Він не міг думати ні про що інше, поки їжа була перед ним. Кейл не міг навіть запобігти захопленню, яке витікало з його рота:
- Ха... Це так смачно.
Заступник дворецького Ганс здригнувся від слів, які зірвалися з губ Кейла. Юнак сидів за столом сам, а Ганс стояв поруч з ним.
Окрім сніданку родина графа Генітюза не мала тенденції збиратись для спільної трапези, зазвичай кожен був вільним сам обирати, коли їсти. Чесно кажучи, це головним чином було пов'язано з тим, що у кожного з них були свої обов'язки.
Ніхто не говорив, що легко бути благородним.
Особливо, якщо ви були пов'язані з адміністрацією або політикою, тоді вам доводилось слідувати строгому графіку, відкинувши все інше, якщо приходив наказ від когось, хто стояв вище за вас.
Граф Дерус був лордом регіону, що ускладнювало спільну трапезу з членами родини, в той час як молодші брат і сестра Кейла співвідносили свої трапези з часом навчання. Графиня була зайнята взаємодіями з жінками впливових дворян в регіоні, а також другими побутовими завданнями.
«Тепер, коли я думаю про це...»
Кейл поклав виделку, раптово щось згадавши. Ганс почав нервуватись, думаючи про себе, що Кейл якийсь не такий. Він турбувався, тому що не мав гадки, коли ця сама виделка може полетіти йому в обличчя. Кейл не хвилювався про те, що Ганс думав про такі дрібниці, юнак в цю мить був занурений у глибокі роздуми.
«Безліч експертів, на кшталт художників або ремісників, ховаються тут».
Королівство Роан було доволі розвинутим в питаннях будівництва і мистецтва, особливо в скульптурі. Це було пов'язано з тим, що в королівстві Роан було багато мармуру. Завдяки цьому регіон родини Генітюз був п'ятим за величиною мармуровидобувним та гірничопромисловим регіоном, в результаті чого в них і було багато грошей.
Окрім цього, гірський масив займав більшу частину регіону, підвладного графу Генітюзу. Незважаючи на те, що він був розташований на північному заході, гори були надзвичайно плодовитими, що дозволяло мешканцям вирощувати виноград на гірських схилах і робити вино. Хоча на цих «плантаціях» можна було отримати не так і багато вина, воно як і раніше вважалось одним з найкращих вин на всьому континенті.
Однак свідомість Кейла більше була наповнена «сильними людьми», а не цими «малозначними» фактами. Він навіть пропустив обід, поки сидів в кабінеті, присвятивши цим думкам весь день.
«Чому на цій проклятій землі так багато експертів? Це ж не мурім».
Тут було так багато експертів-пустельників, як в мурімі. Ось чому Кейл прийшов до цього висновку.
Не зв'язуватись ні з ким.
Цілковито звичайний на вигляд шеф-кухар може опинитися експертом з отрут, а людина, що працює в ремонтній майстерні, може бути тим, хто жорстоко вбивав людей своїми інструментами. Це був як раз такий тип землі.
Зітхання.
З вуст Кейла вирвалося глибоке зітхання. Він тільки що закінчив свій план, який повинен був допомогти йому уникнути смерті та привести до мирного життя.
- Молодий Пане...
Кейл, який хотів ще раз зітхнути, звернув увагу на джерело обережного голосу. Це був заступник дворецького Ганс.
- Що таке?
- Чи повинен я змусити їх зробити ще щось?
- А?
Ганс стримав власне зітхання, побачивши, що Кейл нахмурився, а потім широко відкрив очі. Він думав, що тепер Кейл переверне стіл. Ганс не знав, чому граф довірив йому дбати про Кейла, але стримав свій зростаючий відчай, чекаючи відповіді Молодого Пана.
І Кейл відповів.
- Чому ти пропонуєш переробити щось настільки смачне?
- ...Даруйте?
Кейл підняв прибори та нарізав м'ясо. Вечеря була навіть смачнішою, аніж сніданок. Це було смачно не лише тому, що в житті Кім Рок-Су ніколи не було таких страв, але й тому, що справжній Кейл вважав би цей смак доволі екстравагантним.
Кім Рок-Су не знав, як ріс Кейл, але у справжнього Кейла були проблеми з усім, що йому не подобалось. Цей факт юнаку дуже був до душі, тому що всі знали про нетерпимість Кейла та приносили йому тільки найкраще з найкращого.
Кейл поклав шматочок гарно просмаженого, але все ще соковитого стейку в рот, після чого поставив питання Гансу:
- Ганс, хто приготував цю їжу? – він зовсім не турбувався про те, що міг так чи інакше порушити етікет.
- Ах, це приготував другий шеф-кухар Бікрос.
...Кейл раптом втратив апетит.
Бікрос. Він був жахливою чистюлею і сином Рона. Однак на відміну від свого батька, він спеціалізувався на шляху меча, а не на прихованих вбивствах. Бікрос також був одержим чистотою і кожен день заточував свій бездоганний меч, використовуючи його, щоб відокремлювати голови своїх ворогів від їх тіл.
«... Він також спеціалізується на тортурах».
