Фелікс на мить розгубився, не знаючи, що йому робити з льодяником, який я йому довірила. Просто прибережи його для мене на деякий час.
— Чув, зовнішністю він пішов у батька.
Тепер, коли я придивилася, трон був надзвичайно екстравагантним. Ви тільки погляньте на все це коштовне каміння! Його розмір, сяйво! Не думаю, що хтось помітить, якщо я заберу один камінчик з задньої частини трону…
Поки я захоплено дивилася на трон, Фелікс продовжував говорити про сина Роджера Альфеуса. Га? Але ж це означало, що він мав на увазі Єзекіїла.
— Чи не було б добре, якби вони з принцесою поладнали?
Клод уважно подивився на мене. Мене здивувало усвідомлення цього.
Що? Чого вилупився? Я щ-ще навіть нічого не зробила! Я просто дивилася на камінчики, бо вони дуже гарні!
Я здригнулася від думки, що він бачив, як я стою пускаю на дорогоцінне каміння слину. О ні, що як він вирішить, що я крадійка? Тож я невинним дитячим тоном і з усмішкою спитала:
— Друг для Афі?
Схоже, Фелікса дуже порадувало те, що мене ця тема зацікавила. Але Клод, який, судячи з усього, не дуже ладнав з Роджером Альфеусом, натягнуто всміхнувся.
— Від однієї думки про те, що палацом бігатимуть 2 дитини, псується настрій.
Гик, я не подумала. Треба було сказати, що не треба мені друга. Я надто відволіклася на блискітки! Вибач, наступного разу я буду уважнішою.
— Ненавиджу шумних дітей. До того ж хлопчик схожий на герцога Альфеуса? Мені огидна навіть сама думка про це.
— Ха-ха… Згоден, це не дуже добре.
Подумавши, що хлопчик схожий на Роджера Альфеуса, Фелікс перемінив думку. Е-ем… Наскільки все погано, що навіть товстошкурий Фелікс зчитав атмосферу? Навіть уявити складно.
Що ж, шкода. Мені було цікаво, як виглядає головний герой. На скільки Єзекіїл був старший від Джанет? На 2 роки? На три? А втім, 2 та 3 роки це майже те саме, тож не важли…
— Е-ем…
Мене раптом підняли в повітря. Я розгубилася від раптового тепла. Я з цікавості підняла голову, щоб зрозуміти, що відбувається… але натомість розгубилася тільки дедалі сильніше.
— Важка, як і очікувалося.
Га?.. Га-а?
Чому переді мною Клод, а не Фелікс? Я глянула туди, де раніше стояв Фелікс. Він все ще був там. Стривайте, тобі що це було? Що це взагалі за ситуація така?
Важко було в це повірити, але єдине пояснення, яке я знайшла: Клод підняв мене на руки.
Він тримав мене одною своєю міцною рукою. Від його ходи мої ноги й руки мимоволі гойдались в повітрі.
О-ого, оце так шок-контент. Ну тобто, чому він раптом робить те, чого зазвичай не робиш? Виглядає так, ніби він помирати зібрався.
Я з жахом думала, куди ж Клод мене несе. Він підійшов до трону і розсунув фіранки за ним.
Ах! Там виявилася зовсім не стіна. За шторами були м’які килими та чисельні подушки, на вигляд набиті зсередини бавовною.
Але щойно він опустив мене, ситуація набула ще абсурдніших рис.
— Слухати тявкання цього псу з самого рання сильно втомлює.
Зрання? Сонце вже високо в небі. До того ж «тявкання пса»? Пан білявка взагалі-то батько твого зятя!
Тц. І що він робитиме, коли Дженет та Єзекіїл одружаться? Ох, в будь-якому разі подушки дуже м’якенькі. З чого вони зроблені?
Поки я тицяла в подушку пальцями, Клод ліг.
Е-ем, хіба це підходяще місце для відпочинку? Хіба не краще було б піти в іншу кімнату, ніж залишатися там, де працюєш?
