Фелікс на мить розгубився, не знаючи, що йому робити з льодяником, який я йому довірила. Просто прибережи його для мене на деякий час.

— Чув, зовнішністю він пішов у батька.

Тепер, коли я придивилася, трон був надзвичайно екстравагантним. Ви тільки погляньте на все це коштовне каміння! Його розмір, сяйво! Не думаю, що хтось помітить, якщо я заберу один камінчик з задньої частини трону…

Поки я захоплено дивилася на трон, Фелікс продовжував говорити про сина Роджера Альфеуса. Га? Але ж це означало, що він мав на увазі Єзекіїла.

— Чи не було б добре, якби вони з принцесою поладнали?

Клод уважно подивився на мене. Мене здивувало усвідомлення цього.

Що? Чого вилупився? Я щ-ще навіть нічого не зробила! Я просто дивилася на камінчики, бо вони дуже гарні!

Я здригнулася від думки, що він бачив, як я стою пускаю на дорогоцінне каміння слину. О ні, що як він вирішить, що я крадійка? Тож я невинним дитячим тоном і з усмішкою спитала: 

— Друг для Афі?

Схоже, Фелікса дуже порадувало те, що мене ця тема зацікавила. Але Клод, який, судячи з усього, не дуже ладнав з Роджером Альфеусом, натягнуто всміхнувся.

— Від однієї думки про те, що палацом бігатимуть 2 дитини, псується настрій.

Гик, я не подумала. Треба було сказати, що не треба мені друга. Я надто відволіклася на блискітки! Вибач, наступного разу я буду уважнішою.

— Ненавиджу шумних дітей. До того ж хлопчик схожий на герцога Альфеуса? Мені огидна навіть сама думка про це.

— Ха-ха… Згоден, це не дуже добре.

Подумавши, що хлопчик схожий на Роджера Альфеуса, Фелікс перемінив думку. Е-ем… Наскільки все погано, що навіть товстошкурий Фелікс зчитав атмосферу? Навіть уявити складно.

Що ж, шкода. Мені було цікаво, як виглядає головний герой. На скільки Єзекіїл був старший від Джанет? На 2 роки? На три? А втім, 2 та 3 роки це майже те саме, тож не важли…

— Е-ем…

Мене раптом підняли в повітря. Я розгубилася від раптового тепла. Я з цікавості підняла голову, щоб зрозуміти, що відбувається… але натомість розгубилася тільки дедалі сильніше.

— Важка, як і очікувалося.

Га?.. Га-а?

Чому переді мною Клод, а не Фелікс? Я глянула туди, де раніше стояв Фелікс. Він все ще був там. Стривайте, тобі що це було? Що це взагалі за ситуація така?

Важко було в це повірити, але єдине пояснення, яке я знайшла: Клод підняв мене на руки. 

Він тримав мене одною своєю міцною рукою. Від його ходи мої ноги й руки мимоволі гойдались в повітрі.

О-ого, оце так шок-контент. Ну тобто, чому він раптом робить те, чого зазвичай не робиш? Виглядає так, ніби він помирати зібрався.

Я з жахом думала, куди ж Клод мене несе. Він підійшов до трону і розсунув фіранки за ним.

Ах! Там виявилася зовсім не стіна. За шторами були м’які килими та чисельні подушки, на вигляд набиті зсередини бавовною.

Але щойно він опустив мене, ситуація набула ще абсурдніших рис.

— Слухати тявкання цього псу з самого рання сильно втомлює.

Зрання? Сонце вже високо в небі. До того ж «тявкання пса»? Пан білявка взагалі-то  батько твого зятя!

Тц. І що він робитиме, коли Дженет та Єзекіїл одружаться? Ох, в будь-якому разі подушки дуже м’якенькі. З чого вони зроблені?

Поки я тицяла в подушку пальцями, Клод ліг.

Е-ем, хіба це підходяще місце для відпочинку? Хіба не краще було б піти в іншу кімнату, ніж залишатися там, де працюєш? 

Я кинула на Клода дивний погляд, але швидко відвела очі, аби не зустрітися з ним поглядом.

Ах! Стривай. Чому ти так зі мною? Хіба ти не можеш просто нормально носити одяг? Його зовсім не хвилювало те, що я можу бачити його прес.

Я вже думала про це раніше, але у нього надзвичайно розвинені м’язи. Але ти ж чоловік! Ти маєш бути обережнішим! Мало того що він лежить де заманеться, він ще й таке витворяє зі своїм одягом. У-у-у. Соромно як… Гей, я вже казала, як би ти не старався, я не поведуся на твою красу?

Чому я не можу відвести погляду від його пресу? Угх-х. Я відчувала, ніби програю йому.

— Пісня з минулого разу.