Цей хлопець в решті решт захопився володінням меча Чхве Хана та обрав для себе шлях слідування за ним. Його батько Рон уклав угоду з Чхве Ханом, обіцяючи допомогти йому, та вирішив піти з ними, і все це заради сина. Хоча він може так і не виглядати, Рон дуже сильно цінував свого сина.
Кейл подивився на стейк середнього прожарки, який все ще був трохи рожевим всередині, і декілька раз ковтнув.
«Я не можу дозволити, щоб моя кров пролилась, так само як сік з цього стейку».
Він повернувся до Ганса, який все ще дивився на нього, перш ніж відрізати ще шматочок стейка і покласти собі в рота.
- Це смачно. Він син Рона, так? Я не знав, що він такий талановитий шеф-кухар.
- ...Я передам ваше повідомлення шеф-кухару Бікросу. Я впевнений, він буде дуже радий дізнатись, що Молодий Пан Кейл похвалив його готування.
- Це так? Дай йому знати, що я дійсно насолоджуюсь цією смачною їжею.
- ... Так, сер.
Ганс дивився на Кейла з кам'яним виразом обличчя, але Кейл вже визначився. Він не збирався возитись з Бікросом, а буде працювати над тим, щоб справити гарне враження.
Кейл знову почав насолоджуватись їжею з цілковито розслабленим серцем. Все буде вирішено, як тільки він змусить Бікроса доєднатись до Чхве Хана та покинути регіон. Кейл вже зробив те, що, на його думку, було непоганим планом, щоб це сталося.
Як і під час сніданку, Кейл повністю спустошив тарілки. У нього на обличчі з'явилась задоволена усмішка, коли юнак піднявся і подивився на Ганса.
- Ганс, чому ти так раптово опинився в моєму розпорядженні?
Кейл згадав перед обідом, що його батько Дерус залишив власний наказ, щоб Ганс поступив в повне розпорядження Кейла. Хоча юнак не знав про ситуацію в родині графа Генітюз, коли Чхве Хан пішов звідси. Ганс був надзвичайно досвідченим і, ймовірно, мав кращі шанси з усіх заступників дворецького стати офіційним дворецьким.
Ганс трохи схилив голову, відповідаючи на питання.
- Граф-нім турбувався, почувши, що Молодий Пан пропустив трапезу, зосередившись на роботі в кабінеті і наказав впевнитись, що Молодий Пан обов'язково буде їсти вчасно. В результаті я буду контролювати тільки обов'язки, що пов'язані з їжею Молодого Пана.
Якщо говорити конкретно, Ганс відповідав за його живлення.
- Це так? Мій батько зробив те, що робити не мало жодної необхідності. Я сам би міг чудово поїсти. Але я гадаю, що міг би не зрозуміти, що прийшов час обіду, якщо б Ганс не прийшов сказати про це.
Кейл був зайнятий записами усіх рокових зустрічей в перших п'яти томах роману корейською мовою. Виходячи зі столової, Кейл усміхнувся Гансу:
- Ганс, дбай про мене й надалі.
- Ах, звісно. Будь ласка, подбайте про мене. Я зроблю усе можливе.
Ганс відповів не зовсім впевнено, але Кейл пропустив це повз вух. Кейл побачив Рона, який стояв в коридорі, ледве відкривши двері і одразу ж почав хмуритись.
- Рон, хіба я не сказав тобі піти і поїсти?
Кейл сказав йому піти, тому що не хотів бачити обличчя цього старого, але той не пішов. Він просто продовжував блукати навколо Кейла, як надокучлива муха. Рон чекав біля дверей, коли Кейл був в кабінеті, але навіть це тріпало Кейлу нерви.
- Молодий Пане, цей мій обов'язок дбати про вас.
Кейл клацнув язиком, побачивши, що Рон усміхається йому. Потім він вирішив вдатися до легкої істерики.
- Годі! Мені це не потрібно, так що йди і поїш! Чому б тобі не піти поїсти, навіть коли я сам тобі це пропоную? Не йди за мною. Ти ж знаєш мій характер?
Кейл погрожував Рону, буквально буравив його поглядом, щоб закріпити сказану вимогу про те, що Рону не треба йти за ним, коли Кейл повернеться в кабінет. Коли він обернувся, то побачив, що на обличчі Рона застиг жорстокий вираз, а Ганс в той час дивиться на нього з неприкритим здивуванням.
«Наче я не повинен був закотити істерику?»
Кейл злякався жорстокого виразу обличчя старого вбивці, а тому, відвернувшись, поспішно повернувся в кабінет.
Стіл був цілком порожній.
Документ, над яким він важко працював, списувавши папери корейською мовою, вже згорів у вогні. Кейл сам знищів його. Тут не було нікого, хто знав би корейську, але юнак повинен був зберігати пильність і бути обережним. Він також сказав усім слугам, що без його дозволу ніхто не може увійти в кабінет.
«Я все пам'ятаю».
Кім Рок-Су завжди любив запам'ятовувати те, що йому подобалось. Комічні книги, романи, фільми, незалежного від того, що це було, до тих пір, поки він насолоджувався цим, хлопець міг запам'ятати імена та місце або час появлення персонажів. Звісно, якщо йому щось не подобалось, він нічого про це не пам'ятав.
