Невдовзі після того, як Дзі Хань та інші члени секти Демонів зайшли на вузьку стежку, Дзі Хань прошепотів Вей Ці:

 

— Вони йдуть?

 

Вей Ці відповів:

 

— Так.

 

Хва Хуфа біля нього трохи озирнулася назад, і промовила Дзі Ханю: 

 

— Вони приманюються.

 

Дзі Хань більше нічого не сказав, лише продовжив рухатися вперед згідно з планом.

 

Він знав, що Янь Бухво в цей момент повинен був слідувати за ним. Все що йому потрібно, це лише пройти довгий шлях вперед, чекаючи поки він не почує сигнал, щоб обернутися і атакувати разом з Янь Бухво та іншими.

 

Вони йшли деякий час, поки нарешті не почули сигнал свистячої стріли позаду. Члени секти Демонів уже раніше отримали наказ, тож як тільки вони почули цей звук, вони вихопили свою зброю та разом кинулися вперед, поки натовп альянсу Хаожан все ще був збентежений.

 

Менджу відразу зрозумів, що вони потрапили в засідку, і вирішив поки що відступити. Однак обернувшись, він почув крик позаду:

 

— Нас оточили!

 

У цей момент він запанікував. Саме тоді, коли він хотів закликати всіх набратися сил, щоб прорватися, кілька стріл вилетіло в повітря й упало на купи дикої трави поряд із ними, спалахнувши.

 

На горі Байцан більше місяця не було дощу, тож суха трава в одну мить швидко розгорілася.

 

У них нічого не залишалося, окрім як відступити.

 

Проте вогняні стріли продовжували летіти, ледь не зводячи на дорозі стіну полум’я. Шлях до відступу також був відрізаний і для групи Дзі Ханя.

 

Декілька послідовників секти Демонів кинулися занадто далеко вперед і були смертельно поранені стрілами. Вони впали на землю, покриту скошеною травою, і миттєво згоріли, але дощ стріл все ще не вщухав. Зблідла від шоку Хва Хуфа використала свою внутрішню силу і крикнула лучниками на відстані: 

 

— Зупиніться! Ми свої!

 

Щойно вона закінчила говорити, її ледве не застрелили. Вей Ці заблокував для неї купу стріл та відтягнув її назад до Дзі Ханя.

 

Лише за цей момент сім чи вісім із них отримали поранення. Секта Хаожан працювала трохи гірше за них. Дощ зі стріл на деякий час припинився, давши їм достатньо часу, щоб вони могли відступити від краю вогню, перш ніж їх знову почали обстрілювати.

 

Хва Хуфа все ще була шокована та спантеличена, вона потягнула Дзі Ханя за рукав і промовила: 

 

— Дзяоджу, що вони…

 

Вираз обличчя Дзі Ханя був рівним: 

 

— Спочатку підемо звідси.

 

Вони більше не піклувалися про людей з секти Хаожан, які були поруч. Щоб евакуюватися, їм потрібно було б піднятися на скелю, але якщо вони це зроблять, у них справді не буде жодного шляху втечі. Дзі Хань все ще пам’ятав карту в своїй голові – неподалік було кілька прихованих гірських печер, тож вони могли поки що сховатись там.

 

Неушкоджені члени секти допомогли пораненим втекти в печеру. Вей Ці запалив смолоскип, але коли він підрахував їхню кількість, то виявив, що декілька людей зникло.

 

На щастя, вони прихопили з собою ліки, і зараз змогли лікували свої рани. Всі були дещо збентежені; вони насправді не розуміли, чому люди з їхньої секти напали на них.

 

Хва Хуфа також отримала легкі поранення, зморщивши брови, пробурмотіла: 

 

— Вони нас не впізнали?

 

Навколо панувала тиша, їй ніхто не відповідав.

 

Хва Хуфа була ще більше збентежена:

 

— Вони ніколи не казали, що будуть використовувати вогонь для нападу. Що пішло не так?

 

Після ще однієї миті мовчання Дзі Хань повільно відкрив рота.

 

— Хва Хуфа, ти не розумієш? –  легковажно відповідає Дзі Хань, — Нас кинули.