— Гадаю, я вип'ю чаю з гостею.
Ми з лицарем шоковано переглянулися від Клодових слів.
***
Що це за ситуація взагалі?
Моєю спиною біг холодний піт. Я в зачиненій кімнаті на чаюванні з Клодом? З тим, хто в майбутньому мене вб'є?
Дідько, наші погляди зустрілися. Я опустила очі вниз, тому що мені здалося, якщо не зроблю цього, то точно розпрощаюся з життям.
Клод єдиний, хто був розслабленим у цьому приміщені. Лицар-оппа* переминався з ноги на ногу, не знаючи, куди себе подіти.
[1] звернення молодшої сестри до старшого брата, або просто неформальне звернення.
— Не знав, що ти німа, — Клод поставив чашку на стіл, а я тільки гикнула з переляку. — Не цікаво те, що ти така тиха.
«Я думав це буде весело, але виявилося ні, тож я вб'ю тебе». Це він намагався сказати? Я, звісно, не очікувала на теплий прийом, але ж він ставиться до мене, як до якоїсь іграшки. Зараз я п'ю з ним чай, а будь-якої наступної миті можу загинути від його рук.
— Ти завжди була німою?
— Афі вміє говорити.
Я спробувала усміхнутися.
Треба робити те, чого він хоче. Поки не було схоже, що він збирається мене вбити, але я все ще була налякана історіями, які ходили про нього поміж покоївок.
— Тепер ти заговорила. Чому ж до цього мовчала, як риба?
Що за каверзні питання п'ятирічній дитині? Що ти хочеш, щоб я сказала? Що була надто налякана?
Братик-лицар врятував мене від відповіді.
— Ваша Величносте, перепрошую, що перериваю, але я чув, що діти в цьому віці сором'язливі.
— Справді?
Так! Всі діти сором'язливі! Крім того, перед тобою навіть дорослі не можуть зв'язати двох слів!
Коли наші погляди знову зустрілися, я удала ніби нічого не розумію і засміялася. Просто випустіть мене звідси, будь ласка...
Клод відкинувся на спинку стільця, не зводячи з мене очей. Він був схожий на розслабленого лева, в той час, як я була... захопленою здобиччю. Беззахисною та безпорадною тваринкою типу кролика.
— Феліксе.
— Так, Ваша Величносте?
— Вийди.
Лицаря вигнали з кімнати. Схоже, Клоду не сподобалося, що він відповів за мене.
Стривай, оппа, ти просто залишиш мене тут?
Втім, що він міг зробити? Не зважаючи на мій благальний погляд, він лишень жалісливо подивився на мене перед тим, як піти.
— «Афі» звучить як прізвисько.
Не пам'ятаю, що говорила, але, схоже, я за звичкою відповіла так, як говорю з покоївками.
— Афанасія, Афанасія, — почав бурмотіти він.
Я занервувала.
— Знаєш, що означає твоє ім'я?
Мені не сподобалося, що він заговорив про це. Через моє ім'я Клод вже одного разу помилував мене, і я сумнівалася, що таке повториться. Зрештою, навіть він сам не мав імператорського імені.
Тому що Клод і не мав посідати престол. Він отримав його, вбивши батька та брата.
Колишнього імператора звали Ебум, а кронпринца — Анастасіус. Обидва імені, як і ім'я першої імператриці Обелії, означали безсмертя. Іншими словами, Клод — єдиний правитель без підходящого імені.
Сподіваюся він не вб'є мене через це. Я спробувала зробити невинне і безпорадне обличчя.
Я не стану тобі на заваді. Я не хочу бути правителькою. Єдине, чого я хочу — це тихо жити та так само тихо померти. Моє ім'я екстравагантне, але насправді я просто мураха в порівнянні з тобою.
— Чого сидиш? Їж.
Принаймні на вигляд, Клод не був сповнений бажання мене вбити, але, певно, назад до Рубінового палацу він так просто мене теж не відпустить. Не знаю, добре це чи погано.
Наступна його фраза змусила мене зрозуміти, що «погано».
— Я наказав принести їжу, яку люблять діти. Якщо ти не їстимеш, у мене не буде вибору, окрім як покарати слуг, що її принесли.
— Дякую за частування.
Цей покидьок серйозно мені погрожує?
Я тремтячими руками піднесла виделку. Стіл ломився від смачнючих страв, та в мене зовсім не було апетиту. Здавалося, мене просто знудить. Але я не могла не їсти, адже тоді невинних людей просто повбивають, як тоді в Рубіновому палаці. І серед них, напевно, буду і я.
