Розділ 69

Джао Дзяньґвея всю дорогу тягнули два охоронця секти Демонів. Він не знав чим його нагодував Вень Джанлао, але знав, що його внутрішня ці перебуває в безладі, і з найменшим рухом своєї сили він відчував різкий біль у своєму дяньтяні, через що не міг навіть чинити опору.   Вони кинули його в підземелля, і, здавалося б, переймаючись, що ліки не спрацюють, знову взяли мотузку, міцно його зв’язали, а лише потім пішли.   Сяо Лінь уже був ув'язнений, і його ситуація була не набагато кращою, ніж його. Джао Дзяньґвей побачив, що куточки його рота були у синцях, тож, очевидно, його побили. Побачивши, що Джао Дзяньґвея закинули до нього, він поспішив уперед і допоміг йому піднятися. Зі скорботним обличчям Сяо Лінь сказав:   — Джао Дася, це я залучив тебе.   У Джао Дзяньґвея майже немає сил говорити.   Здавалося, Сяо Лінь збирався заплакати:    — Якби я не був таким надто необережним, Дзяоджу ніколи б не знайшов листа, який я надіслав до альянсу.   Джао Дзяньґвей усе ще відчував, що щось не так.   Він відчував, що Дзі Хань вже давно дізнався про цю справу, і просто використовував їх у своїх цілях.   Подумавши про це, він раптом відчув порожнечу і спустошеність у своєму серці, відчуваючи сильний душевний біль.   Сяо Лінь спитав:   — Джао Дася, що нам варто зробити у цій ситуації?   Джао Дзяньґвей нічого не відповів.   У його серці був безлад; природно, вони не могли нічого зробити.   Через деякий час надворі почувся шум. Джао Дзяньґвей підвів очі, щоб поглянути назовні й побачив, як увійшов Дзі Хань, привівши із собою Вень Джанлао та Вей Ці.   Його серце тремтіло, він не знав, що сказати Дзі Ханю.   Той подивився на нього з холодним виразом обличчя. Вень Джанлао скористався можливістю виступити першим, дивлячись збоку на Джао Дзяньґвея:    — Дзяоджу, час.   Дзі Хань:   — Зачекай.   Він наказав відчинити двері тюремної камери, а потім ступив всередину, щоб стати перед Джао Дзяньґвеєм, дивлячись на нього з висоти.    — Джао Дзяньґвею, ти вважаєш мою майстерність фехтування гіршою за твою. – гордо сказав Дзі Хань, — Ти сказав, що в моїй техніці абсолютно немає захисту. Однак ти не знав, що найкращим захистом є атака.   Джао Дзяньґвей був здивований, згадуючи те, що він сказав Дзі Ханю того дня.   Чи можливо, що вже тоді Дзі Хань знав, що він його обманює?   Дзі Хань простягнув руку, щоб торкнутися меча на своїй талії.   Вень Джанлао не міг стримати щасливий вираз обличчя.   Янь Бухво хвилювався, що Дзі Хань не впорається із завданням, тому наказав Вень Джанлао стежити за ним. Але той не очікував, що Дзі Хань буде таким рішучим і прямолінійним, демонструючи, що вони багато надумали.   Дзі Хань витягув меч.    Спалахом меча пасмо волосся з чола Джао Дзяньґвея було відрізано та впало на землю. Дзі Хань повернув меч у піхви.   — Мій меч ніяк не повільніший за твій.   Тихо промовив Дзі Хань.   Джао Дзяньґвей пильно дивився на його обличчя, не в силах вимовити ні слова.   Зараз він не міг ухилитися від цього меча, тому що його акупунктурні точки були запечатані, і він був отруєний, але… чи зможе він ухилитися у звичайному стані? Подумавши про це, він відчув, що впевнений лише на 30%. На тілі Дзі Ханя все ще були рани, тому цей удар був здійснений не на повну силу…   Оскільки він уже давно знав, що йому брешуть, він навмисне прикидався таким, щоб заманити його на вудку.   Вень Джанлао знову промовив:    — Настав час це зробити.   Дзі Хань опустив брови і деякий час мовчки дивився на Джао Дзяньґвея, потім раптом насупився з огидою і сказав:    — Убивши його, я забрудню свої руки.   Вень Джанлао:    — Якщо ти не вб'єш його, цей старий не зможе виправдати тебе перед Дзяоджу*.   *Він про Янь Бухво.   Дзі Хань сказав:    — Вей Ці, підійди.   Сказавши це, він розвернувся та пішов, наче Джао Дзяньґвей був чимось бридким, не бажаючи навіть на нього озиратися.   Вень Джанлао нахмурився, не знаючи, залишатися йому тут чи йти. Хва Хуфа, яка уже вийшла, крикнула:    — Вень Джанлао, нам час йти.   