У смертних селах було мало духовної енергії і Бай Дзихао не мав можливості вдосконалюватися.
Після того як Бай Дзихао закінчив картину павича, він знову відкрив для себе радість малювання. Він проводив кожен день, згорбившись над своїм столом, малюючи, слухаючи звук читання по сусідству. Кон Мухва часто прибігав дивитися, як він малює, їсти його закуски та вмовляти робити всілякі речі. Він посилав курей у політ і собак у стрибки, але дні Бай Дзихао стали цікавішими.
Маленькі дівчатка виростають і їм не годиться постійно бігати до чоловіка.
Щоб уникнути підозр, Бай Дзихао мав тримати двері відкритими щоразу, коли Кон Мухва заходив. Він також переніс свій столик для малювання під тінь дерев у дворі.
Коли селяни, які проходили повз, бачили, як він малює, то хвалили його кількома словами. Часто дівчата та молоді жінки приносили їжу та просили картини для вишивання. Він не мав можливості відмовитися.
Кон Мухва любив сидіти на гойдалці й ніжитися на сонці, тягнучи його побалакати про нісенітниці, як-от про те, що півень у будинку бабусі Ван не кукурікає через розрив стосунків, а два горобці біля річки беруться об заклад що саме стоїть у полі — опудало або хлібороб...
Бай Дзихао не розумів, що в цих речах такого цікавого, але, побачивши, як Кон Мухва так сміється, що аж котиться, теж не міг стримати сміху.
Він думав, що Кон Мухва був дивною та милою дівчиною, яка дуже старалася бути красивою. Він завжди брав із собою дзеркало, куди б не йшов, і дивився в нього, коли йому було нічого робити. Він не дбав про те, щоб прикрашати себе, лише шив собі спідниці. Його рукоділля було непоганим, але все інше було важко описати. Він намагався допомогти Бай Дзихао з його роботою і закінчив тим, що спалив кухню. Він розтрощив пральню та розвалив виноградник. Набираючи воду, він майже годину схилявся над гирлом криниці. Бай Дзихао майже подумав, що той збирається кинутися в колодязь, і підійшов, тягнучи його назад. Він довго переконував Кон Мухва серцем і розумом.
Кон Мухва був збентежений: «Я просто подумав, що виглядаю таким гарним в колодязі, тому хотів помилуватися більше».
Бай Дзихао: «...»
Кон Мухва: «Дзихао-ґеґе також дуже гарний. Тобі варто частіше дивитися в дзеркало».
Бай Дзихао: «...»
Йому не варто було турбуватися про цього нахабу.
Бай Дзихао намагався навчити Кон Мухва культурі й розвивати його смаки, дозволяючи бути красивим як зовні, так і всередині. В результаті під час гри на цитрі він зламав відразу три струни, а під час малювання зламав два пензлі. Його каліграфія була схожа на курячу, і він засинав прочитавши три рядки. Не кажучи вже про вірші та пісні, він не міг впоратися навіть із найпростішими приказками, часто роблячи помилки, на які Бай Дзихао не знав, сміятися чи плакати.
Але коли справа доходила до їжі, він любив їсти. Він міг з'їдати цілу каструлю щоразу, блискавично очищав насіння дині та міг з'їсти відразу два кошики. Він також любив їсти сарану і часто багато її ловив, а потім змушував Бай Дзихао готувати її, половину смажити, а половину пекти. Він із задоволенням їв її... Він вмовив Бай Дзихао спробувати одну і, хоча смак, здавалося, був нормальним... Він не міг цього витримати і просто залишив це.
Бай Дзихао трохи хвилювався за майбутнє цього нахаби...
«Це не має значення, я все одно красивий. Нема нікого хто зможе дивитися на мене зверхньо. Якщо є, то він сліпий, а я не турбуюсь про сліпих», — Кон Мухва мав фанатичну самовпевненість і, своєю чергою, підбадьорював Бай Дзихао, повторюючи дивні золоті самородки мудрості.
«Хіба приваблення бджіл і метеликів не доводить, що я запашний? Якби бджоли та метелики не були особливо уважними, як я міг би сказати, що я красивий?»
«Як у мене можуть бути недоліки? Це просто якісь милі маленькі примхи».
«Га? Якщо хтось із хорошими навичками закохується в мене, це тому, що моя чарівність робить його зачарованим. Чому я маю почуватися неповноцінним?»
«Я такий хороший, ти мене приваблюєш, я думаю, що ти гарний і чарівний, тобі варто бути впевненішим у своїй чарівності».