— Смачно.
Навіть без дзеркала можу закластися, що бліда, як сніг. Я вже навіть перестала розуміти, що відбувається довкола.
— Хто навчив тебе манер?
— Лілі, — вичавила з себе я попри страх.
— Певно, ти про Ліліану Йорк.
Як він зрозумів? Я ж просто сказала «Лілі».
— Гадаю, безстрашна покоївка, що намагалася зупинити мене п'ять років тому, все ще поряд з тобою.
Лілі щось зробила? Ще й п'ять років тому, коли тільки зустріла Афанасію? І що значить «намагалася зупинити»?
— Вперше я почув твоє ім'я від тієї покоївки.
Що? Тією, хто врятував Афанасію була Лілі? Воу, не дарма вона була моєю улюбленою персонажкою в тій жахливій книжці.
— Вона і твоя мати ледь не єдині, хто спробували мене спинити й не загинули від цього, — спокійно розповів він, але мені чомусь стало моторошно.
Він спостерігав, як я їла торт.
— Ти знаєш, хто я?
Виделка випала з моїх рук. Якби я не сиділа, можливо, теж впала б. Ми зустрілися поглядами. За коротку мить у мене в горлі пересохло, а губи затремтіли. Я хотіла відвернутися, але не могла.
Це тест.
Він привів мене сюди не з гостинності. Мені здалося це дивним, але тепер все стало на свої місця. Я тут, аби розважити його. Зараз він вирішує, чи лишати мене в живих. Чи переживала Афанасія щось схоже, навіть якщо в романі про це не було згадано?
Його блакитні очі вдивлялися в мене. І в них читалася нудьга.
Далі
Розділ 9
Я занепокоїлася. Якщо відповім неправильною — помру. Він постукав себе по зап'ястку, ніби нагадуючи, що час минає. Коли я заговорила, його рука завмерла. — Батько?* [1] Тут використовується термін «Імператорський батько». Звертання такого типу вживаються членами імператорської родини. Божечки. Не можу повірити, що сказала це вголос. Прощавайте, Лілі та покоївки... Не варто було цього говорити. Про що я взагалі думала, називаючи імператора-психопата батьком? Краще б одразу попросила себе вбити. Тільки тому, що покоївки називали мене принцесою, я завважала себе справжньою Афанасією. Треба було підлеститися, сказавши щось на кшталт «Ваша Величність». Він мовчав. Дивовижно, але я вижила. Клод дивився на мене в очікуванні, ніби натякаючи, щоб я продовжувала. Га? Я вгадала правильну відповідь? Але стривайте-но... Хіба Клоду не подобався стиль Джанет? Яскрава та гарна, що завжди випромінює світло і першою йде на зустріч. Не те що Афанасія, яка завжди лише спостерігала за Клодом здалеку. Якщо так... тоді, я можу бути як Джанет. Звичайно, я не можу бути повністю, як вона, але... якщо сприймати це, як розвагу... Я наважилася сказати дещо божевільне, доки не передумала. — Тато?.. У повітрі відчувалася небезпека, і від цього у мене побігли шкірою мурахи. Я затамувала подих, коли Клод повільно нахилив голову. Його золотаве волосся виблискувало з кожним його рухом. Моє серце гупало так, ніби я бігла марафон. Ч-чому він мовчить? Просто зробімо це. — Тату! — широко всміхнулася я. Я що, щойно підписала собі смертний вирок? Хто-небудь, скажіть щось! *** Зрештою, я врятувалася. Якщо детальніше, то я доїла всі тістечка під пильним наглядом Клода, і братик-лицар відніс мене до мого палацу. Поки я билася за своє життя, в Рубіновому Палаці панував хаос. Я повинна була спати, але раптом зникла, тому, звісно, всі були в паніці. Коли Лілі побачила мене на руках імператорського лицаря, то мало не знепритомніла. Її обличчя було настільки бліде, що я навіть захвилювалася. Вона вирвала мене з його рук і відсахнулася від нього, як від прокаженого. Не знаю, який у неї тоді був вираз обличчя, адже вона притисла мене до грудей, але можу уявити. Лілі міцно пригортала мене до себе тремтячими руками. Коли я підняла голову, то побачила Фелікса, здивованого тим, що на нього дивляться, як на викрадача. Ставати на його захист я не збиралася. Він залишив мене на самоті з Клодом! Згадавши про Клода, я ледь не розревілася. Покидьок! Як йому духу вистачило так знущатися зі слабкої дитини? Сподіваюся, ти горітимеш у пеклі. — Імператор сказав, що незабаром зайде до принцеси Афанасії. Що-що він сказав? Не