Ілюзія

Ань Лон погано спав всю ніч. Його сни були наповнені обличчям цього лиходія. Неможливість бити чи лаяти його серйозно випробовувало силу волі...

Він просто прокинувся від страху. Вперше в житті він почувався наляканим цуценям через такого роду справу.

Ань Лон був настільки розлючений, що виплюнув ще кілька проклять. Тоді він із задоволенням побіг шукати маленького друга, щоб зцілити свою поранену душу, але побачив, як Юе Вухвань доповідає Сон Цінши в дослідницькій кімнаті. Він хотів тихо зникнути, але був виявлений Юе Вухванем, який кокетливо посміхнувся. Йому відразу захотілося перелізти через стіну та утекти, щоб не перекваліфікуватися й не витягти Ґу для вбивства цього лиходія.

Сон Цінши був спантеличений: «Чому Лон втік? Хіба він не хотів бути твоїм другом?»

Юе Вухвань посміхнувся: «Не знаю».

Ань Лон: «...»

Він був настільки розлючений, що вирішив помститися.

Він був гідним Королем Ґу Західного лісу, коли він пройшов через Дзянху, його люта і могутня репутація передувала йому, і всі зіщулилися від страху. Як на нього може тиснути цей маленький культиватор Очищення Ці?

Він знову обміркував нижню межу Сон Цінши і таємно дістав Ґу Фантазій. Ґу Фантазій не був шкідливим, він може лише відчувати бажання і природу людини, а потім створювати відповідні ілюзії для їх задоволення. Зображення фантастичного світу буде здаватися дуже реальним і дуже красивим. Здебільшого це був би весняний сон про безглузду розпусту. Він часто використовував це, щоб мати справу з жінками, з якими він зв'язувався. Час від часу він використовував його на собі, збігаючи у світ фантазій, щоб відчути смак ласощів, які він не міг скуштувати.

Зважаючи на те, що Юе Вухвань мав такий нестримний характер і багатий досвід, під впливом Ґу Фантазії його світ мрій повинен бути просто чудовим. Він дозволить цьому хлопцеві їсти та пити почуття, не залишаючи йому час приставати до цього красеня. Тоді він зробить свій хід і прямо розкриє зміст фантазії, принизивши його перед Сон Цінши. Таким чином він вб'є двох зайців одним пострілом. Крім того, якщо потім його визнають відповідальним, він може видати це за звичайний жарт.

Ань Лон тихо помістив Ґу в тіло Юе Вухваня і з радістю чекав на результат.

...

Юе Вухвань сидів у кабінеті сам, коли раптом відчув напад запаморочення...

Коли він прокинувся, то стояв під небом, вкритим цвітом персиків. У його голові був безлад. Він не знав, який сьогодні день. Коли він побачив меч у своїй руці та мозолі від довгої практики, він поступово згадав своє життя.

Він народився смертним і мав щастя потрапити в безсмертне царство. Спочатку він займався вдосконаленням під керівництвом шахрая, на ім'я Се Цюе. Пізніше він виявив брудні наміри свого шифу і втік до того, як його спіткало нещастя. Він провів багато років на самоті, перш ніж зустрів старого Безсмертного меча. Безсмертний оцінив талант хлопця і прийняв в учні, навчивши його майстерності фехтування.

Хоча його духовне коріння не було сильним, він був генієм фехтування, володів рухами меча та пам'яттю, що дозволяла йому вчитися одним поглядом.

Після формування свого Золотого Ядра він убив Се Цюе, а потім мандрував світом, з'являючись всюди, щоб кинути виклик майстрам. Він обезголовив багато злодіїв, які культивували Зароджену душу. Прорвавшись через обмеження своїх меридіанів, він віднявся до стадії Зародженої душі та встановив свій статус Майстра Меча. Похвала, заздрість і захоплення охопили його. Всі славили його за безсмертну поставу і незрівнянну красу. Він був найяскравішою зіркою на небі, найяскравішим феніксом.

Він любив яскраві кольори, любив носити золотаво-червону парчу. Йому подобалося бути яскравим, подобалося робити те, що він хотів. Йому подобалося збирати дорогоцінні камені та прикраси різного кольору — перли, агати, рубіни, сапфіри, смарагди... кожен дорогоцінний камінь був ідеального кольору та блиску, без найменшої вади. Він сховав усі ці дорогоцінні камені в скриньку, з нетерпінням чекаючи, коли одного дня віддасть їх тому, хто йому сподобається.

Багато років пошуків...

