«Він зараз серйозно?» — запитав Бу Бай у системи.
«Можливо, всі ненормальні мають дещо химерні вподобання, — припустив Лаода. — Але це наш шанс наблизитися до нього. Ти можеш спробувати якось впоратись, однак, якщо й цього разу не вийде, я все ж сподіваюсь, що ти відмовишся від цього завдання».
Якби Лаода справді був бездушною системою, покидьком, що експлуатує та висмоктує всі соки з маленьких новонароджених душ, — Бу Бай, мабуть, здався б без жодних докорів сумління. Але він не був таким, а тому і юнак не припиняв своїх наполегливих спроб.
«Я люблю тебе най-найбільше, Сніжечку», — ніжно мовив Бу Бай з легкими нотками дитячої примхливості.
«Називай мене Лаода», — суворо відрізав хутряний вальок, намагаючись приховати під шерстю щоки, що раптово замаковіли, і своє старече серце, що зворушилося від цих слів.
Бу Бай сидів на ліжку, похиливши голову. Його вугільно-чорне волосся безладно спадало йому на очі, тож ніхто не міг зазирнути йому в душу.
Поволі він підвівся. Від прохолоди підлоги парубок злегка здригнувся, але не зважаючи ні на що, він підійшов до Ці Жаньмо, який досі лежав на землі, обережно нахилився й допоміг підвестися. Кожен його рух був сповнений надзвичайною турботою.
І хоча на Ці Жаньмо не було ані подряпини, — нехай навіть Бу Бай вкладе усю свою силу, а зашкодити йому не зможе, — та Лиходію просто подобалось це відчуття підтримки. Така делікатна турбота змушувала майже повірити, що він і справді комусь небайдужий.
Підняти та вкласти чоловіка на ліжко не зайняло багато часу. Бу Бай зручно влаштував його та сів поруч у заціпенінні. Ці Жаньмо помітив деяку напругу в очах юнака, як раптом той зробив дещо, що геть не вкладалося в голові.
Від самого початку на Бу Баї було не так багато одягу, тож усього пара різких рухів — і перед Ці Жаньмо відкрилась оголена краса білосніжної шкіри. Однак це видовище геть збило його з пантелику.
«Одягнись!» — гаркнув він.
«Навіщо? Хіба не це я мав зробити?» — від хвилювання на очах Бу Бая забриніли сльози.
«Але не зараз». “Я хочу, щоб ти сам цього жадав” — слова, які Ці Жаньмо не посмів би вимовити вголос. Він завжди був гордим і впевненим у собі. Принаймні досі в житті чоловіка не було нічого, з чим він не міг упоратись. І він вірив, що й цього разу буде так само.
Руки, звиклі до вбивства, надзвичайно вправно справлялися й з одягом. Усього за пару митей вбрання Бу Бая було приведене до ладу, а розтріпане волосся — зібране в простий пучок.
Разом з тим юнак стояв у ступорі, і лише коли Ці Жаньмо пустотливо поцілував його вуста, Бу Бай нарешті оговтався. Із суперечливими емоціями він спостерігав за кожним проявом цієї “ідеальної подружньої опіки”.
«Ходімо зі мною», — сказав Ці Жаньмо й, узявши за руку, потягнув його за собою під ошелешеними поглядами своїх підлеглих. Це вперше Бу Бай ступив за межі кімнати, відколи прибув у це місце.
Зелені гори в обрамку прикраси білих хмар простягалися на тлі безмежного, етерного краєвиду; навколо широчіли землі, сповнені рідкісними травами та казковими квітами. Небесна аура серпанком огортала будівлю, що радше скидалася на палац безсмертного, ніж на оселю демонічного майстра.
«Ти живеш тут?» — з подивом запитав Бу Бай, озираючись на цю мальовничу картину, що геть не збігалась із моторошними легендами.
«Не те щоб я прагнув саме цього. Просто, коли будував цей дім, в уяві вже був саме такий образ — ніби вирізьблена на самій душі присяга, яку не наважишся зрадити», — мовив Ці Жаньмо. Поки він говорив, здавалося, холодна крига його зовнішності дала тріщину, крізь яку пролилась чиста ніжність.
«Тобі подобається?» — несподівано запитав він Бу Бая, обернувшись.
«Дуже!» — з усією щирістю вигукнув юнак без тіні вагання.
«Я знав, що тобі сподобається», — тихо зірвалися з губ слова, легкі, мов подих, розвіявшись за вітром.
«Ти щось сказав?» — перепитав Бу Бай, який, як належить відданому наложникові, уважно ловив кожне слово свого господаря.
«Ні, нічого», — кинув Ці Жаньмо. Та щойно він відвернувся, як знову набув своєї звичної подоби відчуженого й всемогутнього культиватора демонічного шляху. І хоча відстань між двома людьми була довжиною в один маленький крок, відчувалося, ніби їх розділяла ціла прірва в тисячі миль.
