Клод, як завжди, попиваючи чай, спостерігав за тим, як я їла.
Спочатку мене завжди нудило від його пильного погляду, але тепер я звикла і мені було зовсім не страшно. Ням-ням.
Але якщо тобі є що сказати, то кажи.
— Ти бачилася з кимось шляхом до мого палацу? — насупивши брови спитав мене Клод.
Як я й думала.
— Ням-ням. Бачилася? З ким? — відповіла я з ротом набитим тортом.
Кого я могла тут зустріти, якщо в цьому палаці тільки Клод та щури водяться?
— Якщо ні, то гаразд. Не зважай.
Гей, про кого ти?!
Але Клод лише роздратовано підніс філіжанку до губ. Якщо подумати, здається, він в гіршому настрої ніж зазвичай.
Я все гадала, про кого могла йти мова, доки їла свій шматок торта.
Зовсім скоро я дізналася, кого Клод мав на увазі.
— А! Пан білявка!
— Вітаю, герцогу Альфеусе.
— Як ваші справи, принцесо?..
Я широко всміхнулася. Щоразу як ми бачилися, на обличчі герцога Альфеуса з’являвся вираз «о ні, тільки не ти». Клод прогнав мене раніше, ніж зазвичай. Сьогодні він здавався якимось особливо втомленим.
І ось на зворотньому шляху до свого палацу я зустріла герцога Альфеуса.
— Привіт, пане білявко.
— У мене є ім’я.
— Пане білявко, ручки.
Роджер Альфеус все намагався досягти, аби я назвала його на ім’я, але зрештою тільки здався та зітхнув.
За ці два роки ми кілька разів з ним зустрічалися, і ще не було разу, коли я б не назвала його псом білявкою, тому він завжди намагався мене уникати. Та хіба я не принцеса? Навіть якщо він успішно уникав мене, все ще були випадки, коли ми ось так стикалися і у нього не було вибору, окрім як підтримати розмову.
Роджер слухняно простягнув руки до мене, що сиділа у Фелікса на руках. Певно, він гадає, що я дам йому смаколик, як собаці. Але не сьогодні!
— Молодець, пане білявко! Гарний хлопчик.
Бачите? Оце так зміна!
Я взяла його простягнуту долоню у свою, а іншою погладила по голові.
— Пф-ф…
Фелікс з усіх сил намагався стримати сміх. Роджер одразу ж ошелело відступив на кілька кроків.
А, здається, він ось-ось втече. Герцог Альфеус завжди використовував свої незрівнянні навички втечі, щоразу після того, як я над ним поглузую, тому задоволення ніколи не тривало довго.
Кхм-кхм.
Га? Замість того, щоб як звично попрощатися, він прочистив горло.
— Принцесо Афанасіє.
Вау, яка оказія. Схоже, пану білявці було що мені сказати, що було рідкісним явищем, тож я з цікавістю вслухалася в те, що він сказав далі:
— Можливо, вам самотньо грати без друга?
Чому чоловік, який виглядає, як тигр, але в душі лякливий, як той кролик, ставить мені такі питання? Якщо так подумати, Клод завжди казав мені просто ігнорувати будь-кого на своєму шляху. Певно, саме чоловіка переді мною він і мав на увазі.
Ах! Що-що?! Що ж пан білявка сказав такого Клоду, що той аж попередив мене? Дуже цікаво!
— Друга?
Схоже, у мене сміливості стало хоч відбирай. Ще пів року тому я б проігнорувала його, як мені й сказав Клод, але зважаючи на те, що я зараз вирішила натомість проігнорувати попередження Клода…
— Перепрошую, пане Альфеусе, принцеса… — спробував втрутитися Фелікс, але герцог його перебив.
— Сере Робейне, принцеса говорить. Не перебивайте.
Фелікс замовк.
Попри те що рід Фелікса, Робейни, був другим герцогським родом Обелії, сам Фелікс помітно програвав герцогу Альфеусу у статусі.
Це тому, що він герцог Альфеус, який ростив головних героїв?
Чому він взагалі заговорив за друзів?
— Пан білявка такий дурненький. У Афі є друг.
А втім, я не збиралася давати панові білявці відповідь, яку він жадав.
— Фелікс — друг Афі.
— Принцесо… — зворушено глянув на мене він.
Оце я називаю вбити двох зайців одним пострілом. І над паном білявкою познущалася, і ставлення Фелікса до мене покращила.
— Та чи не краще було б мати друга вашого віку?
Ого. Я здогадувалася, але тепер я була впевнена, яка його мета. А я то думала, що він не наважиться, аже він — слабак, який весь час мене уникає.
— Відверто кажучи, мій син майже ваш одноліток.
Певно, він хотів познайомити мене з Єзекіїлом, своїм сином та головним героєм «Прекрасної принцеси».
