- ... До тих пір, поки я дотримуюся змісту історії, якщо вона буде йти, як в книзі, і якщо я упокорюся з тим фактом, що мене поб'ють, головний герой подбає про все інше.
Через якусь дивну причину, хлопець міг згадати кожний рядок роману без якихось проблем. Кейл розслабився в теплій воді, а завдяки своїй ясній голові, він зміг прийти до остаточного висновку.
- Варто спробувати.
Варто спробувати уникнути війни на континенті та жити мирно. Це становище покидька було набагато краще, аніж його життя, як Кім Рок-Су. Цей маєток розташований в кутку західного континенту, що робило його ідеальним місцем для уникнення війни. Навіть якщо він не міг повністю уникнути такого розвитку подій, Кейл повинен був, що найменш, знизити можливу шкоду до мінімуму.
- Молодий Пане, ви у ванній?
Він почув голос Рона, що лунає зі спальні. Кейл подумав про справжню особистість Рона. Рон був вбивцею, який покинув східний континент та перетнув море. Він прикинувся доброзичливим старим, але справжній Рон був жорстокою та нещадною людиною.
- Так, я скоро вийду.
Подібне неформальне спілкування зі старим було для нього звичною поведінкою. Кейл зрозумів, що робить, та подумав про те, що буде робити в майбутньому.
Йому потрібно було підштовхнути цього старого до головного героя і відправити до нього на зустріч.
Цей старий міг легко вбити Кейла одним ударом, але відносився до нього, як до цуценя, якого залишив в спокої, тому що воно не викликало в ньому теплих почуттів. Він ніжно посміхався, але всередині не було й унції піклування про Кейла. В романі Рон йде, прихопивши сина, за головним героєм після того, як Чхве Хан поб'є Кейла до напівсмерті.
Кейл одягнув халат, після чого швидко вийшов з ванної. Рон стояв з усмішкою на обличчі та підносом з чашкою в руках.
- А ось і Молодий Пан.
Кейл підняв чашку і пройшов повз старого. Він не хотів входити в контакт з таким небезпечним старим.
- Щиро дякую.
Вираз обличчя Рона знову здався дивним, але Кейл вже пройшов повз нього. Юнак випив холодну воду та почав думати.
«Тут занадто багато сильних людей».
Їх насправді було занадто багато. Незалежно від того, куди прямував головний герой, йому завжди зустрічались сильні створіння, або істоти з якимись таємницями. Це були й люди, і представники інших рас.
«Мені потрібна сила, щоб, що найменш, я міг захистити себе».
Щоб жити довго без болю на континенті, який скоро буде палати війною, необхідний пристойний рівень сил. Звісно, не варто ставати занадто сильним, інакше можна притягнути на свою голову інші складнощі.
Кейл подумав про різні рокові зустрічі, які відбулись в перших частинах роману. Сили, які зміцнюють головного героя та членів його команди... Він подумав про ті, які допомогли б йому жити без болю. На думку спало декілька. Йому просто потрібно було обрати один з варіантів.
- Молодий Пане, ми почнемо вас одягати.
- О, так, дякую.
Двері незабаром відчинилися, і увійшло декілька слуг, щоб допомогти Рону вдягнути Кейла. Кейл не помітив, що на обличчі Рона застиг стоїчний вираз обличчя, на відміну від його звичайного «я», в цей час він був зайнятий розглядом одягу, який принесли слуги.
- Ах, сьогодні щось просте.
Він ненавидів дійсно складні вбрання. Простий одяг, який дозволяв комфортно відпочивати, був набагато краще.
- Так, Молодий Пане.
Слуга, відповідальний за вбрання, швидко дістав простий одяг, і Кейл одягнувся в найпростіший із запропонованих варіантів. Після того, як він закінчив одягатись, юнак насупився. Навіть це «просте» було надзвичайно екстравагантним та не прийшлось йому до душі.
Однак відображення в дзеркалі було доволі гарним.