Кейл відкинувся на спинку крісла і подумав, що йому потрібно робити в майбутньому.
«По-перше, завтра мені треба побачити Чхве Хана і зробити це».
Куточки губ почали повільно підніматись.
«Мені потрібно підібрати необхідний щит».
Довго жити, не вмираючи. У нього не було жодних намірів битися.
Для досягнення цієї мети першим кроком було підвищення власного захисту. По-друге, пошук методу зцілення. Третім пунктом плану було стати швидше, аніж хто-небудь інший. Четверте – здобуття сили, яка не нанесе йому шкоди, але може вбити інших.
Звісно, найголовніше – уникати битв і інших локацій, де може пролитися кров.
Кейл подумав про так звані «плани», з задоволенням закриваючи очі. Він думав про це, навіть коли поринув у сон.
«Що найменш, мене не поб'ють, коли для цього прийде час на сторінках роману».
Неруйнівний щит. Кейл думав про цю першу силу без форми, яку він збирається отримати, поринаючи у сон. Куточки його губ, які нещодавно піднялись, не виглядали так, наче вони коли-небудь опустяться.
У рокових зустрічей не було власника. Хто перший знайшов, той перший і укладає угоду.
Це був важливий день. Що Кейлу потрібно було зробити, щоб заспокоїти свої нерви та досягти успіху? Юнак подумав, що першим кроком повинен стати повноцінний сніданок.
Здавалось, що єдине, що він робив після того, як прийшов в цей світ, так це їв, але Кейл збирався як слід насолодитись їжею, так як починаючи з завтрашнього дня він буде деякий час дуже зайнятий.
- Ммм, хм... Я чув, що ти заснув вчора ввечері в кабінеті.
- Так чи інакше, але це сталось, - недбало відповів Кейл на питання свого батька та знову зосередився на трапезі. Той факт, що він навіть не поглянув на батька, ймовірно, зі сторони здавався грубістю, але юнаку було байдуже, так як Кейла всі вважали покидьком.
Кейл закінчив і встав. Почувши шум стільця, що відсувається, всі витріщилися на нього.
- Я піду першим.
Це було явним порушенням етикету, але батько Кейла, Дерус, здається, готовий був пробачити це синові. Він переводив погляд з Кейла на порожні тарілки, перш ніж задоволено усміхнувся.
- Звісно, гарного дня тобі.
- Дякую, - Кейлу потрібно було швидше піти, так як у нього сьогодні було дуже багато справ. Але Дерус затримав його ще на мить.
- Сьогодні тобі не треба гроші на кишенькові витрати?
- ... Мені потрібно трохи...
Це була родина з дійсно великим достатком. Кейл стримав усмішку, почувши, що батько відправить йому гроші через Ганса, і пішов, навіть не подякувавши. В якусь мить він зловив на собі уважний погляд брата, Басена, але повністю проігнорував його, ідучи до дверей їдальні.
Вийшовши в коридор, Кейл побачив Рона, який пішов за ним, та жестом зупинив слугу.
- Рон. Я вийду. Не шукай мене.
«Не шукай мене». Це був код Кейла, завдяки якому Рон розумів, що підопічний збирається відправитись в маєток, розташований на окраїні міста, щоб випити. Кожен раз, коли юнак так робив, Рон просто усміхався і просив його прогулюватись обережніше.
- Не підете на навчання сьогодні?
Але чомусь в цей день Рон вирішив поставити несподіване питання. Кейл нахмурився.
- Рон, я не думаю, що це повинно тебе хвилювати.
- ... Я розумію, Молодий Пане. Я буду чекати на вас.
Лоб Кейла став поколювати від ще більшої кількості зморшок, коли він почув, що Рон збирається його чекати.
- Не треба мене чекати.
Кейл клацнув пальцями, щоб підізвати одного зі слуг, які стояли біля входу в резиденцію, і вийшов з ним. Кейл все ще здавався злим, так що слуга не посмів нічого сказати, тихо слідуючи за Кейлом.
Як тільки він вийшов з резиденції, хлопець побачив сад та головні ворота попереду. Тільки тоді Кейл зітхнув і обернувся назад. Він міг бачити жорстокий вираз обличчя Рона через двері, що зачинаються.
«Я радий, що зміг позбутися від нього».
Кейл був радий, що Рон не пішов за ним. Однак він всередині здригнувся від цього жорстокого обличчя. В решті решт, цей старий був професійним вбивцею. Кейл вирішив, що він буде краще ставитись до Рона і намагатиметься його не злити, починаючи з наступної зустрічі, коли він повернеться в маєток. Звісно, залишати будинок Кейл вирішив на кареті.
Через деякий час він прибув до місця призначення.
- Молодий Пане... Чи не це підходяще місце?
Кучер обережно запитав, коли відчиняв двері. Після цього він подивився на магазин перед собою. Обличчя кучера виразно повідомляло, що він зовсім заплутався.
- Так, це воно.
