Третього місяця весняний вітерець нарешті повіяв теплим подихом.
В очах Лво Мінчваня відобразилося здивування, змішане з невірою, яке зрештою перетворилося на усмішку.
Він не посміхався відтоді, як розлучився з Їнь Біюе в підземеллі. Тому усмішка була трохи невпевненою і виглядала дещо дурнуватою, що він навіть не усвідомлював.
Він стояв там, розгублений через несподівану відповідь Їнь Біюе: «Шиді, дякую, я, я точно зроблю те, що пообіцяв...»
Льов Цішван стурбовано запитала: «Четвертий шиді, ти все обдумав?»
Їнь Біюе кивнув: «Не хвилюйтеся, шидзє, я все усвідомлюю».
Дзюнь Ю нічого не сказав, лише нахмурився.
Двань Чонсюань не знав що й думати, його посмішка залишалася незмінною, коли він дивився на Лво Мінчваня.
Серце Їнь Біюе було не таким спокійним, як здавалося ззовні.
«У наші дні вісім з десяти головних героїв чорніють і займаються помстою, ще один — яндере без надії на одужання. Протагоніста з добрим корінням і щирою справедливістю важче знайти, ніж трилапу жабу! Важко! Дуже важко знайти!»
Він несподівано пригадав те, що сказав технік.
Але якщо процес мислення Діви Марії настільки дивний, то...
Він краще б погодився на головного героя, який чорніє без надії на одужання!!
Хай там як, а такий герой зміг би зіграти свою роль!
Чи може він отримати заміну?! Упакуйте його!!
Він не міг зрозуміти схему роботи мозку Лво Мінчваня, але якщо головний герой запросив його, у нього не було причин відмовлятися, чи не так?
До того, за цих «хлопців, які підтримують лиходія» поряд з ним справді варто хвилюватися! Що він мав зробити, щоб тактовно досягти «уникнення їх протистояння з головним героєм»?
Але тоді він побачив радісний вираз обличчя Лво Мінчваня. Він раптом відчув, що зрозумів ситуацію.
Це було раптове просвітлення!
Виявляється, сценарій цього разу такий: у першій половині відданий головний герой і безпринципний та жорстокий лиходій добрі друзі, що подорожують разом, а у другій зрадник встромляє ніж у спину.
*ідіома 狼心狗肺(láng xīn gǒu fèi) — «серце вовка і легені собаки».
Саме такі трюки люблять робити досвідчені гравці!
Подумавши про це, він відчув велике полегшення, як і очікувалося, розвиток сценарію все ще був під його контролем!
Тож його вираз обличчя до Лво Мінчваня трохи покращився, і в його очах навіть промайнула усмішка: «Шисьон Лво, чи є ще питання?»
Лво Мінчвань немов побачив, як багаторічні шари криги на хребті, затонулому в хмарах, тануть і перетворюються на дзюркотливе чисте джерело, що вливається в його серце.
«Ні, нічого... Шиді, добре відпочинь. Я піду, до наступної зустрічі».
Прощаючись, він чомусь завмер на місці.
Тоді Двань Чонсюань прочистив горло. Тільки після цього він неохоче розвернувся і пішов.
Група людей обговорила маршрут, за яким буде здійснена подорож, і після того, як Їнь Біюе також пішов...
Льов Цішван щиро сказала:
«Слідкуй за Їнь шиді, не дай його обдурити... Хоча зараз усі бачили, що Лво Мінчвань відчуває глибоку прихильність до шиді, але він, зрештою, мав намір примусити його силою, тому не можна залишати нашого шиді на нього».
Обличчя Двань Чонсюаня стало серйозним, уся минула легковажність зникла, і він урочисто сказав: «Не хвилюйся, шидзє, я це розумію».
Їнь Біюе сказав їй бути спокійною, але вона, звичайно, хвилювалася.
Але коли Двань Чонсюань сказав це, вона набула впевненості, що Лво Мінчваню не вдасться отримати перевагу.
Дзюнь Ю нічого не сказав, але у нього була та сама думка.
Таким чином справа була вирішена.
