Біль пронизав усе його тіло, пекучий і безжальний, мов ножі, що розтинали зсередини, поки він не втратить свідомість. Кров, що витікала, вже не гріла — лише просочувала землю в калюжі сорому. Його тіло стало мовчазним свідком жорстокості. Тіло, яке колись було сповнене життя, тепер лежало холодним, з очима, в яких застиг жах. Запах заліза висів у повітрі, а сморід гнилі змішувався з потом і кров’ю.
Сьогодні — ще один день у нескінченному циклі страждань. Ще один день, коли душа юнака не змогла покинути тіла, а залишалася в пастці безкінечної петлі.
Хто сказав, що історія Володаря демонів — це щось приємне? Вона — не схожа на казку, яку хочеться згадувати.
Вона — занепад.
Вона — розпач.
Вона — біль.
Це оповідь, яка починається з безглуздої смерті і веде до ще страшнішого усвідомлення: усе це — її власний вибір. Вона сама стала деревом, коріння якого проросло у землю гріха. Те, що здавалося благословенням згори, виявилось прокляттям. І з цієї гіркої долі виросло життя — або, краще сказати, виживання, — сповнене болю, тривоги та розчарування.
Навіть якщо це життя здається величним, навіть якщо воно сягає небес, воно не зрівняється з глибиною падіння, яке доведеться пережити.
Двоє істот проникли у цей світ, посіявши серед спустошення і крові надію. Той, що стояв попереду — був лідером, обраним народом. Він запечатав зло, що поглинало все навколо, і вирушив у подорож, щоб очистити світ. У сріблястій формі, з поглядом, сповненим світла, юнак став променем сподівань, що розсіював темряву.
Щодня, щомиті, він боровся з темрявою, не озираючись. Люди схилились перед ним, оспівуючи його славу піснями, які лунали з кожного куточка.
Володар демоні добре знав цей голос. Він добре пам’ятав цю мелодію.
Герос…
Просто одне ім’я — і страх, що здавлював груди, миттю охопив його цілком. Страх, що повертав у минуле, до моменту падіння.
Ще одна людина стояла позаду — та, чий погляд був подібний до його власного. Ця людина, як і він, знала біль, втрати, зради. Ті очі не шукали слави, вони просто хотіли вижити.
Темний король інколи дивувався: чому цей чоловік не прагнула сили, не боролася за трон? Чому він, бачачи цей світ, не прагнув володарювати над ним?
І навіть коли доля кидала його між крайнощами, навіть тоді, коли чоловіка позбавляли всього — у нього все ще було те, чого бракувало самому Володарю демоні: спокій… і щось, що торкалося самого серця.
Величний демон, який втратив все, не розумів, чому ж інші, навіть в злиднях, все ще здатні на щастя. Чи було у його власному житті бодай щось, що залишилося справжнім?
“Лукавство лицаря” — серія 234 вийде вже завтра. “Подорож священного духа”, том 14, з’явиться у продажу наступного тижня. “Німфа лісу” з’явиться у гача-автоматі наступного місяця. Розробник повідомив, що її ультимативна навичка дозволяє телепортуватися на половину карти.
Якби Володар демонів зміг випадково вибити дану навичку, він би нарешті зміг досягти рангу Платини, як завжди і мріяв.
— …
Володар демонів боїться смерті.
Його дихання уривчасте. Життєві сили поступово зникають. Червоні очі втрачають блиск. У ту мить, коли смерть вже ступає на поріг, Лорд Темряви раптом чує в голові чіткий звук клацання.
[ Цільовий хост виявлено. Цільовий хост виявлено… ]
У повітрі лунає дивацький голос хлопчика, чужий, і такий штучний. Але ще дивнішим було те, що образ Героя — а також руїни замку — повільно розпадались на частки.
Біль зникав. Тіло здалося невагомим, немов плив. Його зір прояснювався — тоді він усвідомлює, що навколо лиш біла порожнеча і вона безмежна.