Кейл, вдягнений в одяг, який був би незвичним для інших, але в його гардеробі був найпростішим, вийшов з карети. Навколо них нікого не було, оскільки люди віддали перевагу відійти на безпечну відстань, ледве побачивши карету з графським гербом.
[Чай з ароматом поезії].
Це був чайний магазин, який дозволяв відвідувачам читати вірші, попиваючи чай. Цей чистий будинок в три поверхи виглядав доволі дорого. Правда, що власник магазину був дуже багатою людиною, насправді, будучі позашлюбним сином голови купецької гільдії від наложниці, він був ще багатший, аніж Кейл. Але найголовніше, це те, що він жив тут, приховуючи свою справжню особистість.
«Якщо я правильно пам'ятаю, власник відправиться в столицю приблизно в третьому томі, щоб зустрітись з Чхве Ханом. Саме там стане відомо, що він позашлюбний син голови купецької гільдії від наложниці, але саме він і повинен стати майбутнім власником цієї самої купецької гільдії».
Людина, яка, кланяючись, кричить Чхве Хану, що він стане власником торгової гільдії. Кейл прочитав лише перші п'ять томів і, отже, не знав, чи змогла ця людина дійсно стати власником купецької гільдії, оскільки він був одним з партнерів головного героя, тож, ймовірно, повинен був досягти успіху.
Кейл подивився на кучера, який страшенно нервувався, та віддав наказ:
- Тепер можеш йти.
- Перепрошую?
- Ти збираєшся змусити мене повторити наказ двічі?
- Ні, невже мені не потрібно дочекатись вас, Молодий Пане?
Кейл недбало відповів, відчиняючи двері в чайний магазин:
- Так, я залишусь тут ненадовго.
Ковток.
Він почув, як кучер, що залишився позаду, проковтнув, але набагато чистіший та приємніший шум долинув до вух Кейла. Кланг. Тихий, але чистий дзвін сповістив про те, що юнак увійшов у чайний магазин.
Кейл зупинився біля входу і оглянув чайний магазин. Було ще рано, а тому всередині небагато людей. Кейл побачив, що всі вони були вражені, побачивши його тут.
Ну, в романі дійсно мовилось, що в цьому регіоні не було нікого, хто не знав би про Кейла. Він був загальним ворогом номер один для торговців, тому що мав тенденцію ламати все в їх магазинах.
- Ласкаво просимо!
Тим не менш власник магазину тепло привітав Кейла. Юнак подивився на чоловіка, схожого на порося, що вітає його біля стойки.
«Це і повинен бути власник».
Багатий бастард, Білос. Його кругле обличчя і повне тіло безперечно нагадували про порося, як і згадувалось в романі. Його видатною рисою була надзвичайно яскрава усмішка.
«Він схожий на скарбничку».
Кейл дістав золоту монету і поклав її на стойку, після чого сказав:
- Я планую залишитись на третьому поверсі сьогодні весь день.
Білос дивився на Кейла з широкою усмішкою на обличчі. Кейл зробив вигляд, що не помічає цього, та вказав на книжкову полицю:
- Будь-який не гіркий чай. У вас тут є романи чи тільки вірші?
Кланг. Звук того, що хтось різко опустив свою чашку на стіл, прозвучав на весь магазин. Кейл лише мигцем подумав про це, дивлячись на Білоса. Він віддавав перевагу романам, а не віршам.
- Звісно, у нас багато романів, Молодий Пане Кейл.
- Справді? Тоді пізніше принесіть мені найцікавішу книгу та чашку чаю.
- Так, я зрозумів.
Золота монета Кейла впала в пухлі долоні Білоса. Кейл відвернувся, коли Білос намагався дати йому решту.
- Я планую пізніше замовити ще чаю, тому просто притримай це.
- ... Але це все ще занадто багато, Молодий Пане.
Золота монета коштувала один мільйон галлонів. Маючи таку монету, яка коштувала один мільйон корейських вон, Кейл збирався зробити те, що завжди хотів спробувати.
- В мене багато грошей. Прийміть її за свою пораду.
Говорячи про те, наскільки він багатий, він зовсім не цікавився тим, що у Білоса було більше грошей, ніж у самого Кейла. Він також знав про багатьох рокових зустрічей, які принесуть йому багато грошей. Кейл намагався виглядати круто, після чого кивнув підборіддям на столики в залі:
- Ну, якщо цього дійсно занадто багато, ви можете пригостити усіх тут чашкою чаю за мій рахунок.
Золотий передзвон. Він хотів зробити щось подібне. Після того, як він сказав батьку, що йому потрібні кишенькові гроші, Кейл отримав три золоті монети, що в загальній вартості оцінювались в три мільйони галлонів.
- Молодий Пане, все ще...
- Ах, досить. Просто принеси мій чай.
Насправді чудово було бути покидьком. Кейл не турбувався про те, щоб бути шанобливим до оточуючих, піднімаючись на третій поверх. Він чув шепіт за його спиною, але юнаку не варто хвилюватись, тому що про нього й без того ходило безліч чуток, адже він був «Покидьком графської сім'ї».
«Як я і думав».
