Тиша тунелю поглинала кожен крок. Артур узяв тільки найнеобхідніше — флягу води, кілька консервів, пакунок сухого м’яса. Їх вистачить на день дороги. Він востаннє оглянув прихований пікап, перевірив замок, замаскував в’їзд.
Вийшов назовні — сонце вже ховалося за обгорілими рештками старих висоток. Пил і вітер креслили примарні візерунки у повітрі. Повернувся на вулицю, до тайника, де залишив видану на завданні автівку — зношений позашляховик, якому давно пора було на металобрухт.
Завів двигун. Той відповів хрипом, ніби благаючи не торкатися його більше.
Дорога назад була довгою. Колеса ковзали по пісчаній трасі, повз руїни, порослі колючками. Він тримав кермо однією рукою, а іншою стиснув нашивку з тіла розвідника. Кай десь там, у розбитому будинку, лежав з чужим автоматом, із знівеченим обличчям і невідомим завтрашнім днем.
“Живи, якщо зможеш,” — знову пролунав у голові власний голос.
Колись він не думав про завтра. Завтра — це була розкіш. Але сьогодні... щось змінювалося. Повільно. Глухо. Наче під піском щось ворушилось.
Думки крутилися навколо босса.
“Лот боїться мене.”
Тепер це було не припущенням — Кай сказав це прямо. Не видача патронів. Не зневага. Страх. Чистий, холодний страх перед тим, кого неможливо контролювати.
“Що буде далі? Вичікує? Планує позбутись мене руками інших?”
Він не збирався зраджувати. Не зараз. Але якщо Лот підштовхне — якщо спробує...
Артур лише стиснув щелепи. Жодної відповіді на ці думки не дав собі. Ще ні.
Брама бази відкрилася повільно, скрегочучи металом, наче жалкуючи. Вартовий зі шрамом на щоці кивнув мовчки, пропускаючи його всередину. Усередині — знайомий сморід мастила, перегрітого металу і пилюки. Знову все на місці: стіни з арматур, охоронці з недовірою в поглядах, пильні камери.
Артур припаркував авто, вийшов і накинув каптур. На плечі — автомат Кая. У кишені — доказ порушення кордонів. У голові — важкі слова, які треба буде сказати.
“Тебе більше немає,” — повторив подумки.
Але тепер це були не тільки слова для Кая. Це була формула, яку, можливо, доведеться повторити ще не раз. І можливо — про себе.
