Охоронець жорстко притримував Ліанну за лікоть, виводячи її з зали. Вона не пручалась, тільки раз обернулась на Лота, її очі палали гнівом, що ледве не переходив у сльози.
— Ви не розумієте, що коїте… — прошепотіла вона, але Лот уже не слухав. Він повернувся до вікна, де мовчки спостерігав за зоною.
В коридорах було тихо. Декілька бійців кивали їй на знак поваги, але ніхто не наважувався заговорити. Її повернули до кабінету, закинули двері, і лишили на самоті.
Ліанна сперлась на край столу, і на мить закрила очі. Груди піднімались у глибокому, нервовому диханні. А тоді повільно підійшла до вікна — тьмяне світло лампи падало на її обличчя, і в ньому з’явилися інші риси: тепліші, спокійніші. Спогади накотилися, як хвиля.
Це було майже рік тому. Її конвой потрапив у засідку, коли група лікарів поверталася зі східного посту. Її схопили мародери — хотіли змусити лікувати їхніх поранених і, можливо, набагато гірше. Вона вже прощалася з життям, коли з’явився він — Артур.
Він був холодним, мов тінь. Без зайвих слів розправився з кожним із нападників. Пам’ятає, як його ніж пройшов горло ватажка, як один з мародерів просив пощади — марно. Артур не вбивав без причини, але й не залишав загроз живими.
Коли він підвівся над нею, вона була в крові — не своїй, але перелякана до нестями. Та в його очах не було дикості. Лише спокій і рішучість.
— Ти ціла? — коротко спитав тоді.
Вона кивнула. Він допоміг їй піднятись і мовчки повів до машини. Весь шлях до бази не промовив ані слова. Але коли вони зупинились, він сказав:
— Тут ти в безпеці. Станеш у пригоді.
І став. Артур не часто говорив із нею, але завжди ставився з повагою. У його присутності вона ніколи не почувалась беззахисною. Він не був героєм — але в її очах став єдиним, хто досі зберігав честь у цьому зруйнованому світі.
Ліанна відкрила шухляду стола й дістала металеву флягу з водою. Пригорнула її до грудей. Її пальці тремтіли.
— Що ти знову наробив, Артуре… — прошепотіла тихо. — І чому саме зараз?
Вона знала — не могла змінити Лота. Але могла щось вигадати. І вона вигадає.
