Джао Дзяньґвей супроводжував Дзі Ханя в кабінет, щоб закінчити його офіційні справи. Вже вечоріло.
З моменту повернення з тренувального залу вони жодного разу не перекинулися словами. Джао Дзяньґвей думав про альянс Хаожан. Він більше не знає, на чиєму боці стати в цій битві, але він хоче захистити Дзі Ханя, не дивлячись ні на що. Після цього, незалежно від того, як Дзі Хань буде його звинувачувати, він визнає це.
Старша служниця принесла їжу, і Джао Дзяньґвей залишився поїсти з Дзі Ханєм. Дієта останнього все ще була обмежена через його травму; він довго мовчки дивився на тарілку, а потім раптово відклав палички з болючим виразом обличчям.
— Я не хочу цього їсти.
— Це нормально, – сказав Джао Дзяньґвей. Він взяв у палички овочі для Дзі Ханя та поклав їх у його миску, — але ти маєш трохи з’їсти.
Дзі Хань жалібно сказав:
— Я хочу яєчну локшину.
Джао Дзяньґвей:
— …
Він справді не розумів одержимості Дзі Ханя цією яєчною локшиною. Йому подобається бути лідером, але йому не подобаються делікатеси гір і морів. Як він може бути настільки одержимий яєчною локшиною?
Дзі Хань додав:
— Сьогодні я хочу поїсти яєчну локшину.
Джао Дзяньґвей на мить замовк, а потім викликав служницю і попросив її спершу запитати у Янь Дайфу.
Резиденція Янь Дайфу знаходилася досить далеко, тож Джао Дзяньґвей не міг не скористатися моментом і запитав у Дзі Ханя:
— Ти насправді так сильно любиш яєчну локшину?
Дзі Хань відповів:
— В дитинстві, коли я відволікався від тренувань, мій прийомний батько не дозволяв мені їсти, але я був дуже голодний, тож момо* таємно готувала для мене яєчну локшину.
*Літня жінка.
Джао Дзяньґвей зітхнув:
— Твій їфу був надто суворим.
Дзі Хань відповів:
— Але якби не він, я б ніколи не досягнув того, що я маю сьогодні.
Джао Дзяньґвей вирішив не коментувати його слів.
Після хвилини мовчання Джао Дзяньґвей знову запитав:
— Хто та момо, про яку ти говорив?
Дзі Хань міцно стиснув губи й відмовився відповідати.
Джао Дзяньґвею не залишалося нічого іншого, як замовкнути.
Старша служниця повернулася. Янь Дайфу не думав, що з'їдена миска яєчної локшини якось вплине на травму Дзі Ханя. Тож вона збиралася знайти кухаря, але Дзі Хань зупинив її.
— Я піду сам.
Після цього він відвів Джао Дзяньґвея за собою на кухню, де останній був щиро здивований, тому що чоловік самостійно став за приготування.
Він був дуже майстерним, готуючи дві тарілки з локшиною, після чого запросив Джао Дзяньґвея сісти і поїсти з ним. Той неминуче подумав про ту ніч, коли він застав Дзі Ханя за поїданням локшини на кухні, але не був впевнений, чи той насправді її зробив, тож запитав його про це.
— Це все, що я насправді вмію готувати. Мене навчила моя момо, – відповів Дзі Хань, а потім запитав, — Як щодо того, щоб ти склав мені компанію за кількома чашками вина?
Джао Дзяньґвей пригадав, що відбулося останнього разу, коли вони напилися.
— Ми не будемо багато пити. Всього кілька чашок, – продовжив Дзі Хань.
Чоловік трохи вагався.
— Твої травми…
Дзі Хань надув губу.
— Тоді ти будеш пити вино, а я – чай.
— Ти питимеш воду.
— …
Служниця принесла файне вино. Джао Дзяньґвей наповнив ним одну чашку, а потім налив Дзі Ханю чашку теплої води. Останній зробив ковток.
— Хороше вино, – прикинувся він.
Джао Дзяньґвей розгубився:
— Чому ти так любиш випивати? Вино явно зовсім не смачне.
Дзі Хань відповів:
— Вино може позбавити тебе тривог. Принаймні, змусити забути про них.