На третьому поверсі зовсім нікого не було, тому що ще був ранній ранок. Кейл зайняв місце у куточку третього поверху. Після чого він поглянув у вікно.
«Це підходяще місце».
Місце, звідки були краще всього видні Північні Ворота міста Вестерн. Кейл планував подивитись на Чхве Хана з цього місця сьогодні.
Далі
Том 1. Розділ 5 - Вони зустрілись (2)
«Він повинен пройти через ворота рано-вранці». Чхве Хан прямував в цю сторону, так як згадав, що чув від мешканців селища, після того, як заховав усіх важливих його серцю людей. Він попрямував у місто Вестерн. Чхве Хан був перенесений в цей світ, коли ще був лише новачком в старшій школі, але прожив тут вже десятки років. Звісно, той факт, що більша частина цього життя була присвячена виживанню в Лісі Темряви, змусив його подорослішати, трохи помінявши його образ мислення, і в результаті головний герой став більш раціональним, аніж хто-небудь міг очікувати, особливо в світі подібного інциденту. «Мені потрібно сповістити про це Панові в замок». Селище Харріс, можливо, і було віддаленим поселенням, але воно все ще знаходилось у володінні графа Генітюз. Ось чому Чхве Хан відправився в місто Вестерн, сподіваючись хоча б влаштувати гідні похорони мешканцям селища. Він також планував почати шукати інформацію про вбивць, яких він знищів у нападі люті, а значить не зміг й допитати їх. Тим не менш відправивши їх на той світ, головний герой все ще хотів помсти. «Якщо подумати про це, він дійсно лагідна людина». Але втрата усіх людей, які прийняли його і дарували йому свою любов, через що він ризикнув десятиліття провести в Лісі Темряви, не могла залишити розум Чхве Хана незмінним. В романі це відкривається тієї миті, коли Кейл пристає до Чхве Хана та грає на його нервах. Він згадав, що Кейл в романі сказав головному герою. [- Чому мій батько повинен піклуватись про те, що вмерли якісь нікчемні селюки? Ця чаша алкоголю в моїй руці коштує більше, аніж всі ваші нікчемні життя, разом узяті. Чхве Хан почав сміятись над словами Кейла, після чого сказав: - Яка незвичайна думка. Мені дуже цікаво, зміниш ти свою думку чи ні. - Хочеш перевірити це?] Цей хлопець побив Кейла до стану фаршу, він майже вбив справжнього Кейла. Дивно, але цей покидьок так і не змінив свою думку, навіть коли його били до напівсмерті. «Ах, я відчув озноб». Кейл почав терти руками, побачивши, що по шкірі побігли мурахи. Він швидко зробив ковток чаю, який йому приніс Білос, після чого поглянув у вікно, тільки щоб знову відчути холод, що пробіг по спині. «Цей молокосос». Тієї самої миті, коли ворота відчинились в ознаменуванні ранку, молодий чоловік в одязі, поцяткованої чорними плямами, через які здавалось, що його одяг був пропалений в декількох місцях, з'явився у відкритому отворі. Це був Чхве Хан. Кейл навіть не підвівся зі свого місця, спостерігаючи за головним героєм. Його швидкість була чудовою, оскільки він пробіг усю відстань, на яку зазвичай потрібно тиждень подорожувати в кареті, за добу. Звичайно, після цього «марафону» він виглядав доволі розпатланим. Звісно, події в селищі були відповіддю за його настільки неприродну поведінку. Охоронець заблокував дорогу Чхве Хану, коли той увійшов, схиливши голову і виглядаючи повністю спустошеним та виснаженим. Кейл не знав, про що вони говорять, але бачив, як Чхве Хан хитає головою на питання охоронця. «Я впевнений, що у нього питають про наявність документів». Вартові міста Вестерн були в основному м'якими, але залишались строгими, коли справа стосувалась правил. Перевіряючи документи, вони зупинили б навіть графа Деруса. «Вони вигнали його». Як і очікувалось, Чхве Хан відійшов від воріт. Він навіть не став наближатися. Після неперервної важкої подорожі протягом цілої доби, його трохи відновлена совість не дозволяла йому вбивати невинну людину. «Чхве Хан тепер буде чекати ночі, перш ніж таємно перестрибне через міську стіну та проникне всередину». Після цього він зіштовхнувся з Кейлом, який буде захоплений алкоголем. Скрииип. Оскільки Кейл був один, звук, який йшов з-під стільця, який він штовхнув, піднімаючись, був доволі гучним. Він спустився вниз та повідомив Білосу, який стояв біля стойки: - Я скоро повернусь, не прибирай моє місце. - Так, Молодий Пане. Я з нетерпінням буду чекати вашого повернення. Кейл проігнорував усмішку, яка сяяла на пухлому обличчі Білоса, виходячи з чайного магазину. - Він нічого не зламав! Кейл чув чийсь голос, який пролунав з магазину, але йому було все одно. Йому потрібно було закласти фундамент, щоб отримати сьогодні Неруйнівний Щит. Неруйнівний Щит. Мова йде не про фізичний предмет. Кращим порівнянням може бути лише щит мани у