Клод, як завжди, попиваючи чай, спостерігав за тим, як я їла.

Спочатку мене завжди нудило від його пильного погляду, але тепер я звикла і мені було зовсім не страшно. Ням-ням.

Але якщо тобі є що сказати, то кажи.

— Ти бачилася з кимось шляхом до мого палацу? — насупивши брови спитав мене Клод.

Як я й думала.

— Ням-ням. Бачилася? З ким? — відповіла я з ротом набитим тортом.

Кого я могла тут зустріти, якщо в цьому палаці тільки Клод та щури водяться?

— Якщо ні, то гаразд. Не зважай.

Гей, про кого ти?!

Але Клод лише роздратовано підніс філіжанку до губ. Якщо подумати, здається, він в гіршому настрої ніж зазвичай.

Я все гадала, про кого могла йти мова, доки їла свій шматок торта.

Зовсім скоро я дізналася, кого Клод мав на увазі.

— А! Пан білявка!

— Вітаю, герцогу Альфеусе.

— Як ваші справи, принцесо?..

Я широко всміхнулася. Щоразу як ми бачилися, на обличчі герцога Альфеуса з’являвся вираз «о ні, тільки не ти». Клод прогнав мене раніше, ніж зазвичай. Сьогодні він здавався якимось особливо втомленим.

І ось на зворотньому шляху до свого палацу я зустріла герцога Альфеуса.

— Привіт, пане білявко.

— У мене є ім’я.

— Пане білявко, ручки.

Роджер Альфеус все намагався досягти, аби я назвала його на ім’я, але зрештою тільки здався та зітхнув.

За ці два роки ми кілька разів з ним зустрічалися, і ще не було разу, коли я б не назвала його псом білявкою, тому він завжди намагався мене уникати. Та хіба я не принцеса? Навіть якщо він успішно уникав мене, все ще були випадки, коли ми ось так стикалися і у нього не було вибору, окрім як підтримати розмову.

Роджер слухняно простягнув руки до мене, що сиділа у Фелікса на руках. Певно, він гадає, що я дам йому смаколик, як собаці. Але не сьогодні!

— Молодець, пане білявко! Гарний хлопчик.

Бачите? Оце так зміна!

Я взяла його простягнуту долоню у свою, а іншою погладила по голові.

— Пф-ф…

Фелікс з усіх сил намагався стримати сміх. Роджер одразу ж ошелело відступив на кілька кроків.

А, здається, він ось-ось втече. Герцог Альфеус завжди використовував свої незрівнянні навички втечі, щоразу після того, як я над ним поглузую, тому задоволення ніколи не тривало довго.

Кхм-кхм.

Га? Замість того, щоб як звично попрощатися, він прочистив горло.

— Принцесо Афанасіє.

Вау, яка оказія. Схоже, пану білявці було що мені сказати, що було рідкісним явищем, тож я з цікавістю вслухалася в те, що він сказав далі:

— Можливо, вам самотньо грати без друга?

Чому чоловік, який виглядає, як тигр, але в душі лякливий, як той кролик, ставить мені такі питання? Якщо так подумати, Клод завжди казав мені просто ігнорувати будь-кого на своєму шляху. Певно, саме чоловіка переді мною він і мав на увазі.

Ах! Що-що?! Що ж пан білявка сказав такого Клоду, що той аж попередив мене? Дуже цікаво!

— Друга?

Схоже, у мене сміливості стало хоч відбирай. Ще пів року тому я б проігнорувала його, як мені й сказав Клод, але зважаючи на те, що я зараз вирішила натомість проігнорувати попередження Клода…

— Перепрошую, пане Альфеусе, принцеса… — спробував втрутитися Фелікс, але герцог його перебив.

— Сере Робейне, принцеса говорить. Не перебивайте.

Фелікс замовк.

Попри те що рід Фелікса, Робейни, був другим герцогським родом Обелії, сам Фелікс помітно програвав герцогу Альфеусу у статусі.

Це тому, що він герцог Альфеус, який ростив головних героїв?

Чому він взагалі заговорив за друзів?

— Пан білявка такий дурненький. У Афі є друг.

А втім, я не збиралася давати панові білявці відповідь, яку він жадав.

— Фелікс — друг Афі.

— Принцесо… — зворушено глянув на мене він.

Оце я називаю вбити двох зайців одним пострілом. І над паном білявкою познущалася, і ставлення Фелікса до мене покращила.

— Та чи не краще було б мати друга вашого віку?

Ого. Я здогадувалася, але тепер я була впевнена, яка його мета. А я то думала, що він не наважиться, аже він — слабак, який весь час мене уникає.

— Відверто кажучи, мій син майже ваш одноліток.

