Група, спотикаючись, вийшла з бюро громадської безпеки й знайшла житловий будинок поблизу, увірвалася на третій поверх, перебивши всіх зомбі всередині, і тимчасово заспокоїлася.
Після зустрічі з жахливими, майже безсмертними зомбі, вбивство звичайних не становило труднощів. Навіть Лі Юген більше не кричав. А чоловік, на ім'я Ю І мовчки слідував за Сінь Меном, не беручи ініціативу, тільки допомагаючи хлопцеві, коли той опинявся в небезпеці.
Навіть без пістолета він не був безпорадним. У руках чоловіка був гострий ніж, і достатньо було навіть легкого удару, щоб голова зомбі покотилася на землю. Тварюки з його боку виглядали так, наче були зроблені з паперу, але група, що має справу з ними, знала правду. Справа не в тому, що ці істоти слабкі, а в тому, що людина була занадто сильною!
Пізніше всі сиділи у вітальні, відпочиваючи. Дон Сю і Лі Юген перебували якомога далі від нового члена команди, не наважуючись провокувати його, але Сінь Мену було байдуже, він почувався в безпеці поруч із цією могутньою людиною. У будь-якому разі, він не хотів сидіти поруч із Дон Сю або Лі Югеном, тому сидів поруч із Ю І.
Він навіть виявив, що погляд чоловіка частіше звертався до нього, ніж до інших. У чужих очах не було жодних особливих емоцій, лише спокій. Спокій, який заражав Сінь Мена і дозволяв його розуму трохи розслабитися.
Раптово чоловік відкрив рот.
- Що сталося з твоєю рукою?
Це був другий раз, коли хлопець почув його голос. Він був дуже низьким, майже магнетичним. Такий описують як: "може змусити вуха завагітніти". Він був дуже близько до Сінь Мена і шепотів прямо йому у вухо. Юнак злегка почервонів через чутливість вух.
- Ну... Просто Цзе Цзи поранив.
Чоловік не відповів, просто встав і на деякий час вийшов із вітальні. Коли він повернувся, то ніс із собою бинти з рюкзака і дві деревинки. Ю І сів поруч із Сінь Меном і допоміг йому, зафіксувавши кістки на місці двома дощечками, обмотав бинтами шию і руку, тим самим закріпив постраждалу кінцівку на грудях.
- Не рухайся.
Рухи були швидкими й досвідченими. Юнак відчув лише короткочасний біль під час перев'язки, але, коли зламані кістки були зафіксовані, він почувався набагато комфортніше.
Дон Сю сидів в іншому кінці кімнати, переводячи погляд із Сінь Мена на Ю І і назад, а потім, після довгого мовчання, запитав:
- Ви двоє вже знали один одного до цього?
Сінь Мен відповів:
- Ні. Як і з тобою, це наша перша зустріч.
Дон Сю подивився на них із підозрою. Очевидно, він не повірив. Насправді навіть Сінь Мен думав, що це дивно, але він не міг пояснити "спорідненість" його і Ю І навіть після довгих роздумів. Він ніколи раніше не бачив цього чоловіка, він не зміг би забути таку людину. Це незрозуміле відчуття спокою і близькості, ймовірно, виникало через чужу привабливість.
Іноді люди відчувають незрозумілу близькість, коли бачать красиву людину.
До того ж ця людина врятувала йому життя. Він також був його рятівником.
Він думав так, але бачив, що Дон Сю все ще дивився на Ю І настороженим і ворожим поглядом. Він не міг не пояснити.
- Я перевірив, його пов'язка справжня. Він дійсно наш союзник. Раніше, Цзе Цзи був NPC, який змішався з нашою командою, щоб перешкодити нам очистити карту. Ю І врятував мене. Ми можемо йому довіряти.
- Чи справді можемо? - Лі Юген насупився, сердито потираючи голову. Коли Ю І вибив двері, він навіть не подумав відтягнути його якомога далі, тож, коли двері відчинилися, він упав і тепер у нього була величезна ґуля на лобі, що боліла при дотику. Його погляд на Ю І був незадоволеним через це.
- Цзе Цзи теж врятував нас раніше, але, врешті-решт, зрадив нас! Як ми можемо йому довіряти?!
