Ань Лон погано спав всю ніч. Його сни були наповнені обличчям цього лиходія. Неможливість бити чи лаяти його серйозно випробовувало силу волі...
Він просто прокинувся від страху. Вперше в житті він почувався наляканим цуценям через такого роду справу.
Ань Лон був настільки розлючений, що виплюнув ще кілька проклять. Тоді він із задоволенням побіг шукати маленького друга, щоб зцілити свою поранену душу, але побачив, як Юе Вухвань доповідає Сон Цінши в дослідницькій кімнаті. Він хотів тихо зникнути, але був виявлений Юе Вухванем, який кокетливо посміхнувся. Йому відразу захотілося перелізти через стіну та утекти, щоб не перекваліфікуватися й не витягти Ґу для вбивства цього лиходія.
Сон Цінши був спантеличений: «Чому Лон втік? Хіба він не хотів бути твоїм другом?»
Юе Вухвань посміхнувся: «Не знаю».
Ань Лон: «...»
Він був настільки розлючений, що вирішив помститися.
Він був гідним Королем Ґу Західного лісу, коли він пройшов через Дзянху, його люта і могутня репутація передувала йому, і всі зіщулилися від страху. Як на нього може тиснути цей маленький культиватор Очищення Ці?
Він знову обміркував нижню межу Сон Цінши і таємно дістав Ґу Фантазій. Ґу Фантазій не був шкідливим, він може лише відчувати бажання і природу людини, а потім створювати відповідні ілюзії для їх задоволення. Зображення фантастичного світу буде здаватися дуже реальним і дуже красивим. Здебільшого це був би весняний сон про безглузду розпусту. Він часто використовував це, щоб мати справу з жінками, з якими він зв'язувався. Час від часу він використовував його на собі, збігаючи у світ фантазій, щоб відчути смак ласощів, які він не міг скуштувати.
Зважаючи на те, що Юе Вухвань мав такий нестримний характер і багатий досвід, під впливом Ґу Фантазії його світ мрій повинен бути просто чудовим. Він дозволить цьому хлопцеві їсти та пити почуття, не залишаючи йому час приставати до цього красеня. Тоді він зробить свій хід і прямо розкриє зміст фантазії, принизивши його перед Сон Цінши. Таким чином він вб'є двох зайців одним пострілом. Крім того, якщо потім його визнають відповідальним, він може видати це за звичайний жарт.
Ань Лон тихо помістив Ґу в тіло Юе Вухваня і з радістю чекав на результат.
...
Юе Вухвань сидів у кабінеті сам, коли раптом відчув напад запаморочення...
Коли він прокинувся, то стояв під небом, вкритим цвітом персиків. У його голові був безлад. Він не знав, який сьогодні день. Коли він побачив меч у своїй руці та мозолі від довгої практики, він поступово згадав своє життя.
Він народився смертним і мав щастя потрапити в безсмертне царство. Спочатку він займався вдосконаленням під керівництвом шахрая, на ім'я Се Цюе. Пізніше він виявив брудні наміри свого шифу і втік до того, як його спіткало нещастя. Він провів багато років на самоті, перш ніж зустрів старого Безсмертного меча. Безсмертний оцінив талант хлопця і прийняв в учні, навчивши його майстерності фехтування.
Хоча його духовне коріння не було сильним, він був генієм фехтування, володів рухами меча та пам'яттю, що дозволяла йому вчитися одним поглядом.
Після формування свого Золотого Ядра він убив Се Цюе, а потім мандрував світом, з'являючись всюди, щоб кинути виклик майстрам. Він обезголовив багато злодіїв, які культивували Зароджену душу. Прорвавшись через обмеження своїх меридіанів, він віднявся до стадії Зародженої душі та встановив свій статус Майстра Меча. Похвала, заздрість і захоплення охопили його. Всі славили його за безсмертну поставу і незрівнянну красу. Він був найяскравішою зіркою на небі, найяскравішим феніксом.
Він любив яскраві кольори, любив носити золотаво-червону парчу. Йому подобалося бути яскравим, подобалося робити те, що він хотів. Йому подобалося збирати дорогоцінні камені та прикраси різного кольору — перли, агати, рубіни, сапфіри, смарагди... кожен дорогоцінний камінь був ідеального кольору та блиску, без найменшої вади. Він сховав усі ці дорогоцінні камені в скриньку, з нетерпінням чекаючи, коли одного дня віддасть їх тому, хто йому сподобається.
