Група з трьох осіб (підрозділ)

Тсуан відчула легке збентеження. Перемогти Токісакі Курумі було чудово, але тепер їй довелося стати ідолом. Раз вона взяла на себе цей обов’язок, то повинна була завоювати прихильність фанатів.

Ось чому вона щойно завершила живий концерт і тепер сиділа в залі очікування, занурена в заціпеніння. Регулярні живі виступи, які дозволяли циркулювати реірьоку серед фанатів, були основним методом виживання в Дев’ятому регіоні Йесод.

Вона, звісно мала бажання покинути все й вирушити в інший регіон, але це означало б втечу.

Більше того… важко було сказати, що вона справді перемогла Курумі.

Не тому, що це був пісенний поєдинок—

Вона відчувала певне невдоволення тим, що завдяки хитромудрій схемі змогла здобути перемогу.

Зрештою, вона мала значну перевагу, навіть якщо не враховувати той факт, що її астральну сукню особисто розробив першокласний дизайнер Домініону—Баноїн Мізуха.

Під час цього протистояння ідолів її здатність просувати себе заздалегідь дала їй можливість скористатися перевагою, неначе вона раптово напала ззаду.

Вона навіть не могла назвати це справжньою дуеллю.

Це було занадто принизливо.

«Тсуан-сан, не могли б ви проявити трохи більше ентузіазму? Якщо продовжуватимете в такому ж дусі, то застрягнете на рівні S. У вас є потенціал досягти SSS-рангу—того ж рівня, що й у Баноїн-сама!»

Менеджер призначений Баноїн, ревно намагався її переконати. Проте Тсуан лише похитала головою.

«Мене це не дуже цікавить».

«Ухх.Я хочу, щоб ти розкрила свій природний талант, але якщо ідол не має справжнього таланту…»

Менеджер був явно розчарований. Тсуан відчула докори сумління, але водночас розуміла, що не має іншого вибору, окрім як чесно визнати свої почуття. Будь-яка інша мотивація просто не мала б сенсу.

«Ну що ж, тоді я піду привітатися з менеджером закладу. Тсуан-сан, будь ласка зачекайте тут».

Сказавши це, менеджер вийшов. Тсуан вирішила спокійно почекати, втамовуючи спрагу спортивним напоєм.


СТОРІНКА 107

«──────»

Звук короткого пострілу змусив її брови миттєво здригнутися. Вона негайно приготувалася до бою, викликавши свого Непідписаного Ангела <Лаілапс>. Хтось стояв за дверима.

«Хто там? Ти якийсь хуліган, що дізнався про мене та мій статус ідола S-рангу?»

Тсуан направила свою алебарду на двері. З іншого боку почулося знайомий голос.

«Звісно, я б знала».

«…Токісакі Курумі…!»

«Можеш будь ласка відчинити двері? Також прошу опустити зброю. І ще одне—забороняється нападати на нас одразу після відкриття дверей».

«Навіщо ти сюди прийшла?»

«Я хочу поговорити з тобою про майбутнє».

Незважаючи на свої сумніви, Тсуан зрозуміла її наміри й повільно відчинила двері.

«Якщо чесно, я воліла б уникнути цієї зустрічі…»

До кімнати увійшли Токісакі Курумі, Хіґоромо Хібікі та ще одна дівчина—білявка.

«Давно не бачились. Я думала, ти десь тренуєшся, щоб помститися мені».

Почувши що сказала Тсуан, Курумі виразила явне невдоволення, навіть не намагаючись його приховати.

«Я не стану вдаватися до такого неефективного методу. Я маю намір покинути цей регіон найкоротшим шляхом».

«Хмм».

Тсуан перевела погляд із Курумі на Хібікі. З якоїсь причини та була одягнена у костюм і щось бурмотіла собі під ніс, наче перевіряла правильність своїх висновків. Нарешті, Тсуан перевела погляд на останню дівчину й грубо запитала:

«Хто ти?»

«Мене звуть Кірарі Рінему! Я ідол у цьому регіоні! Думаю, це надто вже жорстоко—не знати навіть мого імені!»


