Тієї ночі Артур не міг заснути.
Його думки жували самі себе: час, шлях, охорона, Ліанна, можливі перешкоди, зрадники, запасні плани. У нього ніколи не було проблем з холодною розсудливістю поки був сам. Але тепер було «ми». І це «ми» вимагало точності.
Коли в коридорі стихли останні кроки вартових і погасло світло, Артур підвівся з лави. Ланцюг на руці звисав, хоч його зап’ястя вже давно було вільним. Залишалось створити ілюзію.
Після відходу Ліанни, він швидко вивільнив заховану голку, зламав її надвоє. Один уламок — під шов на рубасі, другий — сховав у рваній підкладці під коліном.
Він підійшов до решітки в підлозі й почав викручувати болти. Всі рухи — повільні, без звуку. Через пів години одна з плит здалася.
Під нею — вузький вентиляційний лаз. Колись там проходило тепло до технічного крила. Тепер — коридор у темряві, з цвяхами на стінах і краплями вологи.
Артур спустився вниз. Його тіло наче ковзало по шорсткому металі. Він ішов у темряві майже навпомацки, лише по пам’яті. Поворот ліворуч — тупик. Праворуч — люк, який давно заіржавів. Обережно зняв його і піднявся у вузьку службову комору, прямо під медблоком.
Тут він зупинився.
Черговий охоронець спав, сидячи на стільці, з автоматом на колінах. Артур не рухався. Дивився довго. Потім погляд ковзнув до дверей — вони були розчинені. Далі — коридор, і в кінці коридору — вихідний шлюз.
Запам’ятав: два повороти, 12 кроків, камера спостереження вгорі. Але й досі вона не працювала. Лінії живлення сюди вже місяць не доходили.
Маршрут є.
Він повернувся тим самим шляхом. Сліди знищив. Болти — назад на місце. Ланцюг — на руку.
До ранку лишалося кілька годин. Він заснув сидячи, з головою, притуленою до холодної стіни.
Зранку, в очікуванні чергового бою, до нього знову прийшла Ліанна. Вона не встигла заговорити, як Артур кинув коротко:
— Сьогодні. Зранку. Після боїв.
Вона широко розплющила очі. Дві миті — і знову стримана.
— Речі вже зібрані, — прошепотіла. — Доступ до сховища в мене є.
— Коли побачиш, що охорона тягне мертвих і поранених — іди. Я дістанусь медблоку через вентиляцію.
— Якщо тебе поранять?.. — Її голос стишився до ледь чутного.
— Якщо мене поранять — я все одно прийду.