***
Не минуло й кількох днів, як усі в демонському палаці вже знали новину: їхній володар узяв у наложники чоловіка надзвичайної вроди. Послідовники демонічного шляху ніколи не переймалися такою дрібницею як стать, а от що турбувало їх найбільше — походження людини. А в Бу Бая воно було на слуху в кожного: у світі самовдосконалення його рід мав чималий статус і був вельми шанованим. Настільки, аби без жодних проблем отримати схвалення їхніх із Головним Героєм, який і сам походив не з простої родини, заручин. Тоді ця звістка сколихнула весь світ культиваторів, але ніхто не наважився говорити зайвого публічно. Нині, навіть коли всюди поширились чутки, що Бу Бай віддав себе на поталу демону, його рід не зазнав жодних втрат — достатньо їм було заявити про розрив зв’язків, як буря одразу вщухла.
Та для мешканців демонічного палацу це не зняло підозр із самого Бу Бая: чужинець ніколи не матиме довіри в їхніх очах. За ним повсякчас потайки стежили в очікуванні, коли він припуститься помилки, щоби вбити його на місці. Для юнака це стало неабиякою перешкодою у виконанні його завдання.
Бу Бай сумлінно виконував обов’язки наложника, байдуже, були це поцілунки, чи спільний сон — він ніколи не відмовляв ні в чому. Ба більше, навіть постійні залицяння він зустрічав з усмішкою. Однак Ці Жаньмо все одно залишався невдоволеним — Бу Бай не кохав його, можна було навіть сказати, що він на нього не зважав. І цей факт дійсно глибоко розчаровував.
«Володарю, Ву Сянь9 прийшов до вас із візитом», — повідомив один із підлеглих, ступаючи вперед.
[9] 巫贤 (Wū Xián) — складається з: 巫 (wū) — «шаман, чаклун, знахар», 贤 (xián) — «мудрий, доброчесний, гідний поваги».
Ці Жаньмо насупив брови. Хоча Ву Сянь майже не поступався йому за силою, та все ж вони ніколи не ладнали. І проблема була навіть не в якійсь давній образі — вони просто не могли терпіти один одного.
Ву Сянь був ласий до краси юних дівчат, щоночі його палацом розливалися веселі звуки пісень і танців. Це було широко відомо серед демонічних культиваторів.
Ці Жаньмо був цілковитою протилежністю Ву Сянєві. Попри однаково високий статус і владу, поруч із Ці Жаньмо ніколи не було жінки. Навіть ті поплічниці, яких він призначав на відповідальні посади, не мали нічого спільного із дівочою м’якістю. Усі вони — відважні воїтельки, здатні з мечем у руках вийти на поле бою, що геть не сприяє розквіту еротичних мрій.
Кожна зустріч цих чоловіків була як зіткнення двох стихійних лих, подібно небесній блискавці, що збурює земну пожежу. Ву Сянь завжди зневажав показну високоморальність Ці Жаньмо, а той, зі свого боку, гидував розпусною натурою Ву Сяня. Щоразу все закінчувалося кровопролиттям.
А отже, і сьогоднішній візит не віщував нічого доброго. Погляд Ці Жаньмо з ледь помітним сумнівом зупинився на Бу Баєві. Чим довше той був поруч, тим важче було з ним розлучатися навіть на мить. Зваживши все, чоловік вирішив, що в присутності Бу Бая Ву Сянь все ж таки не наважиться перетнути межу.
Повернувши собі самовладання, Ці Жаньмо одразу підняв Бу Бая, який стояв поруч, і посадив собі на коліна. Природним рухом голова юнака м’яко лягла на груди демонічного культиватора.
«Ці Жаньмо», — Ву Сянь повільно наближався в оточенні жінок.
«Ву Сянє».
Іскри сипалися навсібіч.
«Чув, ти нещодавно прихистив саджанець праведного шляху10, — мовив Ву Сянь, ліниво розмахуючи віялом, — от і вирішив зайти поглянути, що за неземна краса змогла розтопити твоє серце».
[10] 正道的苗子 — «молодий адепт з ордену світла», де: 正道 (zhèngdào) — «праведний шлях», тобто орден добра, чеснот (антипод демонічного шляху); 苗子 (miáozi) — «паросток», у переносному значенні — юний учень, новобранець.
«Подивився — тепер котися звідси», — Ці Жаньмо не зводив погляду з віяла Ву Сяня, остерігаючись будь-якого руху, який міг би зашкодити Бу Баєві. У його тоні не було й натяку на люб’язність.
Ву Сянь не виказав жодного роздратування й вів далі: «Тепер, побачивши його на власні очі, мушу визнати — це дійсно виняткова врода. Не дивно, що навіть такий як ти втратив голову. Може, віддаси його мені? А я подарую тобі когось зі своїх».
