Приватні опівнічні таємниці

Ці Шаожон продовжував їсти, слухаючи розповідь дівчини про їхній жалюгідний досвід. Коли вона побачила, що він із задоволенням їсть, вона не могла не відчути себе трохи скривдженою у своєму серці.

 

Ці Шаожон гикнув і звернувся до Джван Хао: 

 

— Я піду відпочити, а ти можеш робити все, що хочеш.

 

Дівчина, яка жалібно розмовляла збоку, подивилася на Ці Шаожона з образою в очах.

 

Ці Шаожон позіхнув і замислився: «У світі так багато бідних і жалюгідних людей, але до цих привілейованих молодих пана й панянки я не відчуваю жодного жалю».

 

— Зачекай хвилинку, – Джван Хао швидко звільнив простір на землі й дістав зі сховища в сережці маленьку хатинку. Хоча вона була маленькою, у ній були всі необхідні деталі, а умеблювання всередині було відмінним.

 

Ці Шаожон подивився на Джван Хао і сказав із деяким здивуванням: 

 

— Я не очікував, що ти так добре підготувався!

 

Джван Хао усміхнувся і сказав: 

 

— Я також поклав всередину пахощі, які відлякують комах, тому тобі не потрібно турбуватися про те, що тебе вночі можуть покусати комарі.

 

Ці Шаожон: 

 

— …

 

Він уперше побачив цю ніжну та уважну сторону Джван Хао.

 

Ці Шаожон смикнув ковдру на ліжку, насупився і, ніби навмисне намагаючись знайти помилку, сказав: 

 

— Ця ковдра така легка!

 

— Ця ковдра виткана із шовку тисячолітнього вогняного шовкопряда, зсередини оббита флісом і дуже тепла, – сказав Джван Хао.

 

Шень Юань почув слова Джван Хао й почухав голову. Хто б міг подумати, що одного дня він стане таким старанним і справді робитиме все можливе, щоб завоювати Ці Шаожона.

 

Ці Шаожон зважив ковдру в руці і сказав: 

 

— Вона занадто легка, чи є товстіша?

 

Шень Юань був приголомшений словами Ці Шаожона. Джван Хао вже пішов на такий компроміс заради нього, але він усе ще не бажав полегшити тому життя.

 

Джван Хао подивився на Ці Шаожона і сказав: 

 

— Так, є.

 

Ці Шаожон на мить застиг і сказав: 

 

— Виймай.

 

Джван Хао дістав барвисту ковдру і сказав: 

 

— Ця ковдра зроблена з бавовни семи кольорів, і вона може автоматично регулювати температуру.

 

Ці Шаожон подивився на ковдру, яку вийняв Джван Хао, і задоволено промовив: 

 

— Вона мені подобається.

 

Джван Хао усміхнувся: 

 

— Це добре.

 

Ці Шаожон узяв ковдру і сказав: 

 

— Я йду спати. 

 

Він заніс ковдру всередину й зачинив двері.

 

Шень Юань підійшов до Джван Хао, поплескав його по плечі і сказав: 

 

— А-Хао! Ти дуже добре підготувався! Ти випадково не взяв хатини і для себе?! Якщо ні, боюся, тобі доведеться тіснитися в наметі зі мною.

 

Джван Хао подивився на Шень Юаня і сказав: 

 

— Сьогодні нічна вахта, я чергуватиму до півночі, а ти – після півночі. Зараз тобі варто відпочити.

 

Шень Юань: 

 

— …

 

Чому він вирішив розтулити свого рота і втрутитися?

 

Після того, як Джван Хао закінчив говорити, він сів біля вогнища, притулився до дерева й почав вдосконалювати свою магію.

 

Поки Джван Хао медитував біля вогню, молодий пан і маленька панянка, яких проігнорував Ці Шаожон, підійшли до Джван Хао й сіли поруч із ним.

 

— Ґондзи, той, що сидить у хатині – твій чоловік!?

 

— Це моя дружина, – Джван Хао вважав себе досить толерантною людиною, але поняття про те, хто зверху, а хто знизу, не можна плутати.

 

***

 

— Здається, у нього поганий характер! – сказала дівчина.

 

Джван Хао кивнув: 

 

— Він справді не дуже хороший.

 

— А ще він, схоже, трохи дріб'язковий.

 

Джван Хао кивнув: 

 

— Так! Навіть не трохи. 

 

Шень Юань образив Ці Шаожона в минулому, але той досі тримає на нього образу.

 

— Ґондзи, ця твоя дружина, здається, трохи упереджено ставиться до тебе!

 

Джван Хао гірко посміхнувся й відповів: 

 

— Так! Він справді не дуже мене любить.

