Возз’єднання з Відьмою

— … Прийди до тями, чоловіче. Ти хочеш аблуко чи ні?

Коли свідомість Субару повернулася, перед ним був червоний стиглий плід.

Поки дивився на цей дуже схожий на яблуко фрукт, у його голові промайнули пусті думки на кшталт «вони називають це плодом мудрості, хах».

Заборонений фрукт, що став причиною вигнання з раю, коли його з’їли.

Можливо, якби він відкусив шматок, то зміг би вирватися з цієї незрозумілої ситуації.

— Гей, ти слухаєш?

Чоловік середнього віку насупив брови і знову звернувся до Субару, який не відреагував.

Якийсь віддалений куточок свідомості хлопця відчув це і стрепенувся. Він почав оглядатися навколо.

Юнак стояв перед яткою на вулиці, залитій раннім сонячним світлом.

У цьому магазині був широкий асортимент фруктів та овочів. Це, звичайно, не було для нього незнайомим видовищем, але була невелика різниця.

Людну вулицю заповнювало різнобарвне волосся, що було неможливим у його старому світі, а також раси, які буквально не могли розгулювати настільки природно.

Спостерігаючи за всією цією метушнею, Субару почухав голову.

Тепер його ліва рука могла рухатися, а коли вона торкнулася живота, він не відчув нічого незвичайного, і не було жодних ознак того, що його органи вивалилися назовні або що його очі були вирізані.

— Я поняття не маю, що тут відбувається…

Коли він це пробурмотів, нудота й запаморочення, що наростали, охопили його, від чого коліна підкосилися.

 

※　※　※　※　※

 

— Це вода. Можеш пити?

Прийнявши запропоновану йому чашку, Субару обережно сьорбнув налиту в неї воду.

Вода була крижаною й розтікалася пересохлим ротом з кінчика язика, навіть дещо покращувала його сумний настрій.

— Ах, це саме те, що мені було потрібно. Дякую. Ти справжній добряк, старий.

— Перестань. Було б не до сміху, якби ти раптом упав перед моїм прилавком. Виглядало б, ніби це через мої продукти. Відпочинь у тіні, поки не стане краще.

Чоловік відповів без нотки сором’язливості, а потім повернувся до своєї ятки.

Субару все ще сидів на землі біля дороги, дивлячись чоловіку вслід, а потім притулився до стіни крамниці й глибоко зітхнув.

Той, хто допоміг йому, коли його охопило запаморочення і він ледь не знепритомнів, був крамарем, з яким він тепер був добре знайомий.

Незважаючи на його грубу зовнішність, чоловік негайно приготував мокрий рушник і трохи питної води, як тільки здогадався, що Субару страждає від теплового удару, а потім відвів його в цю тінь, щоб той зміг відпочити.

Дійсно, не можна судити людей за їх зовнішністю. Існують м’язисті лисі старигани, які були схожі на добродушних дідусів, і сексуальні жінки, які отримували задоволення від убивства.

— Я думав, що моїм животу й очам кінець… — прошепотів Субару, обмацуючи повіки, і ще раз підтвердивши, що бачить нормально.

Слідів на животі, звісно, не було, ліве плече також було здорове. Здавалося, що його рани знову повністю зникли, і, можливо через якусь настирливість, його знову залишили перед прилавком цього чоловіка.

— Але навіть так… Це було… Дуже погано.

Він забрав руки з повік і подивився на них.

Хоча пальці нічого не торкалися, вони злегка тремтіли. Це поширювалося вгору по його руках, поки нарешті не перетворилось на жахливий холод по всьому тілу.

Просто згадуючи про це, він зацокотів зубами та згорнувся калачиком, помістивши голову між колінами. Жах був настільки сильним, що навіть заглушив метушню навколо нього, поки його тіло тремтіло.

Це було огидне, чуже, приголомшливе, абсурдне й абсолютне уособлення відчаю.

Субару ніколи не наражався на таку злобу, ніколи не відчував такого болю та насильства й ніколи не зазнавав таких руйнувань власного тіла.

