Відведену Бу Баєві роль знайти було дуже просто: у сценарії, який дав йому Лаода, ім’я «Бу Бай» було виділено яскравим, сліпучо-червоним, кольором. Юнак кинув погляд на пухнастий вальок, що відпочивав, наче й не було нічого, і задумався, чи не занадто Лаода сумнівається в його розумових здібностях.
Бу Бай — Володар секти демонічного шляху. За сюжетом, він обійняв цю посаду у віці лише 13 років, коли, як справжній невдячний син, скинув свого невдаху-батька та вигнав його геть після такої нищівної поразки. Це справді вражало.
Якби ж він тільки не шукав собі проблем… З його силою та впливом дожити до старости не було б важкою задачею — навряд чи б знайшовся хоч один дурень, який би наважився перейти дорогу такому могутньому ворогові. На жаль, він не просто грав із вогнем, а відверто загравав зі смертю. Коли він став старшим, у нього з’явилося специфічне захоплення: він любив бавитися з гарними хлопчиками. Секта була переповнена викраденими звідусіль красенями, які бажали йому смерти.
На щастя, Головний Герой був серед цієї купи юнаків. Ба більше, він ще й був одним із тих, з ким розважалися особливо нещадно. Між ним із Бу Баєм усе вже переросло в смертельну ворожнечу. Вітаємо! Не складно здогадатися про подальший розвиток подій: удавшись до якоїсь просто легендарної тактики, Герой утік, зібрав поплічників і тоді, так само легендарно торуючи собі шлях у битві з ворогами, власноруч убив Володаря демонічної секти.
Власне, на цьому історія мала б добігти кінця. Зрештою, Герой уже спокусив дівчину, яку мав спокусити, розгадав усі нерозгадані таємниці свого минулого, і ворогів, яких мав знищити — знищив. Він досяг усього, що належить справжньому переможцеві.
Однак саме тоді, коли він повністю задовольнив свої амбіції, його зрадив один із друзів. Він виявився напрочуд сильним: за допомогою Ґу16 він узяв під контроль усіх їхніх поплічників, а тоді фізично та морально знищив Головного Героя. Героєві нічого не лишалося, окрім як випити отруєне вино та померти, затаївши образу.
[16] 蛊 (gǔ) — магічна отруйна комаха, паразит, якого зазвичай вживлюють у тіло людини для підкорення свідомости або ж заподіяння іншої психічної шкоди.
У цій історії Бу Бай — лише фоновий персонаж для зав’язки сюжету. Прочитавши сценарій, юнак виявив невеличку проблемку: здається, він гине ще на початку історії. Тож як тоді він зможе вбити Лиходія? Та найголовніше — йому навіть невідомо, хто саме цей Лиходій. У сценарії просто побіжно сказано: «один із друзів Головного Героя». Тож котрий саме з його численних друзів? Та весь цей світ — його суцільні друзі!
— Лаодо, ти ж зараз пожартував? — з кам’яним обличчям запитав Бу Бай у хутряної кульки.
Хутряна куля звела брову та промовила:
— Це дрібниця, ти здатен сам усе владнати. До речі, цього разу ти можеш померти лише раз, тож будь обачнішим.
Бу Бай міцно обійняв пухнастика. І хоча отримав за це кілька подряпин маленькими кігтиками, та він щиро вважав, що воно того варте — відчуття були справді чудові.
— Лаодо, чекай мого повернення.
Лаода не відповів. Він мовчки розвернувся спиною, залишивши по собі лише образ відчуженої постаті.
***
Бу Бай прокинувся на абсурдно великому ліжку. Після пробудження він одразу вловив на деякій частині свого тіла, про яку зазвичай не говорять, пікантні відчуття від дечого делікатного, про що не слід згадувати. Опустивши голову, він побачив, що тримає в обіймах голого-голісінького вродливого підлітка.
Він побачив білу, ніжну шкіру та довгі стрункі ноги. А ще — блискучі краплі сліз на очах юного красеня, з чиїх вуст крізь плач постійно зривалося захрипле «Не треба».
Як Бу Бай міг не зрозуміти, що відбувається? У попередньому світі він і сам часто бував на його місці. Тому зараз Бу Бай забився під ковдру, щоб охолонути, і сидів під нею аж доки не почав задихатися. Лише тоді він поволі висунув голову назовні. За цей вчинок він мусив понести відповідальність, тож відсьогодні він вирішив опікуватися цим хлопчиськом. Щонайменше він забезпечить тому гідне безтурботне життя.
— Володарю, ви прокинулися? — несподівано збоку з’явився ще один гарний підліток, одягнений у червоне. З такою видатною красою й питати не треба, як саме він прислуговував попередньому власнику цього тіла.
— А ти?.. — мимохіть випалив Бу Бай, аж раптом зрозумів, що тут щось не так, і миттєво звернувся до Лаоди: — А хто це такий?
Від несподіванки плечі підлітка злегка здригнулися, і він здивовано витріщився на свого пана, чий розхристаний одяг заледве прикривав оголену шкіру.
— Ох, я забув передати тобі спогади колишнього власника, — сказав Лаода, ані трохи не переймаючись.
— Ти халтурник, Лаодо, — звинуватив Бу Бай.
— Ти ще й зверхника ображаєш? — кинув Лаода та змахнув лапкою, від чого голова юнака одразу вибухнула спалахом колючого болю, ніби хтось розкроїв її ножем і тепер намагався силоміць запхати щось усередину.
