Пролунав голос Фелікса з-за завіс ліжка. 

Ух, налякав! Коли він встиг підійти?

— Т-так.

— Як незвично. Його Величність не з тих, хто послаблює пильність в присутності інших, — тихо розсміявся він. Хотілося провалитися під землю. — Схоже, принцесина пісня й справді подіяла.

Гик! Він теж її чув? У-у-у, ну все, кінець… Як мені тепер Феліксові в очі дивитися… Ува-а-а, як соромно!

— Принцесо, — знову гукнув він.

— Т-так?

Я підняла обличчя з подушок. Шмиг. Ну що тепер? Кажи вже.

— Вибачте за вчорашнє. Я не мав діяти без дозволу принцеси. Я був недалекоглядним.

Ем-м… Чому ти просиш вибачення? Чорт, тепер мені ще більш соромно.

— Я лише подумав, що принцеса буде рада можливості побачити пані Діану.

В тому і проблема, що ви з Лілі єдині, хто так думає. Знаю, я перша сказала, що хочу побачити Діану… Але просто надто піклувалися про Афанасію, щоб проігнорувати її слова щодо матері.

Ах! А я взяла, накричала на нього і штовхнула!

— Ну, ем…

Кх. Тепер я знаю, що вчинила як сволота. Угх…

— А-Афі теж шкода, що я тебе вдарила?..

Я не хотіла знову підіймати цю тему, але не стрималася, почувши Феліксові слова. 

Він тихо розсміявся, почувши мої невпевнені вибачення.

— Не страшно. Було трохи боляче, але все вже гаразд.

Гей, це неправда! Мої маленькі ручки фізично не можуть боляче штовхати! Взагалі-то це мені в результаті було боляче! Ти навіть на сантиметр тоді не зсунувся!

Але я вирішила промовчати, щоб не починати чергову сварку. Угхх. Але цей нахаба Клод спить, правда ж? Помітивши, що він ніяк не реагує, я розслабилася і ткнула йому пальцем у ніс, щоб той був схожий на свиняче рило.

— Щиро кажучи, хоч моя ситуація відмінна від принцесиної, я теж доволі рано втратив матір.

О, щось цікаве. Я уважно тебе слухаю.

— Моя мати була нянею Його Величності, і вона виховувала його як рідного сина.

Тепер зрозуміло, чому Клод такий поблажливий з Феліксом на відміну від інших. Адже Феліксова мати була його нянею.
Ні, стривайте! Я про це не знала! Клод, ти ж не з тих, хто м’якшає до людей тільки з цієї причини! Інакше ти мав би бути зі мною теж бути поблажливим!

— Я не розумів її. Адже вона більше уваги приділяла Його Високості, ніж мені.

Тц. Отже, Клод вкрав у тебе увагу матері. Тепер зрозуміло, чому Клод трохи милий до Фелікса.

— Тож коли моя мати померла…

Але маленький Клод… Важко уявити. У мене відчуття, ніби він з народження був таким беземоційним.

— Я казав, що мене це анітрохи не зачіпає. Я не сумував за нею і особливо не думав про неї протягом трьох років. Зрештою, за життя ми мало часу проводили разом.

Гадаю, я знаю, чому Фелікс заговорив про це. Я тихо сіла і продовжила його слухати, не перебиваючи.

— Але одного дня я випадково знайшов вишиту хустинку… Хустинку, вишиту моєю мамою… І коли я її побачив… — Фелікс розказував про це, як про дрібницю, але я знала, що для цього необхідно багато мужності. — Я неочікувано для себе розридався.

Я більше не шарілася і не злилася. Я торкнулася м’якого Клодового волосся. Я не була впевнена, чи можна мені все це знати.

Фелікс сам вирішив розповісти мені, тож Клод не мав би мати претензій проти мене… Але що як він вирішить скривдити мене, коли зрозуміє, що я дізналася щось з його минулого?

— Я ненавидів її. Для мене вона була матір’ю лише на словах, але все-таки я сумував за нею.

Щиро кажучи, оповідь Фелікса майже мене не зворушила.

— І хоч у мене було про неї небагато спогадів, вона все ще була моєю єдиною матір’ю.

Після того, як Фелікс розкрив мені свій секрет, я відчувала жаль, але не висловила своїх почуттів. Зрештою, у мене взагалі ніколи не було родини, яку я могла б ненавидіти.

Звісно, коли я була меншою, то думала, як було б добре мати маму і тата… Але з часом я втратила цю жагу. Тож коли я дізналася, що вони мене покинули, я не злилася і не засмучувалася. Тому що ненавидіти або сумувати за родиною можливо тільки тоді, коли у тебе є принаймні якась надія або очікування щодо них.

Про що б в цій ситуації думала б справжня Афанасія? Якби я була покинутою принцесою Афанасію, що навіть обличчя матері своєї не знає, і яка тільки нещодавно вперше зустріла свого батька?

— Знаєш, це великий-великий секрет, — змовницьки прошепотіла я. — Насправді це неправда, що Афі не хоче побачити маму.

— Знаю, — м’яко відповів Фелікс. 

— Але це правда, що мені не потрібно бачити маму.

