Козирна карта

Переговори було налагоджено. Ром запевнив його в цьому, коли оглянув телефон. Але…

— Я лише організую тобі розмову з Фелт. Далі все залежить від тебе.

— Мене тут фактично грабують, розумієш? Крім того, ти гарантував цінність цієї штуки, тому я точно досягну успіху.

Ром скривився від безтурботності Субару. Схоже, він хотів щось сказати.

Можливо, це мала бути якась порада, наприклад, «не розслабляйся» або «не будь таким легковажним».

Але оскільки обличчя хлопця почервоніло від випитого алкоголю, можливо, старий вирішив, що читати йому лекцію було б марною справою.

— Ну, мабуть, ти маєш рацію. Якби ти мав справу з якимось покидьком, з тебе могли б вимагати навіть більше, ніж цю метію… Але у Фелт не настільки зіпсований характер.

— Та-ак *бух*. Та-ак *бух*. До речі, у тебе тут немає нічого кращого? На смак жахливо, наче недогризок.

— Їси мою їжу і наговорюєш на неї? Ти справді стаєш безсоромним.

Перед Субару була груба тарілка з чимось на кшталт бобової пасти. Хлопець неухильно запихав її собі в рот, випльовуючи «бух»…

Його колишня неприязнь до алкоголю зникла. Він сказав Рому наповнити його порожню склянку і безперервно потягував алкоголь, водночас поїдаючи бобову пасту.

— Скажи, цього справді достатньо для твого величезного тіла? Ти ж не живеш лише за рахунок повітря. Невже ти хочеш сказати, що можеш вижити, поки у тебе є випивка?

— Хіба ти не знаєш, наскільки ефективні велетні? Попри нашу величезну силу, нам не потрібно багато продовольства. Знаєш, ми прославилися на весь світ під час війни.

Ром із суворим обличчям відповідав на нетактовне запитання Субару.

Потім старий підніс до рота пляшку, з якої наливав, і випивши:

— Через це більшість із нас було винищено. Навіть у столиці я не бачив інших велетнів.

— Ти сильний, навіть якщо не їстимеш, так клюто… Загаз вирве.

— Я говорю тут про щось сумне, а ти так відповідаєш?

Хлопець не збирався дозволити, щоб чиясь слізна історія зіпсувала йому настрій.

Коли Субару заткнув собі вуха й перервав історію, Ром кинув її розповідати й почав їсти боби.

Вони вдвох сиділи мовчки, поїдаючи ту жахливу квасолю як закуску до алкоголю.

Раптом у двері дивно постукали. Сонце на той час уже майже сіло.

Субару, кунявши до того, підняв голову, а Ром спритно підійшов до дверей у відповідь на звук.

Двері виглядали досить маленькими порівняно з гігантськими плечима старого. Той приклав до них вухо і почав розпитувати з загадковим виразом обличчя:

— Велетенським щурам…

— Отрута.

— Скелетам…

— Пастка.

— Для благородного дракона ми…

— Мішки з лайном.

На його короткі запитання миттєво відповідали.

Ймовірно, це були сигнал і пароль, про які чув Субару. Ром був задоволений і відімкнув двері. Поки хлопець спостерігав за ним, він зауважив, що це дуже хитрий пароль. А тоді…

— Вибач, що змусила чекати, старий. Вона була більш наполегливою, ніж я очікувала. Знадобився час, щоб позбутися її.

Дівчина здавалася щасливою, похвалившись своїм досягненням, коли проходила повз Рома, щоб увійти в будинок.

У неї було світле волосся до плечей. Її червоні очі нагадували кролячі, а зуб пустотливо стирчав, наче ікло. Її маленьку фігуру прикривав одяг, який, здавалося, не обмежував рухи, і, чесно кажучи, був геть пошарпаним.

Він бачив її тоді лише мить, але це точно була та дівчина, яка пробігала провулком.

Побачивши знайому, Субару рефлекторно встав. Звук попередив дівчину про його присутність і її посмішка зникла, а вираз обличчя змінився на підозрілий.

— А? Хто це? Ох, Старий, я ж казала тобі, що принесу щось хороше, тож ти мав би підготувати це місце, чи не так?

