"Не захоплюйся", - сказав Бог

Чоловіки подивилися на нього з презирством, поки Субару оцінював їх. На вигляд їм було близько двадцяти. Їхній одяг був брудним, і здавалося, що їхнє внутрішнє зло відбилося на їхніх обличчях. Вони не були недолюдьми, але їх не можна було назвати порядними також.

— Зараза, обов'язковий квест.

Зіткнувшись з усміхненими чоловіками, Субару витер обличчя й у паніці підвівся. Вони явно були бандитами, і, зважаючи на порядки цього світу, могли навіть позбавити його життя. Місія 1: «Дати відсіч бандитам» почалася. Очевидною умовою було їхнє усунення, а умовою невдачі, ймовірно, була його смерть.

Субару ляснув себе по щоках і не зважав на холод, що пробігав спиною. Йому треба було стати серйозним, вагання могло коштувати життя. Він принаймні був упевнений у своїй рішучості.

— Крім того, це інший світ. Враховуючи типову модель, я вже можу бути надзвичайно сильним. Щось на кшталт того, що гравітація становить десяту частину земної або… Якщо подумати, моє тіло наче легше! Можливо, я зможу перемогти!

— Він щось бурмоче.

— Можливо, він не розуміє, що відбувається. Навчимо його, як слід поводитись у таких ситуаціях?

На відміну від Субару, чоловіки залишалися досить спокійними. Однак хлопець продовжував дивитись прямо на них, не відступаючи.

— Ого, хлопці, ви недовго будете такими спокійними. Дозвольте попередити вас, такі юнаки, як я, постійно фантазують про таке. Я виб'ю з вас все лайно і перетворю на XP*!

— Я не розумію, про що ти кажеш, але ти помреш за те, що насміхався з нас.

— Це… я мав сказати!

З цією заявою Субару почав свою превентивну* атаку, перш ніж вони встигли відреагувати. В одного з них він влетів правим прямим ударом. Юнак завдав його по обличчю лідера з такою силою, що передній зуб бандита поранив Субару руку.

Він вперше когось вдарив! І це було набагато болючіше, ніж очікувалося!

Це все, що він пробував у своїх фантазіях, але це вперше відбувалось насправді. Чоловік, якого він вдарив, упав на землю і перестав рухатися. На емоціях Субару одразу ж кинувся на іншого, який все ще був у шоці.

— З’їж це! Високий удар, породжений розтяжками після ванни!

— Кха!

Його нога окреслила дугу прямо в скроню чоловіка і той вдарився об стіну. Нокаутувавши другу особу, Субару почав вірити, що непереможний завдяки своїм несподівано грамотним діям.

— Схоже, цей світ усе-таки має намір збільшити мою силу! З усім цим адреналіном я точно переможу!

Сповнений відваги, Субару повернувся до останнього чоловіка, з готовністю вирубити його. Однак відблиск ножа в руці бандита змусив хлопця завмерти на місці.

— Вибачте, це була моя провина! Будь ласка, вибачте мені, пощадіть!

Він опустився на коліна — найвище і найнижче втілення японського духу.

Його колишнє збудження повністю зникло. Субару відчув, як у нього холола кров, коли намагався благати про милосердя, поклавши голову на землю.

Зрештою, у нього не було шансів проти леза. Якби його поранили, все було б скінчено. Майстерність не мала значення, коли йшлося про супротивника з ножем.

Тоді він помітив, що ті двоє, які мали бути нерухомими, також піднялися. Вони трималися за свої закривавлені носи й запаморочливо хитали головами, але в загальному виглядали добре.

— Га?! Чому мої незрівнянні атаки провалилися?! Де сила, яку я повинен мати?!

— Що за дурню ти мелеш?! Як ти смієш так чинити з нами?!

Вони втоптали його голову в землю, через що з його чола потекла кров. Субару відчайдушно згорнувся калачиком, поки вони продовжували наносити удар за ударом.

