Доставка ліків

У ранній частині «Ніжний контроль» таких сюжетів було багато. У приватній кімнаті до головного героя приставав сальний мужчина середнього віку. Коли троє психопатів-гунів стикалися з такою ситуацією, вони зазвичай спостерігали та чекали, доки Се Суй більше не зможе терпіти. А потім ніби нічого не відбувається виходили й злегка посміхалися.

«Попроси мене і я заберу тебе».

Після цього почалося небезпечне полювання з владним президентом.

Коли Сун Юй читав роман, він був настільки розлючений, що ледь не зламав собі зуби від скреготу.

Що за дурне прохання: «Я заберу тебе, тільки якщо ти мене попросиш»?

Се Суй був справді жалюгідним. Після всіх знущань і образ він усе ще мусив терпіти погрози.

Хіба не варто кричати, побачивши несправедливість і щось із цим робити? Сун Юй зовсім не боявся Ван Бейданя. Його особистість як третього молодого господаря сім'ї Сун у місті А дозволила йому йти горизонтально в цьому безкровному романі про багатих і могутніх.

Сун Юй узяв ще одну пляшку й підійшов ближче.

«Все ще відчуваєш себе збудженим?»

Ван Бейдань подивився на нього, як на божевільного. Він був настільки розлючений, що почав втрачати контроль.

«Де всі?! Де всі?! Ви купка сміття! Ну ж бо! Чому ви боїтеся маленькі нахаби?!»

Він штовхнув ногою по столу й заревів: «Зловіть його! Сьогодні Лао-цзи збирається розбити йому голову пляшкою пива!»

Натовп, який був неймовірно наляканим, здавалося, прокинувся в цю мить, швидко вставши з дивана, щоби вхопити Сун Юя.

Се Суй уже випив багато вина, але змусив себе залишатися при тямі. Прямо зараз у нього вже паморочилася голова, проте він придушив свій дискомфорт і зробив крок уперед, щоб узяти Сун Юя за руку.

«Швидше тікай».

Сун Юй був занурений у власний гнів і чекав, поки ця група людей підійде, щоб отримати побиття, коли він раптом відчув, що його тримають за руку.

Рука Се Суя була крижаною, а його тіло слабо пахло алкоголем, але це був дуже чистий і різкий запах.

Сун Юй нахилив голову.

Се Суй був трохи вищим за нього.

Він побачив підборіддя Се Суй і тонкі губи, які були стиснуті разом у тонку лінію.

Сун Юй внутрішньо зітхав за цією нещасну дитину. Він сказав легким голосом: «Все добре, тобі не потрібно про мене хвилюватися».

Ван Бейдань захрипів, підводячись і скрипнувши зубами.

«Ідеш? Ніхто з вас не повинен навіть думати про те щоби піти! Ви дві дешеві штуковини, які виставляють себе на продаж, тільки подивіться як Лао-цзи вб'є вас обох!»

Ці слова доносилися й могли бути почуті тими, хто стояв за межами 305. Жовтоволосий блокував двері, відмовляючись пускати менеджера всередину, але він раптом відчув, як його тіло нахилилося вперед, і він врізався прямо в стіл.

Бах!

Двері до 305 були вибиті ногою. Мен Ґуан стояв у коридорі з похмурим виразом обличчя.

Внутрішньо Мен Ґуан дуже хотів убити того онука*, але насправді він лише чітко вимовив кожне слово: «Ван Бейдань! Ти, виродку, справді насмілився торкнутися молодшого брата Лао-Цзи?!»

Персонал йшов за принцом* міста Цзін. Вони були готові розплакатися.

Усі в кімнаті були вражені, бо не було нікого в місті Цзін, кому б не було знайоме обличчя Мен Ґуана. Ніхто не наважувався ображати цього принца, який міг вільно лютувати по місту Цзін.

Ван Бейдань також був приголомшений: «Мен-Мен-Мен Ґуан?»