тільки я, усі здивовано вирячилися. Але чому у всіх перелякані та водночас щасливі обличчя? Невже вони зраділи, що принцеса-вигнанка нарешті отримує увагу імператора? Я не наложниця, що тільки й чекає, коли імператор прийде до неї! Мені це навіщо? Ніщо ніколи не стається так, як мені того хочеться. Після цих слів Фелікс пішов, і палац знову занурився у хаос, тільки тепер з іншої причини. — Бве! Мене знудило від нервів. — Принцесо! *** Того вечора я лежала на ліжку і вигадувала новий план. План А провалився. Я зім'яла у руці листочок на якому писала корейською мовою, аби ніхто не зміг прочитати, а тоді надряпала кілька слів з верху нового аркуша. План А полягав у тому, аби тихенько жити в Рубіновому Палаці та не мати ніяких зв'язків з Клодом. Я гадала, що зустріти його до дев'ятиріччя Афанасії неможливо. Наївно з мого боку. Одним словом, щойно ми з ним зустрілися, план провалився. Хто ж знав, що він живе в такому простенькому палаці? І чому гарем так близько до імператорського палацу? Це ж не палац імператриці! Схоже, в правителів Обелії було... не абияке життя. Я глянула на наступний рядок. «План Б: залишити палац до вісімнадцяти, а до того назбирати достатньо коштів». Це все ще можливо, адже Клод вб'є Афанасію у вісімнадцять. Але ця інформація може бути неактуальною, адже наша перша зустріч сталася на чотири роки раніше, ніж повинна була. Втім, поки що він вирішив лишити мене живою. Чи можу я продовжувати збирати своїх крихіток? Коли я залишу палац, певно, доведеться шукати роботу якоюсь служницею. Відкладімо поки що цей план. І, нарешті, останній план: план В. «Полонити серце Клода своєю милотою». Коли я перечитала, що написала, відчула, як всередині наростає напруга. Ух, ця жорстока реальність... Повірити не можу, що з усіх людей я маю причарувати саме Клода. Можливо, якщо не змусити його мене полюбити, я зможу принаймні зробити так, аби йому не хотілося мене вбити? Він же відправив мене назад неушкодженою, коли я назвала його татом! Зморщивши лоба і схрестивши руки, я розмірковувала, чи варто одразу відкинути цей план. ...Але ж це і не неможливо, правда? Мене охопив сором, і я штурхнула ковдру. Невже я справді сказала «тато»? Факт того, що я робитиму так і надалі сильно мене збентежив. Я розплакалася від безвиході. В голову раптом прийшло рішення, і я відірвала голову від подушок. Поєднаю плани Б і В. Краще мати кілька запасних варіантів. Я сховала папірець на випадок, якщо Лілі зайде. Щодо сорому... Що ж, вважатиму це необхідністю для власно виживання. — Принцесо, час спати. — Лілі, заспівай мені. Я з завмиранням серця слухала її спів. *** — Давно не бачились, Ліліано Йорк. Чомусь час плине найшвидше, коли найменше того хочеш. Пройшло десять днів з нашого з Клодом чаювання. Зараз він сидів навпроти мене на троні. — Благословення і слава сонцю Обелії, — відповіла вона. Єдине, що мене втішало, — цього разу я була не сама. Вибач, Лілі, та Клод занадто страшний для мене одної. Здавалося, будь-якої миті у мене станеться серцевий напад. Я безумовно була в тілі п'ятирічної дитини, судячи з того, як мене трусило в присутності Клода. У залі для аудієнцій розміром з баскетбольний майданчик були тільки я, Лілі, Клод і лицар, на ім'я Фелікс. Я ще раніше це помітила, але імператор тримав навколо себе небагато людей. — Я був надто зайнятий імператорськими обов'язками, аби піклуватися про принцесу, та завдяки вам Афанасія добре виросла. — Це честь для мене. Ха, не бреши. Ти не був зайнятий, тобі просто було чхати! — Відтепер я сам піклуватимусь про принцесу, тож не хвилюйтесь. Клод сидів з посмішкою на губах. Такою зловтішною, ніби питаючи, що я робитиму. Забираю свої слова назад. Дякую, що не згадував про мене весь цей час! Будь ласка, продовжуй в тому ж дусі! Я буду тільки рада, якщо ти виженеш мене з імператорської родини. Але я була лише слабкою дитиною і не могла нічого зробити. Від слів імператора очі Лілі тривожно заметалися.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!