— Я розумію, що ти відчуваєш, але цей хлопець тут, тому що у нього до тебе якісь справи. І це пов’язано з твоєю діяльністю.

Сумнів на обличчі Фелт тільки посилився після відповіді Рома.

Субару здалося, що її рука тягнеться до грудей. Мабуть, там вона тримала відзнаку.

Поки хлопець мовчки дивився на неї, Фелт повернулася до Рома з тривожним виразом.

— Що з цим хлопцем? Не кажи мені, що ти мене продав?

— Ніби я настільки безчесний. І я вважаю, що ця розмова тобі сподобається.

Заплющивши одне око, Ром, схоже, шукав згоди.

Відчувши велику огиду від підморгування старого, Субару кивнув.

Він ретельно обдумував, що сказати Фелт, яка все ще його остерігалась.

— Давай поки що заспокоїмося. У мене немає злих намірів щодо тебеееаааххх...

Раптом нудота охопила його і виплеснулась назовні.

— Гуаааа!!

Вони обоє закричали, коли Субару раптово вирвало.

Сам він впав на коліна, відчуваючи біль, наче йому стиснули живіт, а це змусило його виблювати геть усе, що було у шлунку.

Бурштинова рідина та бобова паста змішались, утворивши справді жахливе видовище.

— Що з цього має мені сподобатися?! Гірше й бути не може!

— Це я тут страждаю! Це ж моя їжа та випивка! Вони ж дорогі! Ти хоч знаєш, скільки це коштує?!

— Замовкніть! Припиніть кричати! Таке враження, що моя голова зараз вибухне! Це погано, я почуваюся жахливоууааа...

— Гуааааа!!

Слабка воля Субару підкорилася другій хвилі й крики глядачів лунали ще досить довго.

Навіть після того, як хлопець закінчив спорожнювати свій шлунок, навіть після того, як безлад, який він зробив, був прибраний, навіть після того, як приміщення було провітрено, поки Ром не повідомив, що йому відтепер заборонено пити, цей галас продовжував лунати нетрями увесь вечір.

Наближалася ніч.

 

※　※　※　※　※

 

— Гаразд, візьмемо себе в руки і приступимо до переговорів!

Субару сплеснув руками, сказавши це, намагаючись виправити зіпсовану атмосферу.

Вони перемістилися від стійки до маленького столика вглиб лут-хаусу. Причина була в тому, що Фелт категорично відмовилася вести переговори в попередньому місці, оскільки там все ще були сліди того інциденту (запах і деякі залишки).

Вона сіла по інший бік столу й випила склянку молока, яке їй налив Ром.

Обережність у її червоних очах анітрохи не зменшилася, а тепер до цього додалася велика частка недовіри та дискомфорту. Вона була стурбована тим, що тільки-но сталося.

— Перестань, не роби таке обличчя. Посміхайся, посміхайся. Ти марнуєш таку милу зовнішність, розумієш?

— Не намагайся лестити мені, брате. Крім того, мене цікавить лише те, чи можуть твої слова принести мені якийсь прибуток. Як щодо того, щоб ми припинили це лайно і відразу перейшли до справи?

Субару притиснув пальці до своїх щік і поводився якомога приязніше, але її реакція була холодною та різкою.

Навіть у цьому світі його здатність до спілкування була абсолютним дном. Долаючи світи, його «Сила абсолютної ізоляції» прирікала його на самотність.

— Я вважав, що залишив усе там, але, мабуть, тільки це залишилося зі мною. Хах, це схоже на карму, так?

— Агов, Роме. Ти його розбавив чи що? Це молоко жахливе.

— Я пропоную вам речі від щирого серця, а ви обоє продовжуєте називати їх жахливими…

Фелт і Ром, здавалося, ладнали по-своєму, оскільки вони ігнорували Субару, який думками був у своєму власному світі.

Хлопець відкашлявся і знову привернув їхню увагу:

— Добре, починаємо переговори. Фелт, у тебе є відзнака, так?

— ...Так, є.

Субару перейшов до справи, і коротка відповідь дівчини також була прямою.

Вона дістала щось із-за пазухи й обережно поклала на стіл.