Багато років пошуків...
За цей час він зустрів багатьох видатних залицяльників, у тому числі культиваторів, культиваторок, талановитих майстрів рівня Святого і молодих людей, які щойно вступили в свої безсмертні секти... Деякі з них шукали шлюбу, деякі шукали задоволення; хтось шалено кохав, хтось мовчки. Але жоден з них йому не сподобався. І тому він відмовлявся виявляти будь-який інтерес до будь-якого, відмовлявся шукати задоволення. Він усім відмовляв і напружено чекав, коли той єдиний змусить його віддати всі свої дорогоцінні камені.
Він об'їздив незліченну кількість місць. Його скринька з дорогоцінними каменями ставала все більше і більше.
Однак ця людина так і не з'явилася.
Нарешті він втомився і навмання вибрав безсмертну гору, щоб зупинитися й відпочити.
Безсмертна гора була всіяна персиковим цвітом, і він щодня вправлявся під ними у фехтуванні.
Раптом Юе Вухвань виявив, що на іншій безсмертній горі неподалік, здавалося, є хтось, хто стежить за ним по обіді. Його погляд був поважний і без злоби. Він з'являвся лише на півгодини щодня, поки Юе Вухвань вправлявся зі своїм мечем,та ніколи не спричиняв проблем і не створював йому дискомфорту. Юе Вухвань звик що люди дивилися на нього, тому не звертав увагу на нешкідливий погляд цього культиватора.
Несподівано пройшло десять років, поки він тренувався на мечах, але ця людина все ще спостерігала за ним.
Культиватор не змінився і поводився чемно, не ступаючи з гори ні на півкроку, ніби сприймав його лише як декорацію за власним вікном.
Цікавість Юе Вухваня нарешті була розпалена. Він хотів побачити, хто ця людина.
Він тихо наклав захист від будь-якого духовного виявлення і, скориставшись ніччю, прокрався до безсмертної гори.
Ця безсмертна гора була дуже нудною і сірою, всюди голе каміння. За горою був сад, де росли дивні лікарські трави. Поряд стояв простий будинок,покритий черепицею. Всередині будинку горіло світло, під яким був молодий чоловік, повністю поглинений читанням. Юнак трохи худорлявий, одягнений у шар за шаром білосніжних мантій. Ніякі прикраси не прикрашали його тіло, волосся було дуже тонке, недбало розкидане. Він походив на якусь маленьку пухнасту тваринку. Його шкіра була дуже білою, з тонкими і гарними рисами. Він був дуже милий, особливо очі... такі чіткі, що, здавалося, їх не заплямувала ані найменша пилинка.
Виявилося, що чистий білий прекрасніший за будь-який яскравий і чудовий відтінок...
Раптом його серцебиття прискорилося, але він не знав, як цьому протистояти. Він таємно зняв кристал, який мав при собі, і поклав його на подвір'ї. А тоді безшумно втік, сподіваючись, що той його знайдете і піде на зустріч. Однак хлопець видався досить тупим. Він не тільки не знайшов кристал, але й не виявив, що хтось заходив.
Більшість часу юнак був зайнятий власними дослідженнями і був надто зосереджений,щоб перейматися чимось іншим.
Раніше Юе Вухвань ні до кого не залицявся, тож був трохи сором'язливий, і йому було соромно освідчитися.
Щодня Юе Вухвань слав птаха, який таємно ніс дорогоцінний камінь і залишав його біля юнака... іноді це було біля струмка, іноді в саду з травами, іноді під деревом... Вираз обличчя парубка, коли він знаходив дорогоцінні камені, був особливо захопливо збентежений. Він клав знайдені дорогоцінні камені у власну коробку від таблеток, щодня дивився на них і щиро розмірковували. Юе Вухвань не знав, про що той думає.
Але в будь-якому випадку все було добре, поки він міг надіслати свої подарунки на заручини.
Він все більше цікавився юнаком і з кожним днем думав, як зробити так, щоб той полюбив його.
Його одяг ставав дедалі яскравішим, а навички володіння мечем ставали все кращими, коли він тренувався. Час від часу він пронизував небо, повне цвіту персиків, або розрізав водоспади навпіл, щоб показати свою майстерність.
Він знайшов багато рідкісних лікарських трав і пересадив їх на горі юнака.