 

Коли дівчина почула відповідь Джван Хао, на душі стало трохи легше: 

 

— Ґондзи, чому така благородна й доброзичлива людина, як ти, так зациклилася на одній людині? Ти точно можеш знайти когось кращого.

 

— Я не хочу шукати когось іншого, – без вагань сказав Джван Хао.

 

Дівчина поперхнулася й не змогла відповісти на слова Джван Хао, а її усмішка застигла на обличчі.

 

— Ґондзи, хіба в нього не багато недоліків?

 

— Він мені подобається, тож незалежно від того, скільки в нього недоліків, я терпітиму, – сказав Джван Хао.

 

Дівчина співчутливо подивилася на Джван Хао і сказала: 

 

— Ґондзи, це, мабуть, завдає тобі багато незручностей.

 

Джван Хао обернувся, подивившись на дівчину, й урочисто промовив: 

 

— Коли йдеться про сердечні справи, найкраще можна пізнати лише на власному досвіді*. З людиною, яка мені подобається, якою б поганою вона не була, я можу змиритися, а на людину, яка мені не подобається, якою б хорошою вона не була, я більше не подивлюся. Пані, тобі не варто турбуватися про мої справи, тобі, мабуть, краще піти спати.

 

*Той, хто п'є воду, найкраще знає, гаряча вона чи холодна; самоусвідомлення приходить зсередини.

 

Дівчина подивилася на Джван Хао й пішла, відчуваючи себе трохи скривдженою.

 

***

 

Поспавши трохи, Ці Шаожон вийшов.

 

— Ти ще не спав!? – Ці Шаожон сів поруч із Джван Хао.

 

Джван Хао подивився на Ці Шаожона й відповів: 

 

— Я чекав Шень Юаня, щоб він змінив мене, але той, здається, проспав. Ти не збираєшся ще поспати? Ще рано.

 

— Ні, я не відчуваю себе дуже сонним, – Ці Шаожон махнув рукою перед носом. — Який сильний сморід парфумів! Ти сидів не сам! З тобою була красуня! Ти, мабуть, був дуже щасливий.

 

— Який сильний запах оцту! Тц-тц… – Джван Хао засміявся.

 

Ці Шаожон опустив голову й незадоволено сказав: 

 

— Кого ти щойно назвав ревнивим?

 

Джван Хао усміхнувся до вогню і сказав: 

 

— Ну, не тебе, ти не ревнивий.

 

Ці Шаожон подивився на усмішку Джван Хао, і відчув себе трохи не у своїй тарілці: 

 

— Ти досі не відповів мені, перебуваючи в компанії красуні, хіба ти не бажав, щоб ніч тягнулася довше!?

 

— Красуня? Вона... не така вродлива, як я, – сказав Джван Хао.

 

Ці Шаожон: 

 

— ...

 

Джван Хао нахилився до вуха Ці Шаожона і сказав: 

 

— Хоча вона не така вродлива, як я, але ти виглядаєш краще за мене. З тобою поруч, я думаю, що чим довша ніч, тим краще.

 

Ці Шаожон: 

 

— …

 

Джван Хао дражнить його зараз?

 

— Я вродливий? Раніше я тобі не дуже подобався! Я такий гарний, але однаково тобі не подобався? – запитав Ці Шаожон. 

 

До того, як викрили його особистість Злого лікаря, Джван Хао, цей придурок, по-справжньому зневажав його!

 

Джван Хао усміхнувся і сказав: 

 

— Я той, хто більше звертає увагу на те, що всередині.

 

Ці Шаожон: 

 

— …

 

Джван Хао дійсно насмілюється говорити що завгодно! Пф, звертає увагу на те, що всередині.

 

— Ця дівчина зізналася тобі? – Ці Шаожон подивився на Джван Хао.

 

Джван Хао кивнув і спокійно відповів: 

 

— Так!

 

— Хіба ти не щасливий!? – поцікавився Ці Шаожон.

 

Джван Хао подивився на Ці Шаожона з деяким подивом і запитав: 

 

— Щасливий? Чому я маю бути щасливим?

 

— Хтось зізнався тобі, чому б тобі не бути щасливим? – розгублено запитав Ці Шаожон.

 

— Я вже звик до цього, тож нічого не відчуваю, – сказав Джван Хао.

 

Ці Шаожон смикнувся і сказав: 

 

— Ти вже звик?

 

Джван Хао кивнув: 

 

— Так, звик. Коли мені було п'ять років, хтось сказав мені, що хоче вийти за мене заміж, незважаючи ні на що. Коли мені було сім, перше, що я робив, коли приходив до академії щодня, це прибирав усі любовні листи, що залишалися на моєму столі. Коли мені було дванадцять, я вже став публічним ворогом усіх юнаків в імперській столиці...

 

Ці Шаожон подивився на Джван Хао й подумав: «Що цей хлопець робить? Випендрюється?»