СТОРІНКА 108

«Я не знаю. Більше того, Токісакі Курумі, поєдинок? Двобій? Змагання, щоб вирішити тай-брейк? Це може бути бій між ідолами або рукопашний поєдинок… будь-що підійде…»

Тремтячи від нетерпіння, Тсуан крок за кроком наближалася до Курумі.

«Зовсім ні».

Курумі відповіла з блискучою посмішкою.

Тсуан зітхнула й понуро опустила плечі.

«Ех, це несподівано. Але ми прийшли забрати тебе, Тсуан-сан!»

«?»

Тсуан нахилила голову вбік.

«Хмм, хоча її вираз обличчя досить одноманітний, реакція цієї дівчини доволі кумедна. Безумовно, багатообіцяюча…Курумі, окрім цього, ти думаєш, що зможеш витримати мій темп?»

Рінему зухвало видала «хмф», уважно оглядаючи Тсуан.

Тсуан повернулася до Курумі, її погляд ніби питала: Що тут відбувається? Побачивши цей погляд, Курумі нетерпляче махнула рукою.

«За подробицями запитай Хібікі-сан. Якщо чесно, у мене немає жодного бажання цим займатися».

«Я нічого не розумію. Хіґоромо Хібікі, що відбувається?»

«Це・ зараз ・поясню».

Хібікі, а точніше Хібі P, гордо посміхнулась.

«Це революційний проєкт, який дозволить Рінему-сан повернутися на сцену, дасть Курумі-сан можливість втекти з цього регіону та змусить Курумі-сан бути в боргу перед Тсуан-сан».

«Я приєднуюся».

Тсуан відповіла негайно.

 

◇

 

«Ти провалилася?»

СТОРІНКА 109

«Так… несподівано, Кіра… Кірарі-сан? Вона виявилася сильнішою за тих, хто її найняв».

«Хмммммм… ось як?»

Маюка з усієї сили вдарила Луку, яка стояла на колінах, по обличчю. Щоки Луку поступово червоніли.

Більше того, від надто сильного удару кров почала сочитися з її губ.

Проте Луку це зовсім не хвилювало. Вона просто спокійно прийняла це. Навпаки, Маюка—та, що її побила—ледь помітно пошкодувала, що зайшла надто далеко.

У глибині душі вона була злісною та боягузливою, але кожного разу коли вона зіштовхувала когось вниз, щоб піднятися вище відчувала легкий жаль.

Вона, як ніхто інший, ненавиділа цю всюдисущу суперечність.

Маюка легенько відкашлялася.

«Отже, вона справді вміє співати? А цей “Голос Місяця”… його вже прибрали в кишеню сенпая?»

«А, схоже що вона ще не поглинула його силу».

«Що? Чому? Вона просто так носить із собою стільки реірьоку?»

«Так».

На цьому моменті Маюка остаточно визнала Кірарі Рінему повною дурепою. У Сусідньому світі реірьоку було поєднанням насильства, влади та багатства.

Подібно до фрагментів кристалу Сефіри, кристалізація реірьоку була еквівалентом дорогоцінного каміння з потойбічного світу. Але на відміну від фрагментів Сефіри, які не можна було забрати, якщо користувач залишався живим, як тільки Голос Місяця буде поглинуто, він стане частиною плоті та крові. Навіщо ж їй залишати його?

Як завжди, спосіб мислення Кірарі Рінему був надто нелогічним.

«Якщо ти хочеш позбутися Рінему і заволодіти…»

«Я найму більш кваліфікованого вбивцю. А після того, як позбудуся Баноїн Мізуха, Маюка-сама стане володарем Дев’ятого регіону Йесод».


СТОРІНКА 110

Незважаючи на здивування від небезпечних слів про вбивство, перспектива стати володарем Домініону була для Маюки надзвичайно привабливою. Навіть якщо втекти в інший регіон, де є зв’язки, можна буде спокійно прожити все життя.

 

«…Це доволі… привабливо».

«Якщо ти отримаєш Голос Місяця і поглинеш його величезне реірьоку, ти станеш непереможною».

