Незбагненне возз'єднання

— Що таке? Ти чого раптом завис?

— Га…?

Чоловік середніх років із суворими рисами обличчя звернувся до нього і той неуважно відповів. Через відповідь і без того зморщений лоб чоловіка зморщився ще більше. Він нахмурився.

— Я тут ставлю питання! Ти збираєшся купувати аблука* чи ні?

— Га…?

— Аблука! Ти ж хочеш з'їсти їх, так? Ти так сказав, коли прийшов сюди, а потім твої очі раптом потухли, мене це справді шокувало. То як, будеш брати?

Він був дуже м’язистим, його обличчя було у шрамах, а в його руці був чудовий червоний плід. Хлопець подумки порівняв обличчя чоловіка з тим схожим на яблуко фруктом, який той простягав.

— Ох, розумієте, у мене зовсім немає грошей.

— ...Серйозно, то ти просто дивишся? Геть звідси! Я тут бізнес веду, у мене немає часу на оглядачів вітрин.

Чоловік відігнав його і той слухняно пішов.

Він — Нацукі Субару — оглянув оточення і...

— Е? А? Що тут відбувається?

Хлопець настільки розгубився, що єдине, що він зміг зробити, це вигукнути запитання, ні до кого конкретно не спрямоване.

 

※　※　※　※　※

 

На головній вулиці, як завжди, було людно. За винятком випадкового проїзду карети, запряженої ящірками, дорога була вщент заповнена пішоходами.

Сонце стояло все ще високо. Було не зовсім спекотно для Субару, але дивлячись на гуманоїдного вовка, який проходив повз… Можливо, варто його називати перевертнем? Дивлячись на його хутро, такі думки, як «йому точно жарко, так?» промайнули в його голові. Такі думки були, але…

— Не час роззиратись, наче я з якоїсь глушини. Хм, що таке?!

Він схопився за голову і покрутив талією. Поки він приймав цю позу, задіявши все тіло та демонструючи своє страждання, на нього з цікавістю спрямували кілька поглядів.

Ці погляди здалися йому надзвичайно знайомими. Буквально кілька годин тому кілька людей дивилися на нього приблизно так само, чи точніше, точно так само.

— Так, кілька годин тому… Якось так.

Сказавши це, він знову озирнувся навколо, а потім підняв очі до неба, після чого нахилив голову.

Сонце стояло все ще високо. Наскільки Субару пам'ятав, воно тільки-но заходило.

Це почуття теж було йому знайоме.

Тоді, коли він прийшов у цей світ, то побачив, як ніч миттєво змінилася на день. Тож це не було чимось новим, але цього разу була одна явна відмінність.

— Моя рана... зникла.

Він прошепотів, піднявши футболку та підтверджуючи стан свого живота.

Він припускав, що його розірвали величезним лезом, розбризкуючи кров і нутрощі навколо, але не було жодних ознак того, що це взагалі сталося. Оскільки у нього не було шрамів, слідів крові на його футболці, очевидно, теж не було.

Більше того, на його досить обшарпаній олімпійці навіть не було слідів від пилу чи бруду. Пакет з магазину в його руці був у хорошому стані, а в кишені все ще були телефон і гаманець. Хлопець повернувся на початкову позицію у всіх сенсах цього слова.

Було відчуття, ніби він божеволіє.

— Лише бути викликаним сюди для мене було вже занадто, а те, що зараз відбувається…

Стосовно його відсутньої рани, то юнак уже бачив, на що здатна Сателла, тому не розгубився через це.

Однак він, очевидно, отримав смертельне поранення в будинку з награбованим. Йому було настільки погано, що хлопець був упевнений, що помер, коли втратив свідомість.

Якщо навіть таке можна вилікувати, то, схоже, магія цього світу може оживити навіть мертвих.

— Гадаю, тоді цінність життя трохи падає… Зачекайте, хто ж це був тоді?

Усвідомлюючи, що він бачить щось у своїх туманних спогадах. Субару палко намагався пригадати, що сталося перед тим, як він втратив свідомість.

Так, він помирав із розірваним кишківником. Там був жіночий голос, подумав Субару.

Він наштовхнувся на труп у лут-хаусі, а потім на нього напав ймовірний убивця. І коли він був на порозі смерті…

— Точно, Сателла!

Срібноволоса дівчина зрештою увійшла в будинок, щоб перевірити, чи з ним усе гаразд.

Згадавши, що він накоїв, Субару сповнився жалю. Вона чітко попередила його, щоб він нічого не робив самостійно, що повинен негайно гукнути її, якщо щось станеться.

Ці слова були не просто хвилюванням за нього. Напевно, малось також на увазі, що він повинен повідомити її, якщо ситуація стане небезпечною.

Але коли діло дійшло до цього, Субару не зміг навіть видати звук. У результаті не тільки йому не вдалося втекти, а й навіть Сателла потрапила в біду.

Тонувши у власній крові в тій темряві, він точно бачив, як нападник поранив її.

Дівчина впала в те море крові, як і він, але перестала рухатися раніше за нього.

