Вчетверте пощастить

— Ось гаманець. І телефон. Кукурудзяний потаж, рамен і решта теж у порядку. Не пошкоджено ні олімпійку, ні кросівки. І звичайно ж…

Підтягнувши одяг, він із великим зусиллям повернув голову, щоб перевірити стан спини.

У нього не було шрамів ні посередині, ні у попереку, а також не стирчало двоє ножів.

— Фух, слава богу. Рана в спину — найбільша ганьба для воїна. Як той, хто одного разу записався у клуб кендо, навіть якби я збився зі шляху людяності, я б ніколи не зійшов зі шляху воїна.

Бурмотівши, він обмацав свою неушкоджену спину. Юнак помітив довгу волосину, що росла біля його плеча, і після багатьох зусиль йому нарешті вдалося її висмикнути, після чого Субару видихнув.

— Отже, по суті, ось що воно таке. Хоча важко повірити…

Він здув волосину подихом і поклав уже порожню руку на щелепу, оглядаючи вулицю.

Хлопець усе ще був на тій самій вулиці, біля ятки недалеко від бакалійника*.

Похмурий власник, який розставив різноманітні підозрілі на вигляд баночки й тарілки, дивився на Субару так, ніби той надокучав, але це ніяк не вплинуло на юнака, який, схрестивши руки, сперся на стіну.

Сонце було високо і вітерець легенько дув. Вулиця була людна, зрідка проїжджали карети, запряжені ящірками. Навіть Субару почав звикати до пилу, який вони піднімали, а його єдиною реакцією на нього був обережний змах з обличчя рукою.

З його тіла зникли всі сліди травм, а вже з’їдена закуска з кукурудзяного потажу мала неймовірну цінність, оскільки її можна було їсти скільки завгодно разів. І його щелепа була абсолютно гладкою на дотик…

— Досить жалюгідно бути єдиним, хто забув про своє особливе вміння.

Він мав здатність досить точно оцінювати плин часу на основі росту своєї щетини.

Рівень самовпевненості Субару межував із захопленням власною технікою, яка повністю використовувала привілей, доступний лише тим, у кого був стабільний рівень чоловічих гормонів. Він був певен…

…Що його волосся на обличчі не стало довшим, відколи він поголив його перед тим, як піти в магазин.

— Отже, це правда.

Юнак вказав вперед рукою, яка торкалася його щелепи, і, помітивши на собі погляди багатьох людей, у тому числі й власника крамниці, він клацнув пальцями…

— Схоже, я повертаюся до свого початкового стану, коли помираю.

…І дійшов висновку, який раніше відкидав як абсурдний.

 

※　※　※　※　※

 

— Повернення смертю, хах… Ніби сама здатність каже мені кусати порох*.

Оригінал був більше схожий на тип здібності «Виграй, а тоді повтори»*, тому, враховуючи схему його програшу та повернення, він відчув, що його поточна ситуація краще підходить до назви з літературної точки зору.

— Простіше кажучи… Хіба це не щось на зразок подорожей у часі?

У певних межах, але це можна було вважати подорожжю в часі. Словом, Субару став мандрівником у часі, про що раніше міг лише мріяти.

Чесно кажучи, така можливість була в його голові ще якихось десять з гаком хвилин тому, але він ухилився від неї через суворі умови активації.

Хлопець також відчував, що більш вірогідним було б випадкове зіткнення з якимось мандрівним суперцілителем.

І найголовніша причина, чому він вважав це малоймовірним:

— Загалом, часова магія вважається найвищою за класом, тому було б дивно, якби я мав її з самого початку. Почнімо з того, що навіть якщо хтось і мріяв би повернутися в минуле, здійснити це було б неможливо. Принаймні так підказує здоровий глузд.

Сказавши таке, він похитав головою, дивуючись, яке відношення має виклик у паралельний світ до хоч якогось здорового глузду.

Міркуючи таким чином, його попередні почуття впертого неприйняття також зникнуть.