Сінь Мен подумав про Лі Югена, який із гнівом критикував дівчину, і вирішив, що не хоче мати з ним справ.
Так, дівчина!
Коли він згадав про неї, то витягнув білу картку з кишені й пояснив:
- Вона сунула її мені в руку перед смертю. Я не міг прочитати її тоді, тож зроблю це зараз.
Картка мала такий самий вигляд, як і всі інші. На ній були написані вже знайомі всім правила гри.
Небо ще не зовсім потемніло, а в домі було слабке світло, якого було достатньо для того, щоб бачити обличчя одне одного, однак для читання все ще потрібне було джерело світла. Сінь Мен витягнув лазер, бажаючи посвітити на карту, але його ліва рука не могла рухатися, він міг використовувати тільки одну руку, і поки він намагався пристосуватися до цього становища, карту забрали.
Ю І тримав картку перед Сінь Меном.
Юнак глянув на нього і подякував з посмішкою, думаючи, що, хоч чоловік і виглядав дуже холодно, був дуже уважний.
Спочатку він глянув на лицьову сторону картки.
"Дорогій пані Ці Сяокуй."
- Ці Сяокуй? Миле ім'я, - прошепотів Сінь Мен, але раптово відчув на собі пильний погляд і подивився на Ю І, який дивився на нього, і, хоча його очі були спокійні, Сінь Мен відчував якусь темряву в них.
"Хіба це моя вина?"
"Я зробив щось не так?"
Він похитав головою і прогнав ці думки. Натомість хлопець жестом наказав своєму співрозмовнику перевернути картку. Сінь Мен читав по одному слову за раз.
"Колір метеорита такий гарний, як кров. Настільки сильно схожий на серце диявола.
Тікай від нього, якщо тільки не хочеш стати монстром."
- Твою матір! - почувши зміст картки, Лі Юген тут же закричав, - Якби дівчина показала нам її раніше, цього б не сталося! Сюн Цзябао не помер би!
Тепер, коли вони подумали про це, дівчина була далеко від них у той момент, оскільки знала, що метеорит був небезпечний, вона трималася якомога далі від нього, але ніхто цього не помітив!
Сінь Мен зітхнув.
- Ми не змогли завоювати її довіру.
І тепер це було неможливо зробити. Коли Лі Юген підштовхнув її до монстра, вони втратили свої шанси завоювати її довіру. Навіть якщо вона врешті-решт відштовхнула Сінь Мена, це просто послуга за те, що Сін Мен намагався врятувати її - вона не хотіла бути їм зобов'язаною.
- Іди до біса зі своєю довірою! Ти міг убити нас, якби не довіряв? - продовжував Лі Юген, чухаючи обличчя, - Вона не сказала нам і в результаті була вбита. Вона це заслужила!
Сінь Мен почув це і застиг. Її смерть була результатом її ж дій? Було абсолютно ясно, що це він штовхнув її! Юнак хотів було заперечити, але, побачивши зарозуміле себелюбство Лі Югена, відкинув ці думки.
Нічого було говорити Лі Югену. Він не розумів, що не правий. У розмові не було сенсу. Тому хлопець тільки холодно зауважив:
- Якби ми не були жадібними, то небезпеки можна було б уникнути.
"Жадібними" було адресовано Дон Сю, який тільки дивився в темне вікно, вдаючи, що нічого не чує.
Лі Юген кивнув. Після сьогоднішнього дня він не ризикне торкатися чогось дивного.
Імовірно, щоб змінити тему, Дон Сю знову повернувся до Ю І.
- Де твоя картка? Тільки не кажи, що загубив її.
- Що сказав?! - Сінь Мен відчував відразу до зарозумілості Дон Сю, а після сьогоднішніх подій його лояльність до Дон Сю і Лі Югена пробила дно.
Він згадав бідну дівчину, яка відчинила двері супермаркету і не дала їм померти з голоду. У результаті вони стали ворогами, і вона померла жахливою смертю...
Навіть якщо його характер спокійний, то, після всього, він був незадоволений цими двома егоїстичними та егоцентричними людьми. Він уже готовий був виступити проти Дон Сю, але тут перед Сінь Меном у повній мовчанці з'явилася картка.