— Чорт… Хіба він не казав, що залишає її на мене?!

Він згадав слова, які Пак сказав йому перед тим, як зникнути.

Це не були легковажні слова. Сам Субару не сприйняв їх достатньо серйозно і, врешті-решт, все сталось саме так, як і боявся Пак.

Попри всі попередження, Субару нічого не помітив і втратив свій шанс.

Його нинішня ситуація — кінцевий результат цього.

Викинутий на вулицю, абсолютно не підозрюючи про те, що відбувається, він навіть не знав, чи вони в безпеці. Тепер він повністю розгубився.

— Я просто дурень… Ні, я однозначно ідіот. У мене немає часу дутися чи тинятися без діла. Зараз мені слід їх шукати…

Ці двоє могли навіть бути мертвими. Субару похитав головою, щоб позбутися цієї жахливої ​​думки.

Він був абсолютно марним, без жодної корисної функції. Навіть сказав би, що був нічим іншим як сміттям, яке просто перетворює кисень на вуглекислий газ, і все ж він вижив.

Зважаючи на це, хлопець не міг уявити, що ця магія, що використовувала надзвичайну доброту, гіперпослужливість*, не зовсім відверті почуття та водночас таку доброчесну красу, відсторонений і таємничий дивний дух, загинула.

Точніше, він не хотів цього уявляти.

— У будь-якому випадку, я зараз же…

«…піду до лут-хаусу»

Він вирішив піти туди, оскільки саме там він втратив свідомість, тому, можливо, зможе знайти там якісь підказки.

Як тільки він задумував щось, то негайно починав це робити. І тут проявилася його швидкість прийняття рішень. Як правило, рішення, які він приймав у своєму старому світі, були схожими на «я більше не піду до школи», але зараз йому було корисно діяти швидко й без сумнівів.

Однак його рішучість була…

— Йо, малий. Давай розважимось.

Троє чоловіків заблокували йому вихід з провулку, з явним наміром завдати йому проблем.

 

※　※　※　※　※

 

— Ей, що це за ідіотський вираз у тебе на обличчі?

— Можливо, він не розуміє, що відбувається. Навчимо його, як слід поводитись у таких ситуаціях?

Помітивши, що він не реагує на їхні погрози, чоловіки скривили губи, наче глузуючи з нього. Для Субару це було майже як перегляд комедії.

Їх було троє. Навіть з лестощів не можна було сказати, що вони були гарно одягнені, а погане виховання і вульгарний характер були помітні просто на їхніх обличчях. Загалом, поширений стереотип.

Їхні шрами, здавалося, свідчили про бойовий досвід, а загальна вдача явно була схильна до насильства.

Субару чітко все це пам'ятав. Зрештою, ці хлопці…

— Ви набр... Може, ви йшли і вдарилися десь головами?

…були причиною його зустрічі зі Сателлою та Паком всього кілька годин тому.

Загалом, вони були типовими мобами*, але оскільки це був 3D-світ, він сумнівався, що в ньому повторно використовуються персонажі. Тож, можливо, це були різні люди з однаковою зовнішністю.

— Чи можливо таке, що є ще троє хлопців з такою ж зовнішністю, які бігають, граючи в бандитів?

Мабуть так, якби це був лише один чоловік, але їх було троє. Було абсурдно думати, що вони навіть розважатимуться так само. Іншими словами, вони мали бути тими самими хлопцями, яких він запам’ятав.

— Ви вдарилися головами чи... Може, це помста за вашу миттєву поразку? Здається, такі речі не змінюються навіть в іншому світі. Ви не привели своїх друзів, хочете чесного реваншу чи що?

У реальному світі, коли ви лупцюєте когось, вони кличуть своїх друзів, щоб помститися. Зрештою, доводиться стикатися з хвилями ворогів, незалежно від того, скількох було переможено. І в результаті настає смерть від абсурдно сильного ворога та кінець гри. Подібне траплялося дуже часто.

Враховуючи ланцюг страждань, які породжує ця схема, можливо, цих хлопців слід похвалити за те, що вони покладалися на власні сили замість того, щоб кликати інших.

Хай там як, він не міг не подумати, що вони не на того натрапили, коли націлилися на нього.

— Ну, я розумію, що ви хотіли б вибрати когось слабкого, тому я не можу вас за це критикувати. Але мені зараз ніколи, чи варто сказати…

— Про що говорить цей хлопець? Може, він того?

Чоловіки знущалися зі Субару, поки він шукав спосіб мирно вирішити питання шляхом переговорів.

Очевидно, це роздратувало Субару. Єдина причина, чому він намагався залагодити справи мирним шляхом, полягала в тому, що він поспішав, насправді ж хлопець був досить запальним за звичних обставин.

Але попри це, враховуючи, наскільки серйозною була ситуація, він був готовий змиритися з невеликим приниженням, але…

— Гаразд, малий. Віддай усе, що маєш, і, можливо, ми відпустимо тебе.

— Так, звичайно, звичайно. Все, що маю, так? Я поспішаю, тож зійдемось на цьому.