«Цей ідіот сміє говорити, що такий красень, як ти, не годиться? Бий його і змінюй на розумного!»
«Дзихао-ґеґе, я дуже розумний».
«...»
Протягом багатьох років він підштовхував Бай Дзихао до змін, використовуючи різні хитрощі. Той не лише відновив свої дитячі навички лазити по деревах, збирати фрукти та ловити рибу, він також став самоучкою в приготуванні комах, лову метеликів, захисту від злих собак і хуліганів... Кількість жителів села, з якими він був знайомий, також поступово збільшувалася. Час від часу він ходив з ними дивитися театральні вистави або допомагав збирати врожай на полях.
Згодом сільський учитель постарів і відійшов від учительської роботи.
За спільним бажанням Бай Дзихао став новим шкільним учителем. Дітям сподобалася його лагідність і уважність, вони захоплювалися його глибокими знаннями та оточували його щодня. Йому приносили багато яєць, домашніх овочів, польових квітів, які росли в горах... Часто дівчата червоніли від нього. Однак Кон Мухва подобалося боротися за прихильність Бай Дзихао. Він був експертом із палацових і домашніх драм. Чи це була смілива та енергійна гонитва, чи завуальована; чи він поводився скривдженим і жалюгідним, чи ніжним і люб'язним, чи він поводився зіпсованим і демонстрував свою кмітливість чи сіяв розбрат і незгоду... він вмів усе. Він переміг би їх усіх ще до того, як вони встигли б зробити хід.
Кон Мухва похитав квітчастою спідницею сповнений впевненості: «Завжди будуть люди, які змагатимуться за хороші речі. Якщо чоловік не має сміливості навіть зіткнутися з суперником в любові, а замість цього стає гіперкритичним і уникає уваги до того, хто йому подобається, тоді краще було б викопати яму і просто поховати його. Марно залишати подібних нікчем жити. Дзихао-ґеґе, ти не думаєш, що я правий?»
Пензель у руці Бай Дзихао зупинився. З роками він звик до безглуздих розмов Кон Мухва і більше не сприймав їх серйозно. Проте, прослухавши багато з цього й уважно подумавши, деякі речі, хоч і звучали грубо, були слушними, тож він поступово прийняв деякі його точки зору. Він усміхнувся і запитав: «А якщо ти не досягнеш успіху у своєму прагненні?»
Кон Мухва рішуче сказав: «Якщо зазнаєш невдачі, слід піти пригніченим, підвівши хвіст під ноги. Хіба треба залишатися і далі соромитися?»
У пташиному царстві всі битви точилися через кохання. Якщо вам не вдається завоювати вашу любов, це означає, що ви недостатньо красиві або що ваші навички були не такими хорошими, як в інших. Що це мало спільного з тим, кого ви переслідували? Навіть високий і могутній Бог повинен був дотримуватися цього правила. Самці повинні бути гарними та прагнути до прихильності, якщо їх краси було недостатньо, вони могли покластися на свою силу. Вони могли вбивати своїх суперників, забивати їх до смерті та висмикувати їм волосся, щоб зменшити труднощі боротьби за прихильність. Можна використовувати будь-які методи, але не можна знущатися з людини, яка тобі подобається, або говорити їй погані речі. Робити це було б нікчемно...
Чому комусь потрібна погана людина? Якщо вам хтось подобається, ви повинні піклуватися про нього. Навіщо його ображати й кривдити?
Кон Мухва було важко зрозуміти певну поведінку людей.
Хоча павич не відданий вид птахів, він був прекрасним, стриманим, а також стародавнім великим яо. Йому не подобалася поведінка звичайних павичів, які просто навмання шукали собі партнера. Він хотів тільки найкращого. Шкода, що він багато років був прискіпливим і так і не зміг отримати бажаного.
Того дня всі думали, що Шеньдзюнь уб'є Бай Дзихао. Спостерігаючи за хвилюваннями, Кон Мухва побачив, що він ледь не зазнав насильства. Його одяг був розпатланий і він мав трохи жалюгідний вигляд, тому Кон Мухва дав йому верхню мантію, яку більше не потребував, щоб дозволити пройти дорогою до Жовтих джерел з більшою гідністю.
Бай Дзихао чітко знав, що скоро помре, і все ж, як свідчення свого виховання, подякував йому.
Кон Мухва раптом зацікавився цією людиною.