За цей час він зустрів багатьох видатних залицяльників, у тому числі культиваторів, культиваторок, талановитих майстрів рівня Святого і молодих людей, які щойно вступили в свої безсмертні секти... Деякі з них шукали шлюбу, деякі шукали задоволення; хтось шалено кохав, хтось мовчки. Але жоден з них йому не сподобався. І тому він відмовлявся виявляти будь-який інтерес до будь-якого, відмовлявся шукати задоволення. Він усім відмовляв і напружено чекав, коли той єдиний змусить його віддати всі свої дорогоцінні камені.

Він об'їздив незліченну кількість місць. Його скринька з дорогоцінними каменями ставала все більше і більше.

Однак ця людина так і не з'явилася.

Нарешті він втомився і навмання вибрав безсмертну гору, щоб зупинитися й відпочити.

Безсмертна гора була всіяна персиковим цвітом, і він щодня вправлявся під ними у фехтуванні.

Раптом Юе Вухвань виявив, що на іншій безсмертній горі неподалік, здавалося, є хтось, хто стежить за ним по обіді. Його погляд був поважний і без злоби. Він з'являвся лише на півгодини щодня, поки Юе Вухвань вправлявся зі своїм мечем,та ніколи не спричиняв проблем і не створював йому дискомфорту. Юе Вухвань звик що люди дивилися на нього, тому не звертав увагу на нешкідливий погляд цього культиватора.

Несподівано пройшло десять років, поки він тренувався на мечах, але ця людина все ще спостерігала за ним.

Культиватор не змінився і поводився чемно, не ступаючи з гори ні на півкроку, ніби сприймав його лише як декорацію за власним вікном.

Цікавість Юе Вухваня нарешті була розпалена. Він хотів побачити, хто ця людина.

Він тихо наклав захист від будь-якого духовного виявлення і, скориставшись ніччю, прокрався до безсмертної гори.

Ця безсмертна гора була дуже нудною і сірою, всюди голе каміння. За горою був сад, де росли дивні лікарські трави. Поряд стояв простий будинок,покритий черепицею. Всередині будинку горіло світло, під яким був молодий чоловік, повністю поглинений читанням. Юнак трохи худорлявий, одягнений у шар за шаром білосніжних мантій. Ніякі прикраси не прикрашали його тіло, волосся було дуже тонке, недбало розкидане. Він походив на якусь маленьку пухнасту тваринку. Його шкіра була дуже білою, з тонкими і гарними рисами. Він був дуже милий, особливо очі... такі чіткі, що, здавалося, їх не заплямувала ані найменша пилинка.

Виявилося, що чистий білий прекрасніший за будь-який яскравий і чудовий відтінок...

Раптом його серцебиття прискорилося, але він не знав, як цьому протистояти. Він таємно зняв кристал, який мав при собі, і поклав його на подвір'ї. А тоді безшумно втік, сподіваючись, що той його знайдете і піде на зустріч. Однак хлопець видався досить тупим. Він не тільки не знайшов кристал, але й не виявив, що хтось заходив.

Більшість часу юнак був зайнятий власними дослідженнями і був надто зосереджений,щоб перейматися чимось іншим.

Раніше Юе Вухвань ні до кого не залицявся, тож був трохи сором'язливий, і йому було соромно освідчитися.

Щодня Юе Вухвань слав птаха, який таємно ніс дорогоцінний камінь і залишав його біля юнака... іноді це було біля струмка, іноді в саду з травами, іноді під деревом... Вираз обличчя парубка, коли він знаходив дорогоцінні камені, був особливо захопливо збентежений. Він клав знайдені дорогоцінні камені у власну коробку від таблеток, щодня дивився на них і щиро розмірковували. Юе Вухвань не знав, про що той думає.

Але в будь-якому випадку все було добре, поки він міг надіслати свої подарунки на заручини.

Він все більше цікавився юнаком і з кожним днем думав, як зробити так, щоб той полюбив його.

Його одяг ставав дедалі яскравішим, а навички володіння мечем ставали все кращими, коли він тренувався. Час від часу він пронизував небо, повне цвіту персиків, або розрізав водоспади навпіл, щоб показати свою майстерність.

Він знайшов багато рідкісних лікарських трав і пересадив їх на горі юнака.

