Коли я розплющив очі (3)

Кейл озирнувся навколо, оглядаючи страви, що стоять перед ним. Потім він направив виделку до фруктів, які не впізнав. Заповнивши шлунок м'ясом, супом та хлібом, він хотів спробувати щось новеньке.

Один із плодів виглядав як апельсин, але по кольору був більш схожий на виноград. Кейл підніс плід до губ і надкусив.

- Мм...

Цієї ж миті солодкий фруктовий сік наповнив його рот. Юнак справді ненавидів кислі фрукти, тому цей надзвичайно солодкий смак, що розливається у роті, змусив його неусвідомлено проковтнути все.

Цієї миті він наштовхнувся на погляд батька, Деруса, що уважно дивився на сина.

- Кейл...

Дерус тихо гукнув сина, але далі говорити не поспішав, вагаючись. Потім він почав хмуритись, а жевалки заворушились. Кейл не любив таку атмосферу, тому заговорив першим:

- Це смачно.

- Так це на смак, як сміття... А? Ти сказав, що це смачно?

- Так, це смачно.

Цього разу Кейл підняв інший фрукт та усміхнувся, знову відчувши приємну солодкість у роті. Покидьок, Кейл Генітюз, ніколи не звертав увагу на етікет.

Ймовірно, він не повинен був, так розмовляти з батьком, головою сім'ї, але це було неважливо. По-перше, він був простим покидьком.

«Покидьком бути краще за все».

Нікого не хвилювало, як він себе поводив. Поки він може завадити головному герою побити себе, це буде гарне життя.

Як і очікував Кейл, ніхто не став критикувати повну відсутність його манер. Насправді, на губах Деруса з'явилась усмішка, коли він почав кивати:

- Так, це дуже смачно. Приємно бачити, що ти багато їси та насолоджуєшся їжею.

Дерус дійсно здавався єдиною людиною, хто піклувався про Кейла. Здавалось, він навіть не хвилювався про те, яким покидьком був його син. Ну, дійсно дбайливий батько, ймовірно, повинен намагатись виправити особистість Кейла... Але це юнака не хвилювало, оскільки він не був справжнім Кейлом Генітюзом.

- Так. Батьку, будь ласка, переконайся, що ти теж поїв як слід.

Басен випустив ще один звук «хо», і Кейл, який цього разу його почув, подивився на хлопчика. П'ятнадцятирічний Басен. Молодший брат, з яким у Кейла була різниця в три роки, і який терпіти не міг старшого брата.

На відміну від такого покидька, як Кейл, Басен був розумний, чесний та дуже відповідальний. Члени родини наполягали на тому, що Басен повинен стати наступним головою сім'ї. Кім Рок-Су погоджувався з цим, навіть після того, як сам перетворився в Кейла.

«Замість того, щоб ускладнювати собі життя, звалюючи на себе відповідальність за цю територію, я віддав би перевагу використати своє становище старшого брата графа, щоб спокійно і не озираючись жити в мирі та спокої на частині цієї території».

Кейл не став сперечатись з Басеном. Він чув зітхання брата і зрозумів, що той дивиться на нього зверху вниз, але що сам Кейл міг з цим зробити?

Як тільки Басен стане головою сім'ї, він, ймовірно, не вб'є Кейла, але для того, щоб не наражати себе на небезпеку і спокійно переїхати в маленьке селище, Кейлу не варто зайвий раз грати на нервах молодшого брата.

«Якщо це неможливо, то мені просто потрібно заробити грошиків заздалегідь, і тоді я зможу піти куди-небудь, куди не дійде війна».

Кейл зробив вигляд, що не почув зітхання Басена та продовжив їсти. Як тільки трапеза закінчилась, його батько Дерус піднявся першим. Здавалось, він був задоволений сніданком, так як його обличчя сяяло променистою усмішкою.

- Це було смачно.

Якщо б сніданок був таким кожен день, Кейл, ймовірно, відмовився б від сну, лише б їсти увесь час. Дерус оглянув членів родини, що встали після нього, як це зробив він, перш ніж сфокусувати погляд на свого первістка, Кейла.

- Сину, тобі щось потрібно?

Кейл був збентежений раптовим питанням Деруса, але вирішив відповісти чесно.

- Будь ласка, дай мені трохи грошей.

- Звісно, я дам тобі скільки завгодно, - без жодних вагань відповів Дерус.

Це була дійсно заможна сім'я.

Їм належала територія, на якій здобувався мармур та вирощувався виноград для вина. Тому родина Генітюз не відчувала нестачі в коштах.

- Якомога більше. Будь ласка, дай мені стільки, скільки зможеш.

Кейл відчув, як його молодші брат з сестрою дивляться на нього, але юнак не вважав за  потрібне відчувати збентеження. Чи не краще попросити гроші, замість того, щоб пити та піднімати шум?