Несподівано Шеньдзюнь не став його вбивати, а навіть влаштував якесь дивне випробування. Потім він взяв ініціативу, щоб виконати завдання. Спочатку він подумав, що це весело, але чим далі він наближався, тим більше був зворушений. Він побачив красу Бай Дзихао та його лагідний, як вода, темперамент, схожий на прозорий струмочок у лісі. Спочатку він був байдужим, але з плином часу його хороше враження про нього ставало все більшим. Зрештою, він просто не міг відвести погляд, це стало звичкою. Він хотів залишитися з ним назавжди, до кінця днів.
Не дивно, що навіть той покидьок, який мав сотню коханців, також відчув, що його серце зворушене цим чоловіком...
Хороші речі потрібно було отримати якнайшвидше. Коли вони повернуться на Невгасиму Вершину, конкурентів буде більше. Хоча він був упевнений у своїй красі та силі, все ж було кілька безжальних персонажів, які не набагато гірші за нього. Що, якби Бай Дзихао сподобався владний тип, як у племені птахів Дапен, або стриманий і відсторонений тип, як у племені Біфан?
Кон Мухва вирішив скористатися цією можливістю. Він збирався отримати Бай Дзихао і наставити роги цьому покидьку.
Він терпляче пристосував свою зовнішність до свого людського віку, а потім у віці вісімнадцяти років повернувся до свого початкового вигляду. Маючи вигляд квітки та обличчя, як місяць, він мав ніжне тіло та тонку талію. Його голос нагадував трепет іволги чи щебетання ластівки, і від нього пахло орхідеями. Також йому добре вдавалися різні танці. Поміщений у будь-який імператорський гарем, він був би чарівною наложницею, яка полонила б монарха. На щастя, представники племені павичів добре володіли ілюзіями, він використовував свої навички, щоб приховати це від очей односельців, перетворившись на звичайну красуню, не викликаючи великої уваги.
Бай Дзихао сам був красенем, і він звик бачити всі види приголомшливих красунь. Його почуття естетики було трохи повільним, і він не помітив нічого дивного.
Кон Мухва мав різноманітні методи зваблення та дражнення. Він щодня змінював методи, щоб похвалити свого коханого.
Бай Дзихао страшенно червонів. Хоча він не наважувався наблизитися, але потай був у захваті. Коли він був дитиною, він завжди думав, що його приваблюють жінки, і мріяв знайти хорошу дружину. Але перш ніж він встиг спокуситися жінкою, він був обманом змушений відправитися в безсмертне царство і був проданий. Пізніше він зустрівся з Дзінь Фейженем і підтвердив, що його тіло відчуває бажання лише тоді, коли підкоряється чужому контролю. Йому було соромно за себе, і він не смів спокушатися жодною дівчиною.
Він ніколи не бажав жінок і ніколи не думав про цей аспект...
Тепер він дізнався про прихильність Кон Мухва, і його серце було зворушене. Він також відчув щось у своєму тілі. Чи означало це... що він все ще міг бути звичайним чоловіком? Тільки дівчина, яка йому подобалася, була високою, стрункою, з надзвичайно плоскими грудьми, довгими ногами, яскравою та життєрадісною особистістю, яка іноді розмовляла, як хлопчик?
Бай Дзихао прийняв холодний душ, щоб прогнати ці нереалістичні фантазії зі свого розуму.
Він був чоловіком із даоським супутником, тож не повинен завдавати образи іншим.
Бай Дзихао витримав ганьбу, знайшов можливість і зізнався Кон Мухва у своєму минулому: «Мій даоський супутник – чоловік, і я звик бути під чоловіком... Тому я не можу бути поруч з тобою, ми не підходимо...»
Перш ніж він закінчив говорити, Кон Мухва вже поцілував його. Він сказав, дуже задоволений собою: «Твій даоський супутник так довго не повертався, можливо, він був десь, розважаючись у квіткових будинках. А може, його вже вбили. Не залишайся для нього вдовцем, подумай про мене... Спробуймо, а потім дізнаємося, підходимо чи ні». Він був гідним могутнім демоном павичем з великим бажанням перевершити інших. Він мав перемогти з усіх боків.
Шеньдзюнь давно відрізав непотребу ту частину та згодував собакам. Він подумав про це з глузуванням. Розмір людини справді не вартий згадки...
Він був винятково талановитий. Хоча він був недосвідченим, він міг покластися на чоловічі інстинкти в таких справах. Він напевно швидко стане вправним, щоб із задоволенням служити Бай Дзихао в ліжку. Тоді він переможе всіх своїх конкурентів і стане його новим чоловіком.