Подібно до сплеску холодної води, це заспокоїло всі неконтрольовані почуття, викликані смертю дівчини. Сінь Мен глибоко зітхнув і відкинув усі емоції. Він сів, дістав лазер і прочитав написані слова:
"Це пекло! Ми оточені дияволом!
Боже, якщо ми поклонимося сонцю, чи будемо врятовані?!"
- Що це означає? - Лі Юген роздратовано схопив себе за волосся. Жах, що охопив його за останні два дні, позбавив можливості підтримувати зовнішній вигляд. Дорогий піджак зник, біла сорочка була вкрита брудом і потом, а посередині штанів було волого, і пахло від нього так само жахливо, як і від зомбі.
Він почувався настільки погано, що навіть не міг заспокоїтися і подумати про те, що було сказано, він думав тільки про те, щоб залишити цю кляту гру і повернутися до колишнього життя!
- Дуже просто. Це про те, що потрібно йти на схід, - без роздумів відповів юнак.
Дон Сю кивнув.
- Сонце сходить на сході. Це означає надію. Виявляється, це і є правильний напрямок.
Напрямок, про який повідомив їм Цзе Цзи, був абсолютно протилежним!
Виявилося, що він навіть збив зі шляху і завів у небезпечну пастку.
- Чому в кінці знак питання? Що, якщо це помилка? - Лі Юген почухав стегно, запитуючи.
Сін Мен пояснив:
- Згідно зі змістом картки, підказки даються грою і дуже відкрито, немає жодних зайвих слів. Якщо не вірно, значить, має бути прямо протилежним. Приміром, якщо написано "направо", значить дійсно направо, або протилежне, наліво. Це єдина відповідь, що має сенс. Але тут не наш випадок. Якщо ми припустимо, що картка штовхає нас у неправильному напрямку, тобто, якщо схід буде неправильним напрямком, то у нас є ще три варіанти. Є вказівка, що схід - помилка, але немає згадок про інші три. Тому, навіть якщо це питання, немає жодних інших можливостей, тільки схід.
Ці слова приголомшили Лі Югена. Він повинен був прийняти це. Сінь Мен справді розумний.
Дон Сю був сповнений невдоволення, а його погляд був холодний і сповнений ненависті:
- Такі прості речі, для них не потрібно занадто багато розуму. Нічим тут хвалитися.
Хлопець знав, що він для чоловіка, як більмо на оці, тож не відповів. Однак, реакція Ю І, в очах Сінь Мена, була дуже милою, він був дуже прямолінійний і похвалив юнака.
- Дуже розумно.
Він не знав, що сталося. Коли його хвалив Цзе Цзи, хлопець не реагував. Але зараз, коли Ю І так серйозно дивився на нього, і навіть якщо він сказав лише два слова, його щоки запалали. На щастя, небо вже потемніло, й інші не побачили цього, інакше Сінь Мен не зміг би цього пояснити.
Що з ним сталося?
Переклад: Vishenka
Далі
Том 1. Розділ 16 - Він-демон
Сюн Цзябао мертвий. Ці Сяокуй мертва. А команда з шести стала командою з чотирьох. Група обговорила обставини й вирішила залишитися в цьому місці на одну ніч, аби відновити сили, а потім, рано вранці, попрямувати на схід. Вітальня була дуже просторою, всі розташувалися по-різному. Сінь Мен і Ю І зайняли м'який диван, величезний, досить місткий для двох людей, що притулилися один до одного. Лі Юген узяв ковдру з дому і планував спати на підлозі. Найкраще місце було в Дон Сю. Навіть у таких обставинах, не маючи сил, він відмовлявся задовольнятися меншим. Йому знадобилося багато зусиль, але він витягнув з іншої кімнати односпальне ліжко, щоб спати на ньому. Коли всі були готові, у будинку запанувала тиша, єдиним звуком було слабке дихання кожного. - Не можеш заснути? - раптово прошепотів йому у вухо низький чоловічий голос. Це налякало Сінь Мена, але потім він зрозумів, що це прокинувся Ю І. Він перевернувся і подивився на чоловіка, якого зустрів сьогодні вперше, але який уже став таким знайомим. У кімнаті було темно, і він не міг побачити вираз його обличчя, тільки неясні обриси. Сінь Мен простежив за красивою фігурою чоловіка і не зміг утриматися, щоб не