«Він дійсно гарний, будь-який одяг на ньому добре виглядає».
Обличчя справді було найважливішою частиною модника. Він подивився в дзеркало, поправив свої рукава, перш ніж обернутись і подивитись на Рона.
Рон знову посміхався, ніби ласкавий дідусь.
- Роне, ходімо.
- Так, Молодий Пане.
Кейл пішов за Роном. Приємно було, що йому не потрібно згадувати, як розташовані кімнати в маєтку. Йому просто потрібно було йти за Роном, і той привів би його куди потрібно. Усі слуги, яких зустрічав Кейл, здригалися й шанобливо кланялись, перш ніж квапливо поспішати геть, здавалось, вони тікали.
«Чому вони такі налякані? Кейл ніколи не бив людей».
Йому просто подобалось пити й грати. Інколи він напивався й влаштовував галас. Але саме тому він й вважався ганьбою сім'ї. Він також не розглядав інших людей, як людей, окрім тих небагатьох, кого він любив.
«Ну, буде навіть краще, якщо ніхто не розмовлятиме зі мною».
Кейл подумав про це доволі спокійно. Було б складно, якщо б він опинився в тілі зразкового громадянина. Покидьок може робити те, що йому захочеться, ні про що не турбуючись. Це було можливо тільки тому, що не було бажання проживати життя зразкового громадянина.
- Я зараз відчиню двері.
- Звісно.
Кейл кивнув Рону. В книзі згадувалось, що Кейл звертався до Рона, до того, хто його виховував, як власного онука, з тих самих пір, як Кейл був зовсім маленьким, так само, як відносився до свого батька. Згадувалось, що він завжди відносився до Рона, як до особистості. Безумовно, Рон насправді так не думав. Ось чому Кейлу було легко говорити з ним. Йому просто потрібно було відповідати на його питання та відноситись до нього, як до особистості.
- Сподіваюсь, вам сподобається ваш сніданок.
- Дякую. Роне, переконайся, що ти теж добре їси.
Кейл пройшов повз Рона в їдальню. Він побачив сидячих за столом членів родини. Його батько, нинішній глава сім'ї Генітюз, Дерус. Поруч з ним сиділа мачуха Кейла, графиня, а також її син та дочка. Четверо людей подивились на юнака, що увійшов.
- Сьогодні ти запізнився, знову.
Погляд Кейла звернувся до батька, що говорить. В «Народженні Героя» почуття Кейла до батька описувались так:
[Його батько був тим чоловіком, якого Кейл слухався. Причина, через яку цей покидьок не залишив дім і отримував все, що хотів на території графа, була повністю в його батькові, графі Дерусі Генітюзі.]
Але, на жаль, батько Кейла відрізнявся від сильних батьків в цьому романі. В нього не було особливих навичок або впливу. В нього просто було багато грошей. Однак Кейлу це дуже подобалось. Це було ідеальне сімейне середовище, щоб можна було жити спокійним життям.
Тепер про трьох інших присутніх.
Його мачуха, котра знала, що він її не любить, саме тому уникала юнака.
Її розумний первісток, котрий вважав, що складно мати справу зі старшим братом Кейлом.
Та симпатична молодша сестра, котра старанно уникала свого старшого брата Кейла.
Але це було не через те, що Кейл їх турбував, або вони турбували Кейла. Вони просто відносились один до одного як до незнайомців.
Кейл подумав, що це таки гарне середовище, де можна жити у спокійній самоті.
- Сідай.
- Так, батьку.
Кейл подивився на накритий стіл, котрий не відповідав простому значенню сніданок, та сів на своє місце. Потім він відчув щось дивне і підняв голову:
- Є щось, що ви хочете мені сказати, батьку?
- ...Ні, я не...
Дерус дивився на сина. Решта родини також не відводила від нього поглядів. Кейл вступив поглядом в контакт з кожним із присутніх за столом. Вони всі швидко відвернулись, коли юнак подивився їм в очі, перш ніж повернутись до трапези.