Він і його знайомі загинули, жах був настільки глибоко в серці, що юнак міг лише згорнутися калачиком.

Хлопець відмовлявся навіть думати про зустріч з такою ненормальною сутністю.

— Припини думати про це, перестань думати про це, це абсурд. Це безнадійно, я нічого не можу зробити. Це була смерть. Це не могло бути нічого, крім смерті. Навіть те, що я живий, це неймовірне везіння, чи не так?

Не чекаючи згоди ні від кого конкретно, Субару відчайдушно благав пробачення.

Сцени жахливої бійні Рома та останні миті життя Фелт після того, як її розрізали, повторювалися в його пам’яті.

А тоді прийшов жахливий спогад про те, як його розрізали, зламали, розітнули та позбавили зору.

Він відчув нудоту та темні емоції й негайно хлюпнув водою, що залишилася, на голову.

Її було небагато, але вистачило, щоб покрити голову відчуттям прохолоди.

Юнак витер воду, що капала з його чубчика, а потім кілька разів вдарив себе по обличчю, щоб відновити свій емоційний стан.

— Добре, треба підняти настрій. Це легко. Просто забудь про те місце. Є ще купа речей, які я маю зробити та обдумати. Наприклад, мені доведеться зміркувати, як жити в цьому світі. Я випадково потрапив в неприємну ситуацію, поки хвилювався, а тоді…

«Мене врятували, я хотів повернути борг, а потім відчув, що от-от помру».

— Годі, я ж сказав не думати про це.

Навіть якщо він намагався не думати про це, срібноволоса дівчина продовжувала сяяти в його спогадах.

По-перше, більшість того, що сталося з ним у цьому світі, так чи інакше було пов’язано з нею, тому він не міг забути про неї й зосередитися на світі.

Однак, якби хлопець згадав час, проведений з нею, він би врешті-решт зупинився на цьому болісному спогаді, що викликав відчай.

Його думки знову йшли по колу.

Тремтіння не припинялося, а негативні думки продовжували повертатися, оскільки він повністю втратив будь-яку надію.

Що йому робити і як досягти успіху? Чи було б добре, якби він просто стояв і нічого не робив? Зараз він не міг вловити навіть найменшого натяку.

— Гей, як тепер почуваєшся? Краще?

Визираючи з-за прилавку, крамар дбайливо запитав.

Незважаючи на його спроби діяти жорстко, турбота, яку він демонстрував, показала, що в душі він був доброю людиною. «Не варто так покладатися на його доброту», — подумав Субару, коли вирішив піти.

— Ах, здається, я трохи заспокоївся. Вибачте, що потурбував вас.

Він намагався не виглядати слабким, коли підводився, і повернув порожню чашку. Крамар, здавалося, хотів щось сказати, коли забрав її, але не наполягав на цьому.

— Колись я обов’язково поверну вам гроші.

— Немає потреби. Але якщо колись заробиш трохи монет, приходь купити аблук.

Обличчя Субару було лагідним, коли власник легенько постукав його по плечу, після чого махнув юнаку рукою й повернувся до свого прилавку.

Відчувши задоволення від невимушеної поведінки цього чоловіка, Субару глибоко вдихнув і рушив до дороги. Натовп продовжував рухатися так само, як і тоді, коли він лежав калачиком, і головна вулиця, заставлена прилавками, здавалася такою ж яскравою, як і раніше.

— ...Лут-хаус.

Йому, мабуть, варто піти туди, невиразно подумав він.

Субару думав про це, але його ноги не рухалися в тому напрямку. Іти туди означало зіткнутися з тим жахом.

Якщо щось піде не так і хлопець знову зустрінеться з Ельзою, його життя, яке він якимось чином зберіг, буде по суті даремно втраченим.

Викликаний в інший світ, він просто згниє, нічого не досягнувши.

— Ха. Усе буде так само, якщо я туди побіжу.

Юнак висміяв себе, посміхаючись, а потім засунув руки в кишені й пішов.

