Він тільки-но прокинувся, і його волосся було розпатланим, а одяг — привідкритим, через що відкривав вигляд на його підтягнуте тіло. Мені стало ніяково. Хоч тіло у мене дитяче, я все ще доросла жінка!

Клод не звернув увагу на мою дивну реакцію й перевів погляд на вікно ліворуч. Сонце вже сідало за обрій, забарвлюючи по собі небо помаранчево-жовтим.

Він повільно підвівся і потягнувся.

— Ходімо вечеряти.

***

— Маєш гарний вигляд. Схоже, у тебе все гаразд.

Це була наша перша зустріч після інциденту на човні.

Я розглядала посуд на столі в спальні імператора. Кожна страва виглядала, як витвір мистецтва.

Я підняла голову, коли він сказав найдивнішу фразу з усіх, що міг.

Він не міг не знати, що я хворіла, але все-одно жодного разу мене не відвідав. Від цього я аж дар мови втратила. Не те щоб я хотіла, аби Клод мене навідав — мені, мабуть, стало б ще гірше, але казати фразу «У тебе все гаразд»?

Я навіть не очікувала чогось турботливого на кшталт: «Чув ти сильно хворіла, зараз з тобою все гаразд?» або «Виглядаєш втомленою, може тобі варто відпочити?». Ми ж зрештою говоримо про Клода, від нього такого годі очікувати.

— Тато теж гавний.

Я просто маленька миленька дівчинка. План В, не забуваймо про план В. Та і навіть якщо я зараз слідую плану Б, найголовніше це зберегти своє життя. Немає нічого важливішого за життя, навіть якщо воно жахливе та несправедливе.

Я удала ніби не зрозуміла Клода і яскраво всміхнулася. У його очах промайнула цікавість. Хіба ж не цікаво бачити, як дівчинка, що ще вчора лежала хвора від падіння в озеро так яскраво всміхається?

Клод дивився на мене, сперши підборіддя на руку. Намагаєшся мати гарний вигляд? Хочеш сподобатися мені? В жодному разі, покидьку!

— Я приготував тільки ті страви, які тобі подобаються.

М'ясо? Натякаєш на те, що я пухкенька? Хочеш принизити мене, так?

— Дя-я-якую.

Але я не я, якщо не скуштую. Я вирішила не звертати уваги на погляд Клода і зосередитись на їжі.

Ого, аж тане в роті! І ти щодня таке їси? Звичайно в моєму палаці також подають смакоту, але це небо і земля.

Срібні приладдя надто важкі для мене. До того ж стейк не порізаний, і мені треба розрізати його самій. Та ще й стіл занадто високий.

Брязк! Срібний ніж з жахливим звуком подряпав посуд.

Я затамувала подих. Забудь про їжу, реакція Клода важливіша. Він же не злиться через це, чи не так?

— Тобі треба більше вчитися, — Клоду виявилося байдуже. Ха-ха, я жива! — Завтра я пришлю людину до твого палацу. Ти неосвіченіша, ніж я думав, певно, тому, що тебе не було кому нормально навчати.

Що? Ти щойно посмів висміяти моїх служниць? Не було кому нормально навчати?! Всі сестрички були дворянками!!! Що з тобою не так?!

— Відтепер ти матимеш професійного вчителя.

Ах, точно, наш пан же імператорської крові. Він визнає лише професійну освіту.

Важко було зберігати спокійний вираз обличчя, але він, здається, цього не помітив.

Ми сиділи по різні кінці столу. Яке ж полегшення, що стіл довгий.

В мені кипів гнів, і було відчуття ніби я ось-ось вибухну, та натомість я лишень знову усміхнулася.

— Афі докладе всіх зусиль, тату!

Клод подивився на мене ніби побачив щось дивне. Це не вперше ми влаштовували банкет разом, але він вперше так на мене глянув. Чого вилупився?

Клод дивився на мене весь час, поки я їла. Через це мені їжа в горло не лізла.

— Бувай, тату! Надобраніч!

Після вечері Фелікс відніс мене до Рубінового Палацу.

Він, як завжди, побажав мені надобраніч, але цього разу я не відповіла. Від цього Лілі тільки насупилась. Я все ще дуже на нього ображалася.

Він просто такий: «Дивись, імператор спить! Ходи й розбуди його» і штовхнув мене в кімнату до того, як я встигла морально підготуватися!

А-а-а, а я ж вірила тобі! Як можна було просто так віддати мене в лапи Клоду?

Його невинний вираз обличчя дратував мене ще більше.

— Лілі, колискова, — зробила цуценячі очі я. Схоже, її це потішило, і вона, захихотівши, накрила мене ковдрою.

Незабаром почулася пісня, співану солодким Ліліним голосом.

— Сьогодні засинай, а завтра буде яскравіший день.

Від її ніжного голосу очі самі заплющувалися. Як добре, коли хтось співає тобі колискову. Навіть якщо я вже надто доросла для цього.

— Тільки хороші сни. Засинай. На добраніч, наша крихітко.

Не знаю що буде завтра, але зараз я забуду про все і посплю. Треба спати, щоб вирости. От би прокинутися через десять років.

— Гарних снів, принцесо!

Тобі теж, Лілі!

Ех, як же хочеться, щоб час летів швидше.

***

Мені наснилося, що я прокинулась двадцятирічною дівчиною.

Але коли в моєму житті все відбувалося так, як мені хочеться?

А втім, знову прокинутися двадцятирічною після сну, де ти — п'ятирічна принцеса, звучить набагато логічніше, ніж навпаки.

Може, колись так і станеться...