Відзнака, яку він шукав весь цей час. Це був значок, що нагадував дракона.

За розміром він був схожий на ті вишиті латки з його старого світу. Він не міг точно сказати, з чого його зробили, але, схоже, це був дорогоцінний метал. Наскільки Субару було відомо, малюнок мав вигляд крилатого дракона, якщо дивитися спереду, а його серцевина — червоний коштовний камінь, який тримала паща дракона.

Той камінь мав слабке світіння. Воно змусило Субару замовкнути, наперекір його намірам.

Ром мовчки оцінював коштовність, час від часу хмикаючи, наче йому було важко.

— Ну ж бо…

Мовчанку порушила Фелт, яка тримала емблему.

Коли вона переконалася, що її втручання привело їх до тями, вона підштовхнула відзнаку до Субару.

— Покажи мені, що маєш. Якщо у тебе є щось, що може зрівнятися з майстерністю виготовлення цієї емблеми та зусиллями, які я доклала, щоб отримати її, ми обоє будемо щасливі, так?

— Бачу, ти намагаєшся оцінити мене цією злою усмішкою, але, на жаль, у мене є лише одна карта, яку я можу розіграти. А все тому, що я цілковитий бідняк!

Він зловив себе на думці, що у кожного була така невдоволена реакція, почувши, що у нього немає грошей.

Відкинувши свої почуття з цього приводу, хлопець використав свій козир, як і було сказано.

Він поклав свій телефон на стіл, злегка грюкнувши ним, і, як і передбачалося, Фелт була збентежена.

Ця реакція була такою ж, як і у Рома тоді. Це додало йому впевненості, тому він скористався камерою телефону.

— Спалах Нацукі!!

— Уох, яскраво!

Спалах, механічний звук затвора, фото готове.

Обличчя Фелт виглядало так, наче вона хотіла насварити його за невихованість, але він висунув перед нею екран телефону, перш ніж вона встигла відкрити рота.

Її червоні очі розширилися, коли вона побачила себе на екрані.

— Це…

— Так, це стара-добра Фелт! Це метія, що заморожує час і зберігає його як картинку. Це все, що я можу розіграти. Я хотів би обміняти його на цю емблему.

Він одразу ж розіграв свою козирну карту, перевага тепер на його боці.

Те, що він використав, було стандартною тактикою під час переговорів. Потужна тактика, яка, залежно від ситуації, могла самостійно укласти угоду.

Звісно, це було по суті те саме, що оголосити, що у нього немає сильнішої карти для гри, і, правду кажучи, Субару та його великий рот уже зіпсували можливість подальшої гри, однак…

— Ясно, це неймовірно. Отже, Роме, скільки буде коштувати ця метія?

Фелт кивнула, дивлячись на екран, а її відповідь була неймовірно відвертою.

Її очі не блищали і вона навіть не хотіла цього приховувати. Її цікавила лише вартість, а не функції.

— Навіть у паралельному світі тільки чоловіки можуть зрозуміти цю романтику?! Невже це так?!

— Припини здіймати такий галас, це ганебно. У тебе, мабуть, вистачить терпіння трохи посидіти спокійно. Гаразд, як щодо цього, Роме?

Можливо, її поведінку слід назвати вульгарною або, може, мужньою, але її спокій здавався непохитним.

Вона виглядала приблизно на два-три роки молодшою за нього, але він ледь не вважав її старшою сестрою.

Відкинувши геть не мужнього Субару, Фелт запитала Рома, який стояв поруч із нею, про вартість телефону.

Вона провела пальцем по поверхні телефону, ніби він її зовсім не цікавив.

— Якщо ця метія коштує більше, ніж ця емблема, буде чудово. Я впевнена, що ти можеш це підтвердити.

— Ну, я не можу точно оцінити, за скільки це буде продано. Я теж вперше тримаю в руках метію. Однак я не думаю, що навіть відзнака такої якості може зрівнятися з нею. Словом, я вважаю, що ти можеш багато отримати з цієї угоди.

— Ясно, ясно. Тоді чудово, чи не так?

Тепер Фелт була дуже задоволена, отримавши схвалення Рома.

