Переговори у нетрях

Повернувшись на торгову вулицю, Субару відразу почав щосили намагатися знайти Не-Сателлу.

Хоча все, що він міг робити, — це дивитися на натовп великими, як тарілки, очима. У третьому світі юнак був недалеко від ятки з фруктами, коли зустрів її, тому вирішив поки що розташуватися там. Субару краєм ока бачив обличчя її власника, і воно було доволі суворим.

— Цього разу наша зустріч пройшла не дуже добре… Але я знаю, що насправді у глибині душі ти чудова людина! Я це знаю!

Субару посміхнувся і підняв до нього великий палець, а крамар негайно відвів очі з таким виразом, ніби побачив щось неприємне.

Хлопець почувався дещо самотнім, коли прибрав великий палець і знову спрямував погляд на вулицю.

Вона, як завжди, кишіла різними людьми.

Серед різноманіття мешканців фантастичного світу Субару побачив того, кого можна було б назвати звіролюдиною — двоногу собакоподібну істоту, яка мала неймовірно пухнасте хутро, що викликало у нього шаленство. Він дуже хотів торкнутися його.

— Що за чарівність… Вони вже виграли від народження, як Рейнхард чи Не-Сателла, це несправедливо.

Через низький зріст вони йшли похитуючись, що надавало їм шарму маленьких тваринок.

— Кх… Заспокойся, правице… Зараз не час їх обмацувати, ти забула, чому ми тут?!

Якимось чином юнак повернув контроль над рукою, яка збиралася дотягнутися до цього білого хутра, і після того, як Субару з жалем подивився, як звіролюди відходять, він повернув свій погляд у початкове положення.

Проте минуло вже майже десять хвилин, відколи хлопець почав стежити за дорогою, і не знайшов нікого, схожого на неї. Перевіривши час на телефоні, він виявив, що минула майже година після його повернення*.

— Моє відчуття часу збилося, але якщо відштовхуватися від спогадів, дивно, що крадіжка не сталася досі…

Коли він це сказав, у його голові раптом промайнуло неприємне передчуття.

Як тільки юнак відчув холод сумніву, від нього вже не можна було втекти. Субару почухав голову, видав різноманітні «Аах» і «Ох», і, не маючи іншого вибору, підійшов до ятки перед ним.

— Гей, старий.

— Що, хлопчику-злидарю? — відповів крамар, який стояв перед ним і був явно роздратований тим, що Субару наважився знову показати своє обличчя.

Правда це чи ні, але це був досить різкий спосіб висловитися, на думку Субару. Він вимушено посміхнувся, не розчаровуючись.

— Це правда, що у мене немає грошей, тож не буду цього заперечувати, але… Я хочу тебе дещо запитати, старий. Тут був інцидент з кишеньковою крадіжкою?

— У тебе вистачає нахабства ставити запитання, навіть нічого не купивши... Що ж, кепсько, але в цьому немає нічого незвичайного.

— Серйозно?!

Субару не міг не підвищити голос, здивований такою підступною відповіддю. Але не те щоб він цього не розумів. По-перше, у лут-хаус надходили крадені речі з усієї столиці. Крадіжок було достатньо, щоб заповнити той гігантський склад, що давало уявлення про тутешній рівень громадського порядку.

— Чи означає це, що мені не пощастило…?

— Але я пам’ятаю переполох оце щойно, оскільки він був незвичайним. Розумієш, було два чи три постріли магією. Глянь.

Він висунувся зі свого прилавка й вказав ліворуч, на ятку приблизно за чотири місця від них. Субару подивився у тому напрямку.

— Ого, неймовірно.

— Ті бурульки, як стріли, пробили стіну і залишили оті пошкодження. Але вони відразу ж зникли.

Зразу біля тої ятки був вхід у вузький провулок, в одній зі стін якого були пробиті дірки.

Їх було чотири й кожна була розміром приблизно як монета номіналом 500 єн. Оскільки вони змогли пошкодити кам’яну стіну, думка про їхню швидкість і потужність у момент зіткнення викликала холодок по спині.

