Наслідки ляпання язиком

— Ясно, я розумію, що тут відбувається.

Перехиливши склянку з молоком, жінка злизала залишки з губи.

Вона представилася Ельзою і кожен її рух був чуттєвим, навіть коли Фелт щось пояснювала, вона кидала кілька кокетливих* поглядів у бік Субару, від чого його серце калатало.

— У вас гарний характер, мене це не дратує. А скільки дає цей юнак?

Десять святих золотих монет — саме стільки вона запропонувала.

Якби Субару збирався конкурувати з нею, цілком природно припустити, що він платив би більше.

Хлопець вирішив, що йому не варто просто сидіти й дивитися, тому знову використав свій телефон, щоб зробити фото. Спалах заповнив кімнату і на екрані відобразилася Ельза.

Його дії змусили її трохи насупитися, але жінка більше ніяк не відреагувала.

Він показав їй екран.

— Я пропоную цю метію. Ймовірно, вона настільки рідкісна, що єдина у своєму роді. За словами цього м’язистого старого, це точно коштуватиме не менше двадцяти священних золотих монет.

— Метія…

Вона подивилася на власну версію, показану на екрані, і кивнула, виражаючи розуміння.

Субару мав намір обмінятися речами і не блефував. Мабуть, таке у неї склалось враження.

Вона витягла з-за пазухи невеликий шкіряний мішечок. Швидше за все, там вона зберігала священні золоті монети, якими мала розплатитися.

Жінка поставила його на стіл. Звук брязкання монет створював враження, що мішечок досить важкий.

Зіниці Фелт перетворились на котячі, а Ром дорікнув їй за це. Поки Субару чекав наступного кроку Ельзи, вона зчепила свої бліді пальці на столі.

— Річ у тім, що мій роботодавець дав мені трохи більше. Щоб на випадок, якщо ви будете вагатися, я могла підвищити свою пропозицію.

— Роботодавець… Тобто вам наказали отримати цю емблему, а ви найняли Фелт?

— Так і є. Цю емблему бажає мій роботодавець... Можливо, ми займаємося одним і тим же?

Схоже, Ельза мала певні сумніви щодо Субару, чий намір був обміняти метію на відзнаку.

Вона запитала його про роботу, а він не зовсім розумів, яка у неї професія.

Оскільки їй наказали щось доставити для роботодавця, то, може, вона була чимось на кшталт кур'єрки? Тим не менш…

— Займатися тим же, що й я, означає бути безробітним.

— Ну, цей безробітний щойно побив вашу ставку. І скільки ж прислав ваш пан?

Фелт зухвало звернулася до Ельзи, яка у відповідь мовчки відкрила свій мішечок.

Коли вона перевернула його, звідти посипалися святі золоті монети, що сяяли сліпучим сріблом.

Звуки падіння металу, що накладалися один на одного, змусили Фелт пускати іскри очима, ба навіть Ром зрештою видав трохи шуму.

Натомість Субару зосередився не на їхньому блиску, а на підрахунку кількості.

Якщо він не помилявся…

— Рівно двадцять.

— Це все, що дав мені роботодавець. Був певен, що цього вистачить, але… Невже недостатньо?

Її запитання було спрямоване за спину Фелт, до Рома.

Ром перерахував монети, а потім подивився на неспокійний вираз Субару й усміхнувся.

— Ну що ти як дитина? Це не дуже по-чоловічому... Двадцять монет, безперечно, досить велика сума, але хіба я не казав тобі, що твоя метія коштує щонайменше стільки ж?

Його великі грубі руки сильно скуйовдили волосся Субару.

Хлопець все ще був трохи п’яний, тому від такого потрясіння він почувався абсолютно жахливо, але…

— Як на мене, пропозиція Субару краща. Прошу вибачення у твого хазяїна, але краще забери свої монети назад.

Це жахливе почуття змінилося на абсолютний екстаз, коли Ром сказав це, відсуваючи монети в її бік.

Фелт без заперечень підняла руки, Ельза знизала плечима і, здавалося, не була особливо розчарована. Субару раптом зайняв тріумфальну позу, що здавалось недоречним.

