Після того, як Дзі Хань закінчив, Хва Хуфа на мить була приголомшена, а потім прийшовши до тями, з'тихим голосом запитала:

 

— Кинули?

 

Дзі Хань відповів:

 

— Так.

 

Хва Хуфа все ще не могла у це повірити: 

 

— Як старий лідер міг це зробити?

 

Вей Ці, який стояв збоку, криво усміхнувся і сказав: 

 

— Ти знала, що хлопець на прізвище Янь – біологічний син старого лідера?

 

Хва Хуфа:

 

— Я… дещо про це чула.

 

Вей Ці: 

 

— Вони почали будувати плани багато років тому.

 

Хва Хуфа нахмурилася, побачивши безглуздий вираз обличчя Дзі Ханя, вона не могла не сказати: 

 

— Ти знав, що сьогодні старий лідер…

 

Дзі Хань виглядав трохи сумним: 

 

— Я здогадувався.

 

Хва Хуфа приголомшена: 

 

— Якщо це так, чому ти все ще дотримувався плану, встановленого старим лідером?

 

Дзі Хань мовчки опустив очі.

 

Хва Хуфа хотіла ще раз запитати, але раптом зрозуміла.

 

Дзі Хань сказав, що він лише приблизно здогадувався про це, але він не був впевнений, що Янь Бухво справді захоче його смерті. Зрештою, він був його прийомним батьком, і в його серці все ще був проблиск надії.

 

Хва Хуфа дивилась на нього, не знаючи, що сказати.

 

Відповідно до звичного способу мислення людей Дзянху, оскільки Янь Бухво виростив Дзі Ханя до повноліття, якщо він хоче, щоб Дзі Хань компенсував йому це своїм життям, це його право.

 

Але вона не вірить, що Дзі Хань насправді так безглуздо віддасть своє життя.

 

Більшість поранених отримали належну допомогу та після хвилини відпочинку Вей Ці привів деяких людей у глиб печери. Хва Хуфа була трохи спантеличеною, тихо розповідаючи про це Дзі Ханю. Після чого він повільно промовив:

 

— Коли декілька днів тому підлеглі Вей Ці досліджували стежку, я наказав їм залишити деякі речі в цій печері.

 

 Хва Хуфа запитала: 

 

— Які речі?

 

Дзі Хань відповів: 

 

— Вони підпалили вогонь ззовні, або щоб спалити нас до смерті, або щоб загнати у пастку. У печері заховано трохи їжі, тому її може вистачити на кілька днів.

 

Хва Хуфа спочатку подумала, що Дзі Хань приховує якийсь спосіб повернення, але в цей момент вона не могла не розчаруватися й запитати:

 

— Чого ми можемо досягти, протримавшись тут?

 

Дивлячись на нинішню ситуацію, вони помруть незважаючи ні на що.

 

Дзі Хань тихо сказав: 

 

— Почекаємо.

 

Хва Хуфа запитала:

 

— Що почекаємо?

 

Дзі Хань: 

 

— Почекаємо, поки дехто прийде.

 

Хва Хуфа не могла стримати зітхання, відчуваючи відчай у серці.

 

Період перебування Дзі Ханя на посаді наступного лідера секти був недовгим, тож йому не вистачило часу, щоб підготувати багато довірених осіб; практично всі вони зараз були тут. Вона справді не могла пригадати нікого, хто міг би їх врятувати. Навіть якщо вони скористаюся хаосом під час порятунку праведних заклиначів, це все одно маломожливо – багато талантів праведного шляху загинули, а майже всі хто мав хороший вуґон в пастці на горі Байцан. Хоч як вона думала про це, вона не могла згадати нікого хто б міг прийти, щоб врятувати їх.

 

Хва Хуфа зітхнула й пробурмотіла тихим голосом: 

 

— Немає нікого, хто міг би прийти, щоб врятувати нас, тож, боюся, ми приречені.

 

Тон Дзі Ханя був спокійним, як завжди: 

 

— Звичайно, дехто прийде.

 

Хва Хуфа вражено запитала: 

 

— Хто?

 

Дзі Хань відповів:

 

— Джао Дзяньґвей.