Гордий павич і цього дня був сповнений захопленої самовпевненості.
Бачачи, як той продовжує залицятися з таким ентузіазмом, попри його минуле, Бай Дзихао відчув водночас зворушення та відчай. У його серці його любов дедалі більше зростала, щоб стримати ці почуття, він зайнявся каліграфією і відновив свої музикальні здібності. Він присвятив себе навчанню та намагався зосередитися на інших речах і ігнорувати Кон Мухва. Однак Кон Мухва не знав що таке відмова. У нього було багато методів, він удавав, що добре себе поводив, або поводився жалюгідно. Якби у нього не було драбини, він би побудував власну драбину. Кон Мухва завжди міг знайти причини, чому він не міг відмовити, і обманом змусити його піти розважитися.
Іноді вони вирушали на прогулянку; іноді вони йшли на пікнік; бувало, ходили в місто подивитись на вогні; іноді вони спускалися на човні по річці; іноді вони ходили до Дзеркального озера шукати павичів...
Кожен день був щасливим і наповненим постійним сміхом.
Бай Дзихао знав, що йому не добре бути таким, але він став залежним. Він впав у сміх, і був зачарований своїм щасливим життям. Він несподівано забув усі свої біди та навіть жадібно сподівався, що його десятирічне призначення може тривати довше, щоб час минав повільніше...
Але чим більше він сподівався, що час сповільниться, тим швидше він здавався.
Нарешті прибув посланець Шеньдзюня.
Того дня ворота родини Кон були зачинені і Кон Мухва не було вдома. Бай Дзихао довелося неохоче покласти свій прощальний лист разом із золотим пером з павиного хвоста на стіл для малювання. У листі він докладно писав про своє ганебне минуле, свої безглузді прихильності, свій негідний шлюб, а також про майбутнє, яке його чекає. Він виписав усі свої секрети, про які йому було важко говорити, а потім попросив забути про нього і знайти краще щастя... Щодо своїх таємних і непристойних почуттів, то він довго вагався, і врешті-решт не записав...
Бай Дзихао пішов за посланцем і ступив на корабель, повертаючись до Невгасимої Вершини...
З кожним кроком йому ставало все важче на серці.
Він виявив, що дуже довго не думав про Дзінь Фейженя і несподівано не міг згадати його вигляд. Він пам'ятав лише біль, коли над ним знущалися в ліжку та принижували як заманеться. Він відчув справжню солодкість і щастя лише для того, щоб зрозуміти, що цукерка, яку Дзінь Фейжень простягнув після того, як помахав батогом, була такою гіркою та несмачною.
Слід від квітки водяного каштана на його ключиці був ледь гарячим і викликав невимовний біль.
Він уже був заміжній на Дзінь Фейжені, тож у нього більше не було вибору. Дзінь Фейжень був зарозумілим чоловіком і ніколи не дозволив би йому піти. Якби він виношував хоч найменший намір зрадити його, з ним поводилися б так само як з тим червоним птахом, яким він милувався. З нього зробили б іграшку, його б принижували до смерті. Він не був таким сильним і не витримав би такого болю.
Але життя було справді довгим, він не знав, чи витримає...
...
Бай Дзихао з великими труднощами увійшов до головного залу Невгасимої Вершини і знову став навколішки перед богом, який мав визначити його долю.
Шеньдзюнь наказав комусь дати йому тацю з красивим і витонченим кинджалом на ній.
Кинджал був дуже гострий, придатний як для вбивства, так і для самогубства.
Бай Дзихао посміхнувся і заплакав. Бог був добрий, дозволивши йому відчути щастя перед смертю. Він зустрів цю чудову людину і зрозумів, як це відчувати, коли його серце по-справжньому б'ється. Цього було достатньо. Тепер він більше не хотів повертатися в той нескінченний біль, де смерть була б найкращим, що він мав.
Він тричі вдячно вклонився богу і, тремтячи, взяв кинджал. Він повернув гостре лезо й прицілив його собі в серце. Червона лоза раптом витягнулася, обвиваючись навколо кинджала, зупиняючи його наступний рух. Потім вона повільно відтягнула лезо та змінила напрямок.
Нарешті Шеньдзюнь заговорив: «Я дам тобі три варіанти».
Бай Дзихао вражено підвів голову.
«Ти можеш вибрати глибоку любов і провести решту свого життя, супроводжуючи його в підземеллі».