випалити: - Можеш розповісти що-небудь про себе? Йому стало дуже соромно. Це було таке пересічне запитання, як воно могло звучати так ніяково під його м'яким шепотом? Можливо, це через темряву навколо них? Чи слід було йому говорити більш різким тоном? Але це змусило б його втратити обличчя, а отже, не було гарною ідеєю... Вірно? Він був занурений у свої думки й не помітив, як чоловік, який справляв серйозне і зріле враження, скривив у темряві губи, на секунду блиснувши посмішкою. - Я кілька років пропрацював спецпризначенцем в армії. Пішовши у відставку, я став найманцем, а потім випадково потрапив у гру. Його слова звучали дуже розмито, але тон був м'яким. Оскільки вони боялися розбудити інших, їхні голови майже стикалися. Поки він говорив, Сінь Мен відчував тепле дихання, що чіпляло його вухо. Його вуха і щоки запалали, а в голові стало порожньо. Він відповів: - Не дивно, що ти настільки гарний. Можливо, його замкнуло. Після того, як Сінь Мен сказав це і подумав, що в цьому не було нічого поганого, він почав оглядати фігуру чоловіка, на яку не звернув уваги вдень. Дуже високий, щонайменше метр вісімдесят, на цілу голову вищий за Сінь Мена. Фігура - стандартний трикутник, усе тіло вкрите сильними м'язами, не перебільшеними до неподобства, а радше тонкими й симетричними. Якби він носив вільний одяг, то визначити силу під ним було б важко. Такий тип, який худий, коли одягнений, але варто йому роздягнутися... Коли він перевдягався раніше, Сін Мен випадково помітив, що в нього було вісім кубиків пресу. Юнак не міг не ревнувати. Вісім кубиків, ах, він теж так хотів. Їх не обов'язково мало бути вісім, може бути й шість. Ні, чотири теж добре... Раптово над його вухом пролунав хрипкий сміх. Тільки тоді Сінь Мен зрозумів, що сказав це вголос. Допоможіть! Поки він соромився і не знав, що робити, його очі були прикриті теплою долонею. Він почув, як чоловік сказав: - Пізно. Спи. Ніжний голос перервав його збентеження, жар повільно сходив зі щік, а рука Ю І, що заплющувала його очі, так і не була прибрана, Сінь Мен і не подумав відштовхувати його, продовжуючи тихо лежати. Він думав, що не зможе заснути, але насправді заснув одразу ж, щойно заплющилися очі. Почувши рівне дихання, Ю І прибрав руку, його пильний погляд проникав крізь темряву, спрямований прямо на довгі вії Сінь Мена, викликаючи незрозумілу посмішку. Сінь Мен, який уже заснув, не знав, що всі поруч із ним були приречені на безсонну ніч. Дон Сю лежав у ліжку, вкритий простирадлом. Щоразу, коли він закривав очі, він бачив картину того, як Сюн Цзябао перетворювався на монстра. Цей момент повторювався нескінченно, викликаючи чергові ріки поту на лобі. Він думав: "Не звинувачуй мене, Сюн Цзябао. Це нерозумно, але я не хотів, щоб ти помер. У будь-якому разі, ти мертвий не по-справжньому, коли я пройду гру, ти воскреснеш, тож... Нічого страшного." Його егоїстична і холоднокровна натура не дозволяла йому почуватися винним, але лякала. Зрештою, він ніколи раніше не бачив такої жахливої сцени. Монстри, монстри, монстри шукатимуть його? Як він може вбити їх? Він продовжував думати про заходи у відповідь і не міг заснути. На іншому кінці кімнати Лі Юген згорнувся калачиком у своїй ковдрі, притулившись спиною до стіни, і тремтів. Його обличчя було червоним, піт лився градом, руки постійно рухалися під ковдрою. Якби хтось сторонній побачив це, то міг би легко неправильно витлумачити ситуацію. Однак, з психологією Лі Югена, який сьогодні був наляканий до смерті, хіба в нього був би настрій робити це? Його пальці шкребли туго натягнуту червоно-фіолетову шкіру. Він хмурився і подумки лаявся. "Чорт, це так свербить, це комариний укус?" "Таке відчуття, що там багато укусів..." Ймовірно, через те, що його штани були розірвані, комарі