Йому довелося повернути голову, щоб подивитися на Вей Ці, і також послідувати за Дзі Ханєм.   Вей Ці підморгнув охоронцям, і вони відступили.   — Охоронці в цій камері – усі колишні брати мого залу Летючого Орла. – Вей Ці зітхнув, — Я ніколи не думав, що мені доведеться бути тим, хто відправить тебе у останню подорож, Джао Дася.   Джао Дзяньґвей нічого не відповідав.   — Схоже ми з тобою певною мірою подружилися. Я не хочу сильно ускладнювати справу. – Він витягнув з рукава короткий ніж. — Тож я можу залишити неушкоджений труп.   Обличчя Сяо Ліня настільки зблідло, що чоловік мало не кидався на Вей Ці.   Однак його майстерність бойових мистецтв була не дуже високою, внаслідок чого він був відкинутий одним ударом рукоятки. Джао Дзяньґвей знав, що цього разу він точно помре, і просто заплющив очі, лише сподіваючись, що рука Вей Ці буде легкою.   Вей Ці підняв руку, а потім кинджал впав, розрізавши мотузку, яка зв’язувала Джао Дзяньґвея.   Вражений, Джао Дзяньґвей повернув голову, щоб подивитися на нього.   Вей Ці усміхнувся Джао Дзяньґвею:    — …Але Дзяоджу не хоче, щоб ти помер.   Джао Дзяньґвей деякий час не рухаючись залишався на одному місці, дивуючись словам Вей Ці. Але, як тільки він повернувся до тями, він відчув у серці ейфорію. Все ще боячись, що він неправильно зрозумів, Джао Дзяньґвей з нетерпінням подивився на Вей Ці, бажаючи почути підтвердження. Від певний час наважувався, але так і не зміг запитати: «Я подобаюся вашому Дзяоджу?», тому що це було дуже неприродно і не схоже на нього.   Вей Ці, здавалося, стримував сміх:   — Дзяоджу наказав цьому підлеглому вислати тебе звідси.   Джао Дзяньґвей нарешті проковтнув те єдине запитання, зробивши невелику павзу, а після запитав:   — Куди пішов Дзі Хань?   Вей Ці сказав:    — Конференція бойових мистецтв відбудеться через півмісяця, тож зараз він направляється до міста Байцан.   Серце Джао Дзяньґвея раптом знову завмерло.   — Дзяоджу не одразу дізнався про ваш план. – сказав Вей Ці, — Що більше, він вважав тебе трохи дивним, Джао Дася.   Джао Дзяньґвей не міг не запитати:    — Коли він дізнався?   — Якщо альянс Хаожан може влаштувати у нашій секті свого інформатора, тож я, природно, також можу знайти спосіб підкупити людей у ​​них, – прошепотів Вей Ці, — Коли ти з’явився, мій інформатор повідомив мені цікаві новини, тож я, природно, повідомив про них лідеру.   Джао Дзяньґвей запитав:    — Коли це сталося?   Вей Ці сказав:    — Коли ви ще не повернулися до секти.   Настрій Джао Дзяньґвея раптово став пригніченим. Він ніколи не думав, що Дзі Хань ще з тих пір планував проти нього змову. Тепер, коли він думає про це, Дзі Хань, напевно навмисно дозволив йому побачити записку. Тож отримавши його новини, альянс Хаожан справді потрапить в пастку секти демонів.   Він був надзвичайно засмученим, дізнавшись про це. Джао Дзяньґвей не знав, про що у той час думав Дзі Хань? Він був тим, хто помилявся з самого початку. Дзі Хань просто переміг його своєю хитрістю, тож він ніколи не зможе його звинуватити, незважаючи ні на що.   Вей Ці знову сказав:    — Є одна річ про яку, я думаю, ти не знаєш, Джао Дася.   Джао Дзяньґвей:    — Що?   Вей Ці трохи завагався, розмірковуючи, чи варто йому про це розповісти, але нарешті зціпив зуби і, стишивши голос, промовив:    — Старий лідер все ще живий.   Джао Дзяньґвей насилу прийшов у себе.   — Люди в секті перебувають у сум’ятті. У старого лідера під керівництвом багато порочних і жорстоких людей. Кожен з них хоче отримати позицію лідера. – сказав Вей Ці, — Кілька місяців тому хтось хотів вбити старого лідера. Він був серйозно поранений, тому збрехав усьому зовнішньому світу, наказавши розповсюдити новини про те, що він був серйозно хворий і раптово помер. Після цього він наказав Дзяоджу зійти на трон і визначити особистість вбивці.    Джао Дзяньґвей був здивований:    — Хіба він не просто… наказав Дзі Ханю бути приманкою?   