Окрім того, йому потрібні були гроші, щоб почати здійснювати свої плани. Ця рокова зустріч, яка дозволить йому знайти достатню силу, щоб він міг захистити себе... Йому потрібні були гроші, щоб створити потрібну можливість.

- Звісно, я дам тобі стільки, скільки зможу.

Кейл почав усміхатись, будучі задоволеним відповіддю батька. Однак після повернення в кімнату, він втратив дар мови, коли отримав чек від заступника дворецького Ганса.

Чек, виданий через партнерство з відділом казначейства та магічним відділом, змусив серце Кейла пуститися в дикий галоп.

«Так багато грошей?!»

Здається, в цій родині було не просто багато грошей. Насправді в них було дуже багато грошей.

В романі згадувалось, що Кейл отримував велику підтримку, але точна сума не згадувалась. Однак він міг зрозуміти, наскільки великою була допомога, тільки глянувши на суму, яка була написана в чеку.

«Десять мільйонів галлонів».

Це приблизно десять мільйонів корейських вон. Якщо це так, Кейл може змінити свої плани. Кейл почав швидко прораховувати варіанти.

- Я зараз йду, Молодий Пане.

Заступник дворецького, дістав чек, попрощався, але Кейл не відповів. Заступник дворецького Ганс ніяк не відреагував на це, вважаючи це нормальним, та пішов до дверей. Однак він був вимушений зупинитись. Це відбулось тому, що Кейл піднявся зі свого місця та звернувся до Рона...

- Роне, пішли в кабінет.

Ганс був стурбований словами Кейла. Рон, здається, також.

- ... Ви кажете, що хочете піти до кабінету?

Кейл знайшов це дивним. Голос цього хитрого старого тремтів. Чи була причина, з якої він не міг піти до свого кабінету?

- Так.

Йому потрібно було в кабінет, щоб сформувати план на майбутнє. В його кімнаті не було жодних слідів не те що письмового стола, а навіть листа паперу. Однак було багато пляшок з дорогим алкоголем.

- Вибачте, Молодий Пане.

- За що?

Кейл подивився на стривоженого заступника дворецького.

- Це... Ми ще не встигли прибрати в кабінеті.

- Ось як? Що ж, все добре, з кабінетом нічого не станеться, якщо його один день не приберуть.

- Ні, сер. Ми не можемо допустити цього.

З двиної причині заступник дворецького продовжував наполягати. Після чого він яскраво усміхнувся та підняв палець.

- Будь ласка, почекайте одну годину! Я особисто впевнюсь в тому, що кабінет буде повністю прибраний, щоб він не виглядав так, начебто їм ніхто десять років не користувався, а зустрів вас так, начебто тільки вчора ввечері ви його залишили!

- Звісно, як хочеш.

Він не був проти, щоб зачекати годинку.

- Супер! Тоді я повідомлю про це Пана.

- В цьому немає необхідності, але якщо ти вважаєш це потрібним, можеш так і зробити.

- Так, Молодий Пане. Я негайно піду.

- Добре, йди.

Як добре вишколений заступник дворецького, Ганс закрив двері, не видавши жодного звуку, та зник. Здавалось, він сильно поспішав. Кейл знав, що є три заступника дворецького, які хочуть стати офіційними дворецькими. Можливо, саме тому Ганс був таким схвильованим.

- Рон.

- Молодий Пане?

- Чому ти покриваєш подібне?

- Вибачте, Молодий Пане.

- Не треба вибачень.

У Рона був ще більш дивний вигляд обличчя, ніж раніше, але Кейл поклав дорогоцінний чек у внутрішню кишеню, після чого поставив питання. Було так багато справ, що у нього не було часу уточнити одне не менш важливіше питання:

- Яке сьогодні число?

Це питання здавалося дивним, якщо б його потавив хтось інший, але слуга Рон відповів лагідним голосом.

- Сьогодні двадцять дев'ятий день третього місяця сімсот вісімдесят першого року за календарем Фелікса.

- Ммм... Це проблема.

- Даруйте?

- Ні, нічого.

Кейл знову поклав руку на десять мільйонів галлонів, які лежали в його кишені. Єдине, чому він міг довіряти, це грошам.

Вчора був двадцять восьмий день третього місяця сімсот вісімдесят першого року за календарем Фелікса. Це був той день, коли мешканці селища Харріс, того самого селища, в яке відправився герой Чхве Хан після втечі з Ліса Темряви, місце, де Чхве Хан вперше відчув людську прихильність в цьому світі, де знайшов друзів та нову родину, які були вирізані групою асасинів.

Навіть Кейл, який дочитав до п'ятого тому, так і не дізнався про справжню особистість, яка стояла за цією таємною організацією, що вбила мешканців селища.

Деякі читачі могли б сказати щось подібне, прочитавши про ситуацію, що склалася:

«Я думав, що він дійсно сильний. Але що робив Чхве Хан, коли їх всіх вбивали?»

