Прибуття Джван Цяня

Після зустрічі з лідеркою групи найманців Юнь Ху поводився так, ніби йому вкололи курячу кров*. Юнь Ху не любив розмовляти з Юнь Цюе або Ці Шаожоном, тому замість них він приставав до Джван Хао.

 

*Означає бути надзвичайно збудженим або енергійним.

 

— Маленький злодюжко, хіба вона не прекрасна? Моя мета в житті – одружитися з нею, – сказав Юнь Ху в піднесеному настрої. 

 

Джван Хао подивився на Юнь Ху і сказав: 

 

— Не така вже й гарна. Гадаю, вона звичайна.

 

Юнь Ху гнівно подивився на Джван Хао і промовив: 

 

— Гей, маленький злодюжко, дозволь мені сказати тобі, що ти можеш ображати мене скільки завгодно, але ти не можеш ображати сестру-лідерку. Вона найвродливіша людина, яку я коли-небудь бачив.

 

Джван Хао подивився на Юнь Ху й подумав про себе: «У цього хлопця занадто мало життєвого досвіду».

 

Юнь Ху подивився на несхвальний вираз обличчя Джван Хао й запитав: 

 

— Гей, біленьке личко, а ти коли-небудь бачив людину, яка має кращу зовнішність?

 

Джван Хао кивнув: 

 

— Так!

 

— Хто це? – недовірливо запитав Юнь Ху.

 

Джван Хао подивився на спину Ці Шаожона і сказав: 

 

— Моя дружина.

 

— Хто твоя дружина?

 

Джван Хао пригадав, що Ці Шаожон зараз замаскований, тому він нічого не розкрив і сказав: 

 

— Дізнаєшся в майбутньому.

 

Юнь Ху злегка пирхнув, потім раптом про щось подумав і сказав: 

 

— А! Зрозуміло, коли твоя родина збанкрутувала, твоя дружина втекла з кимось іншим, чи не так?

 

Джван Хао глибоко вдихнув, його обличчя вкрилося чорними лініями.

 

Юнь Ху поплескав Джван Хао по плечі й емоційно промовив: 

 

— Марно мати гарну дружину, якщо не можеш утримувати її поруч. Стримай своє горе, прийми долю.

 

Почувши все це, Ці Шаожон повернув голову й не зміг втриматись від усмішки.

 

Побачивши його усмішку, Джван Хао раптом відчув, що, можливо, виставити себе на посміховисько було не так уже й погано.

 

Вночі Джван Хао й Ці Шаожон сиділи спина до спини на подвір'ї. Ці Шаожон зневірено запитав: 

 

— Скільки днів минуло?

 

— Шістнадцять днів, – відповів Джван Хао.

 

— Лише шістнадцять днів! Чому мені здається, що минуло шістнадцять років? – пригнічено сказав Ці Шаожон.

 

Джван Хао недбало усміхнувся і сказав: 

 

— Насправді я думаю, що так жити не так уже й погано.

 

Ці Шаожон примружився, подивився на Джван Хао і, торкнувшись його чола, сказав: 

 

— У тебе немає лихоманки! Чому ж ти говориш таку нісенітницю? Ти отримав занадто багато збудження останнім часом, чи у тебе проблеми з мозком?

 

Джван Хао похитав головою й відповів: 

 

— Ні, я просто думаю, що зараз між нами виникло якесь взаємозалежне почуття.

 

Ці Шаожон подивився на Джван Хао й безпорадно похитав головою: 

 

— Ти добре вмієш пристосовуватися до різних ситуацій. Я припускаю, що наше приблизне місцеперебування вже могло бути розкрито. Хто знає, скільки людей нас зараз шукає. Було б кумедно, якби твій сором'язливий вигляд зараз побачив хтось інший.

 

Джван Хао: 

 

— Не говоритимемо більше про це. Хіба нічне небо не прекрасне?

 

Ці Шаожон подивився на Джван Хао і сказав: 

 

— Ніколи б не подумав, що тобі подобається дивитися на зірки. 

 

Хобі та розваг у цьому світі було надто мало, тому навіть спостереження за зірками було цікавим способом провести час.

 

Джван Хао подивився на Ці Шаожона і сказав: 

 

— Раніше мені це не подобалося, але тепер, коли ти поруч, подобається.

 

Ці Шаожон подивився на Джван Хао і сказав: 

 

— Лягай спати раніше, нам ще завтра збирати овочі.

 

Джван Хао: 

 

— ...

 

***

 

Ці Шаожон і Джван Хао щойно вийшли з лісу слідом за Юнь Цюе і Юнь Ху, несучи в руках кошики, коли вони побачили групу мандрівних торговців.

 

З гурту вийшла знайома постать, і Ці Шаожону одразу стало ніяково.