Певно, він хотів познайомити мене з Єзекіїлом, своїм сином та головним героєм «Прекрасної принцеси».

— Він дуже розумний та зрілий хлопчик, як і годиться моєму синові. Він всього на три роки старший від принцеси, тож якщо принцеса вважатиме його за старшого братика, мій син також ставитиметься до принцеси, як до своєї сестрички.

Я стримала лють, що закипала всередині.

Божечки, жодних сумнівів щодо плану! Хочеш використати мене як страховку, бо бачиш що ми нормально ладнаємо з Клодом?!

Схоже, він збирається використати мене, якщо Жанет не вдасться здобути прихильність Клода. Тому він і намагається створити між нами сестринські стосунки чи будь-які інші зв’язки зі мною, навіть якщо для цього треба буде використати власного сина.

Що ж, зрештою, він нічого не втратить, якщо я відмовлюся чи мені не сподобається Єзекіїл, натомість, якщо ми з ним здружимося, він отримає купу переваг.

— Кхм-кхм… Трохи соромно казати це, але мій син також гарний, адже зовнішністю пішов у мене.

Але, пане білявко, невже ти це й Клоду наваляв? В такому випадку не дивно, що той такий роздратований.

Пане білявка, ну куди ще гірше! Міг би вже тоді прямо сказати Клоду, що хочеш керувати державою. Навіть так у тебе було б більше шансів.

— Ме, якщо він виглядає, як пан білявка, тоді не хочу.

Навіть якщо він головний герой, десятирічний все ще десятирічний. Якщо я побачу Єзекіїла таким… гм. Мені здається, це сильно зіпсує мої враження щодо нього. Та й що мені робити з дитиною? В ладусі грати? Краще вже повчити більше атлантійських слів. Крім того, тривалість мого навчання значно збільшилася, тому у мене ще менше часу на ігри.

У герцога Альфеуса сіпнулося око від моєї відповіді. Схоже, вона зачепила його гордість.

Але, ніби вирішивши, що брати близько до серця слова семирічної дитини — надто інфантильно, він продовжив, ніби нічого й не було.

— В такому випадку…

Тепер вже я, почувши, що герцог Альфеус говорить, підняла брову.

— Як щодо дівчинки вашого віку?

Ти збожеволів? Це ж маячня.

— А, ви про дівчинку, яка зараз живе в маєтку Альфеусів? — зі знанням заговорив Фелікс.

— Так. Я піклуюся про молодшу дитину своєї старшої кузини. Вона слабка тілом і походить з Флорійського регіону.

Яке зручне виправдання. Звісно, він же не може просто прийти до Клода зі словами «це твоя донька», тому викручувався як міг.

Схоже, Фелікс цікавився новинами щодо дівчат мого віку, адже він весь час просить Клода знайти мені подругу.

І зараз я…

— Що скажете, принцесо?

Була трохи зла на герцога Альфеуса.

Що значить «що скажете», оглашений?

За Єзекіїла я б тебе ще пробачила, але тепер ти втягуєш сюди ще й Жанет? Ха, як же дратує, що я маю вдавати, ніби нічого не розумію! Я ж навіть відсіч йому як слід не можу дати!

Афанасія в принципі померла тільки для того, щоб у Жанет був щасливий фінал, а тепер що? Ти намагаєшся нас здружити? Ну то й що тоді? Спробуєш отримати від Клода якісь переваги?

Що ж, звісно, Жанет ні в чому не винна. Але я тепер стала Афанасією, тож я могла не думати, що якби не Жанет, то їй не довелося б помирати.

Ось чому саме її існування сповнювало мене невпевненості, і взагалі мені хотілося як слід віддубасити герцога Альфеуса та тітку Жанет за те, що намагалися нею скористатися у політичних цілях.

Однак все це було в книзі. В реальності герцог Альфеус виявився не таким злим, тому я зберігала між нами нейтральні стосунки. Але тільки погляньте, як він зраджує мою довіру! Аж лють бере!

А-а-а! Треба було терти йому голову доки та не облисіє!!!

— Принцесо, якщо ви також цього бажаєте, я можу спробувати вмовити Його Величність розглянути пропозицію герцога Альфеуса, — невинно спитав Фелікс, геть не розуміючи моїх почуттів.

Роджер Альфеус впевнено дивився на нас, мов переконаний, що двічі я йому не відмовлю.

Певно, він гадав що я швидко прийму його пропозицію, адже мені самотньо без друзів. У нього все на обличчі написано.

А зважаючи на те, що в родині Альфеуса росли і дівчинка, і хлопчик, то певно ж серед них знайдеться дитина, яка мене зацікавить.