У цьому химерному просторі Володар демонів виявляє, що вдягнений у незвичний одяг: короткий халат бірюзового кольору, зав’язаний стрічкою спереду, у поєднанні з олягаючими штанами.
[ Цільовий хост виявлено. Будь ласка, підтвердіть свою особу. Ви — Гіацинт, Лорд Темряви, правитель Тартаросу, все вірно? ]
— Хто ти? — Володар демонів насупив брови. Він озирнувся довкола, але не побачив жодної живої істоти, окрім себе.
[ Будь ласка, підтвердіть свою особу. Підтвердіть свою особу. ]
— Я — Гіацинт, правитель Тартаросу, — юнак на мить замовк, потім зніяковіло прокашлявся й додав: — І… майже став правителем цього світу.
Якби тільки не народився в ту ж епоху, що й цей клятий Герос…
Настала коротка пауза. Потім синтетичний голос у його голові раптово змінився на дзвінкий, юнацький і життєрадісний.
[ Ваууууу! То ви справді Лорд Темряви! Таку відповідь неможливо підробити! Ви знали, що я ваш фанат уже багато років? Я стежив за кожним етапом вашого становлення! Пам’ятаю, назвіть, той випадок, коли ви винищили клан гномів!
Тоді ви зіштовхнулися з пасткою при вході в місто, яку гноми будували майже сто років. Ви лише байдуже зиркнули на ту пастку, підняли праву руку й змахнули нею… і вона згоріла до тла в одну мить!!! Чорне полум’я шалено палахкотіло, ймовірно, вам було важко бачити, але обличчя гномів у той момент, коли їхнє столітнє творіння щезло за секунду — це було щось неймовірне! Ха-ха! Шкода, що ви того не бачили… Га-га-га-га-га! ]
— Не… не згадуй про той жорстокий випадок, — Гіацинт зніяковіло опустив погляд, хлопця охоплювало каяття, коли хтось нагадував йому про давні, невтішні вчинки.
На брамі тієї пастки були намальовані квіти, очевидно, намальовані дітьми. Вони просто бавились, прикрашаючи все навколо. А він знищив це в одну мить. Невідомо, наскільки сильно це розбило серця тих малюків.
[ О! А ще ж був випадок, коли ви спалили ельфійський ліс… ]
— Хто ж ти такий насправді? — Лорд Темряви більше не міг слухати оповідей про своє минуле, тому поспішив змінити тему.
[ Ой, я геть забув представитися! Вітаю! Я — Система 666! Відтепер я буду вашим помічником, щоби допомогти вам звільнитися від Бога-Творця цього світу. ]
— Звільнитися від Бога… — Чи він має на увазі Асґардців? Але ж, наскільки відомо, ті давно відділилися від цього світу.
[ Ні, зовсім не того бога, про якого ви думаєте! Бог, про якого я кажу, — це вища істота, яка керує цим світом, включно з вами. Саме він змусив вас відігравати роль лихого Володаря демоні. Але я знаю, що в глибині душі ви зовсім не такий! Ви щиро любите й поважаєте людей. ]
— Гм…
І справді — драма «Лукавство лицаря», чи гра «Німфа лісу» — усе це було створено людьми. Плани Лорда Темряви щодо захоплення світу насправді лише приносили страждання авторам і творцям розважального контенту…
Гіацинт раптом завмер — йому спала на думку одна важлива річ.
А що як причина, чому «Подорож святого духа», ілюстрована книжка з пікантним вмістом, уже майже рік не отримує нового тому — це також наслідок катастрофи, яку він сам спричинив?
Ні… тільки не кажіть, що автор помер…
[ Автор тієї ілюстрованої книги не помер, пане, — відгукнулася Система. — Просто через роки створення відвертих зображень у нього виникли побічні ефекти, що вплинули на ерекцію. Зараз він проходить терапію. Незабаром має повністю одужати. Вам не варто хвилюватися. ]
Лорд Темряви миттєво скам’янів. Система 666 заговорила так, ніби прочитала його думки.