Ах, налякав.

Я вже думала він помітив, як я на нього дивлюся. Чому ти так раптом заговорив?! Я ж як кролик, раптом що — я підстрибую.

Але пісня? Яка пісня? Я похитала головою, намагаючись згадати.

— Пісня?

— Ти сказала, що вона допомогає від поганих снів.

— А! Колискова!

— Колискова?

Ох! Я випадково. І зовсім то була не колискова! Де кнопка відбою?!

Клод глянув на мене гострим та пронизливим, мов голки, поглядом. Трясця, пізно було вже щось виправляти. Чому ти взагалі все ще це пам’ятаєш?! Це ж було, може, місяць тому!

— В будь-якому разі, так, вона.

На щастя, більше він не розпитував. Але його наступні слова теж не судили мені нічого доброго.

— Співай.

Щ… Ти що, хочеш аби я тебе розважала?

Я навіть засумнівалася в тому, чи правильно розчула. Але Клод так само дивився на мене, навіть не поворухнувшись. В його погляді були думки і почуття, які я не могла розібрати.

Ха-ха… Ах ти лайно не роздушене. Хоч я й готова була на все, заради виживання, я була категорично проти. Хоч я й виглядала як п’ятирічна дитина, але ж всередині я була дорослою жінкою. Хіба це не занадто?

— Але Афі не пам’ята-ає…

Минулого разу у мене не було вибору, але зараз мені було надто соромно знову її співати. 

Я глянула на Клода так, ніби справді нічого не знала. Так. я не зможу тобі заспівати! Не тому, що не хочу, атому, що не можу!

— Забула?

Так! Вже місяць пройшов! Не дивно, що я забула.

— Що ж зробити, аби ти згадала?

Просто здайся, впертий покидьку.

— Згадав. Були дурні вбивці, які кидалися мені в ноги, благаючи про помилування, — раптом заговорив він. — Коли я їх впіймав, вони казали «Ми нічого не знаємо». Кожен з них.

Вниз моєю спиною пробіг холодок. Клод недбало переказував події минулого, але чомусь я відчувала небезпеку в його словах.

— Тож я змусив їх пригадати за допомогою сили.

Ч-чорт. Чому це передчуття чогось поганого ніколи не помиляється? «Силою змусив їх пригадати». Що це значило? І чому це так зловісно звучало?

— У мене великий досвід в допомозі людям згадати те, що вони забули. Може, навіть понад тисячі способі, як це зробити.

Аргх, і що могли бути за способи? Не кажіть мені. Я не хочу знати. Які ще можуть бути способи проти вбивць, крім катувань? Це ж були катування, так? Так? Хни-ик…

— Але я не можу використати їх на тобі.

Так, так, ти правий! Використання насилля проти дитини означатиме, що ти жорстокіший від будь-якого психопата. Ува-а, мамо, він такий страшний…

— Але зважаючи на те, що ти одразу згадала її назву, але кажеш, що забула зміст, то мені все ж варто подумати, як же тобі нагадати…

— Я згадала. Колискова!

Ува-а. Чому він постійно перемикається з нормального режиму на жорстокий?! У мене сироти від цього кожен раз! Невже так хочеш, аби твою маленьку донечку трусило від страху?

— Афі заспіває татові. Хе-хе.

Я подумала, що такими темпами й помру, намагаючись захистити власну гордість. Адже він справді може щось зі мною зробити, якщо продовжу опиратися… Навіть не хотілося уявляти, що саме.

— Місяць усміхається… — приречено почала співати я. — Спи-спи. Дитинка теж всміхається, дивлячись на зірку.

Угх. Це так дивно. Клод, сволото. Через тебе мушу переступати через себе. А цей виродок дивився на мене, ніби кажучи «чому це ти спинилася?», навіть коли я закінчила. Мужик! Це і є вся пісня! Просто вона коротка!

У мене не лишалося вибору, крім як заспівати її ще кілька разів. Десь після шостого Клод заснув. Що?! Ти наказав мені проходити для тебе через цю ганьбу тільки для того, щоб ти нормально поспав?! Бляха муха.

Я помахала рукою перед його очима, аби переконатися, що він правда заснув. Навіть тицьнула пальцем у щоку та полоскотати.

Переконавшись, що він міцно спить, я потягнула його за волосся, ніби намагалася вирвати бур’ян з городу. Ну не можна не скористатися таким шансом.

Аргх-х! Гадаєш можеш просто коїти все, що тобі заманеться?! На тобі, на! Полисій!

— Його Величність заснув?

______
Прим. Maids: Нам терміново потрібні перекладачі! Якщо ви хочете спробувати свої сили або вже маєте досвід, пишіть в телеграм (@NAH_v1p3r).