— Гадаю, я вип'ю чаю з гостею.

Ми з лицарем шоковано переглянулися від Клодових слів.

***

Що це за ситуація взагалі?

Моєю спиною біг холодний піт. Я в зачиненій кімнаті на чаюванні з Клодом? З тим, хто в майбутньому мене вб'є?

Дідько, наші погляди зустрілися. Я опустила очі вниз, тому що мені здалося, якщо не зроблю цього, то точно розпрощаюся з життям.

Клод єдиний, хто був розслабленим у цьому приміщені. Лицар-оппа* переминався з ноги на ногу, не знаючи, куди себе подіти.

[1] звернення молодшої сестри до старшого брата, або просто неформальне звернення.

— Не знав, що ти німа, — Клод поставив чашку на стіл, а я тільки гикнула з переляку. — Не цікаво те, що ти така тиха.

«Я думав це буде весело, але виявилося ні, тож я вб'ю тебе». Це він намагався сказати? Я, звісно, не очікувала на теплий прийом, але ж він ставиться до мене, як до якоїсь іграшки. Зараз я п'ю з ним чай, а будь-якої наступної миті можу загинути від його рук.

— Ти завжди була німою?

— Афі вміє говорити.

Я спробувала усміхнутися.

Треба робити те, чого він хоче. Поки не було схоже, що він збирається мене вбити, але я все ще була налякана історіями, які ходили про нього поміж покоївок.

— Тепер ти заговорила. Чому ж до цього мовчала, як риба?

Що за каверзні питання п'ятирічній дитині? Що ти хочеш, щоб я сказала? Що була надто налякана?

Братик-лицар врятував мене від відповіді.

— Ваша Величносте, перепрошую, що перериваю, але я чув, що діти в цьому віці сором'язливі.

— Справді?

Так! Всі діти сором'язливі! Крім того, перед тобою навіть дорослі не можуть зв'язати двох слів!

Коли наші погляди знову зустрілися, я удала ніби нічого не розумію і засміялася. Просто випустіть мене звідси, будь ласка...

Клод відкинувся на спинку стільця, не зводячи з мене очей. Він був схожий на розслабленого лева, в той час, як я була... захопленою здобиччю. Беззахисною та безпорадною тваринкою типу кролика.

— Феліксе.

— Так, Ваша Величносте?

— Вийди.

Лицаря вигнали з кімнати. Схоже, Клоду не сподобалося, що він відповів за мене.

Стривай, оппа, ти просто залишиш мене тут?

Втім, що він міг зробити? Не зважаючи на мій благальний погляд, він лишень жалісливо подивився на мене перед тим, як піти.

— «Афі» звучить як прізвисько.

Не пам'ятаю, що говорила, але, схоже, я за звичкою відповіла так, як говорю з покоївками.

— Афанасія, Афанасія, — почав бурмотіти він.

Я занервувала.

— Знаєш, що означає твоє ім'я?

Мені не сподобалося, що він заговорив про це. Через моє ім'я Клод вже одного разу помилував мене, і я сумнівалася, що таке повториться. Зрештою, навіть він сам не мав імператорського імені.

Тому що Клод і не мав посідати престол. Він отримав його, вбивши батька та брата.

Колишнього імператора звали Ебум, а кронпринца — Анастасіус. Обидва імені, як і ім'я першої імператриці Обелії, означали безсмертя. Іншими словами, Клод — єдиний правитель без підходящого імені.

Сподіваюся він не вб'є мене через це. Я спробувала зробити невинне і безпорадне обличчя.

Я не стану тобі на заваді. Я не хочу бути правителькою. Єдине, чого я хочу — це тихо жити та так само тихо померти. Моє ім'я екстравагантне, але насправді я просто мураха в порівнянні з тобою.

— Чого сидиш? Їж.

Принаймні на вигляд, Клод не був сповнений бажання мене вбити, але, певно, назад до Рубінового палацу він так просто мене теж не відпустить. Не знаю, добре це чи погано.

Наступна його фраза змусила мене зрозуміти, що «погано».

— Я наказав принести їжу, яку люблять діти. Якщо ти не їстимеш, у мене не буде вибору, окрім як покарати слуг, що її принесли.

— Дякую за частування.

Цей покидьок серйозно мені погрожує?

Я тремтячими руками піднесла виделку. Стіл ломився від смачнючих страв, та в мене зовсім не було апетиту. Здавалося, мене просто знудить. Але я не могла не їсти, адже тоді невинних людей просто повбивають, як тоді в Рубіновому палаці. І серед них, напевно, буду і я.

— Смачно.

Навіть без дзеркала можу закластися, що бліда, як сніг. Я вже навіть перестала розуміти, що відбувається довкола.

— Хто навчив тебе манер?

— Лілі, — вичавила з себе я попри страх.

— Певно, ти про Ліліану Йорк.

Як він зрозумів? Я ж просто сказала «Лілі».

— Гадаю, безстрашна покоївка, що намагалася зупинити мене п'ять років тому, все ще поряд з тобою.

Лілі щось зробила? Ще й п'ять років тому, коли тільки зустріла Афанасію? І що значить «намагалася зупинити»?

— Вперше я почув твоє ім'я від тієї покоївки.

Що? Тією, хто врятував Афанасію була Лілі? Воу, не дарма вона була моєю улюбленою персонажкою в тій жахливій книжці.

— Вона і твоя мати ледь не єдині, хто спробували мене спинити й не загинули від цього, — спокійно розповів він, але мені чомусь стало моторошно.

Він спостерігав, як я їла торт.

— Ти знаєш, хто я?

Виделка випала з моїх рук. Якби я не сиділа, можливо, теж впала б. Ми зустрілися поглядами. За коротку мить у мене в горлі пересохло, а губи затремтіли. Я хотіла відвернутися, але не могла.

Це тест.

Він привів мене сюди не з гостинності. Мені здалося це дивним, але тепер все стало на свої місця. Я тут, аби розважити його. Зараз він вирішує, чи лишати мене в живих. Чи переживала Афанасія щось схоже, навіть якщо в романі про це не було згадано?

Його блакитні очі вдивлялися в мене. І в них читалася нудьга.