 

Відтоді, як він втратив свої магічні здібності, Ці Шаожон безліч разів уявляв собі сцену зустрічі зі своїми знайомими. Тепер, коли перед ним справді стояв знайомий, Ці Шаожон не міг не відчувати себе трохи сором'язливо.

 

Джван Цянь був одягнений як купець і явно використовував фальшиве посвідчення.

 

Джван Цянь ошелешено витріщився на Джван Хао. Його старший брат завжди одягався дуже розкішно, виглядав охайно й дуже красиво. У цей момент Джван Хао був одягнений у сірий одяг з купою латок, а його волосся було скуйовджене. Це дуже псувало імідж Джван Хао.

 

Юнь Цюе подивилася на Джван Хао, потім на Джван Цяня й запитала: 

 

— Ви двоє знаєте один одного?

 

Джван Хао кивнув: 

 

— До того, як наша родина занепала, її також можна було вважати великою родиною. Він мій далекий родич.

 

Джван Цянь подивився на Джван Хао, у його очах з'явилося обурення. Вони з Джван Хао були справжніми братами! Але той насправді сказав, що він лише далекий родич.

 

Хоча Джван Цянь був незадоволений, він однаково підіграв Джван Хао: 

 

— Кузене, як це з тобою сталося?

 

— Наша родина збанкрутувала, тому я став таким, – сказав Джван Хао.

 

Джван Цянь: 

 

— …

 

Якби хтось у родині почув слова старшого брата, його б точно відлупцювали.

 

Джван Цянь схопив Джван Хао за руку: 

 

— Кузене, я вже чув про це й дуже хвилювався за тебе. Я намагався приїхати сюди якнайшвидше, але не очікував, що запізнюся. Ти, мабуть, втомився. Ти пережив так багато випробувань, кузене, ти повинен повернутися зі мною. Не хвилюйся, ти можеш на мене покластися, я не залишу тебе голодним.

 

Юнь Ху підійшов, стишив голос і запитав Джван Хао: 

 

— Маленький злодюжко, твій родич, здається, дуже багатий?

 

Маленький злодюжко? Коли Джван Цянь почув, як Юнь Ху звернувся до Джван Хао, він не міг не відчути себе трохи збентеженим. Але вирішив не запитувати про це.

 

Джван Хао подивився на Юнь Ху і сказав: 

 

— Мій родич дуже багатий.

 

Юнь Ху із заздрістю відповів: 

 

— Якщо ти підеш із ним, то зможеш щодня їсти свинину?

 

Рот Джван Хао смикнувся: 

 

— Так!

 

Джван Цянь знову взяв Джван Хао за руку і сказав: 

 

— Кузене, не хвилюйся, хоча моя сім'я не така вже й багата, але ми однаково можемо дозволити собі багато свинини.

 

Юнь Ху захоплено подивився на Джван Цяня і сказав: 

 

— Який відданий молодий господар!

 

Джван Цянь кивнув: 

 

— Так! Так! У бізнесі дуже важливо зберігати вірність і честь. Кузен часто піклувався про мене, тож тепер, коли в нього настали важкі часи, я також повинен попіклуватися про нього.

 

Джван Хао: 

 

— …

 

***

 

Після зустрічі з Джван Цянем, Джван Хао не повернувся з Юнь Ху та Юнь Цюе, а оселився в лісі, де стояли табором інші.

 

Юнь Ху відчував себе трохи пригніченим, коли йшов за Юнь Цюе, і запитав: 

 

— Сестро, невже ці двоє маленьких злодіїв збираються піти?

 

Юнь Цюе подивилася на засмученого Юнь Ху й запитала: 

 

— Ти не можеш із ними розлучитися?

 

Юнь Ху почухав голову й дещо сором'язливо відповів: 

 

— Насправді було доволі приємно, коли ці двоє слідували за мною й були моїми молодшими братами.

 

Юнь Цюе подивилася на Юнь Ху і сказала: 

 

— Ці двоє не звичайні люди. Напевно, була причина, чому вони опинилися в нашому домі того дня.

 

Юнь Ху надув щоки й заздрісно промовив: 

 

— Маленький злодюжка скоро розбагатіє. Якщо він піде за своїм кузеном, то їстиме м'ясо щодня. Чому ми не маємо таких дивовижних родичів?!

 

Юнь Цюе подивився на Юнь Ху й сердито промовила: 

 

— Брате, що ще в тебе в голові, окрім м'яса?

 

***

 

— Молодий господарю, випийте чаю! – Ці Хен простягнув чашку Ці Шаожону.

 

Ці Шаожон дещо схвильовано взяв її та зітхнув: 

 

— А-Хене, ти такий чудовий. Таке відчуття, що минуло ціле життя, відколи я востаннє пив твій чай. Тепер, коли я п'ю його, я нарешті знову відчуваю себе людиною.