магів. Те, що насправді не має фізичної форми. Однак він сильно відрізнявся від щита мани, оскільки був ближче до надсили, ніж до магії. Найсмішніше було в тому, що людина, яка шукає силу, в решті решт, помирає, а той, хто служив богу, в підсумку відлучається від церкви. «В цьому романі є усі можливі дивні речі». Як і в історії будь-якого фентезійного світу, цей світ також мав свою давню історію. В ті, давні часи, а ні магія, а ні зброя не були настільки розвинуті. Замість цього в тому суспільстві ваші власні вроджені талант або таланти, зібрані з надприродних явищ, грали ключову роль. Могутні сили, існуючі в минулому, могли бути надсилами, божественними силами або природними силами. Деякі з цих сил існували до сих пір, залишаючись прихованими в визначених місцях або предметах. Ви могли отримати ці сили, якщо відповідали визначеним умовам. Древні сили. Герої знаходили б ці сили, однак подібні знахідки були недостатньо могутні, щоб могли користуватися в якості опори для розвитку героя. Це були сили, які хотів знайти Кейл. «Все, окрім божественних сил». Будь то бог, янголи або дияволи, Кейл не хотів втручатись в справи жодного з них. Ось чому юнак шукав ті сили, які звичайним чином розвинулися або походять від природи. Це були ті сили, які він шукав. Щось на кшталт мистецтва володіння мечем або магії потребувало б від нього багато зусиль та довгої практики. Він не хотів займатись чимось подібним. На відміну від інших книг, в романі «Народження Героя» описувалась давня цивілізація, котра не була такою могутньою. У міру розвитку цивілізації магічні та призивні навики, які було розроблено, затьмарили природні сили, залишені давньою цивілізацією. Надсили були такими ж. Більшість майстерних надсил будуть знищені одним ударом аури, якою користуються нині. Було не схоже, що герої користувались би цими силами без причини. «І моя мета– зібрати ці надсили, щоб самому стати сильніше». Це була задовільна мета. Тим паче, що йому була відома давня сила, яка могла б закріпити ці надсили. Щоб зробити перший крок в своєму плані, Кейл почав шукати древню силу, яка була прихована в місті Вестерн. Він знав, які вимоги були для отримання цієї сили. - Молодий Пане, вітаю. Кейл тільки кивнув пекарю, який поклонився так низько, що здавалось, начебто його голова може торкнутися землі. Він чув, що пекар задихається, але Кейл зробив вигляд, що не помітив цього. Йому було погано, але репутація Кейла, як самодура та покидька, вселяла пекарю страх. - Дай мені паляниць. - Перепрошую? Кейл показав на всі паляниці в пекарні і строго відповів. - Все що тут є. Кланг. Золота монета, котру Кейл витягнув, почала обертатися на прилавку. - Упакуй все це. Пекар, здавалось, застиг на місці, а тому Кейл продовжив говорити. - Дві або три золоті монети повинні бути достатньою сумою, щоб купити паляниць на тиждень, чи не так? Погляд пекаря, що сфокусувався на золотій монеті, перемістився на Кейла. Тут було занадто багато грошей, щоб заплатити за всі паляниці. Кейл же спокійно витримав тремтячий погляд пекаря. - Я можу піти кудись ще, якщо ти цього не хочеш. - Ні! Нічого подібного! Молодий Пане! Я упакую їх якомога скоріше! Пекар став ще більш поважнішим, аніж раніше, пересуваючись з дивовижною швидкістю. Через декілька хвилин Кейл залишив пекарню з мішком, повним паляниць, закинутим за плече. Хоча це були просто паляниці, важив він не так й мало. Кейл почав хмуритись, продовжуючи ігнорувати пекаря, що спостерігав за юнаком, і вийшов на вулицю. Кейл неквапливо спустився по вулиці, помітив, що хтось, зустрівшись з ним, швидко повертався й тікав. Більшість людей тікали, лише б уникнути зорового контакту з хлопцем. «Це дійсно відрізняється від Кореї. Це насправді фентезійний світ». Кейл озирався навколо, бродячи по торговому району, що викликав відчуття якоїсь нереальності. - Мм... - Мхм... Кожен раз, коли він починав розмову з торговцями, ті в шоці завмирали та старанно уникали його погляду. Тск-тск. Кейл, напевно, дійсно заслуговував, що його називають покидьком. Юнак, лаючись собі під ніс, пройшов повз торговий район та попрямував до західної частини Вестерна. Нетрі були розташовані на заході. Незалежно від того, наскільки багатою може бути територія, завжди будуть бідні люди. Виходячи з цієї ситуації більшість людей, ймовірно, чекають, що відбудеться щось подібне: - Ах, це рокова зустріч, в якій, щоб отримати нагороду, необхідно поділитися їжею з бідними. На жаль, це було не так. Кейл відчув, як люди стали заглядатися на нього, ледве юнак увійшов в нетрі. Це місце, де мешкали найбезтурботніші і найзлобніші люди. Хоча бідняки можуть не знати обличчя свого лорда, графа