Мен Ґуан ногою відштовхнув жовтоволосого, який впав на землю. Як тільки він зайшов усередину, він побачив Сун Юя, який тримав пляшку алкоголю. Очі короля міста Цзін миттєво почервоніли від люті.

Він великими кроками наблизився й ударом повалив Ван Бейданя, притиснувши його до дивану, щоби побити.

Мен Ґуан заревів: «Ти, падлюка, хіба не знаєш, що молодший брат Лао-Цзи не може пити алкоголь?!»

Він мав на меті забити його до смерті. «Ти справді насмілився змусити його пити, чорт забирай. Якщо Лао-Цзи не заб'є тебе сьогодні до смерті, то моє прізвище не Мен!»

Ван Бейдань: «???»

Паніка в серці Ван Бейданя змінилася на обурення, а потім на злість.

«Хто, бляха, змушував його пити? Це він перший узяв пляшку і розбив голову Лао-Цзи!»

Але Мен Ґуан уже збожеволів від злості.

Він бив руками й ногами, не звертаючи уваги на те, що говорив Ван Бейдань.

«Ти справді змусив його пити?!»

«!!!»

Ван Бейдань ледь не помер від злості.

Натовп у ​​приватній кімнаті були приголомшені, спостерігаючи за сценою, що розгорталася перед ними. Вони заціпеніли навіть не наважуючись підійти до Сун Юя.

Менеджер теж не міг зрозуміти, яку біду він затіяв і так переживав, що весь спітнів

Головне полягало в тому, що молодий майстер, який стояв осторонь, також був щасливий просто спостерігати за розгортанням драми.

Вей Цзе заговорив: «Чого ти так хвилюєшся? Ми вже давно хотіли дати урок Ван Бейданю. Не хвилюйтеся, Мен Ґуан знає, що робить, ніхто не помре».

Менеджер:»......"

Що стосується Сун Юя, який усе ще тримав пляшку пива, його також налякав його старший двоюрідний брат.

Він був занадто лютим.

Він ще не встиг прийти до тями, як раптом відчув, як людина поряд похилилася й упала на нього.

Коли він нахилив голову, щоби подивитися, він побачив, що обличчя Се Суя було бліде, а його чоло вкрите потом.

Злякавшись, Сун Юй швидко крикнув: «Швидше, швидше, допоможіть доставити його до лікарні!»

*

Зрештою Се Суй не потрапила до лікарні. Він просто пішов до зони відпочинку, щоби сісти.

Вийшовши з задимленої приватної кімнати, холодне біле освітлення зробило риси обличчя Се Суй більш чіткими та видними. Зрештою, він був головним героєм-серцеїдом шу, який захоплював усіх і чиєї зовнішньої цінності було достатньо, щоби вигравати бої. Його вії були дуже довгі, а зіниці чіткі та темні. Внутрішні куточки його очей були нахилені всередину, верхні куточки очей загнуті вгору.Він виглядав холодним і неперевершеним.

Зараз Се Суй був ще жалюгідною дитиною, яка була чутливою, усвідомлювала свою неповноцінність та впертою. Стикаючись із раптовою добротою, він відчував страх і тривогу.

Він міг залишитися байдужим до образ і насмішок, але не наважувався дивитися прямо в теплий і стурбований погляд людини.

«Ти справді не збираєшся до лікарні?» - запитав Сун Юй.

Се Суй схилив голову й видав звук «Угу».

Сун Юй замислився над цим і зрозумів чому.

Зрештою, у сім'ї Се Суя все ще була літня людина. Уся ця робота, яку він робив, напевно, робилася за спиною його бабусі, то ж він не хотів, щоби вона про це знала і хвилювалася.

Сун Юй: «Дай мені номер свого мобільного телефону».

Се Суй на мить завмер. На блідих обличчях юнака промайнув дивний вираз, і він довго тримав голову схиленою, перш ніж сказати: «У мене немає мобільного».

Сун Юй:»..."

Пробачте, він забув.

Зараз бабуся Чень жила на дуже малу пенсію. Вони жили дуже економно.