На Фестивалі ліхтарів він випустив у небо тисячу ліхтариків різних кольорів. Прикрашені перлами, вони всіяли небо, такі гарні, що засліпляли своєю красою. Він дозволив цим ліхтарям полетіти до юнака, а потім поріз меча пройшов поперек, як дракон, що пливе, і ліхтарі миттєво згасли. Перлини посипалися одна за одною, падаючи навколо юнака, чимало налякавши його, після чого він не міг з'ясувати що сталося. Юе Вухвань сховався в таємному місці і реготав від сміху.
На фестивалі Цісі він скликав незліченну кількість птахів і наповнив будинок юнака. Весь день пташки щебетали та співали. Знесилений і збентежений шумом, він вийшов, але відчув мелодійну пісню «Фенікс шукає Фенікса», що долинула з протилежного лісу.
*свято закоханих, засноване на легенді про роман пастуха(втілення зорі Альтаїр) і ткачихи(зоря Вега), що не можуть бути разом, роз’єднані небесною рікою(Чумацьким шляхом), і зустрічаються лише раз на рік, коли зорі формують міст через цю ріку.
...
Він почувався птахом-самцем, який залицявся до самки. Щодня він із задоволенням демонстрував своє чудове пір'я, благаючи звернути на нього увагу.
Шкода, що людина, яку він переслідував, була розгублена, очевидно, не знаючи, що таке романтичне захоплення.
Пізніше Юе Вухвань відправився в таємне царство шукати скарби. Там його спіткала біда і він був важко поранений.
Він лежав у хаті, відновлювався і багато днів не виходив.
У його двері нерішуче постукали...
Нарешті юнак прийшов на його гору. Почервонівши, він зніяковіло вибачився: «Вибачте, я не хотів навмисне підглядати. Просто я живу один і іноді буває досить самотньо. Коли я бачу ваші яскраві кольори щодня, я почуваюся дуже щасливим...». Юнак весь час знав, що той робив. Він незграбно наслідував його і таємно поклав у баночку на подвір'ї багато різних лікарських пігулок і трав у відповідь. Але Юе Вухвань ніколи не звертав уваги на те, що містять ці запорошені банки. Цього разу, побачивши, що Юе Вухвань не виходив багато днів, він занепокоївся і нарешті прийшов навідатися.
Виявилося, що парубок весь час тримав його в серці.
Він був такий щасливий, що рани знову відкрилися...
Медичні можливості молодого чоловіка були чудовими. Його лікували від отриманих травм і доглядали щодня.
Юнак був дуже чистим і простим. Він був дуже інтровертним і не вмів добре виражатися, але він був ніжним і уважним та ніколи не робив нічого поганого.
Молодий чоловік завжди мав такий серйозний погляд в очах, коли дивився на нього. Це викликало нестерпний свербіж у його серці.
І тому він брав парубка з собою, щоб побачити всі чудові краєвиди. Були чудові різнокольорові ліси, незрівнянно красиві пейзажі рожевого неба над морем, сяйливі копали дорогоцінних каменів, що створили багаті відображення світла та кольорів, бурхливі річки під величезною прірвою, швидкий політ крізь небеса... Разом вони ходили здійснювати героїчні подвиги, займатися медициною та приносити користь людству, досліджувати таємні царства, пити та споглядати...
Мова молодого чоловіка стала плавною, коли він познайомився з ним ближче, то почав говорити більше і нарешті... ці ясні очі були наповнені його власним образом, а чистий сміх був наповнений його власним іменем.
Нарешті він взяв юнака за руку і дуже обережно запитав: «Чи можу я тримати цю руку все життя?»
Очі юнака викривилися в посмішці: «Так».
Фенікс сів на дерево Вутон, і прекрасні дорогоцінні камені, які чекали роками, нарешті отримали дім.
З небом і землею як свідками вони стали даоськими супутниками.
Вночі він виявив, що молодик був ще чарівнішим.
Після невеликої стимуляції його очі почервоніли. З трохи більшою стимуляцією, сльози почали капати.
Молодий чоловік намагався витримати щосили, але довго втриматися не зміг і швидко перейшов від скиглення до голосіння. Зрештою його горло охрипло від плачу, але він усе ще тримався за нього і безперервно казав: «Вухваню, я тебе кохаю».
«Вухваню, я тебе кохаю».
«Вухваню, я тебе кохаю».
«...»
Юнак повторював це знову і знову, завдяки чому він подобався йому щоразу трохи більше, поки він не божеволів від цього.