 

Джван Хао повернув голову, подивився на Ці Шаожона і сказав: 

 

— Шаожоне, тобі коли-небудь зізнавалися в коханні раніше?

 

Ці Шаожон: 

 

— …

 

Що Джван Хао намагається зробити зараз?! Він зверхньо на нього дивиться? 

 

— Цей молодий господар – незрівнянний талант, мені зізнавалися безліч людей.

 

Джван Хао подивився на Ці Шаожона і сказав: 

 

— Справді! Що за люди?!

 

Ці Шаожон розсердився й подивився на Джван Хао, кажучи: 

 

— Навіщо тобі це знати? Ти що, підозрюєш, що в цього молодого господаря немає шанувальників? Що я намагаюся тебе обдурити?

 

— Звичайно, ні. Ти такий чарівний, як у тебе може не бути шанувальників!? – промовив Джван Хао.

 

Ці Шаожон кивнув, відчуваючи задоволення, і сказав: 

 

— Добре, що ти знаєш.

 

— Що ти відчував, коли я зізнався тобі раніше? – запитав Джван Хао.

 

Ці Шаожон скривився: 

 

— Зізнався? Коли ти зізнався мені?

 

Джван Хао подивився на Ці Шаожона і сказав: 

 

— Ти забув, я ж казав тобі раніше, що я кохаю Злого лікаря, хіба ти не він? Це хіба не вважається зізнанням? Що ти тоді відчував?

 

Ці Шаожон повернув голову й подивився на Джван Хао, сказавши: 

 

— Я відчував тільки одне в той час. Усі говорили, що Джван Хао, молодий господар сім'ї Джван, був незрівнянним генієм, але насправді це занадто образливо – називати тебе генієм. Якщо навіть бовдура можна назвати генієм, то генії мають бути скрізь.

 

Джван Хао: 

 

— …

 

***

 

У наметі Шень Юань підслуховував розмову Джван Хао та Ці Шаожона.

 

Спочатку Шень Юань був готовий вийти, щоб помінятися змінами з Джван Хао. Однак, коли він дізнався, що Ці Шаожон вийшов із хатини, він повернувся назад до намету. Шень Юань був упевнений, що якщо він вийде й порушить світ двох людей*, Джван Хао й Ці Шаожона, то Джван Хао точно не оцінить цього.

 

*«Світ лише двох людей» зазвичай стосується романтичної пари.

 

Шень Юань нашорошив вуха й потайки підслухав розмову між Джван Хао та Ці Шаожоном.

 

— То ти сьогодні вартуєш сам? Я чув, як Ї Фань казав, що ти сьогодні чергуватимеш разом із Шень Юанем, – промовив Ці Шаожон.

 

Джван Хао кивнув і сказав: 

 

— Так! Але Шень Юань зовсім не надійний. Якщо він буде вартувати на самоті, і через деякий час сюди прийде звір, він, може, навіть не помітити його. Тож, я просто попильную на самоті, – сказав Джван Хао.

 

Шень Юань: 

 

— ... 

 

Чи справді він був таким ненадійним? Коли вони раніше подорожували в дикій природі, Джван Хао не так сильно про це дбав!

 

Ці Шаожон подивився на Джван Хао і сказав: 

 

— З таким поганим помічником тобі, мабуть, дуже важко.

 

Джван Хао кивнув: 

 

— Дуже важко, але я вже звик.

 

Шень Юань закотив очі, позіхнув і знову заснув.

 

***

 

Рано вранці Джван Хао сидів біля вогнища й розпалював вогонь. Шень Юань ліниво потягнувся й сів поруч із ним.

 

— Ти вчора всю ніч не спав?

 

Джван Хао кивнув: 

 

— Так, я все чекав, що ти прийдеш, але ти так і не прийшов.

 

Шень Юань закотив очі й відповів: 

 

— Я хотів, але коли зібрався вийти, то побачив, що ти зайнятий, тож я просто пішов далі спати.

 

— Он як, тоді ти можеш продовжувати спати, – сказав Джван Хао.

 

Шень Юань: 

 

— ...

 

— Молодий господарю Джван, у мене тут є тістечка, не бажаєш? – дівчина підійшла, тримаючи в руках тістечка.

 

Шень Юань штовхнув Джван Хао ліктем і сказав: 

 

— Ти такий щасливчик! Ти не будеш голодним, куди б не пішов.

 

Джван Хао подивився на Шень Юаня й відповів: 

 

— Пані, я вже поїв, тож не треба.

 

Шень Юань подивився на неї і сказав: 

 

— Пані, якщо Джван Хао не хоче, я з'їм! Я відчуваю себе дещо голодним зараз, тож як щодо того, щоб дати мені трохи?

 

Дівчина подивилася на Шень Юаня й сердито пішла геть.