«Ти можеш вибрати покінчити зі своїм життям, і я дозволю йому, як і за життя, супроводжувати тебе у смерті».
«Ти також можеш відмовитися від своїх принципів, скинути кайдани свого серця і жити тільки для себе...»
Голос бога був схожий на шепіт диявола, вливаючись у найглибшу частину його серця, розвіюючи туман, відкриваючи чорні двері, про які він ніколи не смів подумати.
Бай Дзихао подивився на кинджал у своїй руці, ніби бачив ключ, щоб відкрити двері.
Далі
Розділ 94 - Гостре лезо звинувачення
Тримаючи кинджал, Бай Дзихао внутрішньо боровся. Він покинув гірський маєток Золотого Фенікса і десять років жив зі звичайними людьми. Коли він згадав, що він зробив, йому стало соромно. Він не міг зрозуміти, чому втратив здатність розрізняти брехню і повірив у ці абсурдні речі. На прохання Дзінь Фейженя він служив йому всім серцем, дотримувався правил маєтку, задовольняв усі його погані смаки, навчився потурати його бажанням, проявляти ініціативу та зробив багато поганих вчинків, щоб догодити йому. Він вважав, що саме цим він повинен заплатити за їхню взаємну прихильність. Бай Дзихао мало не розплакався через свою дурість в минулому. Він більше не хотів бачити Дзінь Фейженя, не хотів жити життя повне принижень. Однак Дзінь Фейжень радше помре, ніж зніме мітку квітки водяного каштана та дозволить йому бути вільним. Дзінь Фейжень дуже добре вмів зберігати репутацію. Переважна більшість людей у безсмертному царстві не могли бачити приниження та муки, які Бай Дзихао зазнав наодинці. Вони бачили лише красивого та багатого культиватора Зародженої душі, який любив його всіма можливими способами. Дзінь Фейжень необачно витрачав духовне каміння і купляв йому все, що він хотів. Він убив людей, які його підставили та знущалися з нього. Він навіть заблокував для нього атаку полум'яного вовка. На бенкеті з нагоди їхнього одруження йому подарували човни, повні подарунків, з незліченною кількістю рідкісних та дорогоцінних скарбів. Очі у всіх палали від заздрості, вони казали йому так пощастило... Ніхто не знав, скільки він заплатив за те, що йому так «пощастило». Було б добре, якби Дзінь Фейжень помер, але він був ще живий, кинутий за ґрати, підданий жалюгідній долі. Бай Дзихао міг собі уявити, якою буде його репутація після того, як він покине свого даоського супутника. Його звинуватили б у тому, що він забув про вдячність та вчинив несправедливо, маючи кам'яне серце... До того, він також знав, що хоча Дзінь Фейжень мав спотворену особистість і висловлював свої почуття так, що ніхто не погодився б це терпіти, його серце справді було зворушене. Тоді, коли він отримав майже смертельну травму, Дзінь Фейжень наче збожеволів. Він залишався поруч з ним, не перестаючи спати чи відпочивати... Йому не вистачило духу вбити його. Бай Дзихао на мить був приголомшений, він несвідомо думав про третій варіант. Він з невизначеним нетерпінням чекав смерті Дзінь Фейженя, але боявся пліток, боявся бути відомим як безжальний і бездушний, боявся стати вбивцею... Він відчайдушно стримував свої думки мораллю і хотів розглянути другий варіант, але в його серці спливли приховані й жахливі думки, наче диявол, що спокушав його: «Я не погана людина, я просто змушений це зробити, це не справжнє вбивство...» «Він довго не проживе, я врятую його від болю...» «Коли він помре, я зможу приховати свою особу та відновити своє щасливе нове життя...» «У мене ще є багато картин, які я хочу намалювати, але не можу закінчити...» «...» Він усе міцніше тримав кинджал у руці. Бай Дзихао нерішуче підняв голову й подивився на бога, просячи допомоги: «Я ніколи нікого не вбивав. Я, я не розумію...» Шеньдзюнь наказав Лозі Кривавого Короля вийняти бухгалтерську книгу, яку було підготовлено раніше, і передати йому. Він тихо посміхнувся і сказав: «Ти зрозумієш». Збентежений Бай Дзихао взяв рахункову книгу і виявив, що вона належить Се Цюе. Тоді, коли він дізнався, що Се Цюе привів бандитів, щоб убити його матір, від якої він залежав, його охопила шалена лють і він хотів помститися. Побачивши, що