— Він дуже розумний та зрілий хлопчик, як і годиться моєму синові. Він всього на три роки старший від принцеси, тож якщо принцеса вважатиме його за старшого братика, мій син також ставитиметься до принцеси, як до своєї сестрички.
Я стримала лють, що закипала всередині.
Божечки, жодних сумнівів щодо плану! Хочеш використати мене як страховку, бо бачиш що ми нормально ладнаємо з Клодом?!
Схоже, він збирається використати мене, якщо Жанет не вдасться здобути прихильність Клода. Тому він і намагається створити між нами сестринські стосунки чи будь-які інші зв’язки зі мною, навіть якщо для цього треба буде використати власного сина.
Що ж, зрештою, він нічого не втратить, якщо я відмовлюся чи мені не сподобається Єзекіїл, натомість, якщо ми з ним здружимося, він отримає купу переваг.
— Кхм-кхм… Трохи соромно казати це, але мій син також гарний, адже зовнішністю пішов у мене.
Але, пане білявко, невже ти це й Клоду наваляв? В такому випадку не дивно, що той такий роздратований.
Пане білявка, ну куди ще гірше! Міг би вже тоді прямо сказати Клоду, що хочеш керувати державою. Навіть так у тебе було б більше шансів.
— Ме, якщо він виглядає, як пан білявка, тоді не хочу.
Навіть якщо він головний герой, десятирічний все ще десятирічний. Якщо я побачу Єзекіїла таким… гм. Мені здається, це сильно зіпсує мої враження щодо нього. Та й що мені робити з дитиною? В ладусі грати? Краще вже повчити більше атлантійських слів. Крім того, тривалість мого навчання значно збільшилася, тому у мене ще менше часу на ігри.
У герцога Альфеуса сіпнулося око від моєї відповіді. Схоже, вона зачепила його гордість.
Але, ніби вирішивши, що брати близько до серця слова семирічної дитини — надто інфантильно, він продовжив, ніби нічого й не було.
— В такому випадку…
Тепер вже я, почувши, що герцог Альфеус говорить, підняла брову.
— Як щодо дівчинки вашого віку?
Ти збожеволів? Це ж маячня.
— А, ви про дівчинку, яка зараз живе в маєтку Альфеусів? — зі знанням заговорив Фелікс.
— Так. Я піклуюся про молодшу дитину своєї старшої кузини. Вона слабка тілом і походить з Флорійського регіону.
Яке зручне виправдання. Звісно, він же не може просто прийти до Клода зі словами «це твоя донька», тому викручувався як міг.
Схоже, Фелікс цікавився новинами щодо дівчат мого віку, адже він весь час просить Клода знайти мені подругу.
І зараз я…
— Що скажете, принцесо?
Була трохи зла на герцога Альфеуса.
Що значить «що скажете», оглашений?
За Єзекіїла я б тебе ще пробачила, але тепер ти втягуєш сюди ще й Жанет? Ха, як же дратує, що я маю вдавати, ніби нічого не розумію! Я ж навіть відсіч йому як слід не можу дати!
Афанасія в принципі померла тільки для того, щоб у Жанет був щасливий фінал, а тепер що? Ти намагаєшся нас здружити? Ну то й що тоді? Спробуєш отримати від Клода якісь переваги?
Що ж, звісно, Жанет ні в чому не винна. Але я тепер стала Афанасією, тож я могла не думати, що якби не Жанет, то їй не довелося б помирати.
Ось чому саме її існування сповнювало мене невпевненості, і взагалі мені хотілося як слід віддубасити герцога Альфеуса та тітку Жанет за те, що намагалися нею скористатися у політичних цілях.
Однак все це було в книзі. В реальності герцог Альфеус виявився не таким злим, тому я зберігала між нами нейтральні стосунки. Але тільки погляньте, як він зраджує мою довіру! Аж лють бере!
А-а-а! Треба було терти йому голову доки та не облисіє!!!
— Принцесо, якщо ви також цього бажаєте, я можу спробувати вмовити Його Величність розглянути пропозицію герцога Альфеуса, — невинно спитав Фелікс, геть не розуміючи моїх почуттів.
Роджер Альфеус впевнено дивився на нас, мов переконаний, що двічі я йому не відмовлю.
Певно, він гадав що я швидко прийму його пропозицію, адже мені самотньо без друзів. У нього все на обличчі написано.
А зважаючи на те, що в родині Альфеуса росли і дівчинка, і хлопчик, то певно ж серед них знайдеться дитина, яка мене зацікавить.