Е-ем… Хоч я не знала напевне, але якби я була Афанасією, то, напевне, сказала б…

— Адже в Афі є татко, — якби я справді була дитиною, певно, я відповіла б так. — І хоч у мене немає мами, поки татко поруч, Афі не буде плакати.

Ува-а! Клод, ти виродку! Навіть якщо ти більше любив Джанет, як ти міг так жорстоко вбити Афанасію, яка любила тебе більше, ніж ти заслуговував?! Будь проклятий!

— А ще в Рубіновому палаці у мене є Лілі, Фелікс, багато інших сестричок-покоївок та шоколад!

А ще там немає Клода! Ах, як пречудово. Хник-хник. Хочу до Рубінового палацу… Можна мені нарешті піти? Клод все одно спить. Ну ж бо, Феліксе, швидше підніми мене!

— Принцесо Афанасіє, у вас є бажання?

— Бажання?

— Так. Щось, щодо чого принцеса могла б сказати «було б добре, якби…»

Що за дурне питання? Звісно ж у мене воно є!

— Вісімнадцять…

Чи є щось, чого я жадаю більше, ніж те, аби Клод не вбив мене у вісімнадцять років? Але для цього мені ще треба постаратися не померти раніше. Хник…

— Перепрошую?

На щастя, не схоже, що Фелікс мене почув, тож я швидко сказала те, що могла б побажати п’ятирічна дитина:

— Я б хотіла, щоб татко любив Афі навіть більше, ніж зараз!

Щоб він навіть не думав про моє вбивство! Ні коли мені стукне десять, ні коли вісімнадцять!

— Так само як Афі любить татка! Дуже-дуже сильно!

І хоч я не відчувала до нього якихось особливо теплих почуттів, принаймні я не жала його смерті, правда ж? Тож, будь ласка, піклуйся про мене, щоб тебе не підмивало мене позбутися. Хник. Ува-а-а!

Фелікс слабко всміхнувся, почувши моє зворушливе бажання.

— Це бажання обов’язково здійсниться.

Я теж на це сподіваюся. Хоч він зараз спав, я сподівалася, що моє бажання закарбується у Клода на підсвідомості, і він нарешті дасть мені спокій. Будь ласка, благаю.

Подумавши про це, я знову потягнула Клода за волосся. Я мимоволі розсміялася, побачивши безлад на його голові.

Неочікувано для себе я відчула сонливість поруч з Клодом. Мабуть, тому що мені так і не вдалося нормально поспати після вчорашньої сварки. До того ж Клод спав, тож мені не потрібно було нервувати, і я не помітила, як мої повіки повільно стулилися.

Не знаю, чому Фелікс був таким тихим. Але хіба не пречудовий час для обіднього сну? тому я вмостилася між м’якеньких подушок, дозволяючи собі поринути в сон.

І тоді мені наснилася жінка.

Першим, що мене зацікавило, було чистою, мов вранішня роса, піснею. Вона переповнювала мене радістю, тож я захотіла дізнатися, хто ж власниця цього чарівного голосу.

Довго чекати мені не довелося. Зовсім скоро туман перед моїми очима розсіявся, і перед моїми очима постала жвава жінка.

Пасма її світлого блондинистого волосся сяяли, мов сонце. Вона стояла до мене спиною, танцюючи босоніж на м’якій зеленій траві. Вона була схожа на метелика: така ж прекрасна і готова будь-якої миті зникнути.

Я мимоволі потягнулася до неї. Але перш ніж я її торкнулася, вона озирнулася до мене.

Ах. Вона всміхалася.

Її очі були кольору заходу сонця, а весь її стан був таким привабливим і молодим, що здавався невинним. Вона була жінкою неймовірної краси: неможливо було дивитися, не затамувавши подих.

Боже, яка неймовірна красуня! Сестричко, ти така гарнюня! Просто насолода для очей!

Я вперше бачила когось настільки привабливого. Мені здалося, я готова була на все, аби тільки завжди бачити її усмішку.

Вона була мов богиня. Чи фея. Сестричка точно була суджена мені долею…

Вона всміхалася так м’яко і ніжно, що моє серце затріпотіло. Настільки приємно, що аж боляче.

— Схоже, принцеса бачить гарний сон.

Знайомий голос різко потягнув мене зі сну до реальності, але я все ще не хотіла прокидатися.

— Звісно. Вона кілька разів заспівала пісню, що проганяє погані сни.

— І правда. Мабуть, це подарунок від феї, яка весь цей час слухала принцесин спів.

— Останнім часом ти верзеш все більше нісенітниць.

— Ха-ха.

Як шумно. Я хочу ще поспати.

— М-мх… — невдоволено мугикнула я.

Почувши це, двоє замовкнули. Мені спати й далі?

Тоді я раптом відчула тепло на своєму чолі. Я відчула, як хтось гладить мене по голові. Цей дотик був настільки легким, що здавався частиною сну.

— Як дратує. Просто спи.

Я прийняла це за «так» і знову поринула у прекрасний і щасливий сон. Мені не хотілося від нього прокидатися.

______
Прим. Maids: Нам терміново потрібні перекладачі! Якщо ви хочете спробувати свої сили або вже маєте досвід, пишіть в телеграм (@NAH_v1p3r).