У протилежному від лут-хаусу напрямку. Так він вирішив.

Субару все це кине, повністю здасться і заплющить очі на отриману доброту.

Зрештою, так він і чинив до того, як потрапив сюди. Юнак ніколи не робив нічого, чого б не мав, тож не потрібно було щось міняти. Такі речі, як давати, брати і тому подібне, людська взаємодія загалом була для нього болем. Ось таким життям він жив.

На даний момент це неможливо…

— Е…?

Коли Субару підняв голову і зробив перший крок, з його вуст зійшло здивування.

Він стояв посеред вулиці. У його розширеному полі зору натовп, що рухався туди-сюди, здавалося, уникав хлопця.

Там була висока постать з лускою рептилії, звіролюдина, зріст якої сягав лише до талії Субару, молода танцівниця з рожевим волоссям, лицар із шістьма мечами…

І дівчина в білому вбранні, чиє сріблясте волосся розвівалося на ходу.

Вона глянула на нього, а потім, ніби щоб не зачепити його, відійшла вбік і пройшла повз.

Її зібране в пучок волосся гойдалося, а квітковий аромат пронизував повітря й лоскотав його ніздрі. Її вольові аметистові очі вже не зважали на нього, вони мали гостроту, яка дивилася лише вперед, на шлях, яким дівчина мала йти.

Її гідна аура не змінилася, а ця мерехтлива краса не мала жодної вади, дівчина, яку він шукав, йшла прямо перед ним.

— Заче…

Він не зміг одразу крикнути, звук завмер у його горлі, коли він побіг за нею.

Дівчина плавно пробиралася крізь натовп. Хлопець був розгубленим, збентеженим і не в тонусі, поки гнався за її сріблястим волоссям і кликав майже плаксивим голосом.

— Гей, зачекай… Зачекай… Будь ласка, зачекай…

Красуня дивилася на нього якусь мить холодними очима, наче на незнайомця.

Вони спілкувалися лише кілька годин, для неї він був лише випадковим знайомим. Можливо, вона його зневажала, враховуючи, що той не зміг прислухатися навіть до найпростішого застереження й наразив її на небезпеку.

Навіть якщо дівчина думала про нього таким чином, Субару продовжував її переслідувати.

Він не знав, що вона відчуває до нього. Тож принаймні хотів, щоб вона сказала йому хоч це.

Якщо він вже збирався страждати від власних уявлень, краще нехай його ранить її справжня думка.

— Будь ласка, зачекай, Сателло!

Коли він зупинить її, що саме захоче сказати?

В ту ж мить, коли відповідь з’явилася, він вигукнув її ім’я, ніби щойно згадав його.

Крик хлопця проривався галасливою дорогою та навіть долетів до дівчини, яка віддалялася все далі.

Срібноволоса одразу зупинилася.

Він проштовхнувся крізь натовп, щоб дотягнутися до неї, і поклав руку на її тендітне плече.

— Будь ласка, не ігноруй мене. Це дійсно моя провина, що я зник. Але я так само не розумію, що відбувається. Я навіть повернувся до лут-хаусу, щоб шукати тебе, але не зміг знайти…

Сателла була здивована, коли його рука лягла їй на плече.

Коли вона обернулася, з його вуст полилися лише вибачення. Він говорив швидко, виправдовуючись, наче боявся, що його вдарять.

Можливо, причиною був її погляд, який, здавалося, дивився крізь нього.

Однак, навіть так Субару відчув деяке полегшення на додачу до тривоги.

На перший погляд, серйозних ран на ній не було. Можливо, її також хтось вилікував після інциденту в тому будинку. Також було можливо, що вона вилікувалась, але що насправді було важливим…

— Вибач, що патякав лише про себе… Але я радий, що з тобою все гаразд.

Той факт, що вони знову змогли зустрітися, зробив його щасливішим ніж будь-що.

Якщо подумати, то далі його хвилювала безпека її напарника — Пака. У Субару було занадто багато речей, за які йому доведеться вибачатися.