«Напевно, вони вважають, що зі мною складно впоратись».
Кейл також повернувся до розглядання стола. Трапеза більш нагадувала розкішний бенкет, аніж звичайний сніданок, котрий він вживає, щоб набити живіт, і це змусило його посміхнутись. Спочатку він відрізав половину ковбаски ножем.
«Вона така соковита».
Він не знав, чому саме потік сік, варто йому було лише надрізати ковбаску, тому що вона зроблена руками, чи тому, що шеф-кухар просто гарно готує, але вигляд ковбаски змусив його відчути голод. Кейл посміхнувся, навіть не підозрюючи цього.
Кланг!
Він почув, як щось впало і підняв погляд на молодшого брата Басена. Кейл побачив, що брат впустив виделку з руки.
- Вибачте...
Басен спокійно вибачився, як і личило особистості з його характером, котрий описувався в романі. Слуга, відповідальний за їжу, швидко підійшов до Басена з новою виделкою, і підняв з підлоги ту, що впала. Спостерігаючи за цим, Кейл подумав, що благородним бути приємно, перш ніж знову зосередитись на їжі перед собою.
Кейл тільки що виявив першу гарну річ в тому, що потрапив в роман. Цей сніданок був занадто розкішним й неймовірно смачним, настільки, що його живіт був абсолютно щасливим.
- ...Хо?
Він був таким захопленим, що не почув шокованого вигуку брата Басена.
Далі
Том 1. Розділ 3 - Коли я розплющив очі (3)
Кейл озирнувся навколо, оглядаючи страви, що стоять перед ним. Потім він направив виделку до фруктів, які не впізнав. Заповнивши шлунок м'ясом, супом та хлібом, він хотів спробувати щось новеньке. Один із плодів виглядав як апельсин, але по кольору був більш схожий на виноград. Кейл підніс плід до губ і надкусив. - Мм... Цієї ж миті солодкий фруктовий сік наповнив його рот. Юнак справді ненавидів кислі фрукти, тому цей надзвичайно солодкий смак, що розливається у роті, змусив його неусвідомлено проковтнути все. Цієї миті він наштовхнувся на погляд батька, Деруса, що уважно дивився на сина. - Кейл... Дерус тихо гукнув сина, але далі говорити не поспішав, вагаючись. Потім він почав хмуритись, а жевалки заворушились. Кейл не любив таку атмосферу, тому заговорив першим: - Це смачно. - Так це на смак, як сміття... А? Ти сказав, що це смачно? - Так, це смачно. Цього разу Кейл підняв інший фрукт та усміхнувся, знову відчувши приємну солодкість у роті. Покидьок, Кейл Генітюз, ніколи не звертав увагу на етікет. Ймовірно, він не повинен був, так розмовляти з батьком, головою сім'ї, але це було неважливо. По-перше, він був простим покидьком. «Покидьком бути краще за все». Нікого не хвилювало, як він себе поводив. Поки він може завадити головному герою побити себе, це буде гарне життя. Як і очікував Кейл, ніхто не став критикувати повну відсутність його манер. Насправді, на губах Деруса з'явилась усмішка, коли він почав кивати: - Так, це дуже смачно. Приємно бачити, що ти багато їси та насолоджуєшся їжею. Дерус дійсно здавався єдиною людиною, хто піклувався про Кейла. Здавалось, він навіть не хвилювався про те, яким покидьком був його син. Ну, дійсно дбайливий батько, ймовірно, повинен намагатись виправити особистість Кейла... Але це юнака не хвилювало, оскільки він не був справжнім Кейлом Генітюзом. - Так. Батьку, будь ласка, переконайся, що ти теж поїв як слід. Басен випустив ще один звук «хо», і Кейл, який цього разу його почув, подивився на хлопчика. П'ятнадцятирічний Басен. Молодший брат, з яким у Кейла була різниця в три роки, і який терпіти не міг старшого брата. На відміну від такого покидька, як Кейл, Басен був розумний, чесний та дуже відповідальний. Члени родини наполягали на тому, що Басен повинен стати