«Хмм».

Момозоно Маюка задумалася. Вона любила співати, але її дратувало, що вона не могла стати найкращою.

У такому разі бути ідолом в іншому регіоні здавалося непоганою ідеєю. Час від часу вона чула чутки про Квазі-Духів, які втекли до інших регіонів і досягли успіху в ролі ідолів.

Вона була впевнена у своєму співочому голосі, здатному зачаровувати Квазі-Духів у будь-якому регіоні… Звісно, якщо поруч із нею не буде таких монстрів, як Баноїн Мізуха та Кірарі Рінему.

Перенести свою мету на нову землю було б непоганим вибором.

«Тоді спершу заволодіємо Голосом Місяця. Створимо можливість і вкрадемо його».

«Так».

«А потім, в інших регіонах… Оскільки в Десятому регіоні Малкут багато перспективних Квазі-Духів утекли через Майстра Ляльок, я вирушу до Восьмого регіону. На щастя, там зараз у розпалі війна. Ти обов’язково знайдеш там сильного вбивцю».

«…Так».

«Стояти на вершині—Маюка-сама, ти маєш на це право».

Почувши ці слова, Маюка знову вдарила Луку по обличчю.

«Звісно, я це розумію! Якби не Баноїн Мізуха, я б уже стала володарем Домініону! Інші ідоли навіть не варті того, щоб на них дивитися!»

Луку потерла щоки, спокійно усміхаючись коли викликала свого власного Непідписаного Ангела.

У її руках з’явилася величезна коса, яку тримав сам Бог Смерті—З її гострим лезом і зловісним дизайном, цей предмет був створений не для скошування бур’янів, а для скошування людських життів.


СТОРІНКА 111

Перш за все, кричуще червоний колір був занадто непропорційним для Луку, що ще більше підкреслювало її чистоту.

«…Твій Непідписаний Ангел такий же моторошний, як і завжди».

«Прошу вибачення».

«Ну, забудь. У будь-якому разі, я хочу викрасти його під час хаосу. Твій… ум, як він називається?»

«Його ім’я—<Вермілліон>». (Ієрогліфічне значення: Генерал Багряної Різанини).

Луку ніби замріяна дівчина, ніжно обійняла свій величезний, безцінний серп.

Маюка не знала її минулого. Але й не вважала це за потрібне. Рятувати Порожніх, надаючи їм реірьоку, щоб вони не зникли, було звичайним явищем у Дев’ятому регіоні Йесод. Проте, оскільки з такими дівчатами часто поводилися як з рабинями, багато Квазі-Духів не схвалювали подібну практику.

Рятувати їх чи використовувати як інструменти? Маюка думала лише про останнє.

Окрім Луку, вона вже використала кількох інших як одноразових маріонеток. Луку була просто останньою. Руйнівна сила її Непідписаного Ангела значно перевищувала середній рівень серед Квазі-Духів, а її свідомість залишалася ясною.

А найголовніше—вона була готова віддати своє життя.

З точки зору Маюки, Луку була ідеальним інструментом.

…Ні, якщо Луку була лише інструментом, то можливо для Момозоно Маюки весь цей світ був не більше, ніж безглузда рукотворна декорація.

Цьому світові надто бракувало відчуття реальності, він пропливав повз неї, немов нездійсненна мрія.

Поки ти можеш співати, ти можеш вижити. Але навіть якщо щодня рахувати час, хто скаже, скільки тут минуло днів, місяців чи років.

Схоже, це стосувалося й інших Квазі-Духів. Як давно вони прийшли сюди - чому вони все ще жили тут?

Маюка боялася, що поступово забуде це.

Її жахало, що вона буде співати, співати, співати… завжди співати, поки зрештою не стане Порожньою.

Проте інші ідоли продовжували співати й танцювати без жодного страху.

Маюка не могла цього зрозуміти.


СТОРІНКА 112

Чи не ховалося за словом «загублений» те ж саме, що й смерть?

Чи була різниця між смертю від пострілу та смертю від втрати мрій і загубленості?