Він дарував йому всі найкращі дорогоцінні камені світу.
Він дарував йому найкрасивіші квіти у світі.
Збирав лікарські матеріали, медичні книги. Він збирав все, що подобалося юнаку, і дарував йому.
Вони об'їздили весь світ, бачили все прекрасне і всі прекрасні пам'ятки. Вони їли та пили всіляку смакоту і, нарешті, вибрали місце, щоб назвати його домом.
Вони найзакоханіші з даоських супутників, живуть найщасливішим життям і ніколи не випускають один одного з рук.
Одного разу вночі він раптово прокинувся. Молодий чоловік не лежав на подушці поруч. Незрозуміла тривога піднялася в його серці. Йому здалося, що він щось забув.
Перед ліжком з'явилося дзеркало...
Він раптом згадав, що в цьому житті ніколи не дивився в дзеркало. Він ніколи не дивився на своє обличчя і мав лише неясне уявлення про свою зовнішність.
Це було надзвичайно дивно, надзвичайно страшно.
Він підвівся, ніби чимось керований. Підійшов до дзеркала, зняв одяг і подивився.
У дзеркалі був знайомий і водночас незнайомий молодик років двадцяти п'яти чи двадцяти шести; високого зросту, пропорційної статури. Його м'язи були достатньо напруженими від тренувань. У нього не було зайвого жиру, з тонкою талією та контурами, які мали в собі силу. Зовнішній вигляд, хоч вишуканий і делікатний, все ж був героїчним. Його прекрасні феніксові очі несли благородство, яке не терпіло богохульства. Вони були дуже чисті.
Правильно, його обличчя повинно бути таким...
Він полегшено зітхнув.
Раптом зображення у дзеркалі почало спотворюватися. Під лівим оком з'явилася яскрава і красива червона родимка у вигляді сльози. Несучи в собі декадентський ореол, вона безжально зім'яла все його благородство, знищила всю його чистоту. Його тіло змінилося на тіло слабого юнака. Вся його сила зникла. Його краса була забарвлена спокусливим відтінком, спину таврувала печатка, що палає, тягнучи його в брудну безодню, невпинно оскверняючи...
Він у паніці вихопив меч і розбив дзеркало.
Прекрасний сон закінчився...
Юе Вухвань прокинувся від ілюзії і ще довго не міг заспокоїтися, з жахом дивився на свою руку без мозолів, на своє нестерпне тіло. Він ще раз подивився в дзеркало. Відображений в дзеркалі сміховинний красень і сльозиноподібна родимка під оком ніби знущалися над його маревним сном.
У нього не було ні влади, ні репутації, ні дорогоцінних каменів, ні молодого чоловіка, ні дому...
Він все ще був тим Юе Вухванем, у якого не було нічого, крім бруду...
Дзеркало необережно випало з його рук і розбилося на шматки.
Так брудно, все було так брудно...
Він більше не міг контролювати дихання, не міг видати ні звуку, не міг контролювати своє тіло. Він міг лише згорнутись калачиком у темряві, постійно тремтячі. Його груди так боліли, що він відчував, ніби вони розколюються. Його пальці так міцно вчепилися в тіло, що з них потекла кров. Він був як риба на межі смерті, важко дихав, але був не в змозі втягнути повітря в своє тіло, він міг лише поступово задихатися, не маючи можливості покликати на допомогу, наближаючись крок за кроком назустріч смерті.
Двері кабінету раптом відчинилися.
Сон Цінши помітив, що щось не так, і кинувся до нього, міцно обійнявши.
Юе Вухвань насилу назвав ім'я юнака. Він хотів щось сказати, але з його горла вирвалося лише хрипке скигління.
Він був такий жалюгідний на вигляд...
Він думав, що саме після того, як він прибув до Долини Королів Медицини, після того, як отримав доброту, він закохався в цю людину.
Тепер він нарешті зрозумів, що коли уперше зустрів його біля річки, це було кохання з першого погляду.
Ось чому він зміг наполегливо підтягнути своє поранене тіло ближче. Тому він сунув носа в його справи, щоб запобігти тому красивому непорозумінню. Ось чому він хотів торкнутися цього м'якого волосся. Ось чому він був присоромлений у гніві, коли той дізнався про бруд його тіла. Ось чому він сподівався на кращу для нього долю, ніж доля, яку він сам отримав...
