Охорона сьогодні була настільки недбалою, що Бу Бай майже приписав цю заслугу легендарній аурі15 Головного Героя. Але реальність свідчила про інше. Якби ж у нього була ця славнозвісна аура, його б не здолали ще на самому початку. Якби вона дійсно в нього була, їх би не оточила охорона, щойно вони вийшли зі спальні.
[15] 光环 (guāng huán) — дослівно «гало»; у китайській попкультурі це мемне позначення постійного везіння, привілеїв і непереможности персонажа, які забезпечені йому сюжетом завдяки ролі головного героя.
— Сяо Баю, куди це ти зібрався? — Ці Жаньмо вийшов поперед натовпу. Він уважно дивився на Бу Бая, натягнувши фальшиву усмішку. Лиходій був таким же бездоганним і прекрасним, як і в день їхньої першої зустрічі.
— Я прийшов забрати Бу Бая, — Сяо Є справді гідний звання Головного Героя. Стикнувшись із таким грізним ворогом, він без жодних вагань ступив уперед, затуляючи собою коханого. У його погляді не було ні краплі страху.
Ці Жаньмо впився поглядом у сплетені пальці цих двох. Він лише міцніше стиснув свій меч та звернувся до Бу Бая:
— Ти дійсно хочеш піти з ним?
Бу Бай повільно розтулив рота, але жодного звуку не злетіло з його вуст — лише мовчазний порух губ. Відчувши тремтіння коханого, Сяо Є огорнув його долоню своєю та прошепотів на вухо:
— Не бійся, я з тобою.
— Так, я хочу піти.
Його голос був жалюгідно слабким, проте Ці Жаньмо почув кожне слово. З цими словами остання крихта його надії розбилася на друзки.
Його рухи були блискавичними. Не встигла догоріти навіть одна паличка пахощів, як Сяо Є вже лежав на землі та харкав кров’ю.
Бу Бай передбачив такий результат від самого початку. Адже хто може знати краще, на що здатна ця людина, ніж той, хто стільки разів помирав від її руки? Ще під час першої зустрічі з Ці Жаньмо юнак усе для себе вирішив. Тому, якщо сьогодні Сяо Є має тут померти, він помре разом із ним. Але якщо існує хоча б найменший шанс йому врятуватись і втекти, Бу Бай покладе своє життя за цю можливість. Він зробить усе, щоби не стати тягарем для Героя. Для нього це був наперед визначений шлях в один кінець.
— Сяо Баю, я дам тобі два варіанти на вибір, — Ці Жаньмо підійшов до юнака та простягнув йому кинджал: — Якщо обереш перший, тоді зможеш власними руками подарувати Сяо Є легку смерть.
— А якщо другий? — спокійно запитав Бу Бай. Ці Жаньмо ніяк не міг зрозуміти, що коїться зараз у його голові.
— Тоді це зроблю я. Я змушу його на власній шкурі відчути справжнє пекло, — після цих слів меч Ці Жаньмо підлетів до Сяо Є та різко полоснув по тілу. Багряна кров миттєво хлинула з порізу.
— Бу Баю, не треба! — крикнув Сяо Є. — Мене не лякає біль!
Попри його слова, Бу Бай узяв зброю з рук Ці Жаньмо, чиє обличчя вмить засяяло безмежним задоволенням. Кинджал обпікав холодом, але його руки зовсім не тремтіли: він був спокійний, як озерна гладінь.
Аж раптом він усміхнувся до Сяо Є. Могло навіть здатися, що в цей момент він був щасливим.
— Але, Сяо Є, я боюся болю…
«Боюся, що тобі буде боляче, і не хочу, щоб моє серце боліло. Тому пробач, я покину тебе першим».
Ці Жаньмо дивився услід Бу Баєві, який рушив до Героя, аж раптом чомусь зупинився, а тоді рухнув на землю. Це сталося миттєво, тож ані він, ані Сяо Є не встигли його підхопити.
— Ні! — пролунало біля його вуха, але Бу Бай уже нічого не міг почути. Напевно, це і є те, що люди називають вічним спочинком. Історія його життя добігла кінця.
Кинджал пронизав груди Бу Бая, лезо повністю ввійшло в нього. Бездиханний юнак лежав на землі, а його білосніжними одежами розтікалися багряні плями крови. На його чарівному обличчі застигло умиротворення.