Вона прагнула вічного життя та радості.

Це було те, чого бажала Момозоно Маюка.

 

◇

 

«…Зникла?»

Крик Маюки пролунав у кав’ярні. Луку, як завжди, відповіла рівним тоном.

«Я не впевнена, що сталося після того, як вони отримали “Голос Місяця”. Але водночас ідол, яка дебютувала на S-ранзі, зникла».

«Ти хочеш сказати, що навіть із ‘Голосом Місяця” вона не змогла повернути свій голос і просто… зникла?»

«Можливо. Або ж вона втекла».

«Ти маєш на увазі—в інший регіон?»

«У Десятому регіоні Малкут кількість убивств відносно зменшилася після зникнення Майстра Ляльок. До того ж, поки у них є “Голос Місяця”, вони можуть передавати реірьоку Порожнім і використовувати їх як приманку. Ні, можливо з цим їй навіть більше не потрібно бути ідолом».

«Ви відстежували потік реірьоку, коли вони захопили “Голос Місяця’?»

«Відстань була надто великою, і реакцію було важко зафіксувати…Звісно, є велика ймовірність, що його ще не використали».

«Наприклад, якщо вона страждала через те, що більше не може співати… і втратила себе?»

«Можливо».

Маюка зітхнула й простягла Луку аркуш паперу.

«Це оголосили поки ти шукала».

«Це…»


СТОРІНКА 113

«Екстрений сольний концерт Баноїн Мізуха. Кажуть, що вона без вагань скасувала вже запланований виступ і наполягла на проведенні цього концерту.»

«Яка її мета… Це якась поминальна служба?»

«Меморіал Семпая...... - це не те. Радше вона проводить цей концерт, сподіваючись знайти Кірарі Рінему. Вона вірить, що якийсь Квазі-Дух у цьому регіоні зможе її знайти».

Луку нахилила голову.

«…Кірарі Рінему справді варта того?»

«Я не знаю. Але Мізуха схоже,так вважає…»

«То чому б не пустити чутки?»

«Чутки? Які саме?»

Луку посміхнулася і відповіла:

«Чутки про те, що концерт Баноїн Мізухи насправді присвячений пам’яті Кірарі Рінему».

Очі Маюки широко розкрилися.

«Якщо ця чутка дійде до неї, вона просто змушена буде з’явитися. У неї і так небагато фанатів, і така новина стане нищівним ударом по решті з них. Якщо вона хоче залишатися ідолом, то не може дозволити собі мовчати про своє виживання. З іншого боку, якщо вона не з’явиться…»

«Це означатиме, що вона або відмовилася від кар’єри ідола, або ховається в Дев’ятому регіоні Йесод…»

Маюка деякий час обмірковувала це, а потім віддала Луку наказ поширити чутки.

«У будь-якому разі, це може завдати шкоди Баноїн Мізухи…Якщо вона не постраждає

від цього, доведеться спробувати щось інше. Справді, Мізуха-семпай майже надто досконала. Я можу лише плентатися за нею, щоб вижити».

Маюка сказала це, егоїстично зітхнувши.

 

◇

 

Баноїн Мізуха рідко використовувала свою владу, особливо якщо це стосувалося концерту.


СТОРІНКА 114

Вона залишала всі організаційні питання на свого менеджера й повністю зосереджувалася лише на співі. Це було її звичним ставленням до життя. Менеджер підлаштовував графік так, щоб вона завжди могла співати на повну силу. Завдяки цій співпраці вони досягали успіху у всьому.

Голос Мізухи звучав сумно, але водночас спокійно, ніби змиваючи втому та отруту, що накопичилися за день.

Саме тому її менеджер ретельно слідкував за станом її голосу—чи він втомлений, чи захриплий, чи болить горло…

Мізуха рідко говорила: «Я хочу провести живий концерт». Спочатку менеджер був категорично проти. Її фізичний стан залишав бажати кращого. До того ж, розмови про неї в різних регіонах ставали дедалі гучнішими, і це виснажувало її ще більше.

