Ма Сяодін надіслав йому адресу.
Вулиця Ліньцін, що знаходилася біля середньої школи №1, була вулицею відпочинку та розваг. Інтернет-кафе, шахові та картярські кімнати, телевізори, більярдні зали та інші подібні заклади були доступні там. Це було місце, куди багато учнів середньої школи № 1 ходили грати після уроків, а також місце збору гангстерів.
Вийшовши з автобуса, Сон Ю роззирнувся довкола, але не зміг знайти це місце.
Тож він запитав Ма Сяодіна.
【Я приїхав на вулицю Ліньцін. Де саме це місце?】
Зображення профілю Садако надовго зупинилося. Ма Сяодін на мить замислився, але не знав, як це пояснити. Місце було надто віддаленим, і не було жодного конкретного орієнтира.
Нарешті він перевів погляд і подивився на вулицю. Натхнення прийшло, і літературна, мистецька частина його душі вийшла назовні, щоб спробувати.
【Садако не забуде тих, хто копав криницю: Брате Ю, подивись на небо.】
Сон Ю взяв свій мобільний телефон і на кілька секунд впав у заціпеніння. Дивний імпульс охопив його, і він прислухався до нього і подивився на небо.
На стовпах електропередач сиділо кілька птахів. Блакитне небо було безмежним, з безліччю хмар. У ньому не було нічого особливого, і навіть уважно придивившись, він не міг знайти нікого, хто б виглядав з вікна і махав йому рукою.
Сон Ю не зрозумів, тому надрукував.
【?】
Цього разу відповідь Ма Сяодін прийшла особливо швидко.
【Бачиш хмару, схожу на зефір?】
Сон Ю: «......»
Ма Сяодін був у захваті.
【Я з правого боку цієї хмари! Йди за нею і знайдеш мене! Брате Ю, моя гра ось-ось почнеться! Поговоримо пізніше!】
Сон Ю: «......»
Він був божевільним!
Сє Свей подивився на його вираз обличчя і посміхнувся: «Що сталося?»
Сон Ю вимкнув свій мобільний телефон і невиразно відповів: «Нічого особливого. Просто кількість людей, яких треба побити, збільшилася на одного.»
Сє Свей не втримався від сміху. Він обережно запитав: «Як називається інтернет-кафе?»
Сон Ю на мить замислився: «Щось з "Хуа".»
Сє Свей підняв погляд і подивився на вулицю, якою вони йшли. Місто Дзін було місцем, яке він дуже добре пам'ятав з дитинства. На початку, щоб заробити грошей, він практично бігав по всіх районах навколо середньої школи № 1.
Місце яке містить у назві "Хуа" було віддалене, і вчителям було б нелегко його знайти. Незабаром він згадав. Його зіниці злегка звузилися, і він підняв поліетиленовий пакет, коли його довгі ноги рушили вперед: «Іди за мною.»
Як новоприбулий у місті, Сон Ю був від природи добре вихованим і слухняним.
Вони перейшли дорогу і опинилися в провулку між двома будинками. Зробивши кілька кроків у провулок, вони побачили сходи.
Сє Свей сказав: «Другий поверх.»
У Сон Ю відкрився рот. Він був дуже здивований: «Це інтернет-кафе так далеко. Як ти про нього дізнався?»
Сє Свей коротко посміхнувся: «Я тут працював.»
Сон Ю на секунду замислився: «У тебе дійсно було багато різноманітних підробітків.»
Сє Свей не відповів на це. Його очі трохи звузилися: «Ти збираєшся бити людей, але навіть не знаєш, де саме?»
Сон Ю махнув рукою: «Не кажучи вже про місце, я навіть не знаю, з якою людиною буду битися.»
Сє Свей: «......»
Це було дуже в стилі Сон Ю.
Другий поверх, інтернет-кафе.
Коли Сон Ю увійшов, Ма Сяодін вже програв. Він грюкнув по столу і в люті зірвав навушники, вдаривши рукою маленького товстуна поруч із собою: «В останній хвилі я казав тобі не підніматися, я казав тобі не підніматися! Але ти наполягав на нерозважливій грі! Я так розлючений! Ти береш на себе провину за те, що програв цю гру!»
