В кімнаті панувала абсолютна тиша. Слава богу, що Клод, схоже, міцно спав, тому не прокинувся від моєї появи.

Стривайте-но. Якщо так подумати, чи варто взагалі його будити? Хіба через деякий час Фелікс не зійде перевірити, як мої справи? Тоді я вислизну звідси.

Що ж, я можу просто зачекати.

А до тих пір я вирішила оглянути кімнату.

Невже тут справді живе правитель цих земель? В таких-то простих покоях? Вони ж простіші навіть за мою кімнату в Рубіновому Палаці.

Дивно. Хіба в цій кімнаті не мав би жити попередній імператор? Хоча, знаючи Клода, він навряд житиме в кімнаті, де колись були інші люди.

Кімната була величезною, мов футбольне поле, але дивовижно порожньою, тож я відразу помітила ліжко. Втім, Клода я не побачила, бо воно було завішане шторами.

Стривайте, хіба ліжко має бути так легко видно? Якщо він імператор, хіба на нього не мають полювати різні вбивці?

В будь-якому випадку, мене не переймало помре Клод чи ні. Але ось там на стіні...

Я підійшла до настінної мапи.

— Ах!

Я затулила рота рукою, щоб не видати зайвих звуків. Від мапи неможливо було відвести погляд. Оправа карти світу була вся зроблена з блискучого і чистого золота. Не тільки поверхня, а, здається, і каркас.

Вау! Ніколи не бачила нічого подібного! Так чарівно... Чому я раніше мала сумніви стосовно того, що це — імператорський палац? Хто ще може дозволити собі тримати такі багаті прикраси? Якби я мала хоча б одну таку, мені не потрібні були б жодні золоті підсвічники чи іграшки. О, інша рама теж золота?

Я схвильовано побігла по килиму.

Схоже, Клоду подобалося колекціонувати картини. Зрештою, у кімнаті крім них не було нічого.

Була картина з прекрасними сестрами та янголами, яка, мабуть, зображала якусь історичну подію.

Ах! На цій картині зображено момент коронації найвеличнішої імператриці — Амброзії! Я бачила щось схоже в книжці, яку Лілі колись мені читала. Картина була величезною, і, відповідно, рама потрібна була не менша за розміром. І все з золота! Навіть зламана рама в кутку теж була золотою.

Га? Але чому б не викинути цю раму? І, якщо викидуватимеш їх, може, краще віддаси мені?..

Облизнувши губи, я знову повернувся до карти світу, аби як слід її роздивитися, як раптом дещо впало мені в очі.

Я зробила крок до картини, яку щойно помітила. На відміну від інших, що висіли на стіні, вона стояла в кутку кімнати розбита та припорошена пилом.

Це був жіночий портрет.

Усміхнене обличчя було не найгарнішим, але досить привабливим та харизматичним. Напевно, вона любила гарно одягатися: все її вбрання було щедро прикрашене аксесуарами.

Легко було уявити її у ролі майбутньої імператриці. Прибране в гарній зачісці каштанове волосся, трав'янисто-зелені очі та усмішка... Я лише раз читала її опис в романі, але ніколи не бачила її раніше... Але знала, хто ця жінка. Це тому брудна рамка привернула мій інтерес?

— Гмм.

Я насупилася. Мене з'їдало відчуття, ніби я побачила те, чого не мала. Ха, просто вдам, ніби нічого не бачила. Я ні на що не дивилася, я нічого не знаю! Це правда, абсолютна правда!

І коли я заплющила очі та струсила головою... Ні, коли я повернувся, щоб піти геть...

— Ах!

Я злякано схопилася за серце та відступила на кілька кроків.

Чому, чому, чому, чому Клод тут, а не в ліжку?!

Шовкові золотисті подушки були розкидані чорним шкіряним диваном. Зі сторони мапи було видно тільки спинку дивану, але тепер я добре бачила лежачого там з заплющеними очима Клода.

