— Тату, Афі сумувала за тобою!

І ось моя реальність. Брешу та поводжуся мило, аби сподобатися Клоду. Коли я це визнала, мені стало так сумно. Але навіть якщо мені сумно, не час плакати!

— А! — я раптом припинила бігти газоном, встала перед Клодом та вклонилася. — Дякую, що запросили Афі на чаювання.

Я зробила так, як мене нещодавно навчили. Фелікс за спиною Клода тихенько пхикнув.

Мило виглядає, коли я намагаюся поводитися, ніби доросла, чи не так? Сьогодні я з особливим ентузіазмом намагалася поводитись мило: вибрала найгарніше вбранні і навіть потренувалася перед дзеркалом.

Сьогоднішня роль — маленька леді, що намагається поводитися, але ще не надто знайома з манерами. Для цього мені варто було поводитися трошки необізнаною, щоб це виглядало мило, але при цьому не викликало роздратування.

На щастя, мій план, здавалося, працював. Покоївки зацікавлено поглядали на мене. Я в пишній білій сукні, певно, виглядала, як янголятко.

Але Клод тільки підняв брову. І правда, коли він реагував так, як я того хотіла?

— Феліксе.

Після його слів Фелікс коротко кивнув, підняв мене та допоміг сісти на стілець. Все ж я ще надто низька, щоб зробити це самостійно. Правду кажуть, люди жахливо адаптивні. Я настільки вже звикла до подібного, що більше навіть не звертала увагу.

Опинившись Клодом за одним столом, я якомога миліше та яскравіше всміхнулася:

— Доброго ранку, тату!

Була десята ранку. Зазвичай чаювали в обід, але приблизно місяць він змінив час на ранішній.

До речі, саме приблизно місяць тому я заспівала йому колискову. Не знаю, чи пов'язано це якимось чином. Ех, хіба ж я колись могла передбачити його дії?

Починаючи з того дня, я кожного разу вітала його словами «Доброго ранку, тату». Після цього він завжди деякий час невідривно дивився на мене. Він ніколи не казав щось на кшталт «Тобі теж доброго ранку», та й не те щоб я цього чекала, але все ж. Я надзвичайно вперта, якщо ви не знали.

— Вчора я бачила татка уві сні!

— Сні, хах?

— Я, тато, Фелікс та Лілі разом катались на мітлі, збирали зірки і місяць та бавилися.

— Який безглуздий сон.

Хохо. Подивіться, як він гарно підбирає слова. Дуже гарно. Я навіть не сіпнулася, тільки яскравіше всміхнулася.

— Ми з татом гралися на пухнастій хмаринці. Було так весело!

Схоже, вирішивши, що я мелю якусь маячню, Клод перестав відповідати, тільки слухав. Нічого страшного, я й сама не розумію, що лепечу! Ех, не хочу більше розмовляти. Краще просто їстиму торт.

Піднявши очі, я випадково помітила, як сестричка-покоївка завмерла, накладаючи на тарілки їжу та витріщилася на мене широко розплющеними очима. В імператорському палаці не було ні служниць, ні лицарів, але, коли ми влаштовували бенкет чи чаювання, сюди приходили працівники і все для нас готували. Я вже кілька разів бачила цю сестричку-покоївку, але, схоже, їй ще не доводилося чути наші з Клодом розмови. На відміну від неї, покоївка на ім'я Беферан швидко взяла себе в руки, закінчила роботу та пішла.

Сьогодні Клод виглядав доволі спокійним. Але щоразу, як я його таким бачила, в голові виникала купа питань. Можливо, у нього проблеми зі сном? Зрештою, коли я прийшла до нього на бенкет він теж спав... Чи, може, то нам обом спокійніше, адже зараз тільки ранок?..

Чому ти не міг просто мене не покликати? Або хоча б покликати пообіді. Чому я маю щодня так рано підводитися, щоб прийти й побажати тобі це кляте «доброго ранку», яке тобі взагалі не потрібне?

— Тату, він смачний?

Клод знову пив той самий чай, який пив щоразу під час наших чаювань. Певно, він йому дуже подобається.

Він застиг від мого неочікуваного запитання.

— Я п'ю його не через смак.

Дивлячись на те, як він знову сьорбнув чай, я вигукнула:

— Афі хоче пити те саме, що і тато!

Те що протягом останнього місяця ми з Клодом зблизились... Просто у мене нерви настільки розхиталися, що я вже без проблем могла говорити щось таке.

