Залишатись спокійним (4)

Рон кивнув на слова Кейла, але додав ще дещо, перш ніж піти:

- Я розумію. До речі, Молодий Пане, ви пам'ятаєте, що післязавтра повинні відвідати палац?

Перш ніж король оголосить про початок фестивалю на площі, дворяни повинні були зустрітись з Наслідним Принцом. Це була не серйозна зустріч і не свято, а дещо середнє. Вона повинна була відбутися в тому крилі палацу, де зазвичай проводились важливі зустрічі.

Кейл подумав про Наслідного Принца і палац, перш ніж його думки перескакнули до іншого питання:

«Цікаво, чи все гаразд у Тейлора і Кейдж?»

Занепалий старший син і Божевільна Жриця. Кейл подумав, що ці двоє, ймовірно, дуже добре себе почувають.

- М-м-м.

Він раптом відчув, як по його спині пробіг холодок, який почав лоскотати потилицю. Цей холод змусив юнака задуматись:

«Давайте не будемо думати про все, що пов'язано з цими двома».

Кейл буде у палаці поводити себе дуже тихо. Навіть якщо хтось буде проклинати його зі сторони, графський син просто буде сидіти мовчки, перш ніж повернутись сюди. Кейл поглянув на стіл перед собою. На столику лежав лист від Еріка.

«Кейл. Тобі абсолютно нічого не потрібно буде робити. Цей хьон-нім подбає про все. Зрозумів?...»

Ерік Вілсман, один з дворян північно-східного регіону, відправляв йому по листу в день. Було доволі зрозуміло, що Ерік хвилюється про те, що може статись. Кейл схопив лист зі стола і кинув його в куток.

- Тоді я піду дам розпорядження, щоб завернули пляшку нашого найкращого алкоголю.

- Добре.

Кейл спостерігав за тим, як Рон залишає кімнату, побачивши декілька обличь, яких він не бачив деякий час, через вдвері, що відкривались. Рон пропустив їх всередину, перш ніж зачинити двері. Двоє, що увійшли, наблизились до Кейла і почали говорити:

- Я думаю, що зможу вбити подібних йому, якщо вони знизять свою пильність!

- Я знаю, як ми зможемо їх вбити!

Це були кошенята, Он і Хонг. Ці двоє, яких Кейл не бачив деякий час, були дуже схвильовані, оскільки вони, здавалось, знайшли спосіб вбити звіролюдей, що були таким ж сильними, як представник Племені Вовка.

- Гарна робота.

Обидва кошеняти підійшли і потерлись о ноги Кейла, почувши його комплімент. Кейл підняв обох, тому що вважав цей акт прихильності дратуючим. Рон знову увійшов в кімнату.

- Молодий Пане?

- Що?

Рон подивився на Кейла, що відповідав так, ніби йому було все одно, перш ніж поставити своє запитання:

- Чи можу я піти з вами у палац, як ваш особистий слуга?

- Чому ти ставиш таке очевидне запитання? Хто міг би піти зі мною, якщо не ти?

Ця відповідь змусила Рона задуматись про від'їзд.

Люди, які називали себе «Рукою» і керували підпільним світом східного континенту, почали розширяти свою діяльність, протягуючи лапи до західного континенту. «Рука» була всього лише одним членом організації, і ніхто не знав про їх справжні особистості.

Родина Молан нараховувала вже п'ять поколінь вирощених в ній асасинів, яка прагнула правити у пітьмі східного континенту, а Рон Молан, спадкоємець родини Молан, ненавидів і боявся цієї «Руки».

- Молодий Пане?

- Що?

- У палаці буде дуже круто.

- Рон.

Кейл подивився на Рона, який, повернувшись після вихідних, лестив йому, що дуже відрізнялось від його звичайного «я», і недбало запитав:

- В мене гарні обличчя і фігура, чи не так?

- Мяяяяу!

Кошенята фиркнули на ці слова Кейла, але не могли заперечити його словам. Кейл був гарною людиною з гарною фігурою.

Улюбленою річчю, що належала Кейлу, для Кім Рок-Су були гроші, але одразу ж за ними йшли тіло і обличчя оригінального Кейла. Губи Кейла виглядали так, ніби хотіли скластися в посмішці.

- Звісно. Наш Молодий Пан – чудово складений.

Але ця посмішка швидко зникла.

«Що я тільки що почув?»

Це був дуже тендітний, теплий і дбайливий голос. Це навіть прозвучало так, ніби Рон грав з ним. Кейл відчувв озноб по всьому тіло і повернув голову, щоб побачити Рона, що стояв там з задоволеною посмішкою на обличчі. Це виглядало інакше, аніж коли він тільки прикидався задоволеним.