Повернувшись з академії Їнь Біюе знайшов спосіб практикуватися з мечем. Після цього він тренувався вдень і вночі, ні на мить не наважуючись зупинитися.
Він відчував, що вже невиразно бачив поріг Позбавлення обмежень.
Він ненавидів лише те, що час не може плинути повільніше, щоб він міг стати вправнішим у володінні мечем і міцнішим у своїй культивації.
Але місяць минув наче за одну мить, і настав час подорожі.
За день до від'їзду він вирішив на прощання сходити до шисьона і другої шидзє.
Дзюнь Ю було не в «Першому дворі».
Їнь Біюе відчув могутню ауру меча, що тягнула його до крутої скелі за подвір'ям.
Дзюнь Ю вправлявся у фехтуванні.
У його руці була щойно зламана суха гілка.
Коли Їнь Біюе став у десяти футах від нього, він зрозумів, що намір меча Дзюнь Ю розпалюється все сильніше і сильніше, тому він зупинився на місці, щоб не турбувати його.
У наступну мить Їнь Біюе здалося, що перед ним лежить гора, що мчить йому назустріч, це було настільки приголомшливо, що в нього перехопило подих.
Він зібрав свою ці, щоб протистояти енергії меча, і водночас зосередився на очах і уважно спостерігав.
Дзюнь Ю практикував техніку меча «Маленька важка гора», створену самим Святим Меча.
Стоячи на скелі, він бачить величні зелені пагорби й стає на позицію гори.
Так само як коли Їнь Біюе вправлявся з мечем біля холодної водойми, позичаючи воду, щоб загартувати техніку «Покладатися на озеро» меча в руці.
Стан душі, навички, позиція меча та імпульс меча перегукуються з небом і землею, кружляючи по колу, як заманеться, як забажається.
Ранковий вітерець розвіює туман, що пливе під скелями, а промені сонця, що сходить, позолочують гори вдалині.
Міріади переплетених золотих променів світла огорнули суху гілку і злилися в потік. Потік, що тече крізь гори й скелі, нестримно мчить вперед, мчить по рівнинах і пагорбах тисячі миль і, нарешті, тихо вливається в море.
Дзюнь Ю вже опустив свою зброю і, стоячи на краю скелі, здалеку кивнув йому.
Темне, як чорнило, волосся і чорний халат, рукави якого пливли на вітрі.
Насправді не було ні золотого світла, ні річок, ні рівнин і гір, не було моря.
Лише незмінні протягом століть величні зелені пагорби, покриті бур'янами, вперто мовчали.
Усе інше було лише образами, створеними мечем.
Їнь Біюе прийшов до тями. Він вийшов вперед і привітався: «Я потурбував шисьона».
Несподівано Дзюнь Ю прямо запитав: «Як воно?»
Їнь Біюе був здивований, але зрозумів, що чоловік запитав його щодо техніки меча.
Він замислився: «Шисьон вже піднявся на вершину в техніці меча «Маленька важка гора» і зміг встати на краю обриву, безперешкодно оглядаючи навколишні гори. Припускаю, що шисьон вже давно осягнув справжнє значення цього мистецтва меча».
У цих словах не було жодної похвали, тому що меч Дзюнь Ю справді дуже добрий.
Навіть якщо він тримає лише суху гілку і не викликав свою ці. Однієї аури меча вже достатньо, щоб змусити його відчути на своїй спині тиск.
Це різниця в силі між рівнями. І це ще більша різниця в рівні володіння мечем.
²в оригіналі йдеться про кендо — японське бойове мистецтво фехтування на бамбукових мечах.
Однак Дзюнь Ю сказав: «Щодня я змахую своїм мечем 63 000 разів, але за три роки не досяг жодного прогресу».
Лише тоді Їнь Біюе зрозумів, що чоловік намагався поділитися з порадами щодо культивації.
І справді, лише вони двоє на вершині Сі Хва практикуються з мечами.
Попри велику різницю у їх сферах культивації, Дзюнь Ю справді був високої думки про нього.
Невеликі недоліки у техніці фехтування людини, яка за крок до Махаяни, природно, неможливо помітити культиватору у сфері Формування душі.