Я кинула на Клода дивний погляд, але швидко відвела очі, аби не зустрітися з ним поглядом.
Ах! Стривай. Чому ти так зі мною? Хіба ти не можеш просто нормально носити одяг? Його зовсім не хвилювало те, що я можу бачити його прес.
Я вже думала про це раніше, але у нього надзвичайно розвинені м’язи. Але ти ж чоловік! Ти маєш бути обережнішим! Мало того що він лежить де заманеться, він ще й таке витворяє зі своїм одягом. У-у-у. Соромно як… Гей, я вже казала, як би ти не старався, я не поведуся на твою красу?
Чому я не можу відвести погляду від його пресу? Угх-х. Я відчувала, ніби програю йому.
— Пісня з минулого разу.
Ах, налякав.
Я вже думала він помітив, як я на нього дивлюся. Чому ти так раптом заговорив?! Я ж як кролик, раптом що — я підстрибую.
Але пісня? Яка пісня? Я похитала головою, намагаючись згадати.
— Пісня?
— Ти сказала, що вона допомогає від поганих снів.
— А! Колискова!
— Колискова?
Ох! Я випадково. І зовсім то була не колискова! Де кнопка відбою?!
Клод глянув на мене гострим та пронизливим, мов голки, поглядом. Трясця, пізно було вже щось виправляти. Чому ти взагалі все ще це пам’ятаєш?! Це ж було, може, місяць тому!
— В будь-якому разі, так, вона.
На щастя, більше він не розпитував. Але його наступні слова теж не судили мені нічого доброго.
— Співай.
Щ… Ти що, хочеш аби я тебе розважала?
Я навіть засумнівалася в тому, чи правильно розчула. Але Клод так само дивився на мене, навіть не поворухнувшись. В його погляді були думки і почуття, які я не могла розібрати.
Ха-ха… Ах ти лайно не роздушене. Хоч я й готова була на все, заради виживання, я була категорично проти. Хоч я й виглядала як п’ятирічна дитина, але ж всередині я була дорослою жінкою. Хіба це не занадто?
— Але Афі не пам’ята-ає…
Минулого разу у мене не було вибору, але зараз мені було надто соромно знову її співати.
Я глянула на Клода так, ніби справді нічого не знала. Так. я не зможу тобі заспівати! Не тому, що не хочу, атому, що не можу!
— Забула?
Так! Вже місяць пройшов! Не дивно, що я забула.
— Що ж зробити, аби ти згадала?
Просто здайся, впертий покидьку.
— Згадав. Були дурні вбивці, які кидалися мені в ноги, благаючи про помилування, — раптом заговорив він. — Коли я їх впіймав, вони казали «Ми нічого не знаємо». Кожен з них.
Вниз моєю спиною пробіг холодок. Клод недбало переказував події минулого, але чомусь я відчувала небезпеку в його словах.
— Тож я змусив їх пригадати за допомогою сили.
Ч-чорт. Чому це передчуття чогось поганого ніколи не помиляється? «Силою змусив їх пригадати». Що це значило? І чому це так зловісно звучало?
— У мене великий досвід в допомозі людям згадати те, що вони забули. Може, навіть понад тисячі способі, як це зробити.
Аргх, і що могли бути за способи? Не кажіть мені. Я не хочу знати. Які ще можуть бути способи проти вбивць, крім катувань? Це ж були катування, так? Так? Хни-ик…
— Але я не можу використати їх на тобі.
Так, так, ти правий! Використання насилля проти дитини означатиме, що ти жорстокіший від будь-якого психопата. Ува-а, мамо, він такий страшний…
— Але зважаючи на те, що ти одразу згадала її назву, але кажеш, що забула зміст, то мені все ж варто подумати, як же тобі нагадати…
— Я згадала. Колискова!
Ува-а. Чому він постійно перемикається з нормального режиму на жорстокий?! У мене сироти від цього кожен раз! Невже так хочеш, аби твою маленьку донечку трусило від страху?