Те, що він залишає мене серед живих попри мою наглість та впертість — вже добре.

Клод мовчки поставив чашку і глянув на мене. Замість нього заговорив Фелікс:

— Цей чай буде надто міцним для принцеси.

Я надула щоки і похитала головою.

— Я буду пити те саме!

Фелікс зблід. Хоч я і люблю солодке, у в мене вже язик від нього відмирає. Отже, поп'ю той самий чай, що і Клод.

— Налий їй. Немає причин відмовляти, якщо їй хочеться.

На щастя, Клод не став мене зупинив. Сестричка-покоївка, яка стояла віддалік, миттєво підійшла і налила мені чаю.

Я зробила так, як показувала мені вчителька, і спершу вдихнула аромат чаю, елегантно тримаючи чашку.

Я почула, як Фелікс намагається не засміятися наді мною. Втім, варто мені було спробувати, його обличчя сповнилося занепокоєнням.

Марно хвилювалися.

— Афі теж подобається! — я яскраво всміхнулася, опускаючи чашку.

Я вже давно думала, що, судячи з аромату, Клодовий чай припаде мені до смаку. Мій рот вже настільки звик до солодощів, що гіркий чай був для нього як манна небесна. До того ж чай мав унікальний і сильний смак.

— У Афі в роті ніби квітка розквітнула!

Га? Чому у всіх така дивна реакція?

Фелікс, що кілька секунд був спантеличеним, нарешті сказав:

— Схоже, вам сподобалось.

Мабуть, Клод думав, що я все виплюну. Якщо ні, то чого він тепер супиться? І чому всі аж завмерли після моїх слів?

— Це чай Ліпег, він подобається його Величності.

А-а-а, так от як він називається. І весь цей час Клод пив таку смакоту сам?

Але набагато більше мою увагу привернуло те, що Фелікс сказав далі:

— Пані Діана теж дуже його любила, — на його обличчі була сумна усмішка, ніби він знову поринув у давно забуті спогади. — «У мене в роті ніби квітка розквітнула»... Вона казала так само.

Мене це зацікавило. Рідко можно було щось почути про Діану, матір Афанасії.

Я трохи схилила голову, підбираючи слова, а тоді, мов дитина, яка нічого не знає, спитала:

— То ми з мамою сказали однаково?

— Так, — ніжно всміхнувся він. — Саме завдяки леді Діані Його Величність вперше спробував цей чай. Основні інгредієнти чаю Ліпег походять з Саодонни. Ах, вони також влаштовували тут чаювання...

— Не пам'ятаю такого, — обрізав його крижаний голос. Клод, що мить тому здавався шокованим, зараз знову став холодним, беземоційним та жорстоким.

— Ти сьогодні забагато базікаєш і шумиш. Йди.

Фелікс пішов без зайвих слів. Я ж просто дивилася на Клода.

Що не так з цією патолоччю? Ти хочеш сказати, що тепер, коли вона стала минулим, ти навіть не слухатимеш про неї? Це була розповідь про жінку, яка закохалася в тебе і народила мене, покидьку!

А ти навіть не можеш викинути той... портрет тієї жінки. Настрій зіпсувався далі нікуди, хай навіть Діана і не була моєю рідною матір'ю.

Але коли Клод раптом знову подивився на нього, я рефлекторно всміхнулася. Ха, хвала моєму інстинкту виживання.

— Краще було б додати молока. Стільки чорного чаю погано для маленької дитини.

— Хі-хі, молоко Афі теж любить.

Чомусь я відчула, що краще не відмовлятися, тому знову всміхнулася і погодилася.

***

Зараз я навчаюсь елементарних манер у вчительки, яку прислав Клод.

Це була графиня Елоїс, відома професіоналка. Але вона погано знається на дітях, і оскільки мені п'ять, а не вісім, коли діти зазвичай починають вчитися, вона робила все швидко і мені було важкувато за нею встигати.

Але графиня була здивована і вражена тим, як я добре дотримуюся її настанов і без помилок роблю те, що вона мені сказала.

Схоже, вона чекала неслухняної, маленької п'ятирічної дівчинки, що вічно плаче, але я виявилась іншою!

Хоч я навчилася лише елементарним шляхетним манерам, але, якщо подумати, для дитини мого віку спокійно сидіти на місці та уважно слухати — вже дивовижно.