Але в Їнь Біюе також є досвід. Крім того, він, здавалося, вже туманно відчував, де знаходяться "кайдани" Дзюнь Ю. Оскільки відтоді, як Двань Чонсюань сказав: «Коли шисьон бився проти людини з царства Махаяни, він навіть не використовував Чвень Шань Сяо», у його серці зародилися сумніви...
Тоді він напряму запитав: «Шисьон, чому б тобі не використовувати під час тренування «Чвень Шань Сяо»?»
Дзюнь Ю без вагань сказав: «Я не досяг Махаяни, тому я не гідний цього меча».
Їнь Біюе подумав, що зрозумів суть проблеми.
Ці співучні так багато захищали його, але він ніколи не мав шансу віддячити їм.
Тож зараз, хоча він і розумів, що ці слова звучатимуть так, наче він вважає себе професійнішим за експерта, він все одно вирішив продовжити.
Він подивився в очі Дзюнь Ю і дуже серйозно сказав:
«Моя сфера культивації невисока, але особисто я вважаю, що меч - це меч, і що квіткові гілки, трава і дерева не можуть бути мечем, бойова сокира, гак і вила не можуть бути мечем. Тому лише тримаючи меч у руці — це буде практика меча».
Дзюнь Ю злегка нахмурився.
«Який сенс у мечі, якщо людина не може ним скористатися? Сховати його в кімнаті, повісити на стіну, розглядати його і милуватися ним?»
Дзюнь Ю мовчав.
Їнь Біюе продовжував: «На мій погляд, «Чвень Шань Сяо», безумовно, гарний меч, але якщо він зберігається лише в дерев’яній скриньці, то це не чарівна зброя, а кайдани!»
«Це обмежує тебе!»
Слова, наче мечі, спрямовані прямо в серце людини! Вони прорвалися крізь туман омани!
Дзюнь Ю раптом підняв очі, в яких спалахнуло розуміння, і його гостра енергія меча велично вирвалася назовні!
Ці Їнь Біюе була миттєво напружена до межі, і він все ще відчував, як його енергія і кров закипають.
Через один подих це закінчилося, буйна аура чоловіка, що стояв перед ним, повернулася до звичного спокою, занурившись у тихе море.
«Шисьон, ти коли-небудь думав, що оскільки шифу дав тобі меч, то ніхто інший у світі не вартий цього меча, крім тебе!»
Дзюнь Ю тріпнув рукавом, ніби змахуючи невидимі пилинки.
Стільки років пригнічення, які розвіялися одним помахом його рукава.
Він урочисто сказав: «Дякую, шиді».
Їнь Біюе схилив голову: «Не треба дякувати».
Але Дзюнь Ю все одно вклонився йому. Їнь Біюе поспішно відступив вбік, щоб уникнути цього офіційного жесту.
Дзюнь Ю повернувся в звичне положення, дивлячись на далекі гори.
Їнь Біюе попрощався і розвернувся, щоб спуститися зі скелі на самоті.
Він знав, що Дзюнь Ю розірвав кайдани свого серця і потребує часу для медитації на самоті.
Їнь Біюе розумів, що справа не в тому, що він розумніший за Дзюнь Ю, а в тому, що той не мав можливості побачити ситуацію зі сторони.
А ще всі вважали Дзюнь Ю сильним. Ніхто не міг подумати, що Дзюнь Ю міг бути обмежений кайданами.
Навіть Двань Чонсюань був сповнений захоплення, коли говорив про те, що Дзюнь Ю не довелося використовувати Чвень Шань Сяо в битві.
Дзюнь Ю дійсно сильний. Але на його плечах заважкий тягар.
Статус головного учня Святого Меча, обов'язки першого шисьона. Він був стовпом, що підтримував стабільність вершини Сі Хва, гори Кан Я і навіть світового устрою.
Отже, навіщо обмежувати використання «Чвень Шань Сяо»?
Світ не такий спокійний, як здається на перший погляд.
Оскільки Святий Меч вже давно не з'являвся, люди з прихованими мотивами почали поширювати дуже загадкові чутки про те, що Святий Меча покинув цей світ.