Далі
Розділ 23
Від розуміння, що все провертається так, як того хоче Роджер Альфеус, моє обличчя спохмурніло. Мушу визнати, я завжди думала, що Клод тут найбожевільніший, але, схоже, доведеться взяти свої слова назад. Приз головного навіженого дістається пану білявці! Я вирішила продовжити свою веселу екзекуцію мозку Роджера, тож заховала свою злість подалі та скорчила задумливу гримасу. — Гм-м, але Афі не хоче дружити з кимось дурнішим за неї. Чи була моя відповідь такою вже неочікуваною? Напевно, зважаючи, як ці двоє застигли, шоковані моїми словами. — П-принцесо… Угх. Здається, мені теж зараз зле стане. Але начхати! Аби ж тільки гарно поставити його на місце! — Кхм-кхм, вона розумна дівчинка, тому принцесі немає про що хвилюватися. Ох, невже? Я усміхнулася від його впевненої відповіді. Ясна річ, адже це ти почав з раннього дитинства навчати її заради свого майбутнього. Тоді як тобі таке? Я видала захоплене «Овва» у відповідь на слова пана білявки і запитала: — Тоді вона розмовляє атлантанською? Пан білявка дурний пес, розумом як актинія.* *[1] там де курсив, Афі розмовляє іншою мовою. У Роджера аж очі на лоба вилізли від того, як вільно я говорила атлантанською. Але ми тільки почали. — Тоді як щодо фаскальської мови? Пес білявка — ідіот, який мітить абиде. Бе-бе-бе. Він не відповів. — Свята мова Псиканзії легка, тому вона має досконало нею володіти. Кара Божа впаде на брехунів. Чоловік остаточно втратив мову, коли я процитувала рядок з божественого письма псиканзійською. Але й це ще не все. — А як щодо теорії соціології? Якщо вона настільки розумна, то, певно, вже завершила другий том? Гм-м, Афі застрягла на теорії функціоналізму Бердінґера, тому що вона трохи важка, але, можливо, вона закінчила Біла Рохича? Як щодо інших предметів? Мани? Філософії? Історії? Той не знайшовся що відповісти, тож я продовжила: — Гм… Але якщо вона настільки розумна, як каже пан білявка, тоді вона може не захотіти дружити, бо Афі не дуже добре розмовляє атлантанською для свого віку… Чи зможу я попросити її бути моєю подругою, якщо довчу те, що вивчаю зараз? — спитала я з виразом глибокого печалю. Запанувала мертва тиша. Ха, викуси. Я непогано постаралася на заняттях з учителями, яких відправив до мене Клод. Я вчилася виключно для того, щоб вкотре виділитися перед ним, але змушена визнати, це виявилось досить корисним. Так, визнаю, я дівчинка з характером. Але пан Білявка перший почав! Хмф, як він сміє намагатися пропихнути Жанет до мого палацу?! Стривайте… Якщо пану білявці таки вдасться, і Жанет зустрінеться з Клодом раніше оригінального сюжету, то хіба й день моєї страти не настане швидше, ніж мав би? Від цих думок аж волосся стало дибки. Ха… Очманіти. Просто збожеволіти можна. Тоді немає нічого дивного в тому, що я скаженію тільки від думки, що він намагався здружити мене з Жанет, приховуючи її справжню особистість! — …Я дещо чув з чуток про те, що принцеса Афанасія кмітлива, — нарешті вимови Роджер. — Але, схоже, поголоси нездатні описати гострий розум Її Високості. Вражаюче, наскільки швидко він опанував себе. Крім того, тепер в його очах також читалося захоплення. — Та дівчинка змалку цікавилася навчанням, але, схоже, вона не здатна буде зрівнятися з принцесою. Ну звісно ж. Хай вона й головна героїня, їй всього лиш 7 рочків. Діти цього віку в пісочниці бавляться, а не гризуть граніт науки. Крім того, я сильно змахлювала з віком. Гик. Варто було це визнати, як сором спалахнув в мені з новою силою. Схоже, в моїй автобіографії додасться поганих історій, а цієї ночі я знову битиму свою ковдру. Ну, непогано було втерти Роджеру носа, тому мені цього вистачить. А тепер шуруй звідси. Киш-киш. — Але, можливо, вас все ж зацікавить мій син, адже він також вивчає теорію функціоналізму Бердінґера. Що?! Та десятирічна дитина на тому ж рівні, що і я? Жартуєш? Невже так Роджер почувався при кожній нашій зустрічі? Після порівняння з десятирічним моя гордість опустилася нижче плінтуса. — Я подумаю, якщо він не виглядає, як пан білявка. Зрештою, Роджеру більше нічого не лишалося. — Афі хоче додому. Я ткнула пальцем у Фелікса, даючи сигнал, що вже час йти. І ось так герцог Альфеус пішов з порожніми руками. Коли я знову кинула на нього погляд, він прямував до палацу Клода. Схоже, провалившись зі мною, він вирішив спробувати удачу з ним. Клод завжди його недолюблював, тож