наступним головою сім'ї. Кім Рок-Су погоджувався з цим, навіть після того, як сам перетворився в Кейла. «Замість того, щоб ускладнювати собі життя, звалюючи на себе відповідальність за цю територію, я віддав би перевагу використати своє становище старшого брата графа, щоб спокійно і не озираючись жити в мирі та спокої на частині цієї території». Кейл не став сперечатись з Басеном. Він чув зітхання брата і зрозумів, що той дивиться на нього зверху вниз, але що сам Кейл міг з цим зробити? Як тільки Басен стане головою сім'ї, він, ймовірно, не вб'є Кейла, але для того, щоб не наражати себе на небезпеку і спокійно переїхати в маленьке селище, Кейлу не варто зайвий раз грати на нервах молодшого брата. «Якщо це неможливо, то мені просто потрібно заробити грошиків заздалегідь, і тоді я зможу піти куди-небудь, куди не дійде війна». Кейл зробив вигляд, що не почув зітхання Басена та продовжив їсти. Як тільки трапеза закінчилась, його батько Дерус піднявся першим. Здавалось, він був задоволений сніданком, так як його обличчя сяяло променистою усмішкою. - Це було смачно. Якщо б сніданок був таким кожен день, Кейл, ймовірно, відмовився б від сну, лише б їсти увесь час. Дерус оглянув членів родини, що встали після нього, як це зробив він, перш ніж сфокусувати погляд на свого первістка, Кейла. - Сину, тобі щось потрібно? Кейл був збентежений раптовим питанням Деруса, але вирішив відповісти чесно. - Будь ласка, дай мені трохи грошей. - Звісно, я дам тобі скільки завгодно, - без жодних вагань відповів Дерус. Це була дійсно заможна сім'я. Їм належала територія, на якій здобувався мармур та вирощувався виноград для вина. Тому родина Генітюз не відчувала нестачі в коштах. - Якомога більше. Будь ласка, дай мені стільки, скільки зможеш. Кейл відчув, як його молодші брат з сестрою дивляться на нього, але юнак не вважав за потрібне відчувати збентеження. Чи не краще попросити гроші, замість того, щоб пити та піднімати шум? Окрім того, йому потрібні були гроші, щоб почати здійснювати свої плани. Ця рокова зустріч, яка дозволить йому знайти достатню силу, щоб він міг захистити себе... Йому потрібні були гроші, щоб створити потрібну можливість. - Звісно, я дам тобі стільки, скільки зможу. Кейл почав усміхатись, будучі задоволеним відповіддю батька. Однак після повернення в кімнату, він втратив дар мови, коли отримав чек від заступника дворецького Ганса. Чек, виданий через партнерство з відділом казначейства та магічним відділом, змусив серце Кейла пуститися в дикий галоп. «Так багато грошей?!» Здається, в цій родині було не просто багато грошей. Насправді в них було дуже багато грошей. В романі згадувалось, що Кейл отримував велику підтримку, але точна сума не згадувалась. Однак він міг зрозуміти, наскільки великою була допомога, тільки глянувши на суму, яка була написана в чеку. «Десять мільйонів галлонів». Це приблизно десять мільйонів корейських вон. Якщо це так, Кейл може змінити свої плани. Кейл почав швидко прораховувати варіанти. - Я зараз йду, Молодий Пане. Заступник дворецького, дістав чек, попрощався, але Кейл не відповів. Заступник дворецького Ганс ніяк не відреагував на це, вважаючи це нормальним, та пішов до дверей. Однак він був вимушений зупинитись. Це відбулось тому, що Кейл піднявся зі свого місця та звернувся до Рона... - Роне, пішли в кабінет. Ганс був стурбований словами Кейла. Рон, здається, також. - ... Ви кажете, що хочете піти до кабінету? Кейл знайшов це дивним. Голос цього хитрого старого тремтів. Чи була причина, з якої він не міг піти до свого кабінету? - Так. Йому потрібно було в