отримали свій шанс і атакували. Свербіло. Як він міг спати? Це прокляте місце! Лі Юген вилаявся від ненависті й, боячись пошкодити свою шкіру, більше не торкався до неї, терплячи муки до самого світанку. Рано вранці всі четверо встали. Разом із Сінь Меном, який уперше добре виспався і був сповнений енергії, Ю І мав звичайний вигляд, але двоє інших - жахливий. Дон Сю втомився і продовжував позіхати, обличчя Лі Югена посиніло, руки продовжували чухати штани, і ходив він трохи дивно. Спочатку Сінь Мен хотів поцікавитися, що трапилося з ними, раз вони нормально не змогли поспати. Однак, Ю І вклав хліб і молоко в його руки та відвернув його увагу. Він прошепотів Ю І, забувши про інших: - Твоя сумка - скриня зі скарбами? Звідки в тебе все це? - Сінь Мен знав, що в його сумці був ще й пістолет. І зовсім не здивувався б, якби він там не один, але він бачив, як той діставав із сумки всілякі речі. Запасний одяг, медикаменти, харчі, компаси, журнали, гачки із залізними кігтями, складні шаблі, які були подаровані Сінь Мену, та багато іншого. Сінь Мен не міг назвати всього, він бачив багато речей, але сумка явно була не настільки великою! Ю І примружився і дістав із рюкзака пакет молока: - Тут поруч є кімната, можеш покласти свій одяг туди. Сінь Мен усміхнувся, не ставши прикидатися ввічливим, і вийшов. - Та годі! - Лі Юген почухав стегна і прокляв теплу атмосферу, що виникла між співкомандниками. Потім повернувся до Дон Сю, який мав холодний вигляд: - Гей, тобі не здається, що вони ненормальні? Я бачив таких людей раніше, вони й справді огидні. Сінь Мен справді занадто схожий на той тип людей. Я не очікував, що він такмй. Але коли він побачив цього чоловіка, він показав свою справжню натуру. Правда... Раптово він відчув, як щось пролетіло повз його вухо. Трохи обстриженого волосся впало на його плече, а вухо заболіло. Щось тепле ковзнуло по ньому, і одразу ж після цього він відчув біль. Коли чоловік перевів погляд убік, то побачив ніж поруч із його вухом! Його кінчик навіть увійшов у стіну! Він наважився озирнутися, зустрівшись із парою лютих карих очей, що були сповнені убивчих намірів, немов їхнім господарем був дикий звір, сповнений жаги до крові, що вибирав людей, яких був би не проти з'їсти, перш ніж кинутися на них! Лі Юген хотів утекти, але виявив, що його тіло застигло, через напругу він не міг поворухнути навіть пальцем! Що це було? Що за жахлива сила, що може матеріалізуватися? Ноги Лі Югена тремтіли. Якби він випив води вчора ввечері, він би знову намочив штани. Навіть свербіж на нозі більше не відчувався. "Він хоче вбити мене. Він хоче вбити мене. Я..." "Мене вб'ють!" Така думка промайнула в голові Лі Югена, він майже впав на коліна і почав благати про милосердя. Однак напруга раптово зникла, і жахлива сила, що утримувала його на місці, теж зникла. Приголомшений, він побачив, що Сінь Мен, який пішов до ванної, повернувся, а погляд Ю І перемістився на нього, повертаючись до звичайних спокою і м'якості. Ніби лев заснув. Сінь Мен нічого не знав про те, що сталося, він просто посміхнувся чоловікові, не звертаючи ні на кого уваги. Демон... Він - демон... Лі Юген облизнув губи, не втримався і прошепотів: "Демон", - а Дон Сю, який тримав пляшку мінеральної води, щоб попити, холодно глянув на нього. - Ти просто дурний. Хіба не бачиш, що краще його не провокувати? Лі Юген не міг сказати чому, але було очевидно, що вони не могли провокувати цього чоловіка. Що було ще гірше, так це те, що він говорив із Дон Сю дуже низьким голосом, боячись бути почутим. Нормальні люди не почули б, то як же він це зробив? Як він міг бути почутий ним? Він раптом завмер і подумав: "Цей чоловік і справді монстр?” Переклад: Vishenka
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!