навряд легко погодиться. Гик. Тьфе-тьфе. Такий гіркий присмак, ніби солі наковталася. Паршивий день. Але невже Єзекіїл, те хлопчисько, на тому ж рівні, що і я? Від цих думок весь гарний настрій остаточно зійшов нанівець, і я надулася. І тоді Фелікс, який весь цей час виглядав якось понуро, рішуче заговорив: — Принцесо, я також старанно працюватиму, щоб вам не було за мене соромно. Га? Чого б це? Я здивовано вирячилася на нього, але Фелікс більше нічого не казав. *** — Встаньте. Сьогодні я знову була занята так, що ніколи й дихнути. — Тепер сядьте. Встаньте! Сядьте! Встаньте! Сядьте! Я вам що, собака? — А зараз підійдіть до мене. Це були заняття з базового етикету, яким я щоденно присвячувала по пів години. Тільки після них я могла перейти до інших предметів. — Принцеса має гарну поставу завдяки тому, що рано почала вчитися. З першого погляду може здатися, що вона робить комплімент мені, але, повірте на слово, це геть не так. Вона вихвалялася тим, чому вчила мене останні два роки, і завдяки чому я перевершувала решту своїх однолітків. У-у-у… В інших науках є принаймні хоч щось цікаве, але етикет? Ні тобі радощів, ні надій, ні гордості, одна суцільна безвихідь. На щастя, час пролетів швидко, і не встигла я оком кліпнути, як заняття з графинею Елоїзою завершилося. Опівдні, після ситного обіду… — Благословення імперії Обелія. Як ваші справи, принцесо? …настав час для занять з атлантанської. Ми нашвидкуруч перевірили моє домашнє завдання, а тоді перейшли до читання та перекладу. Я мала б складати коротенькі уривки з використанням слів, вивчених на минулому уроці, але, схоже, мій вчитель вирішив, що для дитини це занадто, тому я тільки читала і переписувала те, що казав він. По завершенню двогодинного заняття з атлантанської я перейшла до історії. Її викладав старенький чоловік, який, судячи з того, що я знала, був відомим вченим. Я б, звісно, надала перевагу молодому красунчику, та нехай. Маємо те, що маємо. Угх. Крім того, теорії соціології теж він мене навчає. — На цьому завершимо сьогоднішнє заняття. Ура-а-а! Заняття на сьогодні закінчено! — співала я подумки. — Ха-ха, принцеса чудова учениця. З одного факту ви можете зробити 10 власних висновків. Так-так, я розумничка. Тому шуруй вже. — Тоді побачимося завтра. — Бувайте! — помахала я на прощання цьому сивому чоловіку. Герцогиня Елоїз вже б ярилася, але цьому дідку подобалося, коли я поводилася як його онука. Як він й сказав, я вбирала все, мов губка. В минулому житті у мене не було можливості вчитися, навіть якщо я хотіла, тож нині мені було навіть весело. Звісно, були й дні, коли мені хотілося трошки побайдикувати. Як, наприклад, сьогодні. Тож варто було урокам скінчитися, і я одразу ж побігла до Фелікса. — Феліксе-Феліксе, що ти робиш? В останні дні я занудьгувала, адже крім занять у палаці мені особливо й робити нічого було. З того моменту, як я зустріла герцога Альфеуса, Клод жодного разу мене не кликав. Фелікс пояснив, що він велів не навідувати палац, оскільки там повсякчас майорів один дратуючий пес, до якого туго доходить. Я лише цикнула, почувши про це. А пан білявка, однак, сміливець. Продовжуватиме в тому ж дусі, то й допече імператора до живих печінок. І щось мені підказує, що після цього додому він не повернеться. Хіба що вперед ногами. Що ж, порівняно з минулим, Клод став набагато спокійнішим. Порівняно з колишньою ходячою бомбою сповільненого часу, зараз він був досить безвинним, хоч і не у звичному розумінні цього слова… — Га-а? Що це? Гм? Гм? Хай там що, зараз я, як завжди, закидала Фелікса питаннями. Адже, крім Лілі, він був єдиним, хто бавився зі мною. Фелікс сидів за столом, споглядаючи щось уважно настільки, що навіть не одразу відчув мого наближення. Тож я підійшла ближче і, ставши збоку, прослідкувала за його поглядом. — Ах, принцесо. Ваші заняття вже закінчилися? — нарешті повернувся до мене чоловік. — А що Фелікс робить? — спитала я тоном, в якому очевидним був підтекст «кидай все і ходімо гратися». Однак лицар лиш усміхнувся, мов тільки й чекав цього питання. — Вивчаю Бердінґера. — Га? Макса Бердінґера? — Так. Адже я друг принцеси, маю це знати. Га-а? З якого біса? Від його слів мене охопила паніка. Чому це він раптом вирішив цим зайнятися? Тепер, коли я про це думаю, він завжди носив з собою книгу…
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!