На горі Кан Я немає Мудреця.
Це означало, що коли Святого Меча одного дня справді не стане, тоді Дзюнь Ю, найсильніший з воїнів Кан Я, мав би протистояти не одному Мудрецю.
Коли Їнь Біюе подумав про це, то відчув важкість на серці.
Бо те, про що він розмірковував, могло спасти на думку багатьом іншим, як явно, так і неявно.
Вони навіть могли вирахувати різні варіанти наслідків з тисяч варіацій подій. Наприклад, як пан Директор.
Далі
Розділ 14 - Подорож
Їнь Біюе не міг зберігати свій серйозний вигляд після того, як зустрівся з другою шидзє Льов Цішван. «Шиді, візьми ще цей захисний плащ з луски дракона!» «І цей кинджал з затонулої гори в Південному морі теж треба взяти з собою!» «А також віяло з зеленого нефриту та чорної бамбукової кістки, божественний вогняний щит дев'яти драконів, чотирьохсторонній гірський казан, все це важливо взяти...» *в оригіналі дін(鼎) — китайський різновид посуду для приготування та ритуального подання їжі. Льов Цішван все ще міркувала чого йому не вистачає. Кутики рота Їнь Біюе злегка здригнулися, коли він подивився на купу магічних артефактів. ...Він не промовив жодного слова відтоді, як зайшов. Він знав, що Льов Цішван займається рукопашними бойовими мистецтвами і не бере до уваги сторонні предмети. Імовірно, більшість цих статків є здобиччю «Битви за гору Сілін». Таким чином, він тим паче не може прийняти це. Тож він легенько кашлянув: «Шидзє, я знаю, що ти маєш добрі наміри, але я культиватор меча, чи не було б це марною тратою подорожувати з такою кількістю чарівних артефактів, нехтуючи основою?» Льов Цішван подумала і визнала, що це має сенс. Сама вона зазвичай не користувалася такими речами. Але вона хвилювалася: «Шиді, було б добре взяти щось для самозахисту!» Тож обидві сторони пішли на компроміс. Їнь Біюе врешті взяв собі кинджал. Коли Льов Цішван заспокоїлася, вона відчула, що натрапила на перешкоду. Хіба можна бути повністю готовим до непередбачуваного характеру подорожей? Хіба можливо безпомилково убезпечити себе? Якщо вона буде занадто багато думати та заглядати наперед, вона зробить своєму шиді ведмежу послугу. Дорога попереду безмежна і непередбачувана, зрештою шиді також доведеться подорожувати наодинці. Льов Цішван відчула велике полегшення, коли зрозуміла це. Сказавши кілька слів підбадьорення, вона спокійно відпустила Їнь Біюе. ***************** Юнак сидів за столом і читав книгу. Він сидить дуже рівно, анітрохи не нахилившись в бік. Його погляд спокійний і лагідний, як бездонний і безкрайній океан. Те, що він читав, було не нефритовим сувоєм, а старим, злегка пожовклим по краях фоліантом, який не був частиною цінної класики. Попри це, він ні на мить не дозволяв собі необережності. Самодисципліна та почуття відповідальності Лво Мінчваня укорінилися в його характері та проникли глибоко в його кістки. Навіть коли він на самоті, його поведінка залишалася педантичною і гідною. Насправді навіть його вчитель, Джен Яндзи, іноді вважав його самодисципліну надто суровою. Але, попри таку особистість, він не викликав у людей поряд відчуття нестерпного пригнічення. Навпаки, кожен, хто з ним стикався, відчував себе безтурботно, наче під затишним весняним вітерцем. Його усмішка не надто широка, не надто легка, з ідеальною часткою привітності. З ким би він не розмовляв і що б не говорив, він завжди стояв на шанобливій відстані від співбесідника. Не надто близько і не надто далеко. Ця кімната схожа на свого власника, вона не велична, але і не скромна. Всі меблі помірковано розташовані. В зеленій нефритовій курильниці, вкритій візерунками лотоса, горіли пахощі з ароматом льодяного османтуса. Для