Компенсація за лежання на колінах

Для Субару відчуття пробудження було таким, наче його голову витягували з води. Сонячні промені осліпили хлопця, коли той розкрив повіки. Це змусило його скривитися і юнак протер очі. Він досить добре вмів прокидатися: як тільки його очі відкриються, його свідомість незабаром теж повернеться.

— О, ти не спиш?

Голос прямо над головою. Коли Субару повернувся до нього обличчям, його тіло все ще було на землі. Він зрозумів, що його голова лежить на чомусь досить м’якому.

— Поки намагайся не рухатися. У тебе травмована голова, тому це небезпечно.

Голос, що хвилювався за нього, був ніжним, а під головою — відчуття найвищого блаженства. Субару подумав про те, що сталося перед тим, як він втратив свідомість, і дійшов висновку, що зараз відчуває одне з найбільших благ, яке може отримати людина.

«Та красуня дає мені полежати на колінах?!»

Скориставшись цим божественним благословенням, Субару почав перевертатися, насолоджуючись відчуттям її стегон досхочу.

Його кругові рухи створювали приємні відчуття на його щоках, а обличчя оповив пух…

«Хм, красиві дівчата набагато волохатіші, ніж я думав.»

— Якого біса!?

— Радий бачити, що ти прокинувся. (Фальцет*)

Субару вдав прямого чоловіка*, коли подивився вгору. Тепер, повністю при тямі, він зміг роздивитися, що було перед ним. У його перевернутому полі зору була мордочка абсурдно величезного кота. Його вираз «обличчя» був дуже приємним, оскільки утворював щось схоже на посмішку.

— Я вирішив проявити турботу і запропонувати тобі трохи комфорту, поки ти не прокинешся. (Фальцет)

— По-перше, перестань говорити цим жахливим фальцетом.

Потрапити в таку абсурдну ситуацію як лежання на колінах у кота з людський зріст було єдиним проханням Субару. Тому він повернувся до насолоди пухнастим відчуттям, оскільки воно було так щедро надано.

— Пухнастий… Такий пухнастий. Що в ім’я всього святого ти взяв і створив, Боже?

— Схоже, якщо це приносить тобі стільки радості, то я не дарма змінив розмір, правда?

Гігантський кіт сором’язливо почухав голову й підморгнув, ніби шукаючи згоди. У напрямку його погляду, на вході в провулок, стояла дівчина, невдоволено схрестивши руки. Саме її образ він закарбував у пам’яті, перш ніж втратив свідомість.

— Тож, по суті, ти те крихітне кошеня?

— Хе-хе, розмір, який вільно змінюється, робить мене чудовим для транспортування. Це також прикрашає ваш день жартівливим спілкуванням. «Кіт для всіх» — чудово підходить до вашого способу життя! За більш детальною інформацією звертайтеся до духовної асоціації.

Він спритно клацнув пальцями й почав рекламну кампанію. Вміст був не надто актуальним, але Субару зрозумів, що, ймовірно, усе це правда.

— Тож, ви залишилися тут, поки я не прокинувся…

— Не зрозумій неправильно. У мене було кілька запитань до тебе, тому я не мала іншого вибору, як залишитися. Якби це було не так, я б просто покинула тебе тут. Безумовно. Просто, щоб ти розумів ситуацію.

Оскільки це було стільки разів підкреслено, навіть Субару не мав багато варіантів для відповіді. Вона говорила сердитим тоном, ніби тиснула на нього. Враховуючи його комунікативні здібності першого рівня, які, насправді, були ще гіршими, коли справа стосувалася протилежної статі, Субару міг тільки кивнути.

— Це стосується і того, що я зцілила тебе і дозволила насолоджуватися колінами Пака. Усе це було для моєї власної вигоди, тому я прошу тебе віддячити мені за це.

— Ти гарно прикидаєшся, але зрештою це всього лиш звичайне прохання, правильно?

Це ж «поводься з людьми так, як хочеш щоб поводились із тобою», але доведене до крайнощів. Але у відповідь на його зауваження дівчина суворо похитала головою.

— Це не те — я вимагаю. Ти, мабуть, знаєш, хто вкрав мою відзнаку, чи не так?

Субару нервово прийняв її умови, а вона чомусь стишила голос і запитала його.

Хлопець міг лише опустити голову. У нього було справді сильне відчуття, що він чув таке саме запитання перед тим, як втратив свідомість.

— А я дуже сильно вдарився головою, коли ненадовго знепритомнів?

