Арена гуркотіла від криків. Пил здіймався до небес, змішуючись із потом, кров’ю й запахом неминучої смерті. На верхньому балконі, в оточенні охоронців, сиділи Лот і Мордред. Лот пив вино, Мордред — мовчав, але очі його стежили за рухом кожного в’язня, що з'явився за воротами.
П’ятеро проти одного.
Кожному з них пообіцяли свободу, харчі, зброю.
І кожен із них уже встиг нажити собі у пеклі ім’я.
Артур стояв посеред ями — поранений, знесилений, але внутрішньо — зібраний до останнього м’яза.
Першим кинувся худий, із заточкою з дроту, обмотаного тканиною. Його рухи були швидкі, різкі. Артур ухилився вбік, ударив коліном у живіт, а потім — ліктем у потилицю. Худий повалився, а Артур, вхопивши камінь, добив його, розтрощивши череп.
Одразу ж накинувся другий — кремезний бородань на ім’я Верл, колишній кат із північних рудників. Озброєний іржавим уламком арматури, він вдарив зверху. Артур встиг блокувати удар передпліччям, але біль пронизав кістку. Стиснувши зуби, він сковзнув уперед, завів руку суперника за спину і вбив його арматурою просто в шию.
Третій і четвертий напали одночасно. Один — високий, з заточеним ложем, інший — з мотузкою. Артур захопив одного за плече, штовхнув на іншого, тоді встромив уламок скла в очі першому, з другого — вирвав мотузку й задушив ним, вдавлюючи до хрипу.
На землі залишилися четверо тіл. Кров вбиралася в пісок арени.
П’ятий ще стояв. Юнак, можливо, років двадцять. Руки тремтіли, заточка випала з пальців. Він відступив на кілька кроків.
— Ні… я… я не хочу, — його голос зривався. — Я не думав, що ви… Я не...
Артур не рушив з місця. Погляд — крижаний.
— Прошу… Я просто хотів вижити…
Раптово гримнув постріл. Його череп розлетівся на шматки.
Юнак упав без слова.
Артур рвучко обернувся в бік трибун. Там, із пістолетом у руці, стояв Мордрeд. Усмішка — кривава і впевнена.
— Слабкі не заслуговують навіть на смерть від меча. — кинув він, обертаючись до Лота.
— Другу п’ятірку. Виводьте. — промовив Лот, не відводячи очей від арени.
Брама знову відчинилася.
Ще п’ятеро. Озброєні, злі, й на цей раз — підготовлені краще.
Але Артур лише стиснув щелепу. Його дихання вирівнювалося. Погляд — ще холодніший, ніж до бою.
Він уже розпочав втечу. Просто не з тієї сторони ґрат.