— Це не схоже на те крижане каміння, яким вона стріляла раніше… Цікаво, цього разу вона сердиться?

Якби він підійшов до неї необережно, то міг би й сам в кінцевому підсумку нарватися на них. Від цієї думки на його лобі виступив холодний піт.

— Але це означає, що і цього разу я запізнився, — пробурмотів юнак.

Відкинувши страхітливі видіння, він витер піт із чола.

Швидше за все, це Не-Сателла залишила ці пошкодження. Якщо вона теж була залучена у крадіжку, то можна було припустити, що Фелт поцупила у неї відзнаку.

Оскільки все склалося так, це означало, що він втратив можливість зв’язатися з Не-Сателлою.

Принаймні, наскільки було відомо Субару, не було надійного способу зустрітися з нею.

Іншими словами, пріоритетом мала б бути...

— Зустріч із Фелт, яка має відзнаку, хах. Хотілося б дістатися до неї до того, як вона дійде до лут-хаусу, і обміняти телефон на емблему на місці, якщо вдасться.

Він справді не хотів наближатися до того будинку, зважаючи на те, що його там двічі вбили.

Власне кажучи, хлопець хотів уникнути справ з Ельзою у тому місці.

— Якщо я запізнюся, то буде повторення першого разу. Зважаючи на це, дістатися до Рома першим і дочекатися Фелт нічим не відрізнятиметься від другого.

Тож вирішальним моментом було місцеперебування Фелт.

У цей момент вона, ймовірно, відчайдушно бігала, щоб скинути Не-Сателлу з хвоста. Звичайно, вона не могла тікати вічно, тож він подумав, що можна було б десь її зловити, але це було б надзвичайно важко для Субару, хто був ще менше знайомий зі столицею, ніж звичайна людина.

— Чи варто мені покластися на Повернення Смертю і просто використати цю спробу для розслідування…?

Це, безумовно, здавалося ефективною стратегією, але він похитав головою і відразу ж відкинув її.

По-перше, переживши смерть тричі, Субару не думав, що зможе прийняти рішення покінчити з життям, щоб спробувати знову. Усі три смерті були буквально до смерті болючими. Якби хлопець міг залагодити справи, не відчувши цього присмаку, то волів би відчути його лише в самому кінці, на смертному одрі.

Крім того, він також був стурбований тим фактом, що не знав, як саме працює Повернення Смертю. Покінчити з життям лише для того, щоб дізнатися, що у нього не залишилося жодного запасного, було б не смішно навіть як жарт.

— Зрештою, гадаю, мені просто доведеться боротися з усіх сил, поки ще живий. Хоча це досить очевидно.

Він покрутив попереком, розтираючи суглоби, і почав нахилятися та розгинатися, щоб розігрітися.

Крамаря, здавалося, дратував той факт, що хлопець займався радіогімнастикою перед його яткою. Розігрівшись, Субару підняв до нього руку, коли трохи відбіг:

— Гаразд, дуже дякую, старий. Я вже піду. Наступного разу обов’язково куплю трохи аблук.

— Ага, буду більш ніж радий бачити тебе як клієнта. Наполегливо працюй, хлопчику-злидар.

— Обов’язково!... Я справді молитимуся, щоб у мене були гроші, коли буду тут наступного разу.

Крамар апатично проводжав його, поки той не кинувся бігти.

Субару прямував у бік нетрів, але не в бік лут-хаусу. Він уже вирішив, що підніме прапорці ПОГАНОГО КІНЦЯ, якщо піде туди. У такому разі настав час спробувати атакувати з іншого боку.

 

※　※　※　※　※　※　※　※　※　※　※　※　※　※　※　※

 

— Де живе Фелт, га? Пройди дві вулиці в той бік, це попереду.

— Дуже дякую, ти мій рятівник, брате.

— Це не проблема, брате... Що б не трапилось, будь сильним, — сказав чоловік середнього віку зі слабкою посмішкою, зникаючи за скрипучими дверима.