Однак цього разу, попри те що зазвичай вона була слухняною, вона відмовилася поступатися.

«Будь ласка, будь ласка дозвольте мені співати…»

…Якщо вона була готова так благати, менеджер одразу викинула запланований розклад на наступний тиждень і кинувся організовувати сцену, розпалюючи загальне хвилювання.

Але оскільки стан Мізухи залишався не найкращим, персонал неодноразово пропонував відкласти виступ, та вона наполягала на продовженні.

Персонал наповнився незрозумілим почуттям тривоги, і незабаром чутки в тій чи іншій формі почали поширюватися в Дев'ятому регіоні Йесод.

––Чи відчула Баноїн Мізуха що досягла своїх меж, і вирішила піти зі сцени?

––Чи могла Баноїн Мізуха більше не співати?

Подібні чутки завжди поширювалися—або, скоріше їх активно підтримували Момозоно Маюка та Луку. Якби стиль Мізухи був романтичним або хаотичним, таких чуток було б значно менше.

Однак Мізуха була стильним ідолом. Є потреба і бажання фанатів це бути бездоганними.

Її досконалість поступово починала руйнуватися.

«Мізуха-сама, ви слухаєте?»

…Прокидаючись, вона відчула запаморочення. Їй здавалося, ніби вона перебувала у напівзабутті, хоча її очі були відкриті. Її менеджер дивився на неї здивованим поглядом. Мізуха раптом згадала, що перебуває на нараді.

«Вибачте… Здається, я трохи втомлена».


СТОРІНКА 115

Менеджерка повільно похитала головою.

«Ні, я не можу цього дозволити. Будь ласка, зробіть коротку перерву. Вам потрібно повернути свій звичний стан».

Зазвичай вона б відповіла, що в цьому немає потреби, але цього разу відчула щире зобов’язання прийняти цю пропозицію.

Лежачи в кімнаті та дрімаючи, Мізуха думала про себе.

Чому вона опинилася в такому світі?

Вона вже давно втратила причину для співу.

Поки ці думки заполоняли її розум, колір її волосся поступово тьмянів.

◇

«Гаразд, ви всі готові?»

«Звісно».

«Чудово! Я довго обдумував це і вирішив ризикнути. Ти будеш першою в центрі!»

«Тільки на початку, і все».

«Так, так, потім у середині передаси місце мені».

«А наприкінці я спокійно заберу центральну позицію у вас обох. Тож, будь ласка, не займайте центр егоїстично».

«Гей, це ти їм кажеш? Скільки разів ти сперечалася через це, поки вони співали, бо не могла поступитися місцем у центрі?»

«Ну… я просто трохи залежна від уваги прожекторів…»

«…Те ж саме…»

«Гаразд, слухайте уважно, ви троє. Найважливіше в ідол-групі — це підкреслювати співпрацю. Намагайтеся діяти злагоджено, поступаючись місцем у центрі плавно. Інакше загальний імідж гурту буде зруйновано в одну мить. Особливо це стосується тебе, Курумі-сан!»

«Так, так, ти маєш рацію».


СТОРІНКА 116

Хіґоромо Хібікі широко посміхалася, одягнена в костюм. Вона безстрашно простягнула руку до трьох із них із відважною посмішкою, коли всі їхні руки почали нагромаджуватися одна на одну.

Потім вони закричали в унісон:

 «Викрадення живого концерту, починаємо!»

 

◇

 

Баноїн Мізуха стояла на сцені. Момозоно Маюка, яка прокралася до концертної зали, дивилася на неї з радістю. Колір волосся Мізухи починав частково тьмяніти, і глядачі з тривогою спостерігали за цим.

«Отже Кірарі Рінему так і не знайшли».

Момозоно Маюка і Луку, що знаходилися в потаємному кутку на другому поверсі з лівого боку концертної зали, спостерігали за Мізуха. Ходили чутки про її появу...... але вона не думала, що це буде так!

СТОРІНКА 117

«Так…»

«Забудь про це. На перший погляд, вона поступово стає такою ж як і ти. Тож виходить, що Кірарі Рінему не була незначною! Давай спостерігати звідси за падінням цієї жінки».