— Що?! Це ж нормально, так?! Я був щасливий! У певному сенсі я нарешті досяг своєї початкової мети! Невелике святкування цілком виправдане, правда?!

— Ніхто ж нічого не сказав, ти надто напружений. Я буду щаслива, якщо матиму трохи прибутку.

— А я не вважаю, що мій роботодавець буде надто проти, якщо я повернуся без відзнаки, тому в мене немає причин наполягати.

Поки Фелт дражнила почервонілого Субару, Ельза досить байдуже встала.

Не те щоб він сподівався почути, як вона оплакує свою втрату чи щось таке, але той факт, що вона, схоже, зовсім не переймалась про невдачу, гриз його.

— Ем, вибачте, Ельзо. На вас можуть розізлитися, так?

— Нічого не поробиш. В тому, що роботодавець намагався зекономити, моєї вини немає.

— Навряд чи він очікував, що двадцять священних золотих монет буде замало.

— Хай там як, хіба мені не шалено пощастило?! Невже нарешті настав мій час?!

На відміну від чоловіків, які співчували Ельзі, Фелт поводилась так, наче зовсім не могла прочитати атмосферу.

Тим не менш, схоже, Субару нарешті завершив угоду, яка завдавала йому стільки клопоту.

Це означало, що він став ще на крок ближче до надії відплатити Сателлі, яка врятувала його, коли він тільки потрапив у цей світ.

Фактично, він, ймовірно, мав би розповісти дівчині про Фелт, яка вкрала її відзнаку, або про Ельзу, яка замовила її, але зрештою єдиною шкодою були емоційний стан Сателли та телефон Субару.

Хлопець лише коротко поговорив із ними, але не мав духу кинути їх до в’язниці.

Напевно, це була межа опортунізму*.

— Ну, це закінчилося для мене не дуже добре, але час мені піти.

Усі дивилися на неї, коли вона підводилася.

Допивши молоко, Ельза ще раз еротично злизала рештки з губи, а потім повернулася до Субару, ніби щойно щось згадала.

Було відчуття, наче її глибокий чорний погляд огортає і зв’язує його серце.

— До речі, що саме ви збираєтеся робити з цією емблемою?

Її тон здавався дещо низьким і холодним, коли вона запитала.

Солодкий звук її голосу в його барабанних перетинках був переконливим, наче забороняв йому брехати.

— ... А, я поверну її власниці.

Щойно слова зійшли з його вуст, Субару зрозумів свою помилку.

Він щойно оголосив, що поверне вкрадену річ тому, у кого її вкрали, ще й зробив це в присутності дівчини, яка її вкрала, і жінки, яка це замовила.

Це нічим не відрізнялося від того, щоб оголосити себе ворогом…

— Отже, ти теж причетний.

І цього було більш ніж достатньо, щоб зробити його мішенню для холодного вбивства Ельзи.

— У?!

Раптом він відчув удар.

Сила, що тиснула на його талію, змусила його впасти убік і він не міг нічого зробити, щоб втриматись, бо вдарився об землю непривабливим чином.

Біль і зіткнення. Його бачення пливло, поки він не вдарився об землю, після чого підняв голову й побачив Фелт, яка нібито трималася за нього.

— Якого...?

— Ти ідіот?! Тікай, чи хочеш померти?!

«… біса ти робиш», — спробував крикнути він, але сердитий крик Фелт перебив його.

Здивування Субару відбилось на його обличчі. Зі своєї низької позиції він бачив Ельзу, яка все ще стояла, дивлячись у його бік.

— Ох, я промахнулась.

Сказала вона, схиливши голову від цікавості.

У її руках була зброя, яка їй не дуже підходила і мала тьмяний блиск.

Наскільки Субару знав, це називали «кукрі».

Ніж довжиною близько тридцяти сантиметрів, зігнутий у формі く, що належить до класу ножів, широко відомих як учізорі. Він чув, що сила на кінчику такого ножа розірве жертву, наче сокира.

Навіть помахавши зброєю, посмішка Ельзи не змінилася.

Судячи з її позиції, вона щойно замахнулася цим лезом. Якщо це було так, то Фелт врятувала його, стрибнувши в нього, оскільки хлопець був на лінії удару.