Згадуючи, як натягнута усмішка чоловіка була сповнена співчуття від початку до кінця, Субару стиснув кулак на знак успіху своєї стратегії.

Він був весь у багнюці та бруді, вигляд у нього був такий, що навіть жителі нетрів шкодували його.

— Я розробив цю стратегію на основі досвіду перших двох разів, але... Це точно було ефективно, хах.

Сказавши це, Субару витер рукави, які тепер були покриті кіркою сухого бруду.

Прибувши сюди, він розробив геніальний план, щоб точно визначити місцеперебування Фелт, тому мав зіграти роль надзвичайно пригніченої людини.

Коли він блукав нетрями з Не-Сателлою в першому світі, то був весь у бруді через зустріч із Тончінканом, відповідно, мешканці приймали його зі співчуттям і готовністю до співпраці.

Цілком інакше, ніж другого разу, коли вони реагували холодно та різко, оскільки хлопець не мав жодної ознаки реальних пошкоджень. Озираючись на той досвід, цього разу він трохи перестарався зі своєю зовнішністю.

— Ну, я врешті-решт наступив на гній якоїсь невідомої тварини та таке інше.

«Дякувати богу, я примудрився не впасти на нього», — подумав Субару, затремтівши.

Оскільки гній потрапив лише на його взуття, його честь, ймовірно, залишилася недоторканою.

На жаль, навіть коли він про це думав, у його брудному вигляді не залишилося ані найменшого натяку на честь або що.

— Зараз у мене чотири свідчення… Троє з них збігаються.

Співчуваючи йому, четверо місцевих передали йому інформацію. Наразі три вказівки на місцеперебування Фелт збігалися. Якщо вони не збиралися його надурити, то можна було вважати, що інформація точна.

Єдине відмінне від решти повідомлення було від старої жінки, яка погано чула, тому вона точно не намагалася його обдурити. Можливо.

— Здається, я дізнався, де вона ночує, але... Тепер проблема полягає в тому, прийде вона туди чи ні.

Він справді дізнався, де Фелт зазвичай зупинялася, але оскільки вона зараз була в розпалі втечі, була однакова ймовірність того, що дівчина з'явиться і не з'явиться. Якби вона хвилювалася, що переслідувач знищить її житло, то, мабуть, подумала б, що краще уникати його... Якби сталося саме так, Субару міг би лише сказати, що йому не пощастило.

— Не те щоб хвилювання мені щось дало. Я не збираюся перейматися тим, на що не можу вплинути, саме так.

Навіть коли він був розгубленим, то не витрачав час на речі, з якими нічого не поробиш. Його рішучість проявлялась і тут.

Субару біг підтюпцем углиб нетрів, скидаючи затверділий бруд зі свого одягу. Коли він тільки потрапив у інший світ, то навіть нічого не міг робити, окрім як ховатися за Не-Сателлою, не кажучи вже про самостійний збір інформації. Відтоді він досяг чималого прогресу. Йому захотілося нагородити себе.

— Нагорода за наполегливу працю… Може, знову відкрити кукурудзяний потаж?

Порпаючись у пакеті, Субару підійшов до дороги. А тоді ледь не зіткнувся з кимось, хто звідти раптово виринув.

Він у паніці відступив, але його спина врешті-решт зустрілася з вузькою дорогою, вибивши з нього повітря. Спостерігаючи за ним, людина, крізь яку він оце збирався пройти, ніжно промовила:

— Ой, вибач. З тобою все добре?

— Я в порядку, в порядку. Попри мій вигляд, насправді я-а-у!

Субару підняв обличчя, щоб відповісти, але не зміг закінчити речення, коли побачив, з ким розмовляє. Почувши його високий голос, чорноволоса жінка злегка захихотіла.

— А ти смішний хлопчик, так? Ти справді в порядку?

Вона зачесала волосся за вухо. Навіть цей жест був якимось сексуальним, і Субару подумав, що кожен її рух такий же еротичний, як і завжди.