[ Але повернімося до головного. Той Бог — це творець цього світу. Його сила не обмежується лише контролем над вами. Якщо він забажає, то може легко контролювати всіх людей цього світу. ]
— …
[ Насправді цей світ — це всього лиш гра з іншого світу, під назвою Великі боги-охоронці. І ви, любий паничу, — всього лише фінальний бос, останній противник, якого гравці мають перемогти, щоби завершити гру. ]
— Що? — Якщо так, то Герос…
[ Саме так, Герос — герой, якому ви протистояли, — це і є персонаж гравця. Насправді та “смерть”, що щойно сталася, зовсім не була вашою першою… Це була далеченько не перша смерть, мій повелителю, а лише 11 459 043 смерть від руки героя, контрольованого мільйонами гравців. ]
Ці слова приголомшили Гіацинта. У голові було порожньо, та варто було лише почути, що його тіло мільйони разів пронизував священний меч, — і весь біль раптом накотився. Це було жахливіше, ніж якби юнака живцем перетирали на кістковий пил.
[ Та вам не варто турбуватись, — мовила Система 666. — Я тут, щоб допомогти вам звільнитися від контролю цього світу. Але це нелегко, навіть для такого видатного Лорда Темряви, як ви — прекрасного, мудрого, могутнього, з сяйвом, що затьмарює самого Аполлона! Я досі пам’ятаю ту ніч на кривавому бенкеті, коли король Единбурга насміхався з вашого імені, заявляючи, що Лорд Гіацинт зовсім не такий страшний, як розповідають у піснях. І от, в ту ж мить келих вина в його руці розлетівся на друзки, двері тронного залу розчахнулись — і з’явилися ви! Обличчя прекрасніше ніж у будь-якого бога, а очі — червоні, палаючі під місячним сяйвом… ]
— Прошу тебе, 666, можеш… коротше? — зітхнув чоловік й втомлено потер скроні, що розболілися від перенасичення інформацією.
Те, що він щойно дізнався, було надто важким для сприйняття. Увесь цей світ виявився всього лише грою з іншого виміру. Всі його вчинки — лише наслідок зовнішнього контролю. І він сам — ув’язнений у цьому вічному колі долі, де живе й помирає однаково… мільйони разів.
Якби звичайна людина мала опрацювати таку кількість інформації, вона б уже збожеволіла. Але Лорд Темряви зберігав холодну голову. Він зумів зібрати, впорядкувати та проаналізувати всі нові дані.
— Якщо існує спосіб, що дозволить мені вирватися з цього приреченого кола смерті, прошу, скажи мені про нього.
Якби йому дозволили самостійно обирати свою долю, Гіацинт прагнув би лише спокійного життя. Він піклувався б про мешканців Тартаросу, щоб усі мали що їсти та могли спокійно спати. А у вільний від державних справ час просто насолоджувався б драмами, грав у відеоігри, іноді надсилав листи подяки та маленькі подарунки — скажімо, якогось дракончика — улюбленим письменникам. Більше того, Лорд Темряви навіть хотів би спробувати виростити чарівну дитину — спадкоємця, що згодом перебрав би на себе правління його володіннями.
[ У такому разі, дозволь системі 666 розпочати з пояснення про світ Великих богів-охоронців. Як ви вже знаєте, цей світ — лише гра. Творець, тобто бог, встановив жорстку сюжетну структуру та систему контролю за персонажами. Особливо це стосується ключових героїв, таких як ви, любий паничу, — вас обмежує безліч складних параметрів і сценарних обмежень. Отже, просто звільнити вас із цього світу не так легко. Щоб навіть тимчасово витягнути вас із ВБО сюди, довелось витратити майже всі наявні ресурси. ]
— Але ти ж маєш спосіб обійти цю систему, хіба не так?