 

Ці Хен усміхнувся і сказав: 

 

— Молодий господарю, ти перебільшуєш.

 

— До речі, чому ти тут із Джван Цянем? – запитав Ці Шаожон.

 

Ці Хен знизав плечима й відповів: 

 

— Хоча ми обидва вирушили з імперської столиці, ми поїхали окремо, але зіткнулися один з одним тут.

 

Ці Шаожон: 

 

— ...

 

Джван Цянь присів перед Джван Хао, подивився на нього й із деякою розгубленістю запитав: 

 

— Старший брате, як ти до такого докотився? Від твого одягу дуже тхне!

 

— Цей одяг дуже хороший, – сказав Джван Хао. 

 

Коли він уперше одягнув це вбрання, йому було дуже незвично, але ситуація змінилася через деякий час. Джван Хао подумав про себе: «Цей одяг ще можна вважати хорошим, але та ковдра справді... Неможливо описати словами!»

 

Джван Цянь спантеличено подивився на Джван Хао: 

 

— Брате, коли твій смак став таким, що ти справді вважаєш цей стиль одягу гарним?

 

Ці Шаожон нахилив голову і сказав: 

 

— Не дивись зверхньо на його одяг! Щоб отримати його, твій старший брат пожертвував усією своєю репутацією.

 

Джван Хао: 

 

— ...

 

Джван Цянь подивився на Ці Шаожона й запитав: 

 

— Молодий господарю Ці, що з вами обома сталося?!

 

Ці Шаожон був у піднесеному настрої, розповідаючи про те, що вони з Джван Хао пережили за цей час.

 

Джван Хао подивився на жвавого Ці Шаожона, і в його серці з'явилося відчуття безпорадності. Їхній сором справді не варто було розкривати нікому іншому. Його життя в цей період часу було жахливим, і життя Ці Шаожона теж не було таким уже й чудовим!

 

Джван Цянь подивився на Ці Шаожона із сумним виразом обличчя. 

 

Ці Шаожон подивився на Джван Цяня і спантеличено запитав: 

 

— Чому ти так на мене дивишся?

 

Джван Цянь насупився й невдоволено промовив: 

 

— Молодий господарю Ці, ти хочеш сказати, що мій брат намагався вкрасти одяг, зазнав невдачі, був спійманий і змушений працювати на когось іншого?

 

Ці Шаожон кивнув: 

 

— Так!

 

— Ти не можеш обмовляти мого брата тільки тому, що він розірвав попередню шлюбну угоду! Ти вже заручений із ним, і якщо мій брат втратить обличчя, то й ти теж, – Джван Цянь витріщився на Ці Шаожона.

 

Ці Шаожон: 

 

— …

 

Чи справді його репутація була настільки поганою?

 

Джван Хао голосно розсміявся, і Ці Шаожон гнівно подивився на нього.

 

Ці Шаожон подивився на Ці Хена й запитав: 

 

— Коли ми повернемося в країну Юань?

 

— Боюся, що не в найближчі кілька днів. Нам ще треба дочекатися, поки ти, молодий господарю, і Джван Хао відновите свої сили, – сказав Ці Хен.

 

Ці Шаожон розгублено запитав: 

 

— Чому?

 

Ці Хен подивився на Ці Шаожона і сказав: 

 

— Молодий господарю, ти не знав, але місце, де ми перебуваємо, є частиною Пустки Червоного Місяця. Тут люди з країни Юань, країни Жон і країни Лі живуть разом. Раніше це була нейтральна зона, але люди з країни Жон встановили блокпости вздовж усіх доріг. Я думаю, що вони полюють на тебе й панича Джван Хао.

 

— Навіщо їм це? – запитав Ці Шаожон.

 

Ці Хен усміхнувся і сказав: 

 

— Імператор дуже амбітний, і він уже давно виношує ідею вторгнення в інші країни. Молодий господарю, коли ти з паничем Джван Хао виростете, ви будете вважатися великою загрозою для інших країн.

 

Ці Шаожон: 

 

— …

 

Чому йому так не щастить?! Усі ці конфлікти між великими силами завжди закінчуються тим, що так чи інакше він опиняється втягнутим у них.

 

Ці Хен подивився на насупленого Ці Шаожона і сказав: 

 

— Молодий господарю, не хвилюйся, поки ти з молодим господарем Джван Хао відновлюватимете свої сили, ви зможете легко проходити ці контрольно-пропускні пункти. Нам просто потрібно поки що не висовуватися.

 

Ці Шаожон: 

 

— ...

 

Тієї ночі Джван Хао та Ці Шаожон поставили намет і спали просто неба. Хоча намет був трохи грубим і простим, вони однаково добре виспалися під ковдрою, яка не мала м'ясного запаху.