культиватора він має ефект очищення духу і заспокоєння думок. У приміщенні стояв солодкий, прохолодний і освіжаючий запах. Блідий дим огортав чоло юнака. Він сидів перед записами, його висока і пряма постать нагадувала сосну і кипарис, що стоять над небезпечним обривом. Лише сам Лво Мінчвань знав про це. Ці пахощі дав йому старий друг із секти мечів Цінлу, коли приїхав до Кан Я, щоб відвідати лекцію, і він ніколи раніше не використовував їх. Тому що не було потреби. Однак, якщо серце неспокійне, як його можуть контролювати пахощі з османтусом? Тож, коли заборона на воротах його двору спрацювала на когось, він просто опустив сувій, відчинив двері та вийшов. Людиною, яка прийшла, була Хе Яньюнь. Зараз, на відміну від звичайної грайливої жвавості, здавалося, що між її бровами залягло занепокоєння. Лво Мінчвань привітав її на подвір'ї, але не запросив до будинку. Хоча культиватори не надають значення етикету між чоловіками і жінками, він завжди дотримуватися формальностей. Щойно Хе Яньюнь сіла на кам'яну лавку під деревом, вона прямо запитала: «Шисьон, ти справді не збираєшся супроводжувати нас у дорозі?» Лво Мінчвань чесно сказав: «Я подорожуватиму з шиді Їнь і шиді Двань з Вершини Сі Хва. У них інший маршрут і їм доведеться йти в обхід, тому нам потрібно вирушити на місяць раніше». Він додав: «Цього разу групу, що відправиться на Фестиваль збирання квітів, очолить шишу Чен з Вершини Сі Пін, тож ви маєте уважно слухати його настанови». Фестиваль збирання квітів є добровільним, і кількість доступних місць не обмежена. Це пов'язано як з тим, що у сферах Формування душі та Позбавлення обмежень не так багато учнів, так і з тим, що не всі в Кан Я прагнуть зробити собі ім'я. Є також деякі учні з нестабільним станом сфери, і ті, хто вважають, що в них немає шансів здобути лотос, тому вони просто продовжують свою практику в усамітненні. Цього разу з гори Кан Я вирушили тридцять осіб. Але в порівнянні з багатьма менш авторитетними сектами, які не можуть набрати двадцять осіб у сфері Позбавлення обмежень, навіть порахувавши всю секту, це справді жахлива кількість. Хе Яньюнь не була здивована відповіддю Лво Мінчваня. Вона чула про рішення Лво Мінчваня ще до приходу сюди. І все ж вона закрутила рукава, знову замовкнувши, а коли нарешті набралася сміливості запитала: «Шисьон, ти справді завдав образи Їнь шисьону?» За весь час їх знайомства вона ніколи не думала, що шисьон Лво, який ніколи не помилявся, може допуститися помилки. Якщо виникла помилка, то, звичайно, винен хтось інший. Це якась сліпа впевненість, майже свята віра. Тому, хоча вона знала, що шисьон Лво ніколи не бреше, і хоча вона сумувала через Їнь шисьона у залі Цінхе. Але зараз вона знову запитала з надією. Лво Мінчвань мовчав. Весняний вітерець роздував його порожні широкі рукави, що шелестіли в повітрі. Через довгий час він сказав: «Я розчарував його». Хе Яньюнь закусила губу, не в змозі підібрати слів. Кінчики її очей злегка почервоніли. Вона поспішно встала і, навіть не попрощавшись, вибігла з двору. Вона пробігла шлях аж до озера Ченґван на вершині Сі Цянь, відчуваючи такий сум, що їй було важко дихати. Вона побачила своє відображення в озері, власну жалюгідну фігуру, що майже плакала, але раптом, усвідомивши це, дівчина заспокоїлася. Бо вона згадала, що коли була маленькою дівчинкою, її шифу, дивлячись на це озеро, сказав їй істину: «Погана людина не робить помилок, лише порядна людина завжди помиляється». Поганець ніколи не вважатиме, що він не правий, але благородна людина завжди задумається над собою, визнає свої помилки та виправить їх. Вона згадала, що тоді