Вей Ці сказав:    — Дзяоджу був талановитим з дитинства, і його майстерність фехтування вже перевершила старого лідера. Ці вбивці не зможуть легко його поранити, але старого лідера набагато легше вбити. – Він ненадовго замовк, а потім продовжив. — Того дня, коли на нас напали Ханьї, Дзяоджу... Дзяоджу навмисно отримав поранення, щоб змусити тебе довіряти йому, Джао Дася, однак уникаючи життєво важливих точок. Поранення було не таким серйозним, як ти думав.   Джао Дзяньґвей пригнічено промовив:    — Він не збирався отримувати травми.   Вей Ці відповів:   — Так.   Джао Дзяньґвей:    — Янь Дайфу також хотів перешкодити мені про це дізнатися, тому навмисне вигадав, що йому не подобається, коли хтось спостерігає як він когось лікує.   Після цього вираз обличчя Вей Ці став трохи дивним, але він нічого не сказав, лиш плеснув у долоні та викликав охоронця секти демонів.   Вей Ці сказав:    — Джао Дася, у в'язниці є таємний хід. Візьми із собою Сяо Ліня та йдіть за охороною. Щодо отрути в твоєму тілі, лише Вень Джанлао має протиотруту від неї, але я залишив декого за межами тунелю, щоб забрати вас. Він обов'язково придумає якийсь спосіб.   Джао Дзяньґвей погодився приглушеним голосом.   Вей Ці завагався, але сказав:    — Джао Дася, усією цією справою руководить старий лідер. Якби Дзяоджу міг самостійно приймати рішення, він ніколи б не захотів цього зробити.   Джао Дзяньґвей задумався на деякий час, а потім запитав у Вей Ці:    — Дзі Хань попросив тебе розповісти мені про це?   — Дзяоджу лише попросив мене відправити тебе подалі від секти Демонів. Він не хотів, щоб я про це говорив, – Вей Ці криво усміхнувся, — Якщо він дізнається, що я так багато тобі розповів, боюся, він відправить мене до камери тортур для покарання.   Джао Дзяньґвей не зміг не насупитися і запитати:    — Чому ти мені так багато розповів?   — Джао Дася, ти ще пам’ятаєш, що сталося в той день, коли ти поїхав до міста біля підніжжя гори? Вони так добре до тебе віднеслися лише тому, що Дзяоджу завжди був добрим до них. – Вей Ці опустив очі й тихо сказав, — Я просто не хочу бачити як він працює заради інтересів інших, і не думає про свої.   Джао Дзяньґвей був у розгубленості, якийсь час він не розумів значення слів Вей Ці.   Вей Ці закликав його швидше піти.   Охоронець відніс непритомного і непробудного Сяо Ліня і повів Джао Дзяньґвея таємною дорогою.   Вихід, здавалося, знаходився під горою секти. Вийшовши, Джао Дзяньґвей побачив галявину лісу.   У лісі на них вже чекала карета.    Вони вирушили до карети. Поруч із візником сиділа ще одна людина, яка побачивши, як вони піходять, повернула голову й усміхнулася їм.   — Джао Дася, я так довго на вас чекав.   Це Ю Сянь-ер.   Джао Дзяньґвей зморщив лоб і подивився на нього. Ю Сянь-ер скривив губи і промовив:    — Джао Дася, я справді не член секти Демонів, але Сяо Вей сказав, що під горою занадто багато знайомих облич. Якщо він вас виведе звідси, про це одразу довідається старий лідер секти.   Джао Дзяньґвей запитав:   — Ти все знав?   Ю Сянь-ер ледь помітно усміхнувся:   — Сяо Вей мало що приховує від мене.   Джао Дзяньґвей:    — Того дня ти чітко сказав, що він багато чого тобі не розповідає.   Ю Сянь-ер сказав:    — Його лідер змусив мене це сказати.   Правильно.   Обличчя Джао Дзяньґвея спохмурніло.   Навіть слова Ю Сянь-ера були вигадані Дзі Ханєм, щоб обдурити його.   Не так давно він думав про те, що не повинен звинувачувати Дзі Ханя, але зараз він почав трохи злитися.   Охоронець повернувся і пішов тим же шляхом, яким прийшов.   Ю Сянь-ер все ще говорив.    — Джао Дася, тільки Вень Джанлао має протиотруту від отрути на твоєму тілі. На щастя, ми вже підготувалися, – сказав Ю Сянь-ер, — Всього через день подорожі, після того як ми покинемо це місце, ми зможемо зустрітися з одним геніальним лікарем, який, на щастя, зараз подорожує.    Побачивши, що Джао Дзяньґвей не відповідає, він запитав:    — Джао Дася, ти сердишся на Дзяоджу?   Джао Дзяньґвей все ще залишався незворушним, не сказавши ні слова.   Ю Сянь-ер не зміг втриматися від сміху і сказав:    — Якби Дзяоджу дізнався, що ти так на нього розсердився, він був би дуже задоволений.