— Більше того, якщо я справді повертаюся через смерть, усі ті дивні речі, які відбувалися дотепер, раптово набувають сенсу…

Коротше кажучи, його перша смерть сталася, коли він разом із Сателлою пішов до лут-хаусу.

Його беззахисний живіт було розірвано, і юнак не міг навіть викрикнути попередження, і врешті-решт Субару втягнув Сателлу в це. Абсолютно неприпустимий розвиток подій.

Його друга смерть сталася після вбивства Фелт та Рома. Ельза вбила парубка, а його опір був абсолютно марним. Коли він уперше повернувся смертю, то припустив, що розбіжність у часі з’явилася через те, що це був інший день, але насправді Субару повернувся в ту саму точку того самого дня.

Його третя смерть сталася нещодавно: він пережив її трохи більше десяти хвилин тому.

Це дійсно була безглузда смерть, але він не міг придумати більш відповідної.

Для нього, кого у кінцевому підсумку фактично вбила випадкова дрібнота на самому старті, це було наче кожен раз його вибір був прив’язаний до ПОГАНОГО КІНЦЯ*, і це скидалось на погано розроблену пригодницьку гру.

— Почекай, я тричі помер лише за половину дня…

Враховуючи, що людське життя зазвичай вважалося чимось, що можна мати лише один раз, померти тричі протягом такого проміжку часу справді було нечуваним у всіх відношеннях.

Безперечно, останні сімнадцять років Субару прожив посереднє життя, але якщо врахувати, що він уникав смерті 17 х 365 х 3 разів, це було досить жалюгідно.

— Або я просто погано виживаю.

Юнак надто звик до комфорту свого старого світу, через що не міг встигати за стрімкими й миттєвими смертельними подіями, які цей світ постійно кидав у нього.

Ймовірно, ще однією причиною було те, що його постійно заманювали в явно небезпечні ситуації.

— Якщо згадати причини першого та другого разів… Ймовірно, в обох випадках це була Ельза.

Першого разу тією, хто ховалася в темряві лут-хаусу, ймовірно, була вона.

Труп велетенського старого — це мав бути Ром. Але важко було уявити, що старий помер і без словесної помилки Субару.

— Чи могла Фелт бути там… Цього я не зможу підтвердити, хах.

Очевидно, Ром, швидше за все, склав їй компанію на переговорах.

У цьому випадку вона була безперечно пов’язана зі смертю велетня. Якщо все було так, як і другого разу, то дуже ймовірно, що жадібність Фелт спричинила зрив переговорів.

— Вона без потреби спровокувала Ельзу і, можливо, та вбила її за це.

Враховуючи надзвичайний дух змагання тієї дівчини, це, звичайно, було можливо.

І як тільки Ельза змусила їх замовкнути, Субару та Сателла прибули в жахливий час. Напевно так було першого разу.

— Наступного разу було трохи простіше, чи не так? Я просто був одним із тих, кого змусили замовкнути.

Думаючи в цьому напрямку, можливо, Сателла прибула туди після їхнього вбивства.

Він знав про її магічні здібності, але сумнівався, що ця маніячка-вбивця дасть їй час наспівувати заклинання. Срібноволоса, мабуть, була у невигідному становищі у 8-ми або 9-ти випадках із 10-ти.

— Постривай-но, мене двічі вбила та сама людина. Простіше кажучи, Ельза — це, по суті, гарантована смертельна зустріч, остаточна відповідь*. А ще…

«Чи взагалі потрібно вживати контрзаходів?» — почув Субару спокійне запитання свого розуму.

І справді, навіщо йому думати про те, що станеться, якщо він зустрінеться з Ельзою?

Відверто кажучи, лут-хаус був єдиним місцем, де юнак ризикував побачитись з нею.

І причиною, чому він хотів піти туди, було отримання відзнаки Сателли, а хотів хлопець цього, щоб відплатити їй за його порятунок.

Але оскільки Повернення Смертю повернуло його до стану відразу після виклику в інший світ, то цей борг буквально зник з часом.