Тому він міцно пригорнувся до цієї людини, не бажаючи відпускати цю лагідність.
Його тіло скрутили спазми. Світ став темним. Він не міг утриматися і впав.
Він уже не чув тривожний крик юнака.
У пам'яті залишилися лише його найгарніші слова з ілюзії.
«Вухваню, я кохаю тебе».
Далі
Розділ 24 - Фізичне здоров'я
Загострення стану здоров'я Юе Вухваня було надто раптовим. Контролювати ситуацію не було можливості. Сон Цінши не мав іншого вибору, окрім як використати золоту голку, щоб змусити його втратити свідомість, перш ніж продовжити. Він міг лише безпорадно дивитися, як стан пацієнта, над лікуванням якого він так старанно працював понад пів року, раптово погіршився. Усі його зусилля були зведені нанівець миттєво. Сон Цінши відчував себе так, наче повернувся до своїх лабораторних днів, коли всі миші були повністю знищені. Хоча він почувався жахливо і хотів ридати, зараз він не міг плакати. На шляху медичних досліджень більшість невдачі, успіх — лише випадкова удача. Сон Цінши мав достатній досвід, щоб зустріти будь-які невдачі. Те, що потрібно було зробити зараз, полягало в тому, щоб встати, зібрати шматки, знайти помилки та почати новий план лікування. Він уважно оглянув Юе Вухваня та вихопив із його тіла цілком задоволеного Ґу Фантазій, визначивши винуватця цієї катастрофи. Але це змусило його впасти в новий приступ нерозуміння. Існувало багато технік Ґу, які можна було використовувати для лікування та виробництва отрут. Сон Цінши та Ань Лон знали один одного сотні років, і вони мали досить глибоку дружбу. Вони часто обмінювалися знаннями та ресурсами; отже, він був досить обізнаний про комах Ґу і знав ефекти та здібності більшості Ґу в Західному лісі. Не всі Ґу були небезпечними, а Ґу Фантазій був одним з нешкідливих. Він може спонукати до дуже красивої фантазії, в якій можна задовольнити будь-яке бажання. Єдиним недоліком було те, що це викликало залежність. Можна сказати, що це наркотики світу Ґу. Тому Секта Міріад Ґу встановила правила, які забороняють учням насаджувати цього Ґу на власне тіло, бо якщо їхня сила волі не буде достатньою, вони зануряться в ілюзію, забуваючи практикувати вдосконалення в реальності. Одного разу Ань Лон прикріпив Ґу Фантазій до оригінального Сон Цінши, щоб поекспериментувати з ним. У фантазії оригінал мав Долину Короля Медицини з невичерпним запасом рідкісних і екзотичних лікарських інгредієнтів. Його скарбниця була наповнена всілякими легендарними чудодійними ліками. Усі його алхімічні печі були магічними знаряддями. Усі слуги долини були розумними й кмітливими, що дозволяло йому із задоволенням замкнутися в собі та проводити свої дослідження протягом десяти років. Було шкода, що ілюзія Ґу мала недолік, залишений необачною людиною. Якщо недолік буде знайдено, ілюзію можна було б легко скасувати. У той час він виявив, що в деяких лікарських інгредієнтах є щось дивне, а продукти, які він очищав, були незвичними... Попри це, світ у фантазії був справжнім блаженством на землі, задовольняючи всі бажання, змушуючи відчувати себе бадьорими, а також затримуватися без жодних думок покинути його. Прокинувшись, він розповів Ань Лону про щастя, яке побачив. Він сказав, що хоче спробувати це ще раз. З невідомих причин вираз обличчя Ань Лона потьмянів. Він довго сердився, і що б він не говорив, Ань Лон відмовився дати йому Ґу Фантазій, щоб знову з ним пограти... Сон Цінши оговтався від жалю і ще раз підтвердив, що у Ґу не було мутації. Потім він подивився на блідого Юе Вухваня, що лежав на ліжку. Йому було так сумно, але він не міг зрозуміти, що Юе Вухвань зустрів у своїй фантазії, що могло довести його до такого. Він запалив пахощі, що заспокоюють дух, і дав Юе Вухваню заспокійливе. Потім розв'язав його пояс і зняв верхню мантію. Він ткнув його кількома золотими голками й масажував духовною енергією, намагаючись розслабити його напружене тіло. З міцно закритими феніксовими очима та родимкою у формі сльози, схожою на кров, красень