в нього немає апетиту і він почувається пригніченим і похмурим, Дзінь Фейжень довго втішав його. Він також послав людей принести голову Се Цюе, щоб ощасливити його. Хоча вони дізналися, що Се Цюе був убитий Королем медицини Сяньдзвенем, він все одно був зворушений його добрим ставленням... Дзінь Фейжень завжди говорив, що це доказ його любові. Кожного разу, коли він чув це, він відмовлявся від принципів і підкорявся всьому. Але чому в руках бога опинилася зникла бухгалтерська книга? Бай Дзихао подивився на Лозу Кривавого Короля, яка плавала поруч з ним, а потім на феніксові очі бога, його мозок вибухнув. Шеньдзюнь з'явився раптово, всі лише припускали його походження. Хоча Юе Вухвань і бог мали однакову Лозу Кривавого Короля, їхні сили були дуже різними, а їхні особистості відрізнялися ще більше. Їх було неможливо пов'язати. Він був певен, що стародавній бог повернувся... Коли Король медицини Сяньдзвень убив Се Цюе і отримав рахункову книгу, а потім рахункова книга потрапила в руки бога, Бай Дзихао довелося подумати про стосунки між ними... Юе Вухвань має глибоку ненависть до гірського маєтку Золотого Фенікса. З тих сект, які бог знищив у першу чергу, незалежно від праведності чи порочності, більше чи менше людей приходили в маєток Золотого Фенікса як гості та отримували велику гостинність, і, ймовірно, брали участь у знущанні з Юе Вухваня... Бай Дзихао ще раз згадав прощення, надане Шеньдзюнем культиватору Ма... Культиватор Ма не був кимось хорошим, але він зробив те, що всі сприйняли як жарт. Напившись, він суворо дорікнув хлопцям, які розважалися з Юе Вухванем, сказавши, що вони переборщили, назвавши їх безсоромними звірами. Він наказав їм припинити бичування, чим зіпсував настрій гостям. Юе Вухвань пам'ятав усіх. Добро оплачується добром, ворожнеча оплачується ворожнечею. На Невгасимій Вершині не було несправедливо скривджених душ. Це було справді добре... Бай Дзихао був дуже щасливий. У нього було багато прекрасних марень. У маренні він був білим птахом, який спробував відкрити двері клітки. Змахнувши крилами, він відважно кинувся назустріч вітру й дощу, незграбно переслідуючи горду червону тінь. Коли прийшла звістка про смерть і трагедію Юе Вухваня він був дуже засмучений. Він відчув, що те, чого він найбільше хотів, було знищене, і на деякий час розгубився. Він подумав, що будь-який опір безглуздий. Краще було просто скоритися своїй долі. Але Юе Вухвань не помер, він повернувся. Красивий червоний птах злетів вище і був ще вільнішим... Бай Дзихао знову знайшов стрижень у своєму серці. Він може бути сильним і не впадати у відчай! Бай Дзихао витер слабкі сльози, відкрив рахункову книгу й уважно переглянув її рядок за рядком. Се Цюе вів дуже детальну бухгалтерську книгу. Він включив ім'я кожної дитини, фізичні характеристики та ціну продажу. Був також розділ, присвячений спеціальним замовленням, це були раби, яких основні клієнти замовляли з певними вимогами. Були написані різні суворі вимоги, включаючи зовнішність, особистість, духовне коріння, базу культивування тощо... Було спеціальне замовлення від маєтку Золотого Фенікса. Замовник уточнив, що хоче хлопчика з єдиним духовним коренем водного типу, гарної зовнішності, з цнотливим тілом і без вад. Він повинен бути добрим і м'яким, мати добре виховану і слабку особистість. Найкраще, щоб він не мав ні батька, ні матері, щоб ніхто про нього не піклувався, тому що замовник хотів особисто виростити та виховати ідеального раба, який належав би йому тілом і розумом. Очі Бай Дзихао розширилися від недовіри, і він подивився на ім'я в стовпчику товару. Нарешті він зрозумів те, чого не розумів раніше — чому Се Цюе не просто викрав його та продав, а хотів піти обхідним шляхом, щоб продати його. Він убив його матір, а потім постав перед ним як рятівник. Ця бухгалтерська книга дала відповідь. Бай Дзихао довго дивився на це, а потім несвідомо почав маніакально сміятися. Він сміявся аж до задухи. Він сміявся з найдурнішої людини у світі, сміявся зі своєї доброти та