На Фестивалі ліхтарів він випустив у небо тисячу ліхтариків різних кольорів. Прикрашені перлами, вони всіяли небо, такі гарні, що засліпляли своєю красою. Він дозволив цим ліхтарям полетіти до юнака, а потім поріз меча пройшов поперек, як дракон, що пливе, і ліхтарі миттєво згасли. Перлини посипалися одна за одною, падаючи навколо юнака, чимало налякавши його, після чого він не міг з'ясувати що сталося. Юе Вухвань сховався в таємному місці і реготав від сміху.

На фестивалі Цісі він скликав незліченну кількість птахів і наповнив будинок юнака. Весь день пташки щебетали та співали. Знесилений і збентежений шумом, він вийшов, але відчув мелодійну пісню «Фенікс шукає Фенікса», що долинула з протилежного лісу.

*свято закоханих, засноване на легенді про роман пастуха(втілення зорі Альтаїр) і ткачихи(зоря Вега), що не можуть бути разом, роз’єднані небесною рікою(Чумацьким шляхом), і зустрічаються лише раз на рік, коли зорі формують міст через цю ріку.

...

Він почувався птахом-самцем, який залицявся до самки. Щодня він із задоволенням демонстрував своє чудове пір'я, благаючи звернути на нього увагу.

Шкода, що людина, яку він переслідував, була розгублена, очевидно, не знаючи, що таке романтичне захоплення.

Пізніше Юе Вухвань відправився в таємне царство шукати скарби. Там його спіткала біда і він був важко поранений.

Він лежав у хаті, відновлювався і багато днів не виходив.

У його двері нерішуче постукали...

Нарешті юнак прийшов на його гору. Почервонівши, він зніяковіло вибачився: «Вибачте, я не хотів навмисне підглядати. Просто я живу один і іноді буває досить самотньо. Коли я бачу ваші яскраві кольори щодня, я почуваюся дуже щасливим...». Юнак весь час знав, що той робив. Він незграбно наслідував його і таємно поклав у баночку на подвір'ї багато різних лікарських пігулок і трав у відповідь. Але Юе Вухвань ніколи не звертав уваги на те, що містять ці запорошені банки. Цього разу, побачивши, що Юе Вухвань не виходив багато днів, він занепокоївся і нарешті прийшов навідатися.

Виявилося, що парубок весь час тримав його в серці.

Він був такий щасливий, що рани знову відкрилися...

Медичні можливості молодого чоловіка були чудовими. Його лікували від отриманих травм і доглядали щодня.

Юнак був дуже чистим і простим. Він був дуже інтровертним і не вмів добре виражатися, але він був ніжним і уважним та ніколи не робив нічого поганого.

Молодий чоловік завжди мав такий серйозний погляд в очах, коли дивився на нього. Це викликало нестерпний свербіж у його серці.

І тому він брав парубка з собою, щоб побачити всі чудові краєвиди. Були чудові різнокольорові ліси, незрівнянно красиві пейзажі рожевого неба над морем, сяйливі копали дорогоцінних каменів, що створили багаті відображення світла та кольорів, бурхливі річки під величезною прірвою, швидкий політ крізь небеса... Разом вони ходили здійснювати героїчні подвиги, займатися медициною та приносити користь людству, досліджувати таємні царства, пити та споглядати...

Мова молодого чоловіка стала плавною, коли він познайомився з ним ближче, то почав говорити більше і нарешті... ці ясні очі були наповнені його власним образом, а чистий сміх був наповнений його власним іменем.

Нарешті він взяв юнака за руку і дуже обережно запитав: «Чи можу я тримати цю руку все життя?»

Очі юнака викривилися в посмішці: «Так».

Фенікс сів на дерево Вутон, і прекрасні дорогоцінні камені, які чекали роками, нарешті отримали дім.

З небом і землею як свідками вони стали даоськими супутниками.

Вночі він виявив, що молодик був ще чарівнішим.

Після невеликої стимуляції його очі почервоніли. З трохи більшою стимуляцією, сльози почали капати.

Молодий чоловік намагався витримати щосили, але довго втриматися не зміг і швидко перейшов від скиглення до голосіння. Зрештою його горло охрипло від плачу, але він усе ще тримався за нього і безперервно казав: «Вухваню, я тебе кохаю».

«Вухваню, я тебе кохаю».

«Вухваню, я тебе кохаю».

«...»

Юнак повторював це знову і знову, завдяки чому він подобався йому щоразу трохи більше, поки він не божеволів від цього.

Він дарував йому всі найкращі дорогоцінні камені світу.

Він дарував йому найкрасивіші квіти у світі.

Збирав лікарські матеріали, медичні книги. Він збирав все, що подобалося юнаку, і дарував йому.