Її реакція була дещо не такою, як очікував Субару, але, здавалося, він досяг своєї мети, тому також був у захваті.

Однак, коли хлопець простягнув руку, щоб взяти емблему, Фелт зупинила його.

— Ми показали одне одному свої козирі. Але я ще не закінчила торги, розумієш?

— ... Твої заяви не зовсім гідні похвали. Але намагатися торгувати далі марно. Як я вже сказав, у мене більше нічого немає.

— Я теж не настільки жорстока. І навіть Ром сказав, що ця штука коштуватиме більше, ніж емблема, я це визнаю. Але ти б збрехав, якби сказав, що у тебе закінчилися карти для гри.

Фелт підвелася й подивилася на Субару, який усе ще сидів у своєму кріслі.

Її червоні очі були переповнені садизмом. Хлопець вкрився холодним потом, оскільки її погляд, здавалося, дивився прямо крізь нього.

Стосовно цих переговорів, він уже розіграв те, що мало бути його козирем — мобільний телефон.

Однак у хлопця все ще було багато речей, яких не існувало в цьому світі.

Монети та різні купони в його гаманці, ймовірно, можна було обміняти на певну суму грошей. Якби справа дійшла до цього, можна було б навіть продати його футболку та кросівки — технічне обладнання в певному сенсі.

Телефон був його найціннішим активом, але у нього були й інші речі, які він їм ще не показав.

Але вони б могли бути використані для його власного подальшого життя, тому він дуже не хотів втрачати їх тут, за можливості.

Але якщо мобільного телефону буде недостатньо, йому доведеться ними скористатися.

— Розслабся, я ж сказала, що не буду вимагати більше. Мені підійде, якщо зможу заробити трохи грошей.

— Я-я-я-я… не зовсім… Хвилювався? Тобто, я не розумію, про що ти говориш. Я-я-я-я вже зробив усе, що міг. Я не розумію, чому повинен перейматися через цееоооууу.

— Припини так нервувати! Тільки не блюй знову! Інакше я скасую справу!

Тиск, який він сам чинив на себе, спровокував блювоту, але він зумів втримати її в роті та відправити назад у шлунок.

Субару зайняв переможну позу, коли проковтнув її, змусивши Фелт відступити та відчути огиду усім серцем.

— Це добре, що тебе не вирвало, але… Якби ти не приніс цю метію, я б точно вже вигнала тебе.

— Хоча я б уже добив його.

— Гуа-ха-ха-ха!

Ті двоє розсміялися дуже по-чоловічому.

Поки Субару терпів печіння в горлі від шлункового соку, він звернувся до них:

— Тож, що саме ти мала на увазі, коли говорила, що не закінчила торги?

— Хм? Ах, це просто. Ти не єдиний, з ким я веду переговори.

Субару засумнівався і, ніби у відповідь на це, Фелт підняла палець:

— По-перше, я вкрала цю відзнаку тільки тому, що мене просили. Вони сказали, що заплатять мені за це десять священних золотих монет.

— У тебе був попередній контракт?! Я не знаю, скільки коштують десять золотих монет, але…

Він глянув на Рома і той кивнув, здогадавшись, про що думав Субару.

— Можливо, я зможу отримати за це чотири чи п’ять золотих монет. Цілком можливо, що мені доведеться знизити ціну до трьох.

— Тож насправді вони платять щонайменше вдвічі більше?

— Ні, ти що, не чув? Вона сказала «священні золоті монети». На відміну від звичайних золотих монет, вони зроблені зі священного золота, яке зустрічається рідше, тому я б сказав, що вони платять приблизно 20 золотих монет.

— В чотири рази, виходить?!

— Чого ти такий здивований? Ця твоя метія не продається менше ніж за двадцять священних золотих монет. Залежно від ситуації, можливо, навіть знайдуться ентузіасти, які готові заплатити набагато більше. Це вже геть інший рівень.

Він не дуже розумів, як цінуються речі в цьому світі, але, мабуть, було щось навіть цінніше, ніж золоті монети, а його телефон коштував двадцять таких і це його здивувало.

Його телефон із менш ніж десятьма контактами починав здаватися йому священним скарбом.