«…День, коли ти станеш володаркою Домініону, вже не за горами».

«Якби тільки Баноїн не була тут. Ох, якби я вбила Кірарі Рінему ще на самому початку!»

«Але вона не мертва. Якщо Баноїн Мізуха дізнається, що Кірарі Рінему все ще жива, вона швидше за все відновить свою силу».

«Так. Але це не проблема. Якщо вона повірить, що Рінему загинула під час цієї пісні—все буде гаразд».

«Чому?»

Маюка презирливо посміхнулася, пояснюючи свій задум.

«Після цієї пісні співатиму я. Пісня за упокій Кірарі Рінему.А оскільки Баноїн Мізуха більше не здатна нести цю відповідальність, титул Домініону перейде до мене».

«…Ти справді думаєш, що всі з цим погодяться?»

«Безсумнівно погодяться. В інших регіонах теж, у Дев’ятому регіоні Йесод майже немає ідолів, які хочуть стати Домініоном, окрім мене. Ці наївні дівчата думають тільки про те, як гарно співати».

«Хіба це не природно для ідола?»

«──Це не так, Порожня. Є величезна різниця. Співати, поки ти можеш співати—це зовсім не те саме, що співати заради співу. Ідоли завжди повинні думати про перше, а не про друге».

Маюка ляснула себе по губах, випромінюючи рівень злості, якого можливо навіть Луку ще ніколи не бачила.

«Кірарі Рінему та Баноїн Мізуха—не виняток. Бути гордою, що ти ідол… Як це жалюгідно. До того, як ми стали ідолами, хіба не було для нас чогось важливішого?»

«Чогось.......важливішого?»

«Виживати. Де завгодно, коли завгодно, жити без постійного болю щосекунди. Вони все роблять неправильно. Тому, коли я стану Домініоном, я знищу Колиску й змушу всіх побачити як Порожні зникають, так само як це сталося у Десятому регіоні Малкут».

«Це жорстоко».

СТОРІНКА 118

«Ти відкриваєш рота ніби збираєшся заснути в Колисці?»

«Нізащо. Якби я помирала, то точно віддала б перевагу пустелі. Замість того щоб просто заснути—краще зникнути, задихаючись. Ось і все».

«…Хм. Це вперше щось у тобі мені подобається».

Маюка засміялася. У відповідь на її сміх Луку нахилила голову, запитально дивлячись на неї.

«То ось..... чому ти ненавиділа мене раніше?»

«Хіба я тобі не казала? Я ненавиджу тих, хто втрачає надію і просто хоче померти. Але ти не здалася. Ти вважаєш себе інструментом, чи не так?»

Луку широко розплющила очі від несподіванки.

«Так, так, усе правильно».

«Гаразд, пісня починається!»

Повільно заграла фонова музика.

 

Ах, моє кохання зникло в тумані──

 

Мізуха почала співати, але її вигляд був далеким від звичного ідеалу. Ймовірно, вона сама це усвідомлювала. Реакція глядачів була такою, що розгубленість переважила їхній фанатизм. А ця розгубленість лише підживлювала страхи, що чутки підтвердяться.

Мізуха мабуть теж це відчувала—її колір ставав напівпрозорим, навіть Домініон не була винятком.

У Сусідньому світі, якщо ти віриш що твоє життя втратило сенс, смерть приходить у той же момент.

«Я перемогла♪»

Маюка насмішкувато посміхнулася.

«────!»

У цей момент Луку затремтіла. Помітивши це, Маюка смикнула бровами.

«Що сталося?»

СТОРІНКА 119

«Нічого…..Я думаю, що найкраще було б переглянути план».

«Що ти сказала…?!»

Маюка застигла, втративши дар мови.

Сцена раптово спалахнула—Синьо-білі, жовто-білі, червоно-чорні вогні не встигнеш і оком моргнути.

І в ту ж мить синьо-білі руки схопили Мізуха, яка все ще співала, і з величезною швидкістю відтягнули її до краю сцени.


СТОРІНКА 120