боягузтва, сміявся з невинності та лагідності, сміявся з любові та вірності... Яка користь була від цих речей перед демоном? Усе це було абсолютно нікчемне сміття! Він зрозумів, що мав на увазі Шеньдзюнь. Бай Дзихао повільно підвівся з землі, поправив волосся і змусив темряву зникнути з очей. Він знову показав найлагіднішу посмішку, із вдячністю вклонившись богу, і сховав кинджал у рукав. Без найменших вагань він пішов за демоном-культиватором, який вів до шляху в підземелля Невгасимої Вершини. ... У темному підземеллі стояли дві яскраво запалені масляні лампи, які горіли вдень і вночі. Важкі ланцюги обвивали лопатки та стегна Дзінь Фейженя, міцно прибивши його до стіни. Його вигляд, який колись вважався красивим, став нестерпно потворним від тортур. Його міцна постать тепер була тонка, як сірник, волосся посивіло, а тіло було вкрите жахливими шрамами. Гниль з'являлася в багатьох місцях, але дорогоцінні безсмертні ліки тримали його життя на волосині. Він не міг би померти, навіть якби захотів. Хоча воля культиватора була сильнішою за волю смертного, такі тортури давно перевищили межі витримки. Відчуття болю Дзінь Фейженя притупилося, він щодня відчував сонливість і з нетерпінням чекав приходу смерті. Ніжні кінчики пальців ковзнув по його щоці й зібрали його скуйовджене волосся. Хтось обережно змочив носовичок водою і протер йому губи, трохи розбудивши його розум. Дзінь Фейжень насилу розплющив очі й побачив, що перед ним стоїть людина, про яку він так мріяв. Він не міг не посміхнутися: «Я знову сплю?» «Ні», — голос Бай Дзихао був дуже м'яким із відтінком співчуття. Він напоїв його водою: «Я тужив за тобою, тому я благав Шеньдзюня про милість прийти і побачити тебе...» «Як ти про це благав? Забудь, не говори про це...» — Дзінь Фейжень більше не хотів думати про це питання. Він знав, що Бай Дзихао був слабким і добрим серцем. У нього не було великих перспектив, культивуючи так довго той був лише на Будівництві фундаменту. Після втрати його підтримки єдиним способом, яким він міг задовольнити тих безсоромних яо-культиваторів, було його тіло. Хоча йому було трохи некомфортно, після того, як він розважався з такою кількістю рабів, він не дуже піклувався про зраду. Тепер у нього нічого немає, його навіть не можна було вважати чоловіком. Бай Дзихао все ще думав про всі можливі способи прийти й подбати про нього. Очевидно, він беріг його у своєму серці стільки років. Ця прихильність його дуже зворушила. Бай Дзихао подивився на нього, здавалося, не наважуючись говорити. Дзінь Фейжень пом'якшив вираз обличчя й запитав: «Чи ти хочеш мене щось запитати?» Бай Дзихао посміхнувся і запитав: «Ти сумував за мною протягом цих років?» Дзінь Фейжень сказав: «Я сумував за тобою щодня». Бай Дзихао обережно запитав: «Справді? Я завжди відчував, що я для тебе... не був важливим». «Ти для мене важливий», — Дзінь Фейжень жадібно подивився на його тіло. Він побачив його красу, і захотів доторкнутися, але був обмежений ланцюгами, тож не міг рухатися. Тепер його перетворили на в'язня. Він уже тоді втратив амбіції і знав, що жити залишилося недовго. Боячись, що вони ніколи більше не побачать один одного, він вирішив озвучити йому багато почуттів, прихованих у його серці, бажаючи залишити останній слід у пам'яті Бай Дзихао: «Спочатку я ставився до тебе лише як до прекрасного раба, але ти такий чудовий... Чим більше ми спілкувалися, тим більше ти мені подобався. Пізніше ти використав своє слабке тіло, щоб захистити мене від тієї атаки, і в підсумку ледь не помер. Я зрозумів, наскільки ти важливий у моєму серці, тому знехтував усім, щоб одружитися з тобою». Бай Дзихао доторкнувся до знака квітки водяного каштану на своїй ключиці й сказав, ображено: «Ти завжди наді мною знущався, я думав, що я тобі не подобаюся...» Дзінь Фейжень швидко спростував: «Якби ти мені не подобався, як я міг би заблокувати для тебе удар того полум'яного вовка?» «Вірно, — подумав Бай Дзихао на деякий час і засміявся. — Я нарешті зрозумів. Ти негідник, який чітко знав, що я дуже добрий