Маленький товстун від болю обхопив голову руками: «Я був неправий, я був неправий, брате Дін, я був неправий.»
«Цк.» Сидячи на деякій відстані від них, високий і худий юнак у білій футболці насміхався: «Досить, Снайпер. Краще візьми провину на себе чесно, як і належить. Ти був точкою прориву для своєї команди. Стрілець на 1/9*, крутий, крутий.»
*1/9 - 1 кіл, 9 смертей. Тобто 1 убив й 9 разів вмер.
Ма Сяодін відмовився прийняти це: «Веб-сайт з'явився посеред гри! Це не рахується! Заново!»
Юнак у білій футболці посміхнувся: «Тьху, просто визнай це, якщо ти не можеш дозволити собі програти. Навіщо придумувати стільки відмовок.»
Ма Сяодін: «...Бляха, ти божеволієш тільки тому, що виграв гру. Сьогодні о дев'ятій вечора, біля входу в гуртожиток. Ми з тобою будемо битися. Якщо ти не прийдеш, то будеш великим...»
Його балаканина раптово обірвалася, і наступні слова були проковтнуті назад. Він витріщився широко розплющеними очима на людей, які щойно увійшли.
Сон Ю постійно кликав Ма Сяодіна, поки піднімався сходами. Але Ма Сяодін був повністю зосереджений на грі та ігнорував свій вібруючий телефон. Він взагалі не брав його до рук.
Тепер, коли він бачив його особисто.
Вираз обличчя Сон Ю був холодним, коли він поклав слухавку.
Ма Сяодін подивився на нього. Він був ошелешений, «......» Як брат Ю так швидко дібрався сюди?!!!
Він ще не встиг нічого пояснити, як Сон Ю вже підійшов до нього великими кроками, його вираз обличчя був настільки похмурим, що було зрозуміло, що він хотів би розрубати його на шматки.
Ма Сяодін підняв руки вгору в знак покори: «Брате Ю, я можу пояснити, я дійсно не чув, як дзвонив мобільний телефон.»
Сон Ю посміхнувся і продовжив їхню розмову з чату: «Не хвилюйся. Ти можеш почати з того, що спочатку поясниш, де ця зефірна хмара?»
Ма Сяодін: «......»
??? Невже в наші дні люди не відчувають романтики?
Хіба це не було особливо поетично - слідувати за хмарами?
*
Ма Сяодін прикрив розбите чоло і пішов попереду: «Коли я вийшов до туалету, я почув, як вони розмовляли про ті неприємні історії, поки йшли. Це справді дратувало. Ходімо, брате Ю, кинемо їм виклик.»
«Третій поверх, третій поверх, я особисто бачив, як вони піднімалися на третій поверх.»
Сон Ю, який планував покінчити з кар'єрою шкільного хулігана, опустив куточки губ, не бажаючи розмовляти про такі речі з цим негативно налаштованим підлітком. Він навмисне сповільнив кроки і чекав на Сє Свея.
Маленькі послідовники Ма Сяодіна злякалися, побачивши цього юнака, який міг змусити їхнього старшого брата вклонитися і виявити стільки поваги.
Його зовнішність була делікатною і ніжною, але в його діях не було жодних вагань, коли він нападав, його рухи були безжальними і нерозумними. З першого погляду було зрозуміло, що його не варто провокувати.
І ключовим моментом було... чи не був той, хто йшов за ним, Сє Свеєм?
Ці люди і Сє Свей разом ходили до середньої школи. За їх враженнями, окрім видатних успіхів у навчанні та зовнішності, він був мовчазним, похмурим і самотнім.
Просто зараз Сє Свей трохи відрізнявся від того, яким вони його пам'ятали.
Але все ж таки була певна схожість. Холодна аура, яка відштовхувала людей за тисячі миль, не змінилася.
Однак вона викликала у людей зовсім інші відчуття.