— Афі заспіває татові. Хе-хе.
Я подумала, що такими темпами й помру, намагаючись захистити власну гордість. Адже він справді може щось зі мною зробити, якщо продовжу опиратися… Навіть не хотілося уявляти, що саме.
— Місяць усміхається… — приречено почала співати я. — Спи-спи. Дитинка теж всміхається, дивлячись на зірку.
Угх. Це так дивно. Клод, сволото. Через тебе мушу переступати через себе. А цей виродок дивився на мене, ніби кажучи «чому це ти спинилася?», навіть коли я закінчила. Мужик! Це і є вся пісня! Просто вона коротка!
У мене не лишалося вибору, крім як заспівати її ще кілька разів. Десь після шостого Клод заснув. Що?! Ти наказав мені проходити для тебе через цю ганьбу тільки для того, щоб ти нормально поспав?! Бляха муха.
Я помахала рукою перед його очима, аби переконатися, що він правда заснув. Навіть тицьнула пальцем у щоку та полоскотати.
Переконавшись, що він міцно спить, я потягнула його за волосся, ніби намагалася вирвати бур’ян з городу. Ну не можна не скористатися таким шансом.
Аргх-х! Гадаєш можеш просто коїти все, що тобі заманеться?! На тобі, на! Полисій!
— Його Величність заснув?
______
Прим. Maids: Нам терміново потрібні перекладачі! Якщо ви хочете спробувати свої сили або вже маєте досвід, пишіть в телеграм (@NAH_v1p3r).
Далі
Розділ 20
Пролунав голос Фелікса з-за завіс ліжка. Ух, налякав! Коли він встиг підійти? — Т-так. — Як незвично. Його Величність не з тих, хто послаблює пильність в присутності інших, — тихо розсміявся він. Хотілося провалитися під землю. — Схоже, принцесина пісня й справді подіяла. Гик! Він теж її чув? У-у-у, ну все, кінець… Як мені тепер Феліксові в очі дивитися… Ува-а-а, як соромно! — Принцесо, — знову гукнув він. — Т-так? Я підняла обличчя з подушок. Шмиг. Ну що тепер? Кажи вже. — Вибачте за вчорашнє. Я не мав діяти без дозволу принцеси. Я був недалекоглядним. Ем-м… Чому ти просиш вибачення? Чорт, тепер мені ще більш соромно. — Я лише подумав, що принцеса буде рада можливості побачити пані Діану. В тому і проблема, що ви з Лілі єдині, хто так думає. Знаю, я перша сказала, що хочу побачити Діану… Але просто надто піклувалися про Афанасію, щоб проігнорувати її слова щодо матері. Ах! А я взяла, накричала на нього і штовхнула! — Ну, ем… Кх. Тепер я знаю, що вчинила як сволота. Угх… — А-Афі теж шкода, що я тебе вдарила?.. Я не хотіла знову підіймати цю тему, але не стрималася, почувши Феліксові слова. Він тихо розсміявся, почувши мої невпевнені вибачення. — Не страшно. Було трохи боляче, але все вже гаразд. Гей, це неправда! Мої маленькі ручки фізично не можуть боляче штовхати! Взагалі-то це мені в результаті було боляче! Ти навіть на сантиметр тоді не зсунувся! Але я вирішила промовчати, щоб не починати чергову сварку. Угхх. Але цей нахаба Клод спить, правда ж? Помітивши, що він ніяк не реагує, я розслабилася і ткнула йому пальцем у ніс, щоб той був схожий на свиняче рило. — Щиро кажучи, хоч моя ситуація відмінна від принцесиної, я теж доволі рано втратив матір. О, щось цікаве. Я уважно тебе слухаю. — Моя мати була нянею Його Величності, і вона виховувала його як рідного сина. Тепер зрозуміло, чому Клод такий поблажливий з Феліксом на відміну від інших. Адже Феліксова мати була його нянею. Ні, стривайте! Я про це не знала! Клод, ти ж не з тих, хто м’якшає до людей тільки з цієї причини! Інакше ти мав би