Дах був невисокий.

 

Таким майстрам бойових мистецтв, як Джао Дзяньґвей і Дзі Хань, піднятися на такий дах справді досить легко.

 

Вони взяли вино і піднялися наверх. На даху, освіченому місячним світлом, був відчутний легкий вітерець. Двоє підняли чашки й випили разом, що надавало особливості смаку.

 

Дзі Хань подивився на теплу воду в чашці й тихо зітхнув: 

 

— Було б чудово, якби це було вино.

 

Джао Дзяньґвей відповів: 

 

— Коли ти оговтаєшся від травми, я можу знову з тобою випити.

 

У той момент, коли Дзі Хань зібрався заговорити, у небі раптово здійнявся й розцвів феєрверк.

 

Він привернув увагу обох чоловіків.

 

У минулому Джао Дзяньґвей ніколи не любив дивитися на феєрверки.

 

Він вважав їх занадто фальшивими. Хоча вони прекрасні у своєму цвітінні, але швидкоплинні і зловісні. Більше того, він завжди думав, що якщо це подобається дівчатам – це нормально, але він воїн Дзянху, тож якщо він скаже, що вони подобаються йому – це буде якось по-дівочому.

 

Але зараз, коли він сидить поруч біля Дзі Ханя, дивлячись на засіяне феєрверками небо, чоловік почувається дуже щасливим.

 

Він вважав, що незважаючи ні на що, з людиною, яка йому подобається, все стає незвичайно прекрасним. 

 

Звичайно, це стосується і людей.

 

Дзі Хань притулився до нього, його обличчя виглядало надзвичайно вродливим у світлі феєрверку.

 

Ймовірно, помітивши його погляд, Дзі Хань повернув голову, щоб подивитися на нього. Він запитав:

 

— Що?

 

Джао Дзяньґвей швидко відповів:

 

— Нічого.

 

Чоловік відчув себе малою дитиною, яку спіймали на гарячому. Оскільки він трохи розгубився, Джао Дзяньґвей швидко відвернув голову.

 

Дзі Хань покликав його:

 

— Джао Дзяньґвею?

 

Джао Дзяньґвей слухняно відповів:

 

— Так.

 

Дзі Хань запитав:

 

— Гарно?

 

Джао Дзяньґвей кивнув. 

 

Він почув легкий сміх Дзі Ханя. 

 

Чоловік знову його покликав:

 

— Джао Дзяньґвею, повернися.

 

Він повернув голову й побачив, що Дзі Хань спостерігає за ним. 

 

Джао Дзяньґвей ніколи раніше не бачив такого виразу обличчя Дзі Ханя, безтурботної усмішки на його вустах, трохи яскравого погляду. Він схопив Джао Дзяньґвея за лацкани, повільно наближаючись.

 

— Джао Дзяньґвею, – прошепотіли його вуста, — Вибач.

 

Розгублений, Джао Дзяньґвей взагалі не міг зрозуміти значення цього вибачення, але, не чекаючи, поки він запитає, Дзі Хань раптово його поцілував.

 

Поки губи й зуби торкалися один одного, Джао Дзяньґвей обійняв Дзі Ханя, взявши на себе ініціативу поцілувати того у відповідь. Його розум був трохи ошелешений, але він все ще думав про те, чому в наборі риторик немає опису того, як потрібно цілуватися. Але це справді те, чого можна самостійно навчитися.

 

Подумавши про це, він раптом відчув тупий біль у точках акупунктури на талії.

 

Дзі Хань обережно відштовхнув його.

 

— Вибач.

 

Знову промовили ті вуста.

 

Джао Дзяньґвей був дуже приголомшений, його руки й ноги заніміли, у нього не було сил, а його внутрішнє дихання, здавалося, застоювалося в даньтяні. Звичайно, він знав причину. Дзі Хань запечатав його акупунктурні точки, в той час поки він, нічого не підозрюючи, віддавався палкому поцілунку.

 

Дзі Хань підняв його і спритно зістрибнув з карниза, його рухи були легкими та спритними.  Очевидно, він не був настільки серйозно поранений, як уявляв Джао Дзяньґвей.

 

На подвір'ї миттєво з'явилося багато людей.

 

Вень Джанлао привів високопоставлених охоронців секти Демонів до Дзі Ханя й шанобливо віддав йому честь.

 

— Дзяоджу, – промовив старійшина Вень, – зрадник секти ув’язнений.

 

Усмішка на обличчі Дзі Ханя давно зникла, він злегка кивнув із холодним виразом.

 

Джао Дзяньґвей раптом зрозумів.

 

«Зрадником» секти безсумнівно є Сяо Лін, отже, Дзі Хань, здається... вже давно розкрив їх план.

 

— Нейґон Джао Дзяньґвея надзвичайно сильний, – продовжував Вень Джанлао. — Запечатування акупунктурних точок не надовго його стримає. Його потрібно нагодувати порошком, який ослаблює кістки.

 

Дзі Хань не видав жодного звуку, щоб це зупинити.

 

Охоронець взяв трохи ослабника кісток і змусив Джао Дзяньґвея його з'їсти, а потім схопив його за руки. 

 

—  Замкніть його разом зі зрадником. – холодно сказав Дзі Хань.

 

Не дивлячись на слабкість у всьому тілі, Джао Дзяньґвей наполегливо повернув голову, щоб подивитися на нього.

 

Дзі Хань також озирнувся на нього. Його погляд був таким же крижаним та непохитним, як і у їхню першу зустріч.

 

Охоронці витягнули його.

 

Дзі Хань повернувся і повільно пішов довгим коридором позаду нього. У секті було надзвичайно темно і холодно, не було ані крихти фестивального настрою і у коридорі не було світла. Він дійшов до кінця і обережно відчинив двері перед собою.

 

У кімнаті горіла самотня лампа.

 

Він зайшов, підійшов до самотньої лампи, обернувся. Здавалося, у тьмяному світлі хтось сидів. 

 

Це був старець із сивим волоссям.

 

Дзі Хань смиренно вклонився, залишаючись у такій позі.

 

Він покликав тихим голосом:

 

— Їфу.