сперечалася з шифу: «Можливо, це тому, що люди занадто вимогливі до благородних людей, тому найменша помилка буде спіймана і перетворена на велику помилку. А поганець постійно поганий, тому люди не звинувачують його, коли він робить помилку. Це несправедливо, насправді бути порядним чоловіком жалюгідно! На щастя, я жінка!» Шифу покрутив бороду і гнівно подивився на неї: «Безнадійна дитина! Твій шисьон набагато кращий за тебе!» Шисьон від природи кращий за неї. На її думку, шисьон кращий за всіх. Вона взяла озерну воду і вмила обличчя, а потім усміхнулася своєму відображенню. Бо вона раптом відчула, що шисьон, який визнає свої помилки, вартий більшого захоплення, ніж шисьон, який не робить помилок! Вечірній вітерець заспокоював серце. Вона сиділа біля озера, ретельно обмірковуючи кожен рух, слово і погляд цих двох юнаків у залі Цінхе, а також нещодавню втрату ваги та виснаженість її шисьона першого місяця. Нарешті вона прийняла рішення. Стоячи біля озера, дівчина з великою гордістю стиснула кулаки: «Шисьон, нарешті настала моя черга допомогти тобі цього разу! Тобі не треба хвилюватися!» *********Я єдина дурна розділова лінія паперової сім'ї************ П'ятий день четвертого місяця — сприятливий астрологічний день. Він підходить для подорожей, похоронів, весілля та початку будівництва. Все пройде вдало. Двань Чонсюань перевірив календар перед тим, як вийти з дому. *китайський календар об'єднує у собі елементи, як місячного, так і сонячного календарів, в ньому також розраховані сприятливі та несприятливі дні. Льов Цішван і Дзюнь Ю провели їх на шляху з вершини Сі Хва. Коли прийшов час прощатися, не знайшлося слів, які можна сказати. Їнь Біюе помітив, що аура Дзюнь Ю не може стримуватися, і він відчув тиск, коли той підійшов трохи ближче, ніби перед ним постала гора. Це добре, можливо, коли він повернеться, шисьон прорветься до царства Махаяни. Після того як він і Двань Чонсюань попрощалися з шисьоном і шидзє, вони розвернулися і спустилися з гори. Потім вони побачили Лво Мінчваня, який стояв посеред дороги. Їнь Біюе не бачився з ним кілька днів, але, здається, колір його обличчя значно покращився. Він злегка кивнув: «Шиді Їнь, шиді Двань». Двань Чонсюань з усмішкою сказав: «Шисьон Лво, це буде довгий шлях, прошу подбати про нас». Їнь Біюе відчув полегшення, здавалося, що балакун не відчуває великої ворожості до Лво Мінчваня, тому він кивнув і сказав: «Шисьон Лво». Тож кілька людей разом спустилися з гори. На світанку на західній частині неба все ще виднівся слабкий спадаючий місяць. «Ранковий дзвін» з головної вершини мелодійно лунав в горах, нескінченне відлуння злякало незліченних птахів, що вилетіли з лісу. Хоча вони все ще були в горах, місцевість стала менш крутою, а головна дорога, якою вони йшли, стала досить широкою та рівною, щоб дві карети могли роз'їхатися поряд. Наближаючись до Зали Зобов'язань, вони вже могли почути слабкий людський гомін. Багато учнів уже встали, а деякі з них зібралися разом і про щось розмовляли. Побачивши, як троє йшли пліч-о-пліч, вони глянули на них невиразними очима. Сьогоднішній ранок на горі Кан Я був тихим і спокійним, як і тисячі попередніх, не було жодної різниці. Однак незабаром Їнь Біюе зрозумів, що щось не так. Тому що ці учні тримали в руках мечі. В будні, коли нема чого робити, культиватори вішають свої легкі мечі на пояс, а важкі — а спину. Деякі з них люблять використовувати різні просторові засоби чи магічні інструменти, щоб сховати свої мечі, вони рідко тримають їх у власних руках. Хіба що якщо збираються негайно їх використати.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!