Перше знайомство з магією

«Сам час зупинився» — фраза, зарезервована для таких моментів. Біля входу в провулок стояла дівчина.

Вона була красунею.

ЇЇ довге сріблясте волосся сягало стегон, пронизливий погляд випромінював розум, м’які риси обличчя були водночас спокусливими та молодими. Від неї випромінювалося небезпечно чаруюче благородство.

Її зріст становив близько 160 сантиметрів. Одяг у королівських синіх тонах не був особливо кричущим, але його простота ще більше підкреслювала її зовнішність. Єдиною помітною рисою була емблема на її плащі* — птах, схожий на яструба, але навіть його пишність була нічим іншим, як доповненням до її краси.

— Я не дозволю вам так буянити. Негайно зупиніться.

Вона заговорила ще раз, її голос був таким захоплюючим, що змушував тремтіти.

Він був схожий на срібний дзвіночок і був приємним для вуха, а її мова мала таку силу, що могла змусити тремтіти серце.

Субару був приголомшений настільки, що повністю забув про своє скрутне становище. Він міг думати тільки про цю дівчину.

Бандити почувались так само. Зіткнувшись з її ворожнечею, їх колишня наснага зникла. Навіть чоловік з ножем зблід, поки вони відступали вглиб провулку.

— Зачекайте, зачекайте! Будь ласка, зачекайте! Ми не дуже розуміємо, але відпустимо його! Тому, будь ласка, вибачте нас…

— Приємно бачити, що ви такі привітні. Ще не пізно, тому поверніть крадене.

— Це була наша помилка… А? Крадене?

— Будь ласка. Це дійсно важливо. Я б пробачила все інше, але не це. Якщо повернете її в цю ж мить, я збережу ваші життя.

Хоч її слова були лише благанням, остання фраза явно була сповнена гніву.

Її погляд був гострим, а рука, яку вона простягла, була порожня. Однак в долоні було щось, що важко передати словами, але кожен міг відчути.

— Ч-чекай! … Ем, можливо, сталася якась помилка?

— …Що?

Вони вказали на Субару, який все ще був під їхніми черевиками.

— Е-е, ти тут не для того, щоб врятувати цього хлопця, правда?

— ...Який на ньому дивний одяг. Можливо, між вами були якісь внутрішні суперечки? Я не можу сказати, що схвалюю те, як ви з ним поводитесь, але якби ти запитав, чи я з ним якось пов’язана, то я б сказала, що ні.

Можливо, вважаючи, що вони намагаються відвернути її увагу, її тон був роздратованим. Здавалося, схвильовані цим чоловіки почали квапливо розмовляти.

— За-зачекай! Якщо тобі не потрібен цей хлопець, то нам нема чого ворогувати! Щодо того, що у вас вкрали, це, мабуть, та дівчина, що пробігала тут раніше!

— Т-точно! Та дівчина, вона вилізла по стіні на дах!

— Ага-ага! Вона, мабуть, уже за три вулиці звідси!

Коли вони дали свої швидкі пояснення, її очі зустрілися з очима Субару.

Здавалося, вони запитували, чи говорять чоловіки правду. Субару інстинктивно кивнув, не в змозі збрехати.

Побачивши це, дівчина неохоче кивнула з розумінням.

— Схоже, ви не збрехали. Отже, вона пішла туди…? Мені доведеться поспішати.

Вона повернулася до них спиною, готуючись піти.

Чоловіки відчули явне полегшення, а Субару проклинав власну дурість за те, що занурився в атмосферу й змарнував свій єдиний шанс. Однак…

— Як би там не було, я не можу вдати, наче нічого не сталось.

Вона обернулася долонею до них і вистрілила з неї «камінням» в чоловіків.

Його швидкість відповідала б вищій лізі*, а напрям нагадував «бобовий»* м’яч.

Тричі пролунав звук, наче «регульований»* м’яч потрапив у плоть. Чоловіків просто знесло і вони закричали від болю.

Після кількох прямих влучень піднявся пронизливий гомін і біля Субару почали падати шматки льоду. Грудки льоду завбільшки з кулак. Їхнє існування в цю пору року не пояснювалося жодним чином. Щойно призначення снарядів було виконане, вони розсіювались.

— Магія.

Слово, яке найбільше підходить для пояснення цього явища, відразу ж вилетіло з його вуст. Він не чув її співу* чи чогось іншого, але той лід щойно точно утворився в її долоні та вилетів з неї.

Побачивши все на власні очі, юнак дещо зрозумів.

— Це геть не так фантастично, як я думав… Виглядає невтішно реальним.

Він уявляв собі світло, що розсіюється навколо, або енергію, що шалено струменить, але насправді це були лише шматочки льоду, які швидко з’являлися і так само швидко зникали. У цьому не було навіть найменшого натяку на атмосферу фентезі.

— Ти… справді взяла і зробила це.

Якщо залишити осторонь враження Субару, чоловіки, які постраждали від цього невтішно реального нападу, отримали серйозні пошкодження. Двоє з них ледве трималися на ногах, коли підводилися, а третього, можливо, вдарило в особливе місце, тому що він був без свідомості. Попри кровотечу, двоє, які все ще стояли, здавалося, були готові до бою. Навіть чоловік біля хлопця з ножем тримав предмет, схожий на іржаву нату*, готуючись до боротьби.

— Мені байдуже, чи ти маг, чи ще хто. Ми вб’ємо тебе… Думаєш, що зможеш перемогти?