І, оскільки він не використовував його дуже часто, це теж було плюсом. Хвала богам, що у нього не було друзів.

— Може припиниш хоч на мить втішатися? Якщо цю річ можна буде продати дорожче, я просто відмовлю своєму клієнту.

— Однак ти говорила про продовження торгів.

Нахабний вираз обличчя Фелт змінився на ще більш пустотливу посмішку.

— Ти виставив абсурдно дорогий товар. Якщо вони хочуть емблему, то повинні дати щось принаймні такої ж вартості, чи не так?

— ... Отже, ти сподіваєшся, що вони принесуть більш як двадцять священних золотих монет?

— І, якщо ти захочеш змагатися, то доведеться показати мені, що ще у тебе є.

Вираз її обличчя був пустотливим, ні, швидше чистим злом, коли вона весело заявила про це.

Тепер Субару відчув, що ситуація стає досить зловісною.

— Отже, коли й де ти плануєш зустрітися з цією людиною? Чи можу я приєднатися до вашої дискусії?

— Певна річ. Якщо опинишся у невигідному становищі, я все-таки можу втратити прибуток. І тобі не потрібно хвилюватися про місце: воно просто тут.

Вона постукала пальцем по столу, а потім відкинулася на спинку крісла й подивилася на Рома.

Від її погляду старий здавався страшенно роздратованим.

— Ти знову навіть не збиралася отримати мій дозвіл заздалегідь…

— Зрештою, якщо зі мною будеш ти, майже будь-хто буде надто наляканим, щоб спробувати застосувати насильство. Вони втратять волю до бійки просто глянувши на тебе.

Поки Фелт намагалась отримати його згоду, Субару теж кинув погляд на Рома й погодився з нею.

Лисий мускулистий старигань, ще й майже два метри заввишки. Він легко підняв Субару однією рукою, хоча той важив майже сімдесят кілограмів, тому ці м’язи, ймовірно, були не просто для показухи.

Хлопець дійшов висновку, що якщо ситуація дійде до насилля, це, ймовірно, навіть не буде бійкою.

З іншого боку, Рома, здається, не дуже хвилювали їхні думки про нього.

— Нічого не поробиш. Ти ні кроку не можеш зробити без мене? Серйозно, це сумно. Хочеш ще склянку молока? Ще у мене є кілька цукерок, якщо хочеш.

Здавалося, що він старий дідусь, який любить свою онучку.

Схоже, Ром був у гарному настрої, коли наповнював склянку Фелт. Коли Субару спостерігав за нею, він роздратовано зітхнув: «Однак…»

— Той факт, що ти вже покликала їх сюди, мусить означати, що ти вже планувала переглянути ціну, навіть якби мене тут не було, правда?

— Це так. Ти хоч уявляєш, як важко було це дістати? І якби маленька я спробувала протистояти їм наодинці… А що, якби вони спробували уникнути оплати? Чи не було б це сумно?

— Маленька ти, хах…

Якщо судити за її мініатюрною та стрункою фігурою, вона точно не помилялася.

Але враховуючи її незламність та зухвалість, Субару вважав, що описувати її так буде неправильно.

Якщо згадати, був навіть випадок, коли вона залишила його в пащі смерті, коли тікала з емблемою.

«З якого боку вона слабка», — подумав він, коли цей спогад почав його злити.

— Почекай, ти мене взагалі не пам'ятаєш?

— М? Ми десь зустрічалися? Я зайнята дівчина, тому не пам’ятаю людей, які не залишили по собі сильних вражень. Почнімо з того, що на вигляд ти надзвичайний простак.

— Тільки твій колір волосся та одяг виділяються, — захихотіла вона.

Схоже, вона не брехала і навіть знехтувала його появою у цьому будинку. Це приголомшило Субару.

Можливо, концепція емпатії* повністю вимерла в цьому світі, враховуючи, що вона випадково забула, що бачила процес убивства.

Але з іншого боку, була Сателла, яка врятувала його, коли їй самій було що втрачати, і Ром, який дозволив йому залишитися навіть після того, як він обблював це місце, тож цього не можна сказати напевно.

Здавалося, навіть в іншому світі були всякі люди. Не варто зосереджуватись лише на негативі.