кабінет, щоб сформувати план на майбутнє. В його кімнаті не було жодних слідів не те що письмового стола, а навіть листа паперу. Однак було багато пляшок з дорогим алкоголем. - Вибачте, Молодий Пане. - За що? Кейл подивився на стривоженого заступника дворецького. - Це... Ми ще не встигли прибрати в кабінеті. - Ось як? Що ж, все добре, з кабінетом нічого не станеться, якщо його один день не приберуть. - Ні, сер. Ми не можемо допустити цього. З двиної причині заступник дворецького продовжував наполягати. Після чого він яскраво усміхнувся та підняв палець. - Будь ласка, почекайте одну годину! Я особисто впевнюсь в тому, що кабінет буде повністю прибраний, щоб він не виглядав так, начебто їм ніхто десять років не користувався, а зустрів вас так, начебто тільки вчора ввечері ви його залишили! - Звісно, як хочеш. Він не був проти, щоб зачекати годинку. - Супер! Тоді я повідомлю про це Пана. - В цьому немає необхідності, але якщо ти вважаєш це потрібним, можеш так і зробити. - Так, Молодий Пане. Я негайно піду. - Добре, йди. Як добре вишколений заступник дворецького, Ганс закрив двері, не видавши жодного звуку, та зник. Здавалось, він сильно поспішав. Кейл знав, що є три заступника дворецького, які хочуть стати офіційними дворецькими. Можливо, саме тому Ганс був таким схвильованим. - Рон. - Молодий Пане? - Чому ти покриваєш подібне? - Вибачте, Молодий Пане. - Не треба вибачень. У Рона був ще більш дивний вигляд обличчя, ніж раніше, але Кейл поклав дорогоцінний чек у внутрішню кишеню, після чого поставив питання. Було так багато справ, що у нього не було часу уточнити одне не менш важливіше питання: - Яке сьогодні число? Це питання здавалося дивним, якщо б його потавив хтось інший, але слуга Рон відповів лагідним голосом. - Сьогодні двадцять дев'ятий день третього місяця сімсот вісімдесят першого року за календарем Фелікса. - Ммм... Це проблема. - Даруйте? - Ні, нічого. Кейл знову поклав руку на десять мільйонів галлонів, які лежали в його кишені. Єдине, чому він міг довіряти, це грошам. Вчора був двадцять восьмий день третього місяця сімсот вісімдесят першого року за календарем Фелікса. Це був той день, коли мешканці селища Харріс, того самого селища, в яке відправився герой Чхве Хан після втечі з Ліса Темряви, місце, де Чхве Хан вперше відчув людську прихильність в цьому світі, де знайшов друзів та нову родину, які були вирізані групою асасинів. Навіть Кейл, який дочитав до п'ятого тому, так і не дізнався про справжню особистість, яка стояла за цією таємною організацією, що вбила мешканців селища. Деякі читачі могли б сказати щось подібне, прочитавши про ситуацію, що склалася: «Я думав, що він дійсно сильний. Але що робив Чхве Хан, коли їх всіх вбивали?» Такі думки були нормальними. Однак є причина, з якої цей роман мав назву «Народження Героя», а не «Сила Героя» або «Війна Героїв». Народження. Це була історія людини, яка подолала усі можливі перешкоди та перенесла страждання в своєму минулому, ставши героєм. Любов та дружба супроводжують його в дорозі, на якій він зустрічає як ворогів, так і друзів. Щось, що не може бути відсутнім в історії, - це «пробудження». У нього можуть бути усі можливі незвичайні таланти, а також він міг прожити декілька десятиліть в Лісу Темряви, але все ж таки, Чхве Хан все ще був невинною та лагідною людиною, яка не могла вбити іншу людину. У нього не було жодних проблем із вбивством монстрів, але Чхве Хан ще ніколи не робив боляче іншій людині. Щоб перетворити когось, подібного йому, в героя, автор роману створював спеціальні ситуації для Чхве Хана. Щоб