Холодна реакція Сателли на хлопця третього разу була доказом цього.

Вона його не знала. Це означає, що Субару не мав жодного стосунку до Сателли тої часової лінії, і його боргу більше не існувало.

Це означає, що він міг би забути про цю справу з емблемою й натомість зосередитися на уникненні цих прапорців ПОГАНОГО КІНЦЯ.

Юнак не знав, чому йому дали таку здатність, але це була дуже цінне вміння, яке б дозволило йому дізнаватися про майбутні події. Він би уникав будь-яких небезпек, яких би зміг. Це було б правильним рішенням.

Субару отримав щось, що, здавалося, дозволяло подорожувати в часі. Було б безглуздям не використовувати це таким чином.

— На щастя, тепер я знаю, що мій мобільний телефон коштує чимало. Навіть не покладаючись на Рома, якщо я знайду якийсь магазин, якому можу довіряти, і продам його, то зможу створити військову скриню*.

Більше двадцяти священних золотих монет, він не знав, скільки це було, але гадав, що це дозволить йому купити пристойне житло на певний час. А потім гостритиме там ікла до дня, коли буде готовий вкусити.

— Ну, в мене ще немає у планах того, що саме я буду кусати.

Він не був особливо обізнаним у якійсь конкретній темі, і нічим не захоплювався. Зберігати широкі, але поверхневі знання про безліч речей — такою була позиція сучасного покоління і Субару не відрізнявся від однолітків.

— Як тільки продам мобільний телефон, гадаю, у мене не буде іншого вибору, окрім як піти помічником у якийсь магазин чи щось подібне, поки у мене ще є гроші…

Хлопець дуже хвилювався про те, як буде заробляти на життя, оскільки в нього не було досвіду роботи, але виконувати чорну роботу* було принаймні краще, ніж бути втягнутим у кровопролиття. Принаймні він, швидше за все, не помре тричі за півдня.

— Тоді все просто. Сонце зайде, якщо я негайно не зрушу з місця. Так, старий?

— Я вважав, що ти просто щось бурмочеш певний час, чого це ти раптом? Навіть якщо питаєш, не те, щоб я б знав…

Юнак шукав згоди, а власник ятки біля нього відповів із роздратованим виразом обличчя.

На голові той мав тюрбан і володів яткою, де продавали банки та тарілки. Вона не приваблювала клієнтів і без того, що неподалік шумів Субару.

— Цікаво, чи варто і мені продавати свої речі ось так… Але я сумніваюсь, що заробив би щось, якби спробував продавати такі товари як ви, з цими поганенькими баночками та іншим. Як гадаєте, старий?

— Не говори лайна, дивлячись на чужий товар! Що з тобою?!

— Я той, хто одного дня прославиться своїм багатством. Ви навіть могли б називати мене новатором мобільних телефонів… Скажіть, та штука на голові не свербить? Чому ви її носите? Лисієте чи що?

— Я не розумію більшої частини того, що ти кажеш, до того ж ти дуже грубий! Іди геть, я тут бізнесом займаюсь!

Його ставлення було холодним, оскільки він говорив у дивно жіночній манері.

«Здається, люди в будь-якому світі однаково ставляться до незнайомців, що проходять повз», — подумав Субару, зітхаючи про себе.

— Але є й такі добрі люди, що допомагають іншим, навіть якщо це ставить їх у скрутне становище.

У неї вкрали щось цінне, і вона переслідувала злочинця.

Вона зупинилася, щоб врятувати якогось марного хлопця, якого навіть не знала, витратила час на його лікування, а потім спробувала піти, не отримавши нічого натомість.

А потім ця добра дівчина дозволила тому марному хлопцеві супроводжувати її заради його власного задоволення, і врешті-решт загинула через це жахливою смертю.

— Якщо згадати третій раз, то я багато чому навчився. Точніше, було б жалюгідно, якби я нічого не засвоїв, я ж не настільки дурний.

— Про що ти торочиш?