Він не зміг виконати обіцянку, дану чоловіком чоловіку. Це був гріх, за який він мав бути осуджений.

— Ти…

Коли Субару замовк, Сателла заговорила, ніби хотіла заповнити прогалину.

Минуло всього кілька годин, а йому здавалося, що він цілу вічність не чув цього голосу, схожого на дзеленчання срібного дзвоника.

Він бачив, що вона стояла перед ним, міг навіть простягнути руку й доторкнутися до неї, він нарешті знайшов її, такі недоречні емоції вирували в Субару. Однак…

— Що ти собі думаєш?

Коли хлопець відчув полегшення, Сателла кинула на нього сердитий погляд.

Її білі щоки злегка почервоніли, і вона трохи повернулась, щоб струснути його руку. Дівчина зробила крок назад, щоб між ними був простір, а її очі були сповнені ворожості, коли вона дивилася на нього.

Її несподівано різка реакція змусила Субару ковтнути і замовкнути.

Але якщо подумати, було очевидно, що це станеться. Для неї, мабуть, було дивом, що він взагалі наважився показати своє обличчя.

Він прийме будь-яку образу, яку вона забажає сказати йому. Ця його рішучість…

— Я не знаю, хто ти, але звертатися до когось ім’ям Відьми Заздрості, що ти собі думаєш?!

…була розбита на шматки цією абсолютно несподіваною реакцією.

 

※　※　※　※　※

 

Почувши ці неочікувані слова, Субару відчув, що час наче зупинився.

Звуки з натовпу припинились. Усе, що він чув, це стукіт власного серця та сердитий голос срібноволосої дівчини.

Всі інші звуки ніби зникли. Ні, вони таки зникли.

— Що…?

Пробурмотів юнак, незграбно повернувши голову, щоб озирнутися навколо, і зрозумів.

Кожен навколо них на цій вулиці, заповненій ятками та пішоходами, тепер був зосереджений на них двох.

Усі були шоковані й замовкли, ніби навіть найменший рух був заборонений.

Таке враження, наче розмова між ними двома повністю запанувала вулицею.

— Я питаю тебе, що ти собі думаєш? Говори.

Однак Сателла не дозволила собі вагатися, незважаючи на його здивування.

Її тон був різким, але Субару не відповів, оскільки навіть не знав, чому вона сердиться.

Здавалося, вони були абсолютно різних думок щодо того, в чому полягає проблема.

— Я запитую це ще раз: чому ти назвав мене Відьмою Заздрості?

— Ні, тобто, мені сказали…

— Я не знаю, хто тобі це сказав, але це дуже неетично. Ти теж винен, що погодився з цим. Відьма Заздрості — символ усього табу. Лише згадування її імені викликає несхвалення, подумати тільки, що ти насправді звернувся до когось таким іменем.

Її гнів був явним. Сателла… Срібноволоса дівчина просто топила хлопця в морі збентеження.

Натовп, що зібрався навколо них, кивнув на її слова. Це означало, що вони підтвердили її слова, і це ще більше збентежило Субару.

Він не розумів, що вона каже.

Він щойно назвав її ім'я.

І все ж вона образилася на це, й усі визнали, що вона вчинила правильно.

Юнак не знав, що зробив не так, йому просто дорікали за неправоту. Він не міг обміркувати свої дії чи змінити поведінку.

— Якщо це все, я піду. У мене немає на це часу, — сказала дівчина, коли Субару опустив голову, а потім галантно пішла, її сріблясте волосся розвівалося на вітрі. Юнак хотів гукнути її, але ім’я застигло в нього в горлі.

Він зробить ту саму помилку двічі, якщо знову звернеться до неї так. Але як тоді він повинен її називати?

Це вагання притупило розум Субару.

Тому він просто спостерігав за тим, що відбувалося перед ним, нічого не роблячи.

— !

Маленький вдих на верхньому навісі сусіднього прилавку приблизно на голову вищого за Субару.