Деруса Генітюза, але вони точно знали обличчя Кейла. Ці люди, у яких не було зовсім нічого, повинні були приділяти пильну увагу тому типу людей, що могли викликати галас на ринку, в пабі, на площі, ну, ви самі можете продовжити цей перелік, і Кейл, ймовірно, був одним з таких людей. Тск. Незважаючи на те, що вони знали всі ці історії про Кейла, вони не могли втриматись від солодкого запаху паляниць в сумці Кейла. Графський син просто не звертав увагу на ці пильні погляди, продовжуючи рухатися у відомому одному йому напрямку. Краєчок його дорогого шкіряного взуття забруднився від брудної води під ногами, а невідомий сморід наповнив ніздрі Кейла, звичайно, змусивши його нахмуритись. «Тут краще». Після того, як він звільнився від смороду, Кейл встав на вершині пагорба і повернувся, щоб подивитись на місто Вестерн. Звісно, цей пагорб був не таким високим, як маєток графа. Не було жодного способу змусити лорда території жити нижче, аніж знаходяться нетрі. Кейл прийшов в себе, після чого попрямував до дерева, яке було відгороджено з усіх сторін. Паркан був зроблений з дошок шириною з тіло Кейла, в ньому був вхід, який дуже давно згнив. Він зламався, варто було Кейлу лише підштовхнути. Це велике дерево, здавалось, простояло там сотні років. Дерева в нетрях зазвичай рубили на дрова або знімали кору, що швидко вбивало їх. Але це дерево явно відрізнялось від інших. Причина була проста. Вона незабаром дійшла до вух Кейла. Ці двоє були єдиними, хто йшов за ним до самого кінця нетрів. - Ви не можете підійти до цього д-дерева! Кейл проігнорував попередження, після чого почув ще один схвильований голос: - Ви не можете підійти до нього! Це дерево-людоїд! Дерево-людоїд. Будь-хто, хто вішався на гілках цього дерева, за ніч ставав мумією. Крім того, будь-яка кров, що потрапляє на його ствол, миттєво зникала. Нарешті, навколо цього дерева була тільки земля. Ні травинки, ні бур'яна ніде не було видно. Це було дерево, яке і шукав Кейл. Дуже давно, в давні часи, жила людина, яка так любила їсти, що її ненажерливість стала причиною вигнання. Ця людина померла від голоду. Говорять, що це дерево виросло над її тілом, і бажання їсти і сила цієї людини проявили себе і в дереві. Неруйнівний Щит, який так шукав Кейл, знаходився тут. Як це було примітивно, таємничо і дивно! Більшість древніх сил були дивними. Кейл вийняв паляниці з сумки, уважно спостерігаючи за отвором розміром з голову дорослої людини. Перед початком роботи йому потрібно було позбутися від власників тих схвильованих голосів. Однак перш ніж юнак встиг щось сказати, один з голосів став ще гучніше, ніж був, оскільки його власник більше не міг бачити присілого за парканом Кейла, в його голосі виразно відчувалось тремтіння. - Т-ти по-помреш! Не р-роби цього! Кейл стиснув пальцями скроні. Зітхання. Кількість людей, що йшли за ним, сильніше зменшувалась, чим ближче він підходив до дерева, що росло на вершині пагорба, однак власник цього голосу продовжував йти за ним. «Завжди знайдуться ідіоти, яким все цікаво, де б ви не знаходились». Кейл нахмурився і повернув голову. Коли він це зробив, то побачив дівчинку, якій, здавалось, було близько десяти років. Вона тримала за руку молодшого брата, але очі були спрямовані на Кейла. Ці очі були наповнені хвилюванням. Побачивши, що Кейл, хмурячись, дивиться на неї, дівчинка запнулась, але знову почала бурмотіти: - Це дерево-людоїд. Ви помрете! - Я не помру. Кейл вийняв з сумки дві паляниці і кинув їх маленькій дівчинці. Не мало значення, якщо паляниці покотяться по землі, тому що кожен з них був запакований індивідуально. - Візьми це та зникни. Хлопчик миттєво схопив паляницю, але дівчинка все ще вагалась. В решті решт Кейл повинен був використати свою особистість. Він піднявся і виглянув з-за паркану. - Ви двоє не знаєте про покидька Кейла? Обличчя дівчинки зблідло. Її молодший брат просто подивився на Кейла, перш ніж підняти другу паляницю для своєї сестри і потягнув її за руку. - Ні. - Ага. Дівчинка продовжувала переводити погляд з дерева на Кейла і назад, навіть коли її наполегливо тягнули геть. - Ви не повинні померти. Кейл клацнув язиком, роздратований молодою дівчинкою, яка продовжувала говорити. Після того, як парочка відійшла, він оглянувся навколо, щоб впевнитись, що більше нікого не було. Тільки після цього юнак сів під деревом. Ніхто не зможе побачити, що він робить, якщо вони не підійдуть прямо до паркану. «Що ж, почнемо». Він почав з того, що вийняв паляницю з сумки і поклав її в цей отвір. Його рука незабаром зникла в темряві під деревом, і Кейл відчув, як холодок пробіг по його спині, коли паляниця в руці раптово