У минулому Сє Свей був схожий на виноградну лозу, що чіпко росла в темряві, огортаючи його тіло колючками, оскільки він жив у пригніченому та заціпенілому стані. Достатньо було лише поглянути на нього, щоб відчути його похмурість.
Тепер все було інакше. Ця похмурість перетворилася на якийсь невимовний темперамент, і кожен його рух здавався дуже елегантним і неквапливим. Його очі були трохи холодними, незалежно від того, посміхалися вони чи ні, а сам він виглядав недбалим, але небезпечним.
Маленькі послідовники мовчки йшли за ними.
У коридорі Сон Ю підняв голову і запитав його: «Пам'ятаєш, що я сказав тобі про побиття Джу Джисіня на початку школи?»
Кроки Сє Свея призупинилися. Він миттєво дійшов висновку, його темні очі дивилися на нього, коли він злегка засміявся: «Отже, те, що ти сказав про побиття людей, насправді є помстою за мене?»
«А?» Сон Ю замислився над тим, чи не занадто він захопився. Ті, хто були ввічливими без причини, зазвичай готувалися до зради або крадіжки. Він відчував себе трохи винним, коли приховував: «Справа не в цьому, а в тому, що їжа в їхньому ресторані надто жорстока.»
Сє Свей: «О?»
Відтепер Ма Сяодін вважав Сє Свея одним із своїх людей. Зрештою, будь-який сусід по парті брата Ю був його другом.
Він йшов попереду, а слух у нього був не дуже добрий. Він почув лише запитання Сє Свея.
Щоб відновити свій імідж у серці брата Ю, він поспішив вислужитися перед Сон Ю: «Хіба це не так? Брат Ю спочатку не мав наміру приїжджати. Він планував добре вчитися і не звертати уваги на всі ці безладні речі. Але в результаті, як тільки він почув, що я згадав про те, що Джу Джисінь плете змову проти тебе, і що він, здається, хоче тебе побити, слова брата Ю одразу ж змінилися! Він запитав у мене адресу! І він пройшов весь цей шлях, не зупиняючись! Скажи мені, це щось означає? Цк, Сє Свей, наш брат Ю дуже щирий до тебе.»
Сон Ю: «......»
Чорт забирай, Ма Сяодін, ти мертвий.
Освітлення в коридорі було дуже темним, а двоє людей стояли дуже близько один до одного. Сон Ю чітко чув сміх Сє Свея.
Його дихання було трохи гарячим, а сміх у вухах залишав майже фізичне відчуття.
Сон Ю зціпив зуби: «Не слухай його, він говорить наосліп.»
Сє Свей завжди потурав йому. Його очі, здавалося, утримували зоряне світло в темряві, а в його тоні звучала усмішка: «Гаразд.»
Сон Ю навмисне сповільнив кроки, пригадуючи, що Ма Сяодін сказав про нього. Чим більше він думав про це, тим більше дратувався.
У 「М'якому контролі」 Сє Свей зазнав надто багато знущань та образ у шкільні роки. Щодо цієї людини, Чень Джидзе, він не мав особливого враження про нього, коли читав оригінал книги. Однак використання бабусі Сє Свея як загрози - це те, що Гонґ №2 з оригінального роману вже робив раніше, змушуючи Сє Свея супроводжувати його.
Використання близьких родичів як загрози було вже занадто. Він не міг зрозуміти, як старшокласник міг додуматися до такого трюку.
Сон Ю сказав: «Я все ще вважаю, що він повинен вибачитися перед тобою за три роки в молодшій школі.»
Вії Сє Свея затремтіли, і він посміхнувся, але це не була посмішка.
Сон Ю дивився на сходи і йшов вперед крок за кроком. Він тихо промовив сам до себе: «Так, це воно.»
Судячи з характеру Джу Джисіня, він був наляканий Ма Сяодіном і не наважився б поширювати чутки. Однак важко було гарантувати, що він не зробить чогось більшого в майбутньому.
Краще було дати йому пам'ятати, щоб він не зміг забути, та щоб він завжди мав глибоке розуміння того, що можна, а що не можна говорити.
Ма Сяодін увірвався на третій поверх, де був невеликий більярдний зал.