бути зі мною теж бути поблажливим! — Я не розумів її. Адже вона більше уваги приділяла Його Високості, ніж мені. Тц. Отже, Клод вкрав у тебе увагу матері. Тепер зрозуміло, чому Клод трохи милий до Фелікса. — Тож коли моя мати померла… Але маленький Клод… Важко уявити. У мене відчуття, ніби він з народження був таким беземоційним. — Я казав, що мене це анітрохи не зачіпає. Я не сумував за нею і особливо не думав про неї протягом трьох років. Зрештою, за життя ми мало часу проводили разом. Гадаю, я знаю, чому Фелікс заговорив про це. Я тихо сіла і продовжила його слухати, не перебиваючи. — Але одного дня я випадково знайшов вишиту хустинку… Хустинку, вишиту моєю мамою… І коли я її побачив… — Фелікс розказував про це, як про дрібницю, але я знала, що для цього необхідно багато мужності. — Я неочікувано для себе розридався. Я більше не шарілася і не злилася. Я торкнулася м’якого Клодового волосся. Я не була впевнена, чи можна мені все це знати. Фелікс сам вирішив розповісти мені, тож Клод не мав би мати претензій проти мене… Але що як він вирішить скривдити мене, коли зрозуміє, що я дізналася щось з його минулого? — Я ненавидів її. Для мене вона була матір’ю лише на словах, але все-таки я сумував за нею. Щиро кажучи, оповідь Фелікса майже мене не зворушила. — І хоч у мене було про неї небагато спогадів, вона все ще була моєю єдиною матір’ю. Після того, як Фелікс розкрив мені свій секрет, я відчувала жаль, але не висловила своїх почуттів. Зрештою, у мене взагалі ніколи не було родини, яку я могла б ненавидіти. Звісно, коли я була меншою, то думала, як було б добре мати маму і тата… Але з часом я втратила цю жагу. Тож коли я дізналася, що вони мене покинули, я не злилася і не засмучувалася. Тому що ненавидіти або сумувати за родиною можливо тільки тоді, коли у тебе є принаймні якась надія або очікування щодо них. Про що б в цій ситуації думала б справжня Афанасія? Якби я була покинутою принцесою Афанасію, що навіть обличчя матері своєї не знає, і яка тільки нещодавно вперше зустріла свого батька? — Знаєш, це великий-великий секрет, — змовницьки прошепотіла я. — Насправді це неправда, що Афі не хоче побачити маму. — Знаю, — м’яко відповів Фелікс. — Але це правда, що мені не потрібно бачити маму. Е-ем… Хоч я не знала напевне, але якби я була Афанасією, то, напевне, сказала б… — Адже в Афі є татко, — якби я справді була дитиною, певно, я відповіла б так. — І хоч у мене немає мами, поки татко поруч, Афі не буде плакати. Ува-а! Клод, ти виродку! Навіть якщо ти більше любив Джанет, як ти міг так жорстоко вбити Афанасію, яка любила тебе більше, ніж ти заслуговував?! Будь проклятий! — А ще в Рубіновому палаці у мене є Лілі, Фелікс, багато інших сестричок-покоївок та шоколад! А ще там немає Клода! Ах, як пречудово. Хник-хник. Хочу до Рубінового палацу… Можна мені нарешті піти? Клод все одно спить. Ну ж бо, Феліксе, швидше підніми мене! — Принцесо Афанасіє, у вас є бажання? — Бажання? — Так. Щось, щодо чого принцеса могла б сказати «було б добре, якби…» Що за дурне питання? Звісно ж у мене воно є! — Вісімнадцять… Чи є щось, чого я жадаю більше, ніж те, аби Клод не вбив мене у вісімнадцять років? Але для цього мені ще треба постаратися не померти раніше. Хник… — Перепрошую? На щастя, не схоже, що Фелікс мене почув, тож я швидко сказала те, що могла б побажати п’ятирічна