— Ну, давайте поки що залишимо твою погану пам’ять у спокої. Коли ця людина має прийти?

— Ти досить дратівливо висловився. Я сказала, що, ймовірно, отримаю товар до заходу сонця, тож вони сказали, що приїдуть сюди після цього… Сонце вже зайшло, тому ще трохи.

Ця розмова, суть якої зводилась до фрази «Вони йдуть, правда?», можливо, підняла прапор*.

Раптом, звук двох різких стуків у двері наповнив лут-хаус.

Троє переглянулися, а потім Ром запитав у Фелт: «А пароль?»

— А, не сказала їм. Мабуть, мої. Піду подивлюся.

Фелт підвелася, наче підскочивши, і попрямувала до входу.

Помітивши, що вона поводилася як господар цього місця, Субару знизав плечима на Рома, наче запитував: «Це справді нормально?»

— Ну, не те щоб ми не знали одне одного. Ми давно знайомі… Я не проти зіграти для неї охоронця.

Він був у піднесеному настрої, коли діставав дубину з-за кутка, наче дідусь, який був радий, що на нього покладалися.

Довжина дубини була приблизно такою, як у мечів для кендо*. На вигляд, начебто з дерева. Проте з неї стирчали кілька гострих шипів. З першого погляду стало очевидно, що один удар може бути смертельним.

— Це схоже на биту з цвяхами чи щось таке. Напевно, дубини є стандартним озброєнням і у цьому світі…

На старті в багатьох рольових іграх стандартно дають 50 золотих монет і дерев’яну палицю.

«Виправдовує очікування», — подумав Субару, оцінюючи озброєння Рома, після чого Фелт повернулася з дивно сердечною посмішкою.

— Це все-таки до мене. Сюди, хочете сісти?

Вона жестом попросила Субару відійти, бо її гостинність була спрямована на того, хто стояв позаду неї.

Хлопець був дещо здивований, коли нишком оглядав цю особу. Він трохи напружився, оскільки гадав, що це той, з ким він буде вести переговори.

А все тому, що особа, яку запросила Фелт, була красивою жінкою.

Вона була досить високою, приблизно такого ж зросту, як і Субару, і на вигляд їй було близько двадцяти.

Її очі були скошені вниз, до країв. Жінка випромінювала спокій. Її незвично бліда шкіра виразно виділялася навіть у цьому похмурому інтер'єрі.

На ній був чорний плащ, але вона залишила відкритим перед і її облягаючий чорний одяг можна було легко побачити. Попри те, що вона була стрункою, жінка мала вигини в усіх потрібних місцях.

І, так само як у Субару, у неї було чорне волосся, що здавалося незвичайним у цьому світі. Її довгі пасма, що спускалися до талії, були наполовину заплетені, і зараз вона гралася одним із них.

Її аура була досить чарівною.

Оскільки у Субару було дуже мало досвіду в спілкуванні з протилежною статтю, він зовсім не звик мати справу з такими людьми і його серце почало калатати.

Зрештою, ментально приголомшений, хлопець поступився своїм місцем Фелт.

Вона сіла на порожнє крісло, ліворуч від неї був Ром із дубиною, а праворуч Субару, який не міг приховати свого хвилювання.

Її зустріли так приязно, але жінка, здавалося, особливо не турбувалася про це, лише трохи нахилила голову.

— Мені здається, у нас тут сторонні.

— Було б проблемою, якби ви спробували не заплатити, назвемо це мудрістю слабких. Гей, Субару, напої.

Фелт наказала йому помахом руки й Субару не зміг змусити себе заперечити, тому підкорився.

Він узяв кілька відносно чистих склянок, наповнив їх молоком і поставив перед ними двома.

Жінка прошепотіла подяку Субару, а потім подивилася на нього, наче оцінювала.

— Я розумію, чому цей старий тут, але для чого юнак?

Вона, напевно, зрозуміла з його поведінки, що він нетутешній.

Жінка щиро засумнівалася і Фелт відповіла пустотливою посмішкою, ніби якраз хотіла перейти до справи:

— Цей хлопець — твій суперник, ще одна людина, з якою я вела переговори.

І в ту ж мить торги почалися.