Вони об'їздили весь світ, бачили все прекрасне і всі прекрасні пам'ятки. Вони їли та пили всіляку смакоту і, нарешті, вибрали місце, щоб назвати його домом.

Вони найзакоханіші з даоських супутників, живуть найщасливішим життям і ніколи не випускають один одного з рук.

Одного разу вночі він раптово прокинувся. Молодий чоловік не лежав на подушці поруч. Незрозуміла тривога піднялася в його серці. Йому здалося, що він щось забув.

Перед ліжком з'явилося дзеркало...

Він раптом згадав, що в цьому житті ніколи не дивився в дзеркало. Він ніколи не дивився на своє обличчя і мав лише неясне уявлення про свою зовнішність.

Це було надзвичайно дивно, надзвичайно страшно.

Він підвівся, ніби чимось керований. Підійшов до дзеркала, зняв одяг і подивився.

У дзеркалі був знайомий і водночас незнайомий молодик років двадцяти п'яти чи двадцяти шести; високого зросту, пропорційної статури. Його м'язи були достатньо напруженими від тренувань. У нього не було зайвого жиру, з тонкою талією та контурами, які мали в собі силу. Зовнішній вигляд, хоч вишуканий і делікатний, все ж був героїчним. Його прекрасні феніксові очі несли благородство, яке не терпіло богохульства. Вони були дуже чисті.

Правильно, його обличчя повинно бути таким...

Він полегшено зітхнув.

Раптом зображення у дзеркалі почало спотворюватися. Під лівим оком з'явилася яскрава і красива червона родимка у вигляді сльози. Несучи в собі декадентський ореол, вона безжально зім'яла все його благородство, знищила всю його чистоту. Його тіло змінилося на тіло слабого юнака. Вся його сила зникла. Його краса була забарвлена спокусливим відтінком, спину таврувала печатка, що палає, тягнучи його в брудну безодню, невпинно оскверняючи...

Він у паніці вихопив меч і розбив дзеркало.

Прекрасний сон закінчився...

Юе Вухвань прокинувся від ілюзії і ще довго не міг заспокоїтися, з жахом дивився на свою руку без мозолів, на своє нестерпне тіло. Він ще раз подивився в дзеркало. Відображений в дзеркалі сміховинний красень і сльозиноподібна родимка під оком ніби знущалися над його маревним сном.

У нього не було ні влади, ні репутації, ні дорогоцінних каменів, ні молодого чоловіка, ні дому...

Він все ще був тим Юе Вухванем, у якого не було нічого, крім бруду...

Дзеркало необережно випало з його рук і розбилося на шматки.

Так брудно, все було так брудно...

Він більше не міг контролювати дихання, не міг видати ні звуку, не міг контролювати своє тіло. Він міг лише згорнутись калачиком у темряві, постійно тремтячі. Його груди так боліли, що він відчував, ніби вони розколюються. Його пальці так міцно вчепилися в тіло, що з них потекла кров. Він був як риба на межі смерті, важко дихав, але був не в змозі втягнути повітря в своє тіло, він міг лише поступово задихатися, не маючи можливості покликати на допомогу, наближаючись крок за кроком назустріч смерті.

Двері кабінету раптом відчинилися.

Сон Цінши помітив, що щось не так, і кинувся до нього, міцно обійнявши.

Юе Вухвань насилу назвав ім'я юнака. Він хотів щось сказати, але з його горла вирвалося лише хрипке скигління.

Він був такий жалюгідний на вигляд...

Він думав, що саме після того, як він прибув до Долини Королів Медицини, після того, як отримав доброту, він закохався в цю людину.

Тепер він нарешті зрозумів, що коли уперше зустрів його біля річки, це було кохання з першого погляду.

Ось чому він зміг наполегливо підтягнути своє поранене тіло ближче. Тому він сунув носа в його справи, щоб запобігти тому красивому непорозумінню. Ось чому він хотів торкнутися цього м'якого волосся.  Ось чому він був присоромлений у гніві, коли той дізнався про бруд його тіла. Ось чому він сподівався на кращу для нього долю, ніж доля, яку він сам отримав...

Тому він міцно пригорнувся до цієї людини, не бажаючи відпускати цю лагідність.

Його тіло скрутили спазми. Світ став темним. Він не міг утриматися і впав.

Він уже не чув тривожний крик юнака.

У пам'яті залишилися лише його найгарніші слова з ілюзії.

«Вухваню, я кохаю тебе».