«Тоді скажи мені свою домашню адресу».

Се Суй був приголомшений.

Сун Юй сказав дуже розумно: «Я врятував вас. Оскільки це так, я, звичайно, повинен узяти на себе відповідальність до кінця. Інакше чи не буде все це марною тратою часу та енергії?»

Се Суй стиснув губи, опустив вії та закрив зіниці. Він дав Сун Юю адресу.

Сун Юй записав її. Він був у гарному настрої, а губи його були усміхненими.

Тц,008 цілковите сміття, яка користь від тебе? Чи не адреса була тепер у нього в руках?

Отримавши адресу, Сун Юй був дуже щасливий. Він сказав Се Сую: «Мене звати Сун Юй. Я новачок у місті Цзін і є велика ймовірність, що ми станемо однокласниками».

Се Суй був трохи розсіяним. Можливо, він був збентежений добротою, виявленою незнайомими людьми, через що його слова були трохи затриманими: «Мене, мене звуть Се Суй».

Губи Сун Юя викривилися в усмішці. Він виглядав милим і слухняним. Також він виглядав особливо симпатично, коли серйозно посміхався: «Мм, Се Суй, твоє ім'я справді гарне».

Він цілий день слухав, як люди співають. Після цього фарсу на вулиці була вже ніч.

Через ці події в «Лінь Шуй», у них більше не могли там залишатися. То ж швидко звільнили місце проведення та попросили персонал покинути роботу раніше.

Коли він йшов, Сун Юй передав Се Суй ліки, які він попросив купити для нього.

«Прийми ліки, коли повернешся додому й добре виспись. Ти молодий, але не варто так гратися зі своїм тілом».

Се Суй прийняв ліки. Місяць на небі яскраво світив, під вуличним ліхтарем затремтіли вії юнака. Його тонкі й холодні риси обличчя виглядали дещо приголомшеними.

Через багато часу він підняв голову і прошепотів: «Дякую».

Його голос був байдужим, але, якщо прислухатися уважно, можна було почути хрипоту. Це було так, наче він пригнічував якісь емоції, яких не мав би відчувати.

Сун Юй зітхнув у себе в душі. Він помахав на прощання рукою й пішов назад.

Зрештою, було ще щось, з чим потрібно було розібратися.

Вони жартували? Попри те, що його двоюрідний брат створив проблеми й поклав когось у лікарню, усе це було заради нього. Крім того, Сун Юй відчував себе чудово, дивлячись на це й у той час він божевільно хвалив його у своєму серці. Коли його дядько й тітка запитали про це, він обов'язково сказав би хороші слова, щоби виручити його.

*

У той момент, коли він від'їхав від «Лінь Шуй».

Страх на обличчі Се Суя повністю зник, а його темперамент миттєво став загадковим і небезпечним. Його брови й очі все ще були холодні, але тепер це була байдужість і недбалість людини, яка довгий час була на високій посаді.

Се Суй відкрив руку. На його долоні лежав маленький диктофон.

Він записав усі розмови в приватній кімнаті.

Се Суй опустив погляд. Його очі були холодні й насмішкуваті, а губи злегка зігнуті вгору.

Солом'яний мішок Ван Бейдань рано чи пізно, знищив би сім'ю Ван через те що у якого не було б ні табу, ні прибутку,

Гамірливі багатоповерхівки закрили небо.

Він зробив великий крок уперед. Коли він проходив повз сміттєвий бак на перехресті, він збирався викинути ліки, які тримав у руках.

Але Се Суй зупинився в останній момент. Обличчя юнака, який з'явився під цими блискучими яскравими вогнями, з'явилося в його пам'яті й з невідомої причини його пальці злегка стиснулися, знову міцно стискаючи ліки в руці.

Він тихо розсміявся.

"... Сун Юй?»

Примітки:
1. онук – стосується когось, хто стоїть далеко за ним за статусом/зневагою.
2.принц – говорить про те, що його походження є більш дивовижним, ніж просто «молодий господар/майстер»

----