Такі думки були нормальними.

Однак є причина, з якої цей роман мав назву «Народження Героя», а не «Сила Героя» або «Війна Героїв».

Народження.

Це була історія людини, яка подолала усі можливі перешкоди та перенесла страждання в своєму минулому, ставши героєм. Любов та дружба супроводжують його в дорозі, на якій він зустрічає як ворогів, так і друзів.

Щось, що не може бути відсутнім в історії, - це «пробудження». У нього можуть бути усі можливі незвичайні таланти, а також він міг прожити декілька десятиліть в Лісу Темряви, але все ж таки, Чхве Хан все ще був невинною та лагідною людиною, яка не могла вбити іншу людину. У нього не було жодних проблем із вбивством монстрів, але Чхве Хан ще ніколи не робив боляче іншій людині.

Щоб перетворити когось, подібного йому, в героя, автор роману створював спеціальні ситуації для Чхве Хана. Щоб зцілити жінку, яка зверталася до нього, як до свого сина, Чхве Хан відправився в Ліс Темряви, щоб знайти там дорогоцінні лікарські трави.

Він повинен був відправитись вглиб лісу, щоб знайти їх, і коли йому, нарешті, вдалось знайти те, що він шукав і попрямувавши назад до селища, він побачив лише трупи всіх вбитих мешканців селища, палаючі будинки та вбивць, які хотіли втекти з місця злочину.

Чхве Хан сказився, побачивши це, і вперше когось вбив. Звісно, люди, котрих вбив головний герой, були членами цієї таємної організації, і ця таємна організація часто зустрічалась з Чхве Ханом на сторінках роману.

Чхве Хан приходить в себе після знищення всіх вбивць з таємної організації, але практично одразу впадає у відчай, так як не може отримати жодної інформації від мертвих тіл. Після чого він зариває тіла мешканців селища, перш ніж дати самому собі обіцянку:

«Я вб'ю їх усіх. Я вб'ю всіх людей, котрі зробили це».

Чхве Хан розумів, що піддався смутку від загибелі близьких в цю мить, але перше вбивство почало поступово змінювати його свідомість. Звісно він знову оживав і ставав все більш схожим на людину після зустрічей з членами команди і на наступних сторінках роману ставав справжнім героєм.

- Рон.

- Так, Молодий Пане.

- Чашку холодної води, будь ласка.

- ... Я зрозумів...

Після того, як Рон пішов, і він залишився в кімнаті на самоті, Кейл закрив обличчя руками.

Проблема була в тому, що місто, в яке цей зламаний Чхве Хан прибув після того, як пішов з селища Харріс, називався Вестерн і розташовувався він в центрі території Генітюз.

Кейл, який випадково наштовхнувся на Чхве Хана, розлютив головного героя і нарвався на власне побиття. Тобто, саме тоді Чхве Хан повинен був отримати першого учасника команди, надійного шеф-кухара Бікроса.

«... Я збирався відправитись туди заздалегідь і допомогти йому. Але тепер, кращий варіант, який дозволяв уникнути побиття, більше не був доступним. Якщо б я міг убезпечити мешканців селища, то все було б інакше, однак у цій точці неповернення вже нічого не поробиш. Тепер все, що мені залишилось, - це впевнитись, що дію таким чином, щоб уникнути побиття від розгніваного Чхве Хана, який пересувається з божевільною швидкістю, і прибуде до стін міста Вестерн до завтрашнього дня».

- Уникнення головного героя здається гарною ідеєю.

Йому потрібно було зробити так, щоб Рон і Бікрос зустрілись з Чхве Ханом. Це був єдиний спосіб, щоб це тріо покинуло дану територію разом, і таким чином почати офіційну подорож. І тоді в нього залишався тільки один варіант дій.

«Мені потрібно просто зіштовхнути їх один з одним, а потім піти з їх шляху».

При створенні найкращого першого враження це було цілком можливо.

- Молодий Пане.

- Ах, дякую, Рон.

Кейл зробив ковток з чашки, яку приніс Рон, після чого насупився.

- Це не холодна вода?

- Це лимонад.

Він дійсно підступна людина. Він знає це так само, як і Кім Рок-Су, справжній Кейл ненавидів кислі речі. Але він все ж таки віддав перевагу принести лимонад, який потребував більше зусиль для приготування, аніж просте наповнення чашки холодною водою. Кейл хотів розсердитися на кислий смак, але не міг цього зробити, тому що боявся цього старого вбивцю. Юнаку залишалось лише випити принесений лимонад.

- Дякую, це чудово.

- Будь ласка, Молодий Пане. Скоро ми можемо відправлятись до кабінету.

- Добре.

М'яка та лагідна усмішка Рона змусила Кейла відчути озноб, що пробіг по спині. Він знову нащупав чек на десять мільйонів галлонів для заспокоєння.

Єдине, чому в цьому світі можна довіряти, це гроші.