Чоловік із ножем розлючено підвищив голос, тримаючись другою рукою за зламаний ніс, але дівчина не показала жодних ознак сумнівів.

— Гадаю, двоє на одного може бути несправедливо.

— Тоді два на два має бути чесно, правда?

Ще один голос заповнив алею, безстатевий і високий, наче говорив за дівчину.

Субару почав здивовано озиратися і чоловіки зробили те ж саме. Вони не змогли знайти нікого, хто міг би сказати ці слова, ані біля входу, ані в самому провулку.

Всі троє були розгублені та спантеличені, а дівчина, ніби напоказ, простягла руку.

Її долоня дивилася вгору, і «воно» плавало над білими кінчиками пальців.

— Якось ніяково, коли на тебе так дивляться, — сказало «воно», сором’язливо заховавши обличчя. «Воно» було котом, досить малим, щоб поміститися на долоні, стоячи прямо.

Шерсть у нього була сіра, а вуха — пухнасті, тому Субару він дуже нагадував американського короткошерстого. Ну, тільки якщо відкинути його рожевий ніс і довжину хвоста. Вигляд цієї дивної істоти, схожої на кішку, змусив чоловіка з ножем затремтіти і він закричав:

— Заклинач духів!

— Правильно. Якщо заберетеся зараз, я не буду вас переслідувати. Думайте швидко, у мене немає на це часу.

Чоловіки зацокали язиками на її слова і почали виносити непритомного друга з провулку. Коли вони проходили повз Субару і наближалися до виходу, вони озирнулися на дівчину і…

— Постривайте-но, покидьки. Бережіться, коли наступного разу захочете побродити тут.

— Якщо ви бодай доторкнетесь до неї пальцем, то будете мучитися до кінця часів. Але ви опинитесь в потойбічному світі задовго до цього.

Вони відчайдушно намагалися погрожувати, але відповідь була зневажливою за тоном, хоча зміст її був досить суворим.

Кіт на долоні поводився досить легковажно, але обличчя бандитів зблідли як ніколи раніше і вони мовчки втекли з провулку.

Тепер, коли вони пішли, перед нею залишився лише Субару.

— Не рухайся.

Забувши про біль, що пронизував його, Субару спробував підвестись, щоб подякувати їй.

Але вона миттєво зупинила його, її крижаний голос був позбавлений будь-яких сентиментів.

Її очі були сповнені обережності. Навіть зрозумівши, що Субару не був в одній банді з тими чоловіками, вона явно не думала про нього як про хорошу людину.

Попри це, він був у захваті від краси її аметистових* очей. Він не звик мати справу з красивими жінками, тому лише від цього червонів і відводив очі. Побачивши це, дівчина сміливо посміхнулася, зберігаючи обережний погляд.

— Твоя нечиста совість змусила тебе відвести очі. Схоже, я мала рацію щодо тебе.

— Сумніваюсь. Я не відчув ніякої злоби, мабуть, це була просто інстинктивна чоловіча реакція.

— Мовчи, Паку. Ти, мабуть, знаєш, хто вкрав мою відзнаку, так?

Дівчина змусила кота замовкнути, кинувши запитання Субару. Схоже, вона пишалася собою, але:

— Вибач, що розчаровую, але я не знаю.

— Не може бути!

Її гордий вигляд розсипався, дозволяючи проступити на мить її звичному образу. Її імпозантність* також зникла, коли дівчина в паніці повернулася до кота на долоні.

— І-і що тепер? Невже ми марно витратили час…?

— Ти і зараз витрачаєш час, поки ми розмовляємо, тобі справді варто поспішати. Винуватиця безперечно має божественний захист вітру, враховуючи, як швидко вона бігла.

— Чому ти сприймаєш це як чужу проблему?

— Ти ж сама сказала мені триматися подалі від цього. Крім того, що ти збираєшся робити з цим хлопцем?

Субару гірко посміхнувся, коли знову став темою розмови. Дівчина ніби тільки зараз усвідомила, що він і досі там. Юнак начепив хоробрий вигляд і підвівся:

— Ви зробили достатньо. Ви поспішаєте, правда? Вам краще йти.

«Я тобі допоможу, якщо хочеш, як щодо цього?»

Він планував сказати це, поки його пальці розчісували волосся й блищали зуби, однак:

— Га?

— Ой, тобі краще не намагатися вста… занадто пізно.

Його голова була важкою, а тіло хиталося. Він спробував спертися об стіну, але рука намацала лише повітря. Зрештою, хлопець зустрівся із землею, на якій нещодавно лежав. Він безсило впав прямо на ніс і гострий біль змусив його знепритомніти.

— Ну, і що тепер?

— Ну, не те щоб ми його знаємо. Він не помре, тож залишимо його в спокої.

Поки його свідомість зникала, він зміг розрізнити фрагменти їхньої розмови. Це була реальність фентезійного паралельного світу — сувора, навіть коли справа доходила до доброти.

Його збиралися покинути в якомусь провулку — негативний бік ситуації.

Ну, він вже збирався померти, тому просто бути живим само по собі було благословенням — позитивний бік.

Ці половинчасті думки промайнули в його голові, поки його розум повільно...

— Справді?

— Справді!

На межі втрати свідомості він побачив дівчину, яка активно махала своїм червоним обличчям.

— Я точно, точно не залишусь, щоб допомогти йому.

«Така мила, навіть коли сердита, справжній паралельний світ».

Це були його останні думки перед тим, як він втратив свідомість.