зцілити жінку, яка зверталася до нього, як до свого сина, Чхве Хан відправився в Ліс Темряви, щоб знайти там дорогоцінні лікарські трави. Він повинен був відправитись вглиб лісу, щоб знайти їх, і коли йому, нарешті, вдалось знайти те, що він шукав і попрямувавши назад до селища, він побачив лише трупи всіх вбитих мешканців селища, палаючі будинки та вбивць, які хотіли втекти з місця злочину. Чхве Хан сказився, побачивши це, і вперше когось вбив. Звісно, люди, котрих вбив головний герой, були членами цієї таємної організації, і ця таємна організація часто зустрічалась з Чхве Ханом на сторінках роману. Чхве Хан приходить в себе після знищення всіх вбивць з таємної організації, але практично одразу впадає у відчай, так як не може отримати жодної інформації від мертвих тіл. Після чого він зариває тіла мешканців селища, перш ніж дати самому собі обіцянку: «Я вб'ю їх усіх. Я вб'ю всіх людей, котрі зробили це». Чхве Хан розумів, що піддався смутку від загибелі близьких в цю мить, але перше вбивство почало поступово змінювати його свідомість. Звісно він знову оживав і ставав все більш схожим на людину після зустрічей з членами команди і на наступних сторінках роману ставав справжнім героєм. - Рон. - Так, Молодий Пане. - Чашку холодної води, будь ласка. - ... Я зрозумів... Після того, як Рон пішов, і він залишився в кімнаті на самоті, Кейл закрив обличчя руками. Проблема була в тому, що місто, в яке цей зламаний Чхве Хан прибув після того, як пішов з селища Харріс, називався Вестерн і розташовувався він в центрі території Генітюз. Кейл, який випадково наштовхнувся на Чхве Хана, розлютив головного героя і нарвався на власне побиття. Тобто, саме тоді Чхве Хан повинен був отримати першого учасника команди, надійного шеф-кухара Бікроса. «... Я збирався відправитись туди заздалегідь і допомогти йому. Але тепер, кращий варіант, який дозволяв уникнути побиття, більше не був доступним. Якщо б я міг убезпечити мешканців селища, то все було б інакше, однак у цій точці неповернення вже нічого не поробиш. Тепер все, що мені залишилось, - це впевнитись, що дію таким чином, щоб уникнути побиття від розгніваного Чхве Хана, який пересувається з божевільною швидкістю, і прибуде до стін міста Вестерн до завтрашнього дня». - Уникнення головного героя здається гарною ідеєю. Йому потрібно було зробити так, щоб Рон і Бікрос зустрілись з Чхве Ханом. Це був єдиний спосіб, щоб це тріо покинуло дану територію разом, і таким чином почати офіційну подорож. І тоді в нього залишався тільки один варіант дій. «Мені потрібно просто зіштовхнути їх один з одним, а потім піти з їх шляху». При створенні найкращого першого враження це було цілком можливо. - Молодий Пане. - Ах, дякую, Рон. Кейл зробив ковток з чашки, яку приніс Рон, після чого насупився. - Це не холодна вода? - Це лимонад. Він дійсно підступна людина. Він знає це так само, як і Кім Рок-Су, справжній Кейл ненавидів кислі речі. Але він все ж таки віддав перевагу принести лимонад, який потребував більше зусиль для приготування, аніж просте наповнення чашки холодною водою. Кейл хотів розсердитися на кислий смак, але не міг цього зробити, тому що боявся цього старого вбивцю. Юнаку залишалось лише випити принесений лимонад. - Дякую, це чудово. - Будь ласка, Молодий Пане. Скоро ми можемо відправлятись до кабінету. - Добре. М'яка та лагідна усмішка Рона змусила Кейла відчути озноб, що пробіг по спині. Він знову нащупав чек на десять мільйонів галлонів для заспокоєння. Єдине, чому в цьому світі можна довіряти, це гроші.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!