Стрибок і маленьке тіло обережно потягнуло вниз під дією сили тяжіння. Щойно воно приземлилося, то осідлало вітер, щоб прискоритися.

Той стрімкий вітер був одягнений у дещо брудний одяг і за ним розвівалося золоте волосся. Він легко проскочив крізь натовп, наче натхненний богом, і його швидко витягнута рука залізла в білий халат із вишитим на ньому яструбом.

Це була лише мить контакту, але цього було достатньо.

Вітер змусив халат розвіватися, а коли дівчина обернулася, злетів.

— Не кажіть мені...!

Срібноволоса дівчина здивовано підвищила голос і засунула руку в мантію.

Вона не знайшла того, що шукала, і її очі розширилися, коли вона подивилася на вітер, що зникав удалині.

Той вітер тримав у руці емблему із символом дракона, і Субару, спостерігаючи позаду, інстинктивно крикнув:

— Фелт?!

Від цього вітер сколихнувся, ніби спантеличений. Але його швидкість не зменшилася і він миттєво зник з вулиці в провулку.

Це була неймовірно швидка робота. Миттєва випадкова зустріч. Він бачив це лише мить, але це було більш схоже…

— Зникла. Ось чому ти мене зупинив? …Ти теж береш в цьому участь?!

Дівчина буркнула на Субару, який просто стояв на місці, не в змозі відреагувати на метушливу ситуацію.

Вона тут же показала долонею в його бік, але, ніби обдумавши це рішення, побігла в бік провулка, в якому зник вітер.

— Гей, зачекай! Усе не так! Я не…

Субару також побіг туди, погнавшись за ними, щоб вирішити це непорозуміння.

Поки він біг, його розум був сповнений сумнівів щодо багатьох таємниць.

На нього вивалилося надто багато інформації, тому його розбурханий мозок не міг обробити її всю. Навіть якщо це було не так, він відчував, що сьогодні помер двічі, і це його дуже засмутило.

— Хто б ти не був, будь ласка, будь ласкавим зі мною! Навіщо мене взагалі сюди викликали?!

Абсурдність ситуації змусила його вигукнути це, поки він спотикався у темному провулку.

Хлопець не був упевнений, що його витривалості вистачить, але й не думав, що програє цим двом на короткій дистанції. Він негайно наздожене їх і розвіє всі ці сумніви.

Саме на це юнак і розраховував, поки біг, але…

— Зараза… стіна?!

Субару плюнув, коли глухий кут перегородив йому шлях.

Тих двох, за якими він гнався, не було. Якщо він правильно пам’ятав, Фелт була досить спритною, щоб легко лазити по стінах. І Сателла, мабуть, не мала жодних труднощів, щоб перебратись через стіну чи дві за допомогою своєї магії.

— Я не проти лізти, але… не думаю, що зможу наздогнати їх таким чином.

А найголовніше: якщо розрив між ними збільшиться, Субару просто не зможе продовжувати біг.

Дарма що він тренував свою фізичну силу в себе в кімнаті, зробити те саме з вправами на аеробіку було б неможливо. Відсутність витривалості була його фатальною вадою і навіть тут це змусило хлопця відмовитися від переслідування.

— Якщо це не годиться, як щодо лут-хаусу? І Сателла, і Фелт живі, отже… Ром, мабуть, теж.

Він вирішив, що було б ідеально випередити їх і якнайшвидше зв’язатися з Ромом.

А поки що йому варто вибратися з цього глухого кута й попрямувати до нетрів. Ось він обернувся…

— …Та ви знущаєтесь.

Перед ним стояли кілька постатей, що блокували йому вихід із провулка.

Їх було троє. Вони були дещо брудні, а навколо них була груба аура, ніби їх насильницький характер проявлявся на їхніх обличчях.

До цього моменту було важко навіть описувати цих трьох, що стояли на шляху в Субару.

Ці бандити, які зробили провулки своїми мисливськими угіддями, зіткнулися з ним уже втретє того дня.