— Напевно, тут є закономірність. Можна навіть назвати це долею... Скільки б разів це не повторювалося, це відбуватиметься. Наприклад…

Фелт викрадала відзнаку Сателли всі три рази.

Рома вбили в лут-хаусі і вперше, і вдруге. Фелт, мабуть, теж померла першого разу.

Якщо так, то що трапилося з Сателлою, яка, ймовірно, також прибула до сховища з награбованим другого разу?

У неї не було тягаря, який би стримував її, то чи змогла б вона перемогти Ельзу?

— Не знаю. І, мабуть, не знатиму. Але є речі, які мені відомі.

Якщо він просто залишить усе як є у цей четвертий раз, Фелт і Рома точно вб'ють. І Сателла в кінцевому результаті битиметься з Ельзою.

Ну то і що з того, якщо ці двоє помруть? Один був дрібним лиходієм, який торгував краденим товаром, а інша — нахаба, яка безсоромно намагається закласти крадене за непомірними цінами.

Вони обоє злочинці. Мабуть, було б добре, якби вони померли.

— А-а, я й справді дитина сучасної епохи. Хоча я впевнено висміював такі емоції, сидячи за комп’ютером.

Милосердя і співчуття — просто дурниці. Нібито в це він вірив.

Принаймні, Субару не просто прикидався, що думає саме так. Він вважав себе холодною людиною і що такими були всі його сучасники.

Тож у якій би ситуації він не опинився, юнак не буде особливо зворушений і не відреагує надто різко. Принаймні хлопець сам себе переконував у цьому. І смерть кількох людей, яких він знав, не була винятком.

— Тим не менш, я цього не хочу. Це жахливо. Ті двоє не дуже хороші люди, далеко не такі... Але коли я знаю, що знайомі обличчя ось-ось помруть, я не можу просто стояти осторонь і дозволити цьому статися.

Але врешті-решт здавалося, що це все просто гра. Результат пережитих ним подій з віртуального світу. Коли ж вага реальності настигла Субару, його принципи легко розсипалися, ось наскільки вони були крихкими.

Однак він не був надто твердим у цих принципах від початку, тому їх втрата не була значною.

— І, звісно ж, Сателла... Точніше, та дівчина. Її я теж не можу покинути.

Назвавши те ім'я, Субару подумав, що це, швидше за все, псевдонім.

Згадуючи той перший раз, вона дуже неохоче вимовляла його. А потім була їхня розмова у третьому світі. Це було до болю очевидно.

Підводячи підсумок, здавалося, що вона йому недостатньо довіряла. Він не завоював достатньо прихильності і в результаті провалив подію* з отримання імені.

— Тоді гаразд, цього разу я зроблю все можливе, щоб дізнатися її ім’я.

Субару почав розминатися на місці, розтягнувся на максимум.

— Ча-нча-чачачачача!

Коли Субару почав свою програму радіо гімнастики, власник магазину вже не знав, що казати.

Парубок виконав другу процедуру перед безмовним чоловіком і, добре спітнівши, обернувся й раптово підняв руки:

— Бувають моменти, коли чоловік повинен робити те, що повинен робити чоловік. Чи не так, старий?

— Так, так, правильно, абсолютно правильно, тож забирайся звідси.

Юнак планував завершити фразу позуванням, але жахлива реакція чоловіка змусила його обличчя здригнутися.

Продавець відігнав його легким жестом, і Субару втік від ятки, де він провів так багато часу в глибоких роздумах.

Певний час пробиваючись крізь натовп, юнак пробіг, мабуть, близько 200 метрів.

— Ну що ж…

Субару зупинився і підняв чуба догори.

Він дивився туди-сюди до безглуздя перебільшено, а потім плавно приклав руку до стіни, щоб спертися на неї, після чого заплющив очі й знову пригладив волосся. А тоді...

— Куди ж мені піти, щоб знайти тебе, Не-Сателло?

Він почав свій пошук зі слів, які не віщували нічого доброго для його майбутніх перспектив.