Охорона утримувала Сяо Є, і він не міг ступити й кроку. Він міг лише викрикувати ім’я Бу Бая раз за разом, знов і знов, поки голос зривався на хрип.
Не встигнувши дійти до коханого, Ці Жаньмо спіткнувся й упав додолу. Останні кроки він проповз, не в змозі підвестися. Він тихо витяг кинджал з тіла Бу Бая, зняв закривавлений одяг і обережно витер кров із його лиця. Лише коли не лишилося жодної червоної плями, що так його дратували, він знесилено притулився до Бу Бая.
Сяо Є спостерігав за всім цим, аж раптом дещо усвідомив. Він вказав на свого ворога, котрий ніби втратив волю до життя, і розреготався:
— Ти його кохаєш… Ти справді його кохаєш! То як ти міг так його мучити? Ти що, геть безсердечний?! — гучний сміх луною відбивався від стін, аж поки не змінився хвилею ридань.
Ці Жаньмо миттєво пополотнів. Удаючи, ніби нічого не почув, він підняв безкровне тіло Бу Бая та попрямував до спальні.
***
Врешті-решт, Сяо Є відпустили. Ці Жаньмо більше не наважувався робити те, що могло б засмутити Бу Бая. Боявся, що той дорікатиме йому, коли відродиться. Та найбільше боявся, що через це він більше ніколи не прокинеться.
Завдяки особливій техніці культивування, Ці Жаньмо зберігав тіло Бу Бая в ідеальному стані. День за днем він проводив біля непритомного юнака, чекаючи, коли той розплющить очі. Проте те, чого він бажав найбільше, так і не сталося.
Його початкова надія пізніше змінилася на безмежний відчай, і він безперервно запитував:
— Ти ж можеш відродитися, правда? Я так терпляче чекаю… Чому ж ти не повертаєшся до мене?
Тим часом Сяо Є нарощував своє військо, збираючи представників праведних кланів для нападу на секту демонічного шляху. Він прагнув забрати тіло Бу Бая: навіть якщо він загине, він усе одно сподівався, що їх поховають разом.
Настала весняна пора, усе живе пробудилося від сплячки. У світі смертних минув ще один рік. Сяо Є нарешті напав на демонічний палац. Зайшовши до спальні, у якій востаннє він був торік, він побачив обличчя Бу Бая, яке з дня його смерти зовсім не змінилося, ніби застигло у часі. А тоді його погляд приголомшила знайома фігура поруч — Ці Жаньмо, який тримав у своїх обіймах померлого Бу Бая. Здавалось, тіло чоловіка вже давно позбавлене життя.
У Системному Просторі Бу Бай зніяковіло промовив до Лаоди:
— Пробач, я не зміг виконати завдання.
Незвично було бачити, як Лаода відкладає вбік свою самокрутку. З щирим подивом в очах він глянув на юнака:
— Завдання завершено.
— Га? — здивувався він і по-дитячому невинно витріщився на пухнасту кульку.
— Ці Жаньмо мертвий, — відповів Лаода й ніжно погладив Бу Бая по голові, відчуваючи полегшення на душі.
— Як він помер? — він досі не розумів.
— Самогубство, — сказав він, глянувши на Бу Бая, як на джерело усіх бід.
Бу Бай замовк. Відверто кажучи, він зовсім не очікував такого фіналу. Він завжди був упевнений, що для Ці Жаньмо він — усього лише іграшка для забавок, але тепер йому кажуть, що він загинув через нього. Це просто не вкладається в голові. Неймовірне відчуття провини спалахнуло в ньому, але навіть воно не змогло затьмарити ту ненависть, яку він відчував до цієї людини.
Як новонароджена душа він ще навіть не встиг відчути, що таке життя, як його вже змусили сповна пізнати відчуття смерти. Те, що він пішов з життя слідом за ним, можна вважати справедливим.
— Лаодо, чи наступний світ теж буде таким? — запитав Бу Бай зі сльозами на очах.
Побачивши це миленьке личко, Лаода не стримав усмішки та відповів:
— Цього разу ні. Ти будеш могутньою людиною з військовою силою та впливовістю.
Тож Бу Бай, це наївне та невинне дитя, радісно розгорнув сценарій наступного світу, а потім… Не було ніякого «потім», усе знову пішло шкереберть.
✧◝ ( ⁰▿⁰)◜✧ Кінець першої арки ✧◝(⁰▿⁰ ) ◜✧
