Постіль була холодною, ковдра жорсткою, і світ навколо таким же сірим, як дим, що вночі піднімався з чужих вогнищ. Але всередині цієї темряви було тепло — нехай коротке, мов подих.
Вони лежали мовчки. Її рука ковзнула по його грудях, якось по-людськи, без зайвого наміру. Її погляд — втомлений, знайомий, щирий. Артур відповів не словами, а дією. Повільно, з тією ж обережністю, з якою він зазвичай перевіряв зброю — не від пристрасті, а тому що так треба.
Це не була любов. Але й не просто обмін тілами. Це було щось, що дозволяло не згадувати і не думати. Принаймні на мить.
Вона зітхнула й лягла поруч, обличчям до його шиї, мов шукала десь захист, якого у цьому світі вже давно не існувало.
Стук у двері.
Два коротких, різких. Потім пауза. Ще один.
Артур уже стояв, застібаючи ремінь. Вона лиш мовчки потяглася за ковдрою, прикриваючи плечі, і подивилась у його бік без питань — лише з тим самим поглядом, яким зустрічають втрату.
Він підійшов до дверей і привідкрив. За ними стояв той самий, якого він учора залишив на землі з розбитою губою. Тепер під оком — синець, на кулаках бинти.
— Босс хоче тебе бачити. Зараз. Завдання, — сказав він рівно, але очі не наважувались довго триматися на Артурові. Було в них щось схоже на змішану злість і страх.
Артур кивнув, зачиняючи двері. Потім підійшов до Німуе, зупинився на мить.
— Можливо, буду ввечері, — сказав він тихо.
Вона лише кивнула. А потім додала:
— Якщо ні — я запам’ятаю, що ти був.
Сонце вже піднялось над обгорілими дахами, коли Артур знову перетнув площу безпечної зони, накинувши на плечі старий плащ. Його зустріли ті ж самі бійці на складі, мовчки передали ключі, набої — ті самі десять штук, — і черговий автомат з дрібними подряпинами від чужих рук.
Цього разу, окрім сухого пайка, йому видали карту — обведене червоне коло на кордоні території.
Він сів у автомобіль. Старий пікап двигтів, як спраглий пес, але все ще тягнув.
Попереду — пастка. Імовірна засідка. Чужі.
І знову — тиша.
Артур кинув останній погляд на зону, що зникала у пилюці за спиною. І повів свого металевого звіра вперед, туди, де закінчувалась мапа, і починалось справжнє.