[ Гідно сказано, любий паничу! — Кричить у захваті — Боже, ну хто ще може бути настільки ідеальним?! Моє серденько зараз вибухне >///<! Ем-гм! Лорд Темряви є авзяті читачі, напевно, знайомі з терміном OOC, що є скороченням від Out Of Character — «вихід за межі характеру». І саме це ми збираємося попросити вас зробити: вийти за межі своєї звичної ролі. Проте, оскільки цей світ має надзвичайно жорстку систему контролю, це зробити не так-то просто. Тому ми повинні зробити OOC… деінде. У місці, де навіть невеликий відступ від ролі здатен спричинити крах усієї ігрової системи. ]
— Таке місце справді існує?
[ Це місце називається фанфікшн. Це історії, які створюють фанати улюблених персонажів або оригінальних творів, додаючи до них власну уяву та інтерпретації. Саме тому фанфікшн — ідеальне середовище для появи OOC. ]
Система 666 удавано покашляла, ніби прагнучи надати собі поважного вигляду.
[ Навіть якщо персонаж є найогиднішим негідником, як-от ви, мій повелителю, — фанфікшн дозволяє змусити його змінитися на краще, постригтися в монахи та досягти нірвани. І ніхто не запідозрить у цьому нічого дивного! Але насправді це ще не все. Найстрашніше у фанфікшн-реальності — це її здатність впливати на мислення людей. ]
[ Ви ж бачили таких, хто надто захопився фанфіками? Наприклад, тиха й сором’язлива дівчина може перетворитися на яндере, лише начитавшись альтернативних сюжетів. Деякі персонажі буквально калічать одне одного в оригіналі, але у фанфіках усе це раптом стає ознакою… пристрасного кохання. І читачі щиро в це вірять! ]
| OOC (Out Of Character) — це коли персонаж діє або поводиться інакше, ніж йому притаманно, порушуючи характер, якого він суворо дотримується в оригіналі. |
[ Чим популярнішим є фанфік, тим сильніший його вплив. Якщо фанфікшн набирає широкої популярності, він може впливати на велику кількість людей. І хоча я не можу створити новий світ фанфіку спеціально для вас, я можу перенести вас, мій володарю — мого хоста, — у вже наявні світи, створені уявою фанатів. Ви зможете захопити роль головного героя у фанфіках, привернути до себе симпатію читачів, і якщо сюжет стане справді захопливим та популярним — сила OOC зміцниться настільки, що зможе змінити навіть оригінальну гру ВБО. ]
— Зрозуміло. І як довго триватиме ця… місія? — Гіацинт, який уже зібрав усі частини мозаїки до купи, поставив наступне запитання. — Скільки таких фанфік-світів мені доведеться пройти?
[ Чудове запитання! Нарешті настав час показати вам ось це. ]
Раптово перед Володарем демоні виникло таємниче світлове вікно. На екрані було зображено таблицю з номерами від одного до ста.
[ Це — рейтинг найпопулярніших фанатських пар року за версією сайту BO3. Як ви, напевно, знаєте, більшість фанфіків належить до жанру романтики. Отже, світи, в які ви будете потрапляти, — це переважно романтичні історії. ]
Чоловік пробігся поглядом по рядках таблиці. Майже всі імена були йому незнайомі.
Стів / Едді — “Дивні дива”
Сіріус / Ремус — “Гаррі Поттер”
Альхай… Каві? Ензін Іпак?
[ Хосте, спробуйте подивитися позицію номер 49. ]
49.) Герос / Хінокі — "Великі боги-охоронці"
— …
[ Вау. Герой і ельфійський принц, які стояли пліч-о-пліч на полях битви… Не дивно, що фанати, які стали свідками цієї дружби — спільних ночівель під відкритим небом, підтримки у найтяжчі моменти, — почали уявляти з цього щось більш ніж просто побратимство. ]
Це цілком логічно.
[ А тепер — позиція номер 57. ]
Володар демонів перевів погляд туди, куди вказала система 666, — і мало не вдавився слиною.
57.) Герос / Володар демонів — Великі боги-охоронці.
— "Що?!"