нарешті міцно заснув. Сон Цінши не міг не торкнутися пальцем цієї чарівної родимки у формі сльози. Він завжди вважав цю родимку занадто спокусливою. Здавалося, Юе Вухвань відчув дотик і затремтів від болю. Сон Цінши швидко відвів свою руку і продовжував наполегливо проводити лікування голковколюванням і робити масаж. Аромат заспокійливих пахощів поступово наповнював усю кімнату, полегшуючи його дихання. У темряві звук дихання ставав спокійнішим. Сон Цінши витягнув золоті голки. Нарешті він мав час засмутитися і подумати про свої помилки. Лише бездарний психіатр не зверне уваги на те, що багато пацієнтів удають, що сміються, щоб приховати свою хворобу та не хвилювати оточення, й виглядати як звичайні люди. Юе Вухвань дуже розумна людина, і він має чудові акторські здібності, достатні, щоб мати добрий вигляд. Тепер, коли він серйозно про це замислився, було багато дрібних деталей, які можуть це підтвердити, наприклад: Юе Вухвань особливо боявся розчарувати його. Він ніколи не сварився з ним і йшов на компроміс до такої міри, що здавалося, він не має жодної межі. Юе Вухвань рідко висловлював свої власні уподобання. Йому було добре виконувати наміри Сон Цінши. Юе Вухвань ніколи не відмовляв йому в жодному проханні, ніби жив заради нього. Усе це було неправильно. Жодна нормальна людина не може бути настільки смиренною перед іншою людиною, настільки податливою, щоб відмовитися від усього свого. Чим більше Сон Цінши думав про це, тим нещаснішим він почувався. Він виявив, що не знав, яку їжу, колір чи речі любить Юе Вухвань... Він вилікував тіло Юе Вухваня, але ніколи серйозно не розумів його серце. Він навіть не наважувався торкнутися минулого Юе Вухваня, тому що боявся цих нестерпних речей. Він намагався бути схожим на страуса, чекаючи, поки той вилікується сам. Однак прихований фурункул ніколи не заживе сам по собі. Він буде ставати все глибшим й глибшим, аж доки не прогниє до кісток. Сон Цінши глибоко вдихнув і визначив напрямок майбутнього лікування. Найважливішим зараз було... дати хороший урок цьому аляскинському маламуту, який приносить лиха! ... Вогонь Червоного Лотоса літав усюди, кілька будівель перетворилися на попіл. Блискучий Дракон сховався в саду, слуги долини ухилялися один за одним. Ань Лон кричав від жару. Він у паніці втік. Спочатку він із задоволенням обговорював питання інвестування з Сон Цінши, навмисно ускладнюючи ситуацію, бажаючи скористатися нагодою, щоб отримати більше переваг від угоди. Неочікувано Сон Цінши зробив повний розворот і став ворожим. Він більше не хотів інвестиції, його не цікавили дослідження, і Ань Лона ледь не забили до смерті. З великими труднощами йому вдалося з'ясувати причину. Він був приголомшений і відчайдушно благав про милосердя. «Я не знав, що він насправді зроблений з кришталю! Що він навіть не може впоратися з Ґу Фантазій!» «Хіба я не попереджав?!» «Я просто пожартував!» «Стаття 12! Заборонено жартувати з ним! Ти забув?!» «Хіба ми не партнери?! Я надішлю повідомлення, і тобі доставлять духовні камені!» «Це партнерство розірване! Я не хочу твоїх духовних каменів!» «...» Ань Лон жалюгідно горів. Він багато обіцяв позбутися суверенітету та принизити країну. Сон Цінши нарешті виплеснув свій гнів і ледве стримався, щоб нарешті відпустити його. Він наказав йому передати всі подробиці щодо Ґу Фантазій, щоб вони могли зрозуміти, що насправді сталося. «З моїми предками як свідками, Ґу Фантазій лише втілює бажання та мрії. Він створений не для того, щоб створювати кошмари. Інакше як я міг наважитися дозволити тобі ним скористатися?», — Ань Лон сидів на сходах, відчуваючи себе дуже скривдженим. Поки він пояснював, він використовував Ґу та ліки для лікування опіків: «Я використовував Ґу стільки років і я ніколи не бачив випадку, щоб Ґу Фантазій викликав у когось знесилення. Твій старший учень – перший з часів створення неба і землі. Я також хочу знати чому. Він, очевидно, виглядає як звичайна здорова людина, але