Ллойд підняв рушницю, прицілюючись.

Ронель не сумнівалася.

Мері якось сказала, що коти завжди приземляються на чотири лапи. Мені поталанило сьогодні поснідати. Вчора я б навіть не наважилася на це сподіватися.

Дівчина щосили кинула кота за інший бік стіни.

Коти дуже гнучкі, тож з ним все буде добре...

— Гей, що ти робиш з моєю здобиччю?!! — верещав Ллойд, хапаючи її за волосся та смикаючи до себе. — Ми проявили доброту, дали тобі дах над головою, а ти — крадеш?!

Чим сильніше ставала його хватка, тим сильніше зростала тривога Ронель. Вона закусила губу, дозволяючи хлопцю силоміць затягнути себе в маєток.

⋅•⋅⊰∙∘☽༓☾∘∙⊱⋅•⋅

Рубі приземлився на землю, не розуміючи, чого це його раптом кинули. Звісно, завдяки своїм котячим інстинктам він безпечно приземлився, але...

Боже, кандидатко у дворецькі, що ти наробила?! Це ж був ідеальний момент, щоб повисмикувати волосся цієї дрібноти! — він невдоволено тупотів лапами по землі, аж раптом напружився, почувши голос з іншого боку стіни.

— Гей, що ти робиш з моєю здобиччю?!!

Мить тиші.

— Ми проявили доброту, дали тобі дах над головою, а ти — крадеш?!

Що сказав?! Вона нічно не крала! Що за маячню ти белькочеш, злий дурний нахабо?!

Рубі стиснув зуби та приготувався стрибнути, але раптом завмер, переставши навіть хвостом махати.

Так не піде. Такими темпами все тільки повториться.

Він повільно випростався.

Рубі не міг лишатися тут вічно, — звісно, хто ж відмовиться від пухнастої перини найвищого класу! — а щойно він піде, цей клятий пройдисвіт знову займатиме його кандидатку у дворецькі.

Рубі махнув розпатланим після обійм дівчини хвостом.

Точно, я просто назначу її дворецькою, а не кандидаткою. Дочекайся мене, дворецька! — голосно нявкав він, не знаючи, що Ронель вже затягнули в будинок. — Сьогодні ввечері чи завтра пообіді я приведу свого старого дворецького, Рейнарда, або його вередливу онуку, Айсель! Не думаю, що зможу сам забрати свою наступну дворецьку.

Рубі щодуху чкурнув геть. Сухе опале листя з хрускотом ламалося під його лапами.

Опинившись вдома, Рубі одразу ж попрямував до Рейнардового кабінету.

Де дворецький?! Відповідай, дворецький! — люто нявчав він, приземлившись на підлогу, але Рейнарда не побачив. — Невже в бібліотеці? Напевно!

Але не знайшовши чоловіка і там, Рубі вибіг в коридор та насупився. Тільки почувши його, Рейнард завжди одразу ж виходив, а тут наче крізь землю провалився.

Клятий дворецький! Обійдуся без тебе!

Чув би це Рейнард — однозначно розплакався б.

Рубі кинувся далі коридором, застеленому м'яким килимом.

Хс-с, де ж ти?!

За спиною кота відчинилися двері. Ноги в туфлях на підборах елегантно ступили на товстий килим. Кілька разів цокнувши язиком, жінка заговорила:

— Знову всюди котяча шерсть.

— Пані Айсель, для котів нормально втрачати багато шерсті.

— Линяти для них нормально? Заздрю. Можливо, варто було б пересадити цю шерсть дідові на голову.

— Сер Дункан ще не настільки активно втрачає волосся.

— Скоро почне, інакше я сама йому патли повисми... знову цей кіт, — мляво протягнула вона.

Рубі з гарчанням смикав поділ сукні Айсель. Побачивши його відчайдушну поведінку, вона скептично вигнула брови.

— Отакої, невже ваша милість зволіла звернути увагу на цю дрібну прислугу?

Але Рубі не дав їй спокій. Коридором відлунював його несамовитий крик:

Врятуй мою дворецьку, людино.