Кейл дійсно відчув озноб по всьому тілу. Але Рон не хвилювався про це і продовжував виконувати свої обов'язки.

- Тоді я зараз піду. Мені потрібно звернутись до заступника дворецького Ганса.

- О? Ох. Тоді йдіть вперед. Швидше.

Рон квапливо пішов, а Кейл почав обдумувати, дивлячись на зачинені двері.

«Чому він так себе поводить?»

Але насправді юнак не хотів знати причину. Яка користь від цікавості до життя Рона? Кейл довго дивився на зачинені двері, перш ніж ніяковий вираз відобразився на його обличчі.

Пролунав стук в двері. Руде кошеня, Хонг, заговорив:

- Пахне вовком.

Кейл подивився на двері і промовив:

- Можеш увійти.

Двері клацнули і повільно почали відкриватись. Кейл побачив хлопчика-вовчика, що ніяково переступав з однієї ноги на іншу на порозі. Лак трохи зам'явся, перш ніж почати говорити:

- Вітаю, я... Я прийшов подякувати вам. Я не знав, коли буде підходящий час для цього, але якщо вас це не напружить, чи можу я увійти зараз ненадовго?

- Заходь.

Кейл не хотів і далі слухати цей ніяковий голос, тому махнув Лаку. Хлопчисько обережно увійшов і зачинив за собою двері, з нервовим виразом обличчя підходячи до Кейла. Юнак вказав на стілець навпроти себе.

- Сідай.

- Дякую.

Лак сів на диван і подивився на Кейла. На відміну від його більш ранніх слів, які змушували Лака згадати свого дядька, ця людина на ім'я Кейл Генітюз мав сильно відмінну від нього ауру, що ускладнило для хлопчика спілкування з ним.

Кейл здавався Лаку складною в спілкуванні людиною, і зовсім не тому, що був також сильним, як його дядько.

- Говори, що в тебе на думці.

- Розумієте...

Лак, здавалось, роздумував про те, що сказати, перш ніж вскочити з місця і вклонитись Кейлу.

- Щиро дякую!

Лак здавався дуже наївним, переляканим і, в деяких аспектах, навіть дурним. Він точно відповідає тим характеристикам, що були описані в романі.

«Його особистість змінилась в романі після того, як в перший раз Лак впав в лють, але, схоже, зараз немає жодних змін».

Кейл відповів на подяку Лака:

- Звісно. Це точно заслуговує на подяки.

- Перепрошую? Ох, так!

У Лака був дивний вираз обличчя, коли він відкинувся на спинку стільця. Кейл спостерігав, як Лак влаштовується, перш ніж почати говорити:

- В тебе немає більше потреби дякувати мені, ти можеш йти.

- А, ну... Насправді...

Лак не міг зібратись з духом і продовжував стояти, рухаючи губами, і так нічого і не сказавши. Хлопець чув розповіді Розалін, двох малюків з Котячого племені, Чхве Хана і навіть Ганса, які змусили його роздумувати над деякими речами знову і знову. І Лак все ще не прийшов до єдиного рішення.

Кейл тихо спостерігав за хлопчиськом. Це було тому, що він знав, як Лак буде діяти, саме тому він намагався якомога швидше відправити Лака геть.

- Ну... Молодий Пане... Бачите...

Лак не знав, як пояснитись. Він продовжував часто подивлятись на співрозмовника, при цьому погляд хлопчика не підіймався вище за ніс Кейла. Декілька раз він щільно стиснув губи. Лаку не подобалась особистість його співрозмовника. В цей момент він почув холодний голос:

- Виплюнь це.

- Вибачте?

Лак підняв голову і побачив Кейла. Це був перший раз, коли хлопчисько зустрівся очами зі своїм співрозмовником з тих пір, як увійшов в кімнату. Кейл продовжував слідкувати за Лаком, говорячи далі:

- Гаразд. Коли ти розмовляєш з кимось, то повинен встановити з ним зоровий контакт саме таким чином, - зробив невеличку паузу і продовжив: - Виплюнь вже все те, що хочеш сказати.

Кейл подивився на годинник, перш ніж знову поглянути на Лака, який дивився на нього з виразом легкого шоку на обличчі.

- Я хотів би почути те, що ти хочеш сказати.

- Ах.

Лак зітхнув. Він стиснув свої тремтячі руки в кулаки, перш ніж, нарешті, заговорити...

- Я... Я старший брат, - його голос був слабким. Тіло Лака було вже великим, але сам він все ще залишався маленьким хлопчиком. – Мені потрібно подбати про моїх молодших братів і сестер.