зникла. Йому здавалось, що вся рука може бути втягнута в отвір, а тому швидко витягнув її. Темрява в ямі під деревом залишалась незмінною. - Якщо ти помер з образою, необхідно позбутися від цієї злоби. Це дерево-людоїд насправді не було людоїдом. Це було дерево, яке поглинало все, що завгодно. Це був побічний ефект сили, яку залишила людина, що померла від голоду. Але цей зв'язок голоду з древньою силою... здавався смішним, але в той же час був більш реалістичним. «Я пам'ятаю, мовилось, що годувати його треба до тих пір, поки темрява не зникне». Темрява в ямі під деревом не була результатом падаючої тіні. Це була темрява, викликана образою. Цього не могли зробити різні люди. Одна людина повинна була продовжувати давати велику кількість їжі, поки темрява не зникне. Як тільки темрява остаточно зникне, світло, яке ховає силу, осяє отвір. Як тільки він поглине це сяйво, Неруйнівний Щит буде належати Кейлу. - Їж все, що хочеш. Кейл став перекладати в отвір усі принесені із собою паляниці. В нормальному стані, цей маленький отвір повинен був бути заповнений паляницями, однак темрява продовжувала панувати там, навіть після того, як Кейл повністю спустошив торбу. «Напевно, мені знадобиться ще десять великих торб». Темрява в ямі була трохи слабшою, аніж раніше. Десять мішків. Така людина, як Кейл, з трьома мільйонами галлонів в якості кишенькових витрат, могла б собі це дозволити. Пролунав дивний звук, резонуючий з деревом. Здавалось, воно говорило, що хоче їсти, і просило більше їжі. Кейл відчув, що темрява може раптово протягнутися і схопити його самого. - ... Це трохи страшно. Кейл швидко піднявся. Йому здавалось, що не варто залишатись тут занадто довго. - Ти тільки й можеш, що безглуздо виявляти незадоволення? Ненажерливість була страшним гріхом. - Я повернусь завтра. Кейл попрощався з деревом так, ніби воно було людиною, і залишив огороджену територію. Кейл помітив, що брат з сестрою їли паляниці, ледве тільки увійшов в нетрі. Для тих, хто стверджував, що він не повинен заходити туди, тому що це було дерево-людоїд, вони, здавалось, насолоджувались паляницями. Їм, напевно, подобався смак, тому що обидва виглядали дуже щасливими. - Ням-ням. Кейл фиркнув в сторону брата і сестри, перш ніж проігнорувати їх. Однак їх погляди були зосереджені не на ньому, а на сумці, котра була заповнена раніше паляницями, але тепер була зовсім порожньою. Їм було цікаво. Але що вони могли зробити? Ці дітки були ні на що не здатні. Ці діти, ймовірно, були занадто налякані, щоб навіть наблизитись до дерева. Тим не менш завжди добре бути в безпеці. Було б погано, якщо б вони підійшли до дерева, сунули голову в яму і були б з'їдені. [Діти нетрів не бояться. Це пов'язано з тим, що вони цінують зерно рису більше, аніж лезо клинка. Смерть завжди панує навколо них, тому вони не бояться смерті. Вони бояться голоду набагато більше, аніж смерті.] Це було написано в романі «Народження Героя». Ось чому Кейл вирішив поговорити з братом і сестрою: - Якщо завтра теж ви хочете поїсти, то нікому нічого не кажіть. Брат з сестрою нічого не сказали. Вони негайно вирішили наслідувати наказу Кейла. Молода дівчинка, котра раніше здавалась нерішучою, поклала руку на рот брата і зробила вигляд, що навіть не бачить Кейла. Юнак усміхнувся і подумав, що дівчинка доволі розумна, після чого поспішно залишив нетрі. Люди в нетрях, які знали, що Кейл ходив на вершину пагорба, дивились на нього і ставили собі питання, чи не з'їхав він з глузду, але Кейлу подобались погляди, що кидали на нього. Люди поза нетрів також дивно дивились на Кейла, але юнак зовсім не звертав на них уваги. - Ах, Молодий Пане. Ви повернулись. Коли Кейл повернувся в чайний магазин, Білос зустрів його щасливою усмішкою. - Так, принеси мені нову чашку чаю, цього разу освіжаючого. Кейл повернувся на своє місце на третьому поверсі. В цей час зала вже була заповнена, але на третьому поверсі все ще нікого не було. Усі старанно уникали покидька графської сім'ї. Ось чому Кейл міг розслабитись. - Ось ваш чай, Молодий Пане. Я також приніс декілька десертів. - Ах, чудово. Дякую. Кейл продовжував дивитись в сторону міських воріт, потягуючи принесений чай. Білос дивився на Кейла з дивним виразом обличчя, перш ніж спокійно піти з третього поверху. Було дивно чути, як Кейл комусь дякує. Кейл продовжував замовляти чай і десерти, подивляючись на вид за вікном , поки небо не стало помаранчевим, а сонце не зайшло. Він піднявся лише тоді, коли прийшла ніч, а на вулиці спустилася темрява. Прийшов час поспілкуватись з небезпечним хлопцем, який прийде з-за міської стіни.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!