— Ти був непритомний щонайменше п’ять хвилин, але, наскільки я знаю, нічого подібного не сталося.

— Тоді, може, це дежавю? Можливо, я пробудив якусь приховану силу, яка дозволяє мені відчути найближче майбутнє?

Можливо, йому варто назвати свою здатність «Повернись учора»*.

Це може бути дуже корисним, щоб знаходити правильні відповіді на запитання. Можливо, навіть можна було б підготуватися до важких питань на тестах. Його уява почала виходити з-під контролю.

— Ах, я ж був хікікоморі!

— Припини мене ігнорувати і заспокойся вже, гаразд? А тепер відповідай.

— Ем... мушу сказати... я справді не знаю.

Так звані відзнаки, ймовірно, були чимось на зразок тих значків, якими люди, як-от адвокати, прокурори, члени сил оборони тощо мали підтверджувати свою особу.

На жаль, Субару не пам’ятав, щоб бачив подібне, за увесь час перебування в цьому світі.

Удома він мав величезну гору іграшкових значків, які збирав у дитинстві. Але юнак не знав, як туди повернутися, і, ймовірно, дівчина закидала б його своїм льодом, якби він спробував запропонувати їй один із них.

Отже, його відповідь не могла виправдати її очікувань. Але дівчина лише кивнула, анітрохи не розчарувавшись.

— Зрозуміло. Тоді це все. Я дізналася, що ти нічого не знаєш, і цього буде достатньо для компенсації за твоє зцілення.

Її логіка щодо повного програшу шокувала б найпідлішого шахрая. Залишивши приголомшеного Субару, вона голосно сплеснула в долоні, наче повністю прийняла такий результат.

— Тоді я піду. Вибач, але я поспішаю. Твої травми майже зникли, і ті хлопці, ймовірно, більше не підуть за тобою, враховуючи, як вони були налякані, але тинятися безлюдними провулками наодинці в такий час — це, по суті, самогубство. Ой, я не хвилююся чи щось таке, а просто попередила. У мене не буде причин рятувати тебе знову, тому тобі краще нічого від мене не чекати.

Її рот швидко рухався, коли вона довго говорила, і, мабуть, прийнявши мовчання Субару за згоду, здавалося, задоволено відвернулася.

Довге сріблясте волосся гойдалося від її рухів і навіть у тому похмурому провулку воно мало казковий блиск.

Опора Субару раптово зникла і він поспішно зупинив своє падіння. Коли обернувся, гігантського кота ніде не було, оскільки той повернувся до форми розміром з долоню, яку хлопець бачив спочатку. Літаючи в повітрі наче повітряна кулька, він обернувся до дівчини.

— Вибач за це. Вона просто не може говорити про такі речі прямо. Це моя дочка. Не вважай її дивною за це.

Сказавши це веселим тоном, кіт обережно сів їй на плече. Вона поплескала його по спині, ніби підтверджуючи, після чого той зник у срібному волоссі.

Субару стежив за її фігурою й інтенсивно думав про те, що сказав йому кіт.

«Справжня мотивація її слів і дій».

Схоже, у неї вкрали щось дійсно важливе для неї і вона переслідувала винуватця. Потім побачила напад на незнайомця і, попри все, зупинилася, щоб допомогти йому.

Крім того, дівчина навіть витратила свій час на те, щоб зцілити його та пильнувала за ним, поки він не прокинувся, а потім повторила своє попереднє запитання та вважала це достатньою компенсацією, щоб хлопець не почувався боржником.

Це було далеко за межами того рівня, коли можна було сказати, що вона не була відвертою. Він уперше в житті бачив когось настільки абсурдно турботливого.

З її точки зору, від спілкування з ним геть не було користі. Крім того, що загубила свою ціль, вона витратила дорогоцінний час, щоб зцілити його. Враховуючи це, можна сказати, що насправді дівчина зазнала тут великих збитків. Вона мала повне право критикувати його і він би все прийняв.

Але зрештою дівчина не зробила цього і не попросила вибачень. Чому? З її слів, усе тому, що його порятунок був частиною її «корисливого» плану.

— Якщо житимеш так, то все втратиш.

З цими словами він підвівся і обтрусив свою вкриту брудом олімпійку. Через бруд вона тепер сильно виділялась, але була цілою. А головне — весь біль від його побиття повністю пройшов. Він розім’яв плечі й витягнув ноги, переконуючись, що все добре, і ще раз усвідомлюючи, наскільки абсурдною була магія.