— Тепер вдавай, що ти собака! Повзай на чотирьох і благай про допомогу.

— Не захоплюйтесь, падлюки!

Вони стали надто зухвалими й терпіння Субару урвалося.

Чоловіки були приголомшені його раптовим спалахом люті. Поки вони стояли приголомшені, Субару націлився на того, хто стояв посередині.

Саме у нього був ніж, який успішно зупинив Субару минулого разу. Зрозуміло, що він, мабуть, так само швидко витягне ніж, як і раніше. Тому:

— Я почну з тебе! Ненавиджу виродків, які не цінують життя! Помри!!

Він направив всю вагу свого тіла у свою долоню, коли вона врізалася в щелепу чоловіка. Потім він швидко в’їхав йому лівою рукою в незахищений торс, відправивши до стіни, і одразу ж нокаутував його.

Це була миттєва робота, інші чоловіки реагували повільно, тож Субару збив одного з них ударом ноги. Потім він скористався цією дірою, щоб націлитися на останнього чоловіка й кинувся на нього.

Взявшись, Субару підняв його і з усієї сили відкинув до стіни. Чоловік застогнав від удару, коли хлопець добив його ногою, але коли повернувся, той попередній почав підійматися.

— Тц… Ах ти ж сволота.

— Ну давай, тепер бій один на один. Я вже вирубив хлопця з ножем і хлопця з натою, що будеш робити?

Адреналін, що проходив жилами Субару, додав йому впевненості. Це, здавалося, вразило чоловіка, і вираз його обличчя змінився. Правду кажучи, він був тим, кого Сателла нокаутувала в їх попередньому протистоянні. Він був єдиним, чию зброю Субару не бачив, але, судячи з реакції, у нього нічого смертельного при собі не було.

— Знаєш, якщо хочеш кулачного бою, то я не збираюся ставати перед тобою на коліна.

— Не зазнавайся, сволото. Ааа! Не дивись на мене зверхньо, покидьку!!

Субару спровокував його, поманивши рукою, а чоловік у відповідь кинувся на нього з повним ротом слини.

Коли чоловік намагався схопити його, Субару привітав його наближення кулаком. Він прицілився і його кулак вп’явся в груди чоловіка, але той шалено кинувся на нього й притиснув до стіни. Однак:

— Ось тобі!

Субару схопив чоловіка за зап’ястя і змусив його відступити, застосувавши силу навіть більшу, ніж у суперника. Побачивши шок, що читався на обличчі бандита, обличчя самого Субару спотворилося диявольською посмішкою, доповненою його злими очима.

— Не недооцінюй мене лише тому, що я хікікоморі. Я щодня махав дерев’яним мечем без будь-якої причини і, як результат, сила хвату моєї руки перевищує 70 кілограмів. Я і до 80 можу дійти.

Одного разу він зіпсував атмосферу на сімейному застіллі, розчавивши яблуко голою рукою — випадок з його темного минулого. Його замкнуте життя складалося зі щоденних тренувань, якими він ніколи не нехтував. Його сила була такою, що якби він зіткнувся з противником такого ж розміру, він програв би лише за виняткових обставин.

Чоловік завив, коли його зап’ястя було розчавлено, і щойно хватка ослабла, коліно Субару влетіло в нього. Удар по животу змусив бандита зім’ятися в форму く. Хлопець швидко підійшов до нього:

— Не звинувачуй мене, якщо помреш. Я завжди хотів спробувати цей прийом з перекидом на тверду землю!

Він обхопив чоловіка руками за талію і різко підкинув його над головою, коли той відхилився назад. Це було схоже на суплекс* у професійній боротьбі, але він злісно припинив на півдорозі. Чоловік безпорадно вдарився головою об стіну та повністю замовк, його тіло впало на землю.

Переконавшись, що з двома покінчено, Субару підійшов до чоловіка, якого збив першим — чоловіка з ножем.

Той не отримав особливих ушкоджень і хоча він, здавалося, знепритомнів від болю, він раптово спробував витягти свій ніж і спрямувати на Субару, коли той наблизився. Субару милосердно вдарив його ногою по обличчю, коли той спробував це зробити, миттєво нокаутувавши.

— Хм, це було легко! У цьому світі зло ніколи не перемагає!

Прийнявши тріумфальну позу, Нацукі Субару святкував свою перемогу на самоті. Він відчув полегшення, дізнавшись, що всі його безцільні тренування не були марними. Тим не менш…

— Ситуація геть не змінилася. Я трохи затримався, тому мені краще поквапитись до лут-хаусу.

Після того, як він переконався, що чоловіки не мертві, Субару покинув алею.

Кілька пішоходів були досить здивовані, побачивши, що він вийшов неушкодженим. Субару помітив, як вони роззявили роти, наче очікували іншого результату. Йому захотілось закричати, що якщо вони бачили, що відбувається, то повинні були повідомити комусь про це.

Звісно, зважаючи на те, що він був сором’язливий, Субару не зміг зробити нічого подібного, і врешті-решт побіг підтюпцем далі.