насправді він такий хворий. Тц...» Сон Цінши також сів на сходинку. Почувши, що той хоче змінити тему, він відразу перебив: «Поясни як слід!» Ань Лон скривив губи й продовжив: «Якщо хочеш знати, з чим він зіткнувся в ілюзії, є простий спосіб зробити це. У Ґу Фантазій повинні залишитися деякі фрагменти марення. Не багато. Це мають бути ті, які викликали найсильніші емоції. Ти можеш помістити Ґу прямо у своє тіло та перевірити». Це було приховане використання Ґу Фантазій. Його початковий план полягав у тому, щоб помістити Ґу, взятого з тіла Юе Вухваня, у тіло Сон Цінши. Таким чином, цей хлопець, який займався лише лікуванням хвороб, міг на власні очі побачити, яким сміттям був його старший учень. І, до речі, він може навіть дізнатися щось про романтичні зв'язки. Тепер він не наважувався цього зробити. Він боявся, що якщо Сон Цінши не покарає його стоянням на колінах на дошці, то він потрапить у чорний список Долини Короля Медицини. Ань Лон відчайдушно намагався уникнути чорного списку... Сон Цінши був дуже обурений цією пропозицією. Подумавши, він похитав головою: «У фантазії є багато секретів Юе Вухваня, мені потрібен його дозвіл, щоб перевірити це. Коли він прокинеться, я запитаю...» Ань Лон був збентежений: «Ти робиш це для його ж блага. Просто подивись, чому ти ще міркуєш над цим?» Сон Цінши запитав, упевнений у своїй правоті: «Чи можу я розкрити твої секрети, якщо я роблю це для твого ж блага?» Тіло Ань Лона напружилося. Його обличчя потемніло і він не сказав ні слова. Їхня дискусія зайшла в глухий кут, ніхто з них нічого не сказав. Сон Цінши знову і знову посилав свій ментальний зонд, щоб перевірити життєві показники Юе Вухваня, який відпочивав у кімнаті. У нього трохи боліла голова від стільки роздумів про план лікування. Коли він дійшов до кінця мотузки, він раптом задумався, чи можливо, що йому не вистачає розуміння цих речей. Як людина, яка ніколи не мала стосунків у жодному зі своїх двох життів, може зрозуміти огиду від того, що її бере чоловік й робить ці огидні речі? Якщо він не міг зрозуміти, то як він міг знайти джерело хвороби? Божественний Фермер спробував усілякі трави та зазнав усіх видів отрут, щоб створити фармакологію. *Шень-кун(神農) — міфологічний персонаж, що вважається першим фармакологом. Він ходив з червоним батогом і шмагав трави, визначаючи їх цілющі властивості і смакові якості, та мав спеціальний триніжок, на якому готувалися цілющі відвари. Чи повинен він наслідувати цей приклад? «Мабуть, це дуже боляче, правда?», — Сон Цінши тихо потер зад, бурмочучи собі під ніс. Усі свої знання щодо такого роду речей він отримав з уроків фізіології та гігієни. Але в підручниках говорилося лише про стосунки між чоловіком і жінкою. Усе, що він знав про те, як це відбувається між чоловіками, було завдяки самонавчанню. Цей курс не входив до навчальної програми Вченого-тирана Сон. Але він вважає, що рвані рани, мабуть болючі. Ань Лон побачив його рухи та почервонівші вуха: «Що дуже боляче?» Хоча Король Ґу Західного Лісу спеціалізувався на вбивстві людей, він також був майстром у лікуванні, інакше він би не зміг потрапити в Долину Короля Медицини. Сон Цінши відчував, що все ще може вести з ним академічну дискусію: «Ти розумієш як відбувається статевий акт між чоловіками?» Ань Лон використав усю свою силу, щоб натиснути на кутики рота, які загрожували підвернутися. Він урочисто сказав: «Я знаю дещо». Сон Цінши підозріло глянув на аляскинського маламута. Ань Лон виглядав абсолютно прямолінійним і видатним, сповненим праведності, як людина, яку успішно виправили у в'язниці, готовий піднятися на сцену та прочитати лекцію про Вісім почестей і Вісім ганьб як взірець чесноти, готовий присвятити своє серце соціалізму. Здавалося, він по-справжньому задумався над своїми вчинками. *набір моральних концепцій, розроблений Ху Дзіньтао, офіційна назва — «Соціалістичні концепції почестей і ганьби».
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!