дитина: — Я б хотіла, щоб татко любив Афі навіть більше, ніж зараз! Щоб він навіть не думав про моє вбивство! Ні коли мені стукне десять, ні коли вісімнадцять! — Так само як Афі любить татка! Дуже-дуже сильно! І хоч я не відчувала до нього якихось особливо теплих почуттів, принаймні я не жала його смерті, правда ж? Тож, будь ласка, піклуйся про мене, щоб тебе не підмивало мене позбутися. Хник. Ува-а-а! Фелікс слабко всміхнувся, почувши моє зворушливе бажання. — Це бажання обов’язково здійсниться. Я теж на це сподіваюся. Хоч він зараз спав, я сподівалася, що моє бажання закарбується у Клода на підсвідомості, і він нарешті дасть мені спокій. Будь ласка, благаю. Подумавши про це, я знову потягнула Клода за волосся. Я мимоволі розсміялася, побачивши безлад на його голові. Неочікувано для себе я відчула сонливість поруч з Клодом. Мабуть, тому що мені так і не вдалося нормально поспати після вчорашньої сварки. До того ж Клод спав, тож мені не потрібно було нервувати, і я не помітила, як мої повіки повільно стулилися. Не знаю, чому Фелікс був таким тихим. Але хіба не пречудовий час для обіднього сну? тому я вмостилася між м’якеньких подушок, дозволяючи собі поринути в сон. І тоді мені наснилася жінка. Першим, що мене зацікавило, було чистою, мов вранішня роса, піснею. Вона переповнювала мене радістю, тож я захотіла дізнатися, хто ж власниця цього чарівного голосу. Довго чекати мені не довелося. Зовсім скоро туман перед моїми очима розсіявся, і перед моїми очима постала жвава жінка. Пасма її світлого блондинистого волосся сяяли, мов сонце. Вона стояла до мене спиною, танцюючи босоніж на м’якій зеленій траві. Вона була схожа на метелика: така ж прекрасна і готова будь-якої миті зникнути. Я мимоволі потягнулася до неї. Але перш ніж я її торкнулася, вона озирнулася до мене. Ах. Вона всміхалася. Її очі були кольору заходу сонця, а весь її стан був таким привабливим і молодим, що здавався невинним. Вона була жінкою неймовірної краси: неможливо було дивитися, не затамувавши подих. Боже, яка неймовірна красуня! Сестричко, ти така гарнюня! Просто насолода для очей! Я вперше бачила когось настільки привабливого. Мені здалося, я готова була на все, аби тільки завжди бачити її усмішку. Вона була мов богиня. Чи фея. Сестричка точно була суджена мені долею… Вона всміхалася так м’яко і ніжно, що моє серце затріпотіло. Настільки приємно, що аж боляче. — Схоже, принцеса бачить гарний сон. Знайомий голос різко потягнув мене зі сну до реальності, але я все ще не хотіла прокидатися. — Звісно. Вона кілька разів заспівала пісню, що проганяє погані сни. — І правда. Мабуть, це подарунок від феї, яка весь цей час слухала принцесин спів. — Останнім часом ти верзеш все більше нісенітниць. — Ха-ха. Як шумно. Я хочу ще поспати. — М-мх… — невдоволено мугикнула я. Почувши це, двоє замовкнули. Мені спати й далі? Тоді я раптом відчула тепло на своєму чолі. Я відчула, як хтось гладить мене по голові. Цей дотик був настільки легким, що здавався частиною сну. — Як дратує. Просто спи. Я прийняла це за «так» і знову поринула у прекрасний і щасливий сон. Мені не хотілося від нього прокидатися. ______ Прим. Maids: Нам терміново потрібні перекладачі! Якщо ви хочете спробувати свої сили або вже маєте досвід, пишіть в телеграм (@NAH_v1p3r).
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!