Сексуальна красуня з еротичною поведінкою — та сама, з якою він категорично не хотів зустрітися.

— Не треба так боятися, я нічого тобі не зроблю.

— Боюся? А схоже, що я чогось боюся? Які у вас є докази, щоб стверджувати, що я нервую? Хоча я справді злякався, але ви не можете так зверхньо зі мною розмовляти, хоч я і дуже нервую…

— Твій запах…

Не звертаючи уваги на його спробу вдавати мужність, її очі звузилися і вона мило посміхнулася.

Тоді Субару підняв голову, а вона у відповідь скористалася своїм гарно сформованим носом, щоб понюхати.

— Коли хтось боїться, це зрозуміло за запахом. Оце зараз ти боїшся… А ще ти злий. На мене.

Здавалося, вона гарно проводила час, оголюючи його внутрішні почуття, споглядаючи за ним.

Субару замовк і лише вимушено посміхнувся, глибоко вдихаючи, щоб заспокоїти своє серце, що швидко билося.

Вона казала правду.

Субару боявся її. Жінка перед ним була найжахливішою людиною з усіх, кого він знав у цьому світі.

А ще він ненавидів її найбільше з усіх у цьому світі.

Хлопець справді хотів її побити, якби це було можливо, але перед тим мав нестерпне бажання негайно втекти.

Він уже двічі помер від її руки. Вона вселяла в нього страх із глибини душі, чи міг би хто насміхатися з нього за це?

У відповідь на його мовчання Ельза звузила очі, наче змія. Але навіть коли юнак відчував, як її погляд сковує його, то не дозволяв собі демонструвати слабкість, відводячи очі.

Вона облизала губи від його бравади*.

— ...я дещо зацікавлена, але нехай. Зараз було б недоцільно зчиняти галас.

— Т-так казати не дуже гарно. Якщо будете усіх лякати, то ця краса пропаде даремно, розумієте?

— О, дуже приємно. Приховай свою ворожість і буде ще краще.

Вона простягнула руку й легенько постукала його пальцем по лобі, і цей простий жест зняв напругу з тіла хлопця.

Субару видихнув, його плечі піднялися, і Ельза приклала палець до губ:

— Тоді я піду. Відчуваю, що ми ще зустрінемося.

— Якщо це буде освітлене і людне місце, то я теж зможу розслабитись.

Він витиснув із себе все, що мав, щоб вимовити ці саркастичні слова.

Ельза з сумною посмішкою накинула на себе плащ і зникла в темряві алеї. Після того, як побачив, що вона буквально розчинилася, Субару відчув, як його пронизує втома і він притулився до стіни.

— Це… Це була несподівана зустріч, серйозно. Подумати тільки, що вона нишпорила тут перед тим, як піти до лут-хаусу…

Така здибанка мало не розірвала йому серце.

З точки зору психологічної підготовки, це було набагато більшим шоком, ніж той випадок з Не-Сателлою. Він хотів помолитися, щоб це, за можливості, була його остання зустріч з тією жінкою.

— Гадаю, Фелт має бути десь тут… Але, напевно, не може ж бути, щоб Ельза вже розірвала її…?

Вона була збоченкою, яка тонула в насолоді, коли розрізала людям животи.

Не було б дивно, якби жінка зарізала кількох людей, щоб убити час перед зустріччю. Крім того, тепер, коли він заглибився в нетрі, він не міг не уявляти всілякі жахіття.

— У-усе нормально, мабуть. Смороду крові немає, а її самої я не бачу, здається.

Через сміття та гнилий запах було неможливо вловити запах крові, і було надто темно, щоб він міг підтвердити, чи є навколо плями, але крові точно не було. Так він хотів думати.

Зараз йому не вистачало сміливості бігти, тож він повільно продовжив рухатися далі крадькома.

Навіть дзижчання комахи чи вид ще непорожньої пляшки з-під алкоголю змусили б його злякатися під час пошуку.