А також якою ненормальною була дівчина, яка так багато зробила для нього і майже нічого не вимагала натомість.

— Агов, зачекай!

Коли вона почула голос позаду, то озирнулася в місці, де провулок сполучався з головною вулицею. Пригладжуючи волосся рукою, вона, здавалося, роздратовано обернулася.

— Що таке? Ми вже обговорили все, що повинні були, тому нам більше немає потреби співпрацювати. Ми просто незнайомці, чиї шляхи на мить перетнулися.

— Не кажи таких болючих речей! І навіть якщо ти мала намір покінчити з цим, я вважаю, що це далеко не кінець.

Поки він наближався до неї впритул, її очі були холодними. Якась частина його подумала, що ця сцена дуже схожа на те, як хлопець переслідує дівчину, яка погано вчинила з ним. Але юнак продовжував розводити руками, щоб перекрити їй шлях.

— Та річ важлива для тебе, так? Дозволь мені допомогти її відшукати.

— Але ти не…

— Це правда, що я не маю поняття щодо імені, походження чи фетишів злочинниці, але принаймні знаю, як вона виглядає! Красива дівчина з милим зубом і яскравим світлим волоссям! Вона була нижчою за тебе, а ще плоскішою, і, можливо, на два-три роки молодшою, але я був типу таким: невже…?!

У нього була погана звичка напружуватися й говорити дуже швидко, коли його розум був на межі — звичка, яка сильно проявилася саме в цей момент. Відверто кажучи, навіть його самого це гнітило.

«Було забагато непотрібного лайна, як груди та фетиші. І хто я такий, щоб використовувати слова «красива дівчина» і «невже»? Я ж закинув англійську* на першому році середньої школи».

На першому році навчання в середній школі він позбувся свого підручника англійської мови під час літніх канікул і відтоді заприсягся не використовувати запозичених слів, проводячи особисту політику національної ізоляції.

Тож як він міг взяти і засмічувати свою мову англійською?

Здавалося, що Субару ось-ось вирушить у подорож саморефлексії*, повну напруги та жалю. Його спина була мокра від холодного поту. Його руки були в жахливому стані через піт з долонь і пахв. Поки він там стояв, його долали серцебиття, задишка, запаморочення, анемія**, закладеність носа та мігрені.

Він загнав себе в кут і тим, що його врятувало, був…

— Ти дивний хлопець.

…голос дівчини. Її палець на губах; вона злегка нахилила голову, наче дивлячись на якусь екзотичну тваринку. Вона витріщилася на нього, ніби оцінюючи, а потім:

— Дозволь сказати, я не можу запропонувати тобі нічого натомість. Я повністю розорена. Розумієш, усе вкрали.

— Розслабся, у мене теж нічого немає.

— Ну, це теж не заспокоює.

Свідомо ігноруючи її переривчасті слова, Субару енергійно вдарив себе в груди.

— Мені не потрібна винагорода абощо. Я просто хочу тобі віддячити.

— Я не зробила нічого, щоб заслужити твою подяку, ти вже відплатив мені за зцілення.

Вона впиралася до самого кінця.

Її вперте ставлення змусило Субару гірко посміхнутися, він продовжив:

— Ну, якщо так, то я теж допомагаю тобі заради себе. Так, це моя мета. Я хочу робити добрі справи!

— Добрі справи?

— Саме так, якщо зробити багато добрих справ, то можна потрапити на небеса після смерті. По суті, це життя моєї мрії, максимальне байдикування, потурання будь-яким бажанням, і воно наче чекає на мене. Ось чому ти повинна дозволити мені допомогти тобі.

Він і сам не дуже розумів, що говорить, але сказав, що хотів. Юнак виглядав так, ніби щойно виконав якесь велике завдання, а дівчина виглядала радше задумливою. Однак кіт на її плечі почав тицяти їй лапою в щоку.

— Я не відчуваю злого наміру, чи не краще було б прийняти його пропозицію? У тебе жодних зачіпок, і ти навряд чи зможеш обшукати всю столицю.

— Але я…

— Твоя впертість, безумовно, мила, але було б нерозумно через це випускати з поля зору свою мету. Я не хочу вважати свою доньку дурною.

Кішка знизала плечима, провокуючи та змусивши дівчину підняти брови. Наступні кілька секунд були наповнені надиво еротичними «Ах», «Ум» і «Але», проте врешті-решт:

— Розумієш, я справді нічим не зможу тобі віддячити.

Сказавши це, вона взяла його простягнуту руку.