і привабливий, тому навмисне знущався з мене і труїв своїми злобними словами, щоб я не наважився покинути тебе, щоб я слухняно залишився поруч з тобою, закохався в тебе і належав тільки тобі, чи не так?» Дзінь Фейжень відчув, що його тон прозвучав кокетливо, і посміхнувся: «Ти дізнався». Бай Дзихао обережно притиснув його голову собі до шиї, закриваючи його погляд. Він серйозно спитав: «Фейженю... Ти все ще кохаєш мене?» Дзінь Фейжень щиро відповів: «Я люблю тебе. Єдина людина, яку я люблю у цьому світі, – це ти». «Фейженю, — очі Бай Дзихао поступово потемніли, а тіло злегка тремтіло від хвилювання. — Я справді щасливий». Гострий кинджал нарешті вирвався з його рукава й увійшов Дзінь Фейженю під черево. Очі Дзінь Фейженя розширилися, і він був настільки вражений, що не міг говорити. Він не міг повірити, що даоський супутник, якому він віддав свої щирі почуття, який завжди був його покірним, слухняним гарним хлопчиком, маленький дурень, який був таким добрим, що навіть не наважився б убити кролика, неочікувано вбив його власними руками. Бай Дзихао витягнув кинджал і з огидою відштовхнув Дзінь Фейженя, що стікав кров'ю. Вона залила все його тіло, але на серці було спокійно. Вбивати було зовсім не важко. Хоча він ніколи раніше нікого не вбивав і не знав, як вбивати, це не заважало йому покладатися на свій інстинкт і без розбору колоти то в один, то в інший бік. Так само як Дзінь Фейжень знав, що сказати, щоб поранити його серце, він також знав, що сказати, щоб завдати найбільше страждань. «Мені ніколи не подобався такий покидьок, як ти. Я зустрів людину, яку я дуже кохаю». «Він мені дуже подобається. Він мені подобається в десять тисяч разів більше, ніж ти. Я просто хочу бути поруч з ним щодня, хочу віддатися йому заміж». «Що ти за чоловік? Ти просто сміття, у якого навіть цього немає! Огидно!» «Він гарніший за тебе, цікавіший за тебе, привабливіший за тебе, і його член більший і кращий за твій!» «Він дав мені зрозуміти, що таке справжнє щастя». «Ти смієш сумувати за мною, любити мене. Це просто смішно». «Ти навіть не маєш права померти. Залишайся у лампі душі та дивись, як я живу щасливим життям з кимось іншим». «Я трахаюсь з ним щодня. Хочеш знати, як ми розважаємось?» «...» Фізичні тортури не змусили Дзінь Фейженя повністю зламатися, однак слова Бай Дзихао зламали всі лінії захисту в його серці. Заповітна пташка на його долоні відлетіла. Його серце, яке він йому віддав, було розбите, його даоський супутник був щасливий в чужих обіймах... Він був надзвичайно зарозумілим чоловіком, тому, навіть більше ніж інші, не міг винести такого приниження. Дихання життя поступово зникло, і чарівне утворення, влаштоване в темряві, випромінювало слабкий блиск, ув'язнивши його душу. В останню мить, заплющивши очі, він побачив, як Бай Дзихао зняв зі стіни вічно палаючу лампу. Її полум'ям він випалив квітковий знак водяного каштана на своїй ключиці. Він спалив шкіру та плоть, і останні сліди, які він залишив, були видалені. Потім Бай Дзихао покинув підземелля, навіть не озирнувшись. Дзінь Фейжень залишився в лампі душі і назавжди смакуватиме відчуття сорому. ... Бай Дзихао вийшов із підземелля весь у крові. Він примружив очі, відчуваючи, що небо надто блакитне, а яскраве сонячне світло трохи сліпуче. Постать Шеньдзюня стояла неподалік і мовчки дивилася на нього. Бай Дзихао знову став навколішки і подякував йому. Він поставив запитання, яке стільки років тримав в серці: «Як мені стати таким же сміливим, як ти? Щоб більше нічого не боятися». Шеньдзюнь повернувся, щоб піти: «Використовуй власні ноги, встань». Бай Дзихао був здивований. Він підвівся і швидко пішов за ним. Йому більше не потрібне було милосердя, більше не потрібно було залежати від інших, щоб врятувати себе. Він докладе всіх своїх сил і покладається на себе, щоб розірвати клітку навколо свого серця. Він зміцнить свої крила, зробить їх великими і потужними. Тоді він піде слідом за червоною тінню. Птахи завжди будуть вільні.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!