Лак знав, що йому все ще не достатньо багато чого, щоб його можна було назвати членом Племені Вовка. Тим не менш на плечах Лака залишилось десять молодших братів і сестер, про яких треба було піклуватись і яких треба було захищати прямо зараз.

До того ж...

- Я також був племінником і молодшим братом...

Плем'я Синього Вовка любило і плекало боязливого і дурного Лака. Він не міг забути про свою родину, друзів і сусідів, які так піклувались про нього.

- Ось чому мені потрібно помститись.

Ось чому Лак хотів відплатити за все, що в нього забрали.

Хлопчисько ще сильніше стиснув свої руки, перш ніж випалив все те, що прийшло йому в голову. Як тільки Лак зробив це, то відчув, як його свідомість почала прояснятися. Після чого він схилив голову і побачив свої ноги і килим, хлопчик почув голос:

- Маленький хлопчик-вовк.

Лак підняв голову. Кейл Генітюз. Власник цієї великої резиденції, про яку Лак не міг навіть мріяти, проживши все життя в своєму селищі, на яку, як говорив Чхве Хан-хьон, йому б прийшлось працювати як мінімум дві третини його життя. Така людина прямо зараз говорила з ним.

- Ти вовк.

В голові Лака прояснилось безліч минулих спогадів. Він згадував своє життя в Племені Синього Вовка.

- Вовки захищають свої родини і ставлять їх на перше місце, їх, а не себе. Я вважаю їх племенем, яким можна пишатися.

Лак бачив перед собою обличчя, що посміхалось.

- Я чув, що ти хотів сказати.

В цей момент Лак міг ясно бачити цю людину і все в кімнаті. По обидві сторони від Кейла були милі малюки з Котячого Племені, а сонячне світло, що попадало в кімнату, здавався дуже мирним.

Лак нарешті згадав слова, які йому треба було сказати, і слова, які він хотів сказати.

- Щиро дякую за вашу допомогу. І... Будь ласка, допоможіть мені.

Власник цієї мирної атмосфери почав говорити:

- Було б достатньо тільки подяки.

Причина, з якої Кейл багато думав про те, як поводити себе відповідно до своєї особистості «покидька», була в Чхве Хані і чорному драконі. Сам чорний дракон вже був достатнім предметом для хвилювання, а Чхве Хан приніс хвилювання ще і тим, що притягнув з собою.

- Я не хочу допомагати тобі.

Кейл не хотів допомагати Лаку. Тим не менш він знав той біль, що відчували десять вовчат, що залишився без батьків і їх підтримки. Він відчув це все сам. Окрім того, він вже був вплутаний в цю ситуацію. Але Кейл не бажав відповідати за все.

Юнак планував зробити тільки той необхідний мінімум, який дозволив би не втручатися більше.

Кейл продовжував говорити в сторону Лака, який опустив голову, почувши, як Кейл говорить, що не бажає йому допомагати:

- Однак в мене є в планах укласти угоду з тобою.

- ...Угоду?

- Так.

Кейл продовжив говорити:

- З чим тобі допомогти? І що ти можеш зробити для мене у відповідь?

У Кейла не було бажання вчити цього хлопчика-вовка, який ще нічого не знав. Це було властиво Чхве Хану або Розалін, а не йому. Кейл встав, так як в нього ще було декілька речей, про які варто було подбати до того, як відправитись у палац, перш ніж знову звернутись до хлопчика-вовка:

- Повертайся, коли в тебе будуть відповіді на ці питання.

Лак задумався, перш ніж встати зі свого місця і схилити голову:

- Я розумію. Я повернусь до вас, коли все з'ясую.

- Звісно.

Кейл злегка поплескав його по голові. Погляд Лака, коли він підняв очі, був досить задоволеним.

***

Кейл схопив запрошення Наслідного Принца і вийшов з карети. Зустріч повинна була початись о п'ятій годині вечора. Юнак подивився на палац, який був незрівнянно величніше, як маєтку Генітюз, так і резиденції в столиці.

Палац Радості. Назва цьому місцю була дана побудувавшим його королем, щоб розділити з мешканцями столиці радість від народження свого спадкоємця. Звісно, король тепер віддавав перевагу третьому принцу.

Кейл збирався зустрітись з Еріком, Гілбертом і Аміру біля палацу і вступити в нього усім разом. Він подивився в сторону палацу і задумався:

«Хіба це не кліше?»

Просто сталось так, що хтось ще прибув у палац одночасно з юнаком.

- Ого, хто це? Хіба це не наш знаменитий Молодий Пан Кейл?

Зітхання.