Приблизно через п’ять хвилин після зустрічі з Ельзою Субару нарешті дістався до занедбаної халупи.

— Згідно з отриманою інформацією, це має бути воно… Але чи справді людина може жити тут?

Юнак нахилив голову, стоячи перед дерев’яною дошкою, яка, здавалося, була дверима.

Халупа перед ним була розміром приблизно з два портативні туалети, які можна побачити на будівельних майданчиках тощо. Здавалося, ніби хтось насправді втілює в життя приказку «половина татамі, щоб стояти, ціле татамі, щоб спати»*.

— Це точно можна назвати місцем для сну, тому, гадаю, я йшов правильно.

Навіть так, думка про те, що така маленька дівчинка живе в такому місці, викликала в нього певний жаль. Він відчував, що може пробачити її, що з її амбіціями та жадібністю нічого не вдієш.

— Вона скручується своїм і без того маленьким тілом і живе в такому місці. Гадаю, тут нічим не зарадиш, що її характер такий зіпсований. Ех, бідолашна нічого не могла вдіяти. Ах, як шкода.

— Ти зайшов занадто далеко, це огидно. Я не можу повірити, що ти розглядаєш чужу спальню.

Поки він входив у режим співчуття, голос позаду змусив його обернутися.

Перед очима хлопця була маленька білява дівчинка, яка з огидою дивилася на нього, — Фелт.

Її вигляд нічим особливо не відрізнявся від їхніх попередніх зустрічей. Те, що її дещо брудний одяг тепер брудніший, ніж зазвичай, означало, що цього разу переслідування було набагато інтенсивніше.

— Що з цим все більш жалібним виразом? Ти дивишся на мене зверхньо через те, що я дівчина і трохи брудна?

— Це інше почуття, але... Перед усім я радий, що ми змогли зустрітися.

Вона не намагалася приховати свого невдоволення, і Субару інстинктивно опустив плечі з полегшенням.

Він був справді щасливий, що зміг знайти дівчину, яку шукав. Юнак хвилювався про те, що могло трапитися після його трохи невдалої зустрічі з Ельзою, але здавалося, що все гаразд.

У відповідь на його бурмотіння Фелт пирхнула: «Що, клієнт?»

Вона все ще обережно дивилася на нього.

— Оскільки ти прийшов аж сюди, то припускаю, що у тебе є до мене якісь справи? … Судячи з вигляду, ти нетутешній.

— О, а у тебе очі, що треба, якщо зрозуміла, що я не звідси.

— Навіть місцеві трохи ретельніше стежать за своїм виглядом. Такий рівень бруду просто неприродний. Правду кажучи, ти зараз ще брудніший за нас.

«Вона як завжди має чим відповісти». Це змушувало його відмовитися від колишньої симпатії.

Фелт проігнорувала його внутрішні почуття, навіть коли у хлопця виступили вени, і повернулась до головного:

— Ну, то що? Чого тобі треба? Якщо хочеш, щоб я щось вкрала, потрібно заплатити наперед. Залежно від цілі, я можу попросити більше після виконання.

— Замовні крадіжки… Безумовно, ти займаєшся жадібним бізнесом. Пишаєшся своїми липкими пальцями?

— Так я виживаю. Якби не це, мені довелося б продати своє тіло. Тож, що це буде? А може, маєш якісь інші справи? Залежно від того, що це…

Фелт швидко ворушила пальцями, щоб продемонструвати свою спритність.

Раптом в її руці, як за помахом чарівної палички, з’явився маленький ніж. Ймовірно, попередження, що залежно від намірів Субару, вона використає його, щоб захиститися.

Чесно кажучи, якби він зараз побився з нею, у нього не було б і шансу перемогти. Вона б просто зникала з його поля зору з такою швидкістю, що перш ніж він усвідомить це, хлопець завершить маршрут «Забитий до смерті в глухому провулку: ПОГАНИЙ КІНЕЦЬ 2».

— Я хочу лише одного. Я хочу купити емблему, яку ти вкрала, тут і зараз.