Бу Бай здригнувся й несвідомо вхопився в рукав Ці Жаньмо, отримавши у відповідь легкий заспокійливий дотик. Здивований, він підвів погляд на чоловіка, а тоді його огорнув спокій.
«Ні», — кинув Ці Жаньмо та різко атакував. І навіть якщо ця потужна хвиля енергії була майже повністю заблокована віялом Ву Сяня, все ж убік відлетіло зрізане пасмо його волосся.
На зміну фальшивій усмішці Ву Сяня прийшла справжня демонська сутність, просякнута смородом крові: «Тоді я заберу його силою».
***
Слабкий стає здобиччю сильного — це і є “справедливість” у світі демонічних культиваторів.
Ці Жаньмо посадив Бу Бая на своє місце, а сам кинувся в бій. Людське око не встигало за їхніми надзвичайно швидкими рухами, важко було визначити, на чиєму боці перевага.
«Лаода, що відбувається в бою?» — благав про допомогу в системи Бу Бай.
«Складно сказати, та схоже, Ці Жаньмо бере гору. Зрештою, він же фінальний бос цього всесвіту», — відповів Лаода.
«То він переможе?» — запитав парубок.
«Не факт. Його атаки занадто прямолінійні, він явно впевнений у власній силі. У той час, як Ву Сянь діє інакше: може здаватися, що він б’є щосили, та насправді лише вивчає супротивника, вичікуючи слушної нагоди скористатися отрутою».
«Як сильно ця отрута вплине на Ці Жаньмо?»
«Незначно. Просто зіб’є з пантелику на деякий час».
«А як щодо мене?»
Лаода мовчав, а тоді повільно протягнув: «Бу Баю, найімовірніше, ти не виживеш».
«Як я й думав».
Йому не треба було бачити обличчя Бу Бая, аби знати, що той зараз усміхається. Лаода тяжко зітхнув: «Гаразд, я проведу тебе туди».
***
Сутичка, що розгорнулася в повітрі, ставала дедалі напруженішою. Після кількох стриманих атак Ву Сяню вдалося нарешті підібрати момент, коли Ці Жаньмо відкрився, і скористатися шансом випустити ретельно підготовану отруту.
Химерне світло прорізало небо з черговою атакою, не принісши, однак, очікуваного результату — хтось інший втрутився між ними, прийнявши цей удар на себе.
Ву Сянь встиг побачити лише білосніжну постать, що промайнула перед ним, а вже наступної миті отримав важкий удар долоні Ці Жаньмо. У грудях все палало, нутрощі розривалися; він зрозумів — ініціативу втрачено. Скориставшись тим, що ворог відвернув свою увагу, Ву Сянь поспішно втік. І хоча в цій битві йому не пощастило, одне він знав напевно — цього разу він дійсно зачепив Ці Жаньмо за живе.
«Бу Баю! Сяо Баю, не засинай… Поглянь на мене…» — голос Ці Жаньмо тремтів від розпачу.
З рота юнака виривалась кривава піна, яскраво-багряний колір якої поступово темнішав до фіолетово-чорного. На останніх залишках життя тіло Бу Бая все ще здригалося від болю, все гіршало з кожною секундою.
Ці Жаньмо не мав часу на вагання: він швидко підхопив Бу Бая, відгородившись бар’єром від підлеглих, і поспіхом переніс у свою потаємну кімнату для самовдосконалення.
Посеред кімнати стояло кам’яне ложе, на яке Ці Жаньмо поклав юнака. До цього моменту тіло Бу Бая вже обм’якло: судоми припинились, дихання вирівнялося, але водночас ставало слабшим.
«Навіть не думай помирати», — сказавши це, чоловік використав внутрішню силу, щоб поглинути отруту з тіла Бу Бая, — вона ніяк не могла завдати великої шкоди демонічному майстру, лише тимчасово послабити, — а заразом із тим вливав у юнака свою енергію, відновлюючи внутрішні пошкодження. Без цього навіть після очищення від отрути Бу Бай навряд чи б зміг вижити — ця людина була занадто слабка, занадто тендітна.
Подбавши про все, Ці Жаньмо знесилено впав просто поруч із Бу Баєм і заснув, притулившись до нього.
Бу Бай прокинувся раніше, ніж передбачав демонічний культиватор. Підвівшись, він одразу помітив непритомного чоловіка і, звісно, не мав наміру упускати таку нагоду. Своєю самопожертвою він здобув довіру Ці Жаньмо. Зрештою, він досяг своєї мети, хай і зовсім іншим способом.
Бу Бай витягнув кинджал, який завжди ховав при собі, і направив лезо на чоловіка, точно в серце, не залишаючи йому жодного шансу на порятунок.
Редактура: відсутня, шукаю редактора чи редакторку 🥺
***
Перекладачці є що сказати~
Ті, у кого не виникають еротичні фантазії від споглядання відважних воїтельок, не мають бога в серці й диявола в кишенях штанців.