Його доля вирішилася миттєво, більше того, він навіть не усвідомлював, що відбувається, і через це страх з’явився надто пізно.

Його інстинкти били на сполох, а серце калатало неначе сигнал тривоги, проганяючи кров. Йому здавалося, що все його тіло було серцем, і він не міг зупинити тремтіння в руці, на яку опиралось його тіло.

Незважаючи на жалюгідну поведінку Субару, ситуація тривала.

— Ууууоооо…!!

Ром заревів на Ельзу.

Він тримав у руках дубину, яку не випускав із рук навіть під час переговорів, і тепер намагався розтрощити нею череп жінки.

Швидкість, з якою він замахнувся донизу, була неймовірною.

Зброя важила щонайменше десять кілограмів, і все ж він розмахував нею, як гілочкою, — такою була сила велетнів.

Дубина врізалася в землю і від удару було відчуття, наче вся будівля здригнулася.

Розтрощену підлогу та крадені речі розкинуло довкола. Поки Субару лежав на землі, перед ним відбувалася битва, що була за межами здорового глузду.

— Це мій перший смертельний бій з велетнем.

— Продовжуй говорити, дівчинко. Я рознесу тебе на шматки і згодую гігантським щурам!

Дубина, якою він махав з боку в бік, безперечно могла таке зробити.

Її швидкість і сила були такі, що будь-який звичайний захист розірвало б, як папір.

Простір був обмежений і якби когось загнали в кут цими ударами, з ним було б покінчено.

Але з іншого боку, майстерність Ельзи також була на надзвичайному рівні.

Все ще тримаючи кукрі однією рукою, силует жінки, здавалося, проскочив повз його вир атак.

Вона просувалася вперед навіть тоді, коли він завдавав ударів, які напевно були б смертельними, якби влучили, ухиляючись від них на волосину. Вона практично гралася з ним.

Інстинкти Субару підказували йому, що це погано.

Це дуже погано. Щось у ньому відчайдушно відлунювало, наче сигналізація.

— Не добре…

— Все гаразд. Ром не може програти! Я ніколи в житті не бачила, щоб він програвав, жодного разу!

Субару міг лише пробурмотіти тремтячими губами, а Фелт відповіла криком, демонструючи її довіру, ніби намагаючись переконати саму себе.

Її слова свідчать про довіру, яка росла багато років, довіру, яку неможливо зламати так легко.

Навіть коли жартували, вони явно поважали одне одного, і ці стосунки укріпилися за довгий час, який вони провели разом.

Але на відміну від Фелт, Субару не був анітрохи оптимістичним.

Це була не одна з тих сутичок, які вона бачила досі, — це був смертельний бій.

— З’їж це!

Перш ніж його хвилювання встигли набути форми, перед ними відбулася зміна у битві.

Ром підбив ногою стіл і заревів. Саме за ним вони вели переговори. Деревина розлетілася на шматки, уламки повністю накрили Ельзу.

Це була завіса з розтрощеного дерева.

Цілячись у неї, Ром щосили замахнувся дубиною.

Він зробив це з такою силою, що навіть автомобіль, швидше за все, розбило б від удару. Однак…

— Старий!

Скорботний крик вирвався з горлянки Фелт.

І тоді Субару побачив результат.

Праву руку Рома відірвало і тепер вона кружляла у повітрі. Палиця все ще була з нею.

Його величезна і кремезна рука відлетіла від плеча, розбризкуючи всюди кров, врізавшись у стіну.

Дощ крові залив кімнату та вкрив Фелт і Субару з ніг до голови. Але вони не мали можливості звернути увагу на це.

— Я принаймні заберу тебе із…

Без правої руки плече Рома бризкало кров’ю, наче зі шланга.

Він кинувся вперед своїм величезним тілом, взагалі не намагаючись зупинити кровотечу, а лівою рукою цілився в суперницю.

Уламки дерева зі столу впали на підлогу, де стояла Ельза, яка все ще була в позиції удару.

Перш ніж вона встигла б повернути кукрі, гігантське тіло Рома розчавило б її.

Але його швидкоплинну останню потугу…

— Забула сказати: дякую за молоко.

…зупинила розбита склянка, якою вона махнула іншою рукою.