Ха-а-а. Серце ледь не спинилося. Я думала, він спить у ліжку. Як він сміє робити щось настільки... настільки... підступне! Намагаєшся підловити мене?! Хочеш, щоб у мене стався серцевий напад?!

Поки я стояла та намагалася заспокоїтися, Клод спокійно спав, навіть не сіпнувшись.

Угх, ненавиджу його. Хочу дати йому ляпаса. Хочу вдарити його. Можна ж разочок?

Розлючена, я підійшла ближче. Дивно було дивитися на його обличчя на рівні своїх очей.

Хах, спить як принц. Такий невинний та добрий на вигляд.

Спиною побігли мурахи. Я що, збожеволіла? Невинний та добрий? Він? Не хтось інший, а цей псих Клод?

Втім, його спляче обличчя нічим не поступалося тим розкішним картинам на стінах. Навіть трошки в моєму смаку. Можна він не буде прокидатися?

Він може просто ніколи не прокидатися?

Я помахала руками над його обличчям. Дивне відчуття. Він не почув, Феліксове оголошення чи навіть моє наближення. Певно, дуже глибоко спав. А якби я була убивцею і спробувала б тебе вбити?..

Навіть не знаю, чи випаде мені колись така можливість. Я все ще не забула про випадок на озері!

Я думала, куди можна вдарити. В обличчя було б надто очевидно, тому я підняла обидві руки над його тілом, готова поцілити.

Шух!

Але саме тоді щось випало з мого рукава. Воно впало на обличчя Клода, тоді на килим, і покотилося. Коть, коть, коть....

Це був шоколад, який я поцупила зранку з кухні. А-а!.. Я ж сховала його туди від Лілі! А тоді була так зайнята вітанням нових покоївок, що не перевдягнулася.

Я мовчала, очікуючи, чи прокинеться Клод від цього. Тоді, без жодного звуку, він розплющив очі, наче у привид. А я так і застигла з руками над ним.

Клод повільно кліпнув двічі, а тоді глянув на мене звичним беземоційним поглядом. Якби мені сказали, що він лише хвилину тому спав, я б не повірила.

Згадавши, що мої руки все ще над ним, я поплескала його по грудях і заговорила:

— Ну ж бо, ну ж бо...

Що я роблю?..

А-а-а! Що це за ситуація? Я щойно розбудила сплячого лева, так? Краще б він хоч щось сказав! Від його мовчазного погляду у мене вже починалась істерика.

— Місяць усміхається. Спи-спи. Дитинка теж усміхається, дивлячись на зірку.

Боже, це божевілля! Чому я мелю якусь маячню, коли панікую? Серйозно, колискова для Клода?! Будь ласка, просто зупиніть це!

— Завтра настане яскравіший і світліший ранок. Солодки тобі та гарних снів. Спи спокійно, наша крихітко.

Я дуже ретельно гладила його, боячись, що він зрозуміє, що я збиралася його вдарити.

Тепер мені стало цікаво. Який вираз обличчя у мене був, коли Клод відкрив очі?..

Хник... Чому все це відбувається зі мною...

— Що це за пісня? — нарешті відкрив рота Клод, який до цього тільки спостерігав, як я роблю якісь дурниці.

— Пісня, яка допомагає від поганих снів, — миттєво відповіла я.

Він що, не знає цю колискову? Сестрички-покоївки казали, що кожен громадянин імперії її знає. Мені було, ну, надто ніяково казати, що я співала колискову, тому я пояснила це, як могла.

— Доброго ранку, тату! — всміхнулася я.

Клод зробив якийсь дивний вираз обличчя, але це тривало лише мить.

— Вже не ранок, — байдуже відповів він.

Кутики моїх губ сіпнулися.

— Тоді доброго вечора.

Ти можеш не огризатися?

— Це Фелікс впустив тебе?

Він сів і зачесав рукою волосся.