Кейл не зміг зупинити своє зітхання. Він відчував огиду до всього, від обличчя, до тону голосу цієї людини. Той, хто зараз наближався до нього, був Нео, наступник віконта Тольца.

«Чому я повинен був зараз натрапити на одного з міньйонів Веніона?»

Нео Тольц був одним зі стереотипних злодіїв. Він вів справив з Веніоном.

Селище, в якому був ув'язнений чорний дракон, належала віконту Тольцу.

І люди віконта Тольца ніколи не любили родину Генітюз. Це було пов'язано з тим, що хоча вони і були розділені тільки однією горою, різниця в багатстві була доволі значною. Однак в минулому вони були достатньо дружніми з членами родини Генітюз.

Все змінилось після того, як п'ять років тому вони потрапили в склад фракції маркіза Стена. Звісно, вони не скажуть цього вголос, але ці люди намагались взяти під свій контроль зустріч дворян північно-східного регіону.

Нео Тольц яскраво посміхнувся, зупиняючись перед Кейлом.

- Ви самі?

Вони все ще знаходились в стороні від входу в палац, а віце-капітан і Рон розмовляли з охоронцем, щоб отримати дозвіл на вхід. Кейл привів з собою мінімальну кількість людей, але спокійно подивився на Нео.

Син віконта побачив, що Кейл був сам, і вирішив відіслати підлеглих.

- Я трохи побалакаю з Молодим Паном Кейлом. Підіть і отримайте дозвіл на вхід для нас.

Нео відіслав своїх підлеглих до охоронця і наблизився до Кейла ще на один крок. Коли вони опинились так близько, Нео Тольц почав говорити:

- Молодий Пане Кейл... - у Нео була тепла і дружня посмішка на обличчі, коли він говорив тихим голосом, який чув лише Кейл. – Що ж такий покидьок, як ви, робить у палаці?

«Зітхання. Яка дитячість. Це пов'язано з тим, що цей світ всередині книги, чи тому, що це фантастичний світ? Чи можливо, щоб такі придурки існували і в реальному світі? Вони повинні існувати, раз цей ідіот провокує мене подібним способом».

Син віконта наважується так говорити з сином графа? Кейл подумав, що це відбувається так лише тому, що справа відбувається на сторінках роману, але насправді оригінальний Кейл був би неймовірно засмучений цим.

«Я навіть не головний герой, чи можна мені не мати справ з такими кліше?»

Кейл хотів просто сказати Рону вбити цих мерзенних злодіїв, які просто не знали свого місця.

Юнак продовжував дивитись зверху вниз на Нео. Вираз обличчя Нео стало задоволенішим. Для Нео Кейл був лише нікчемним сміттям, який міг похвалитись тільки гарною зовнішністю. Для когось на кшталт нього, кому прийшлось супроводжувати Веніона весь час, поки вони були в столиці, Кейл був хорошою здобиччю для скороминущої розваги.

- Що таке? Ви хочете кинути в мене пляшку? Або бажаєте мене вдарити? Давайте, спробуйте!

«Він просто провокує мене. Він робить це навмисно. Нео не може взяти магічні предмети у палац, тому не зможе використати всередині записуючий пристрій. Ось чому він намагається спровокувати мене тут».

Якщо б Кейл почав буйствувати, це буде розглядатись як зіткнення між покидьком і гідним дворянином. Це було б на руку Нео, тому він і намагався провокувати Кейла, щоб втоптати в бруд прізвище Генітюз.

Кейл просто продовжував мовчати. Після чого він почув голос в своїй голові.

Дракон творив свою магію.

- Який покидьок. Він нагадує мені того гада, Веніона.

- Він міньйон Веніона.

Хоча Кейл не міг сказати цього вголос, дракон продовжував говорити в свідомості юнака.

- Чи повинен я його вбити?

- Я не думаю, що це гарна ідея.

Кейл похитав головою, даючи знак дракону, який продовжував слідкувати за ним, залишаючись невидимим.

Бачачи, що Кейл похитав головою, Нео знову почав задирати його, так як не було схоже, що цей покидьок збирається його вкусити.

В цей момент погляд Кейла повернувся до екіпажу, що прибув.

Беньг!

Двері карети відкрились, ледве карета зупинилась, і Ерік Вілсман вийшов з неї. Гілберт і Аміру також були всередині.

Кейл просигналізував Еріку широко відкритими очима, вказуючи на Нео вказівним пальцем.

- Хьон-нім.

Щирий голос Кейла, яким він звернувся до Еріка, а також холодний погляд в очах юнака, повинен був розповісти наступнику Вілсмана все, що той повинен був знати.

«Позбудься його».

Очі спокійно стоячого Кейла передали це повідомлення Еріку.