— Паскудство, чорт, як же болить. Я дійсно міг померти.

Вони не виявляли жодного милосердя, і, на відміну від його старого світу, не було гарантії, що вони збережуть йому життя. Існувала велика ймовірність, що його замучать до смерті саме таким чином.

Можливо, йому слід було битися, бути готовим померти почесною смертю. Але це вже було неможливо, враховуючи травми. Та попри це, він не міг померти так просто.

— Не рухайся, дурню!

— Ай-ай! Боляче, боляче!

У той момент, коли він спробував підвестися, вони чавили йому руки ногами, і хлопець міг лише кричати від болю. Один з чоловіків почервонів від люті і, викрикуючи, плювався слиною, а потім стиснув ніж.

— Ми вб’ємо тебе і заберемо все, що у тебе є. Ось що стається з кожним, хто має справу з нами.

— Якщо шукаєте цінні речі, то дарма. Як бачите, я абсолютний злидар!

— Твій дивний одяг і взуття згодяться, а сам підеш на корм гігантським щурам.

«Ах, у цьому світі теж є пацюки. Звучить як монстр низького рівня.»

Його розум почав дрейфувати, намагаючись втекти від реальності, коли юнак подивився на ніж, яким його могли зарізати в будь-який момент. Він не бачив вогнів, світ не сповільнився. Його життя ось так і обірветься.

— Агов, швидше дайте дорогу, рухайтесь! Ви у мене на шляху!

Раптом хтось забіг у провулок і почувся роздратований голос. Налякані чоловіки подивилися в напрямку джерела. Субару також спробував зробити це, хоч і не міг поворухнутися.

Красива дівчина потрапила в його поле зору.

Її тіло було маленьке. Вона мала світле волосся до плечей, яке розвівав вітер. Її очі свідчили про сильну волю, а зубки, схожі на ікла, пустотливо стирчали. Вона виглядала досить нахабно, але можна було сказати, що була милою, як на її вік.

Пошарпано одягнена дівчина щойно натрапила на сцену справжнього пограбування.

Такий, здавалося б, вдалий вибір часу сповнив Субару надією. Це було воно — розвиток подій, на який він чекав. За типовою схемою ця добра дівчина галантно врятувала б Субару, який був на межі смерті, а потім…

— Не пощастило тобі, чоловіче. Але я зайнята, мушу забиратись звідси! Будь сильним!

— Е? Що?! Серйозно?!

Однак ця швидкоплинна надія була розбита.

Їхні погляди на мить зустрілися і вона підняла руку, ніби попросивши пробачення, але продовжувала пробігати повз них у, здавалося, глухий кут.

Потім вона зістрибнула з нахиленої дошки і швидко зникла за стіною.

Коли дівчина пішла, алея затихла. Вона пройшла наче тайфун, залишивши приголомшених свідків, але обставини Субару анітрохи не змінилися.

— Тепер, коли атмосфера покращилася, я тут подумав, а чи не можете ви мене відпустити?!

— Навпаки, ми ще більше розізлились. Ти не відбудешся спокійною смертю, розумієш?

Чоловік із ножем мав серйозний вигляд. Субару зрозумів, що цього разу йому точно кінець. Його руки все ще були в пастці під їхніми п’ятами, було надто пізно намагатися встати. Зрештою відчай заповнив його серце.

«Це… кінець? Ось так, у такому місці? Правду кажучи, я жив не дуже доброчесно. Та попри це, така смерть надто жорстока. Якби мене запитали, що я зробив, відповідь була б така, що я взагалі нічого не зробив, абсолютно марна смерть.»

Біль… Ні, не він. Було щось інше, що змусило його розплакатися. Це не було щось на зразок страху кінця. Він просто не міг змиритись, що жив таким порожнім, безглуздим життям.

— Досить, лиходії.

Чистий голос пролунав алеєю, перебиваючи шум насильства, вульгарні насмішки чоловіків і навіть уривчасте дихання самого Субару.