— "Мене… і на пару з Геросом?!" — Темний володар був у ступорі. Він не знав точного сюжету гри, але, наскільки пам’ятав, вони з героєм зустрічались лише один раз — коли той протикав його святим мечем!
[ Оце і є суть знаменитої фрази: “Майже вбили одне одного — як-то кажуть: кохання”. ]
[ Здається, вас це трішечки шокувало… Тоді подивіться на позицію номер 59. Можливо, вам це підніме настрій .]
59.) Володар демонів / Герос — Великі боги-охоронці.
[ Так, вас шипперять і з реверсною позицією теж. І знаєте, це не абищо — та сама пара, але з оберненими ролями, ще й обидві в топ-100! Це означає, що фанати справді шаленіють від вашої пари! Якщо об’єднати обидві позиції — зверху й знизу — то в сумі ваш рейтинг буде вищим, ніж у пари Герос/Хінокі! ]
— "Чорт забирай… Це ж ще абсурдніше, ніж щойно!"
Серце Темного Володаря здригнулося. І в ту саму мить інстинкт гукнув із глибини.
— "Не може бути, що…"
[ Як і личить вам, мій проникливий Володар. Основна сюжетна лінія ВБО — це ваша битва на смерть із Геросом, втіленням світла. Найпотужніша форма виходу з ролі (OOC) — це зробити так, щоб такий лиходій, як ви, зумів порозумітися, а ще краще — покохати головного героя. Наша ціль проста: підняти пару Герос/Володар демонів у топ-20 фанатського рейтингу. Цього буде достатньо, щоб порушити рівновагу системи OOC і розхитати основний світ, відкривши вам шлях до визволення. ]
— Ти з глузду з’їхав?! Я маю закохатися в Героя?! У того, хто пронзив мене мечем?!
[ Просто подивіться на все з іншого, мій Володарю. Завдання просте: потрібно зробити так, щоб Герой закохався у вас настільки, щоб замість меча… захотів проштрикнути вас іншим знаряддям. ]
— …
[ Я маю на увазі пеніс, якщо ви ще не зрозуміли. ]
— Я зрозумів! Не треба все так докладно пояснювати!
[ Гаразд, ми вже й так згаяли надто багато часу. Я пропоную вам єдиний шлях до свободи від цієї проклятої системи, шанс на нормальне, спокійне життя. І це — особливе право, дароване лише вам. Будь ласка, дайте відповідь, чи готові прийняти це завдання, аби боротися за те, щоб не стати знаряддям у руках того таємничого божества! ]
— Перш ніж погодитися, я маю одне запитання, — Гіацинт на мить замовк, а потім повільно озвучив те, що давно не давало йому спокою: — Допомагаючи мені… яку вигоду матимеш ти?
[ Звісно, я теж матиму вигоду. Але не хвилюйтеся — моя користь аж ніяк не завдасть вам шкоди. ]
— Зрозуміло.
Нині Гіацинт не мав більше чого втрачати. Якщо він відмовиться — повернеться у нескінченне коло відчаю, смертей і переродження без кінця. Лише другорядна постать, створена лишень для того, аби підкреслити велич головного героя.
— Я згоден, — промовив він повільно, холодним, спокійним голосом — наче тихий струмок, що мляво тече. — Відтепер покладаюсь на тебе, Системо 666.
[ П-пане Володарю Пітьми! (TAT) Хик… Я йтиму з вами аж до самого кінця, обіцяю! ] — вигукнула Система 666 тремтячим голосом.
[ Заради мирного життя великого й могутнього Володаря Пітьми! ]
Ледь помітна усмішка торкнулася його вуст. На холодному обличчі проступила м’якість — мов краплі вранішньої роси, що розтоплюють кригу.
Володар демонів заговорив знову — м’яко, але з новою, небезпечною рішучістю.
— Заради пастки хтивості…
Це були останні слова, перш ніж через кілька секунд яскраве світло огорнуло тіло Володаря Пітьми, і той зник з того місця, немов розчинився в повітрі, залишивши по собі жодних слідів.
[ … ]
