Пікап підкинувся на купині, коли Артур виїхав із міста. Вже сутеніло. Пісок летів по вікнах, наче гострі скалки скла. Він звернув з основної дороги, з’їхав униз — у один із старих тунелів, які він раніше облаштував під схованку. Розгорнув сталеві дверцята, ввів код на панелі з батареєю. Металева стеля поволі відійшла вбік, відкриваючи йому чорне горло бетонного тунелю.
Він загнав трофейний пікап у глибину й накрив камуфляжною сіткою. З кузова витяг частину припасів — продукти, каністри з пальним, запасні гільзи, здобуту зброю, шолом, ще одну аптечку.
Відкрив власний рюкзак. Вийняв ті самі патрони, що йому видав Лот — десять. Поклав назад лише три. Усе інше пішло в тайник.
“Використав три постріли. Трьох ліквідував одразу. Решта — ножем і трофейною зброєю. Все сходиться.”
Його легенда була готова.
Залишалося тільки повернутися, з’явитися перед босом — обгорілий автомат Кая в руках, розвідницька нашивка ворога в кишені, і холодний спокій на обличчі.
Тільки одна думка свербіла в голові: “Той, хто боїться — ніколи не зупиниться. Навіть якщо ти зробиш усе правильно.”