Джао Дзяньґвей подивився на нього, усвідомлюючи, що той мав на увазі щось інше, однак чоловік відмовився пояснювати.
Можливо, тим, у кого багато турбот на серці, було легше сп’яніти.
Після кількох випитих чашок вина Джао Дзяньґвей почувався трохи п’яним.
— Ти пам'ятаєш який сьогодні день? – запитав у нього Дзі Хань.
Трохи подумавши, Джао Дзяньґвей похитав головою.
Дзі Хань промовив:
— Сьогодні свято середини осені.
Джао Дзяньґвей був приголомшений.
Хоча він не пам’ятав цього дня, все ж у секті Демонів знайшлася людина, яка пам'ятала. Але атмосфера у цій злій секті була холодною і безрадісною і зовсім не нагадувала фестиваль.
Джао Дзяньґвей хотів запитати про це Дзі Ханя, але той випередив його.
— Я чув, що сьогодні ввечері у місті будуть запускати феєрверки.
Джао Дзяньґвей одразу запитав:
— Хочеш піти подивитися? Я можу піти з…
Дзі Хань раптом сердито на нього зиркнув:
— Я уже говорив, тобі заборонено спускатися з гори.
Джао Дзяньґвей:
— …
Дзі Хань продовжив:
— На феєрверки можна подивитися з даху.
Далі
Розділ 67
Дах був невисокий. Таким майстрам бойових мистецтв, як Джао Дзяньґвей і Дзі Хань, піднятися на такий дах справді досить легко. Вони взяли вино і піднялися наверх. На даху, освіченому місячним світлом, був відчутний легкий вітерець. Двоє підняли чашки й випили разом, що надавало особливості смаку. Дзі Хань подивився на теплу воду в чашці й тихо зітхнув: — Було б чудово, якби це було вино. Джао Дзяньґвей відповів: — Коли ти оговтаєшся від травми, я можу знову з тобою випити. У той момент, коли Дзі Хань зібрався заговорити, у небі раптово здійнявся й розцвів феєрверк. Він привернув увагу обох чоловіків. У минулому Джао Дзяньґвей ніколи не любив дивитися на феєрверки. Він вважав їх занадто фальшивими. Хоча вони прекрасні у своєму цвітінні, але швидкоплинні і зловісні. Більше того, він завжди думав, що якщо це подобається дівчатам – це нормально, але він воїн Дзянху, тож якщо він скаже, що вони подобаються йому – це буде якось по-дівочому. Але зараз, коли він сидить поруч біля Дзі Ханя, дивлячись на засіяне феєрверками небо, чоловік почувається дуже щасливим. Він вважав, що незважаючи ні на що, з людиною, яка йому подобається, все стає незвичайно прекрасним. Звичайно, це стосується і людей. Дзі Хань притулився до нього, його обличчя виглядало надзвичайно вродливим у світлі феєрверку. Ймовірно, помітивши його погляд, Дзі Хань повернув голову, щоб подивитися на нього. Він запитав: — Що? Джао Дзяньґвей швидко відповів: — Нічого. Чоловік відчув себе малою дитиною, яку спіймали на гарячому. Оскільки він трохи розгубився, Джао Дзяньґвей швидко відвернув голову. Дзі Хань покликав його: — Джао Дзяньґвею? Джао Дзяньґвей слухняно відповів: — Так. Дзі Хань запитав: — Гарно? Джао Дзяньґвей кивнув. Він почув легкий сміх Дзі Ханя. Чоловік знову його покликав: — Джао Дзяньґвею, повернися. Він повернув голову й побачив, що Дзі Хань спостерігає за ним. Джао Дзяньґвей ніколи раніше не бачив такого виразу обличчя Дзі Ханя, безтурботної усмішки на його вустах, трохи яскравого погляду. Він схопив Джао Дзяньґвея за лацкани, повільно наближаючись. — Джао Дзяньґвею, – прошепотіли його вуста, — Вибач. Розгублений, Джао Дзяньґвей взагалі не міг зрозуміти значення цього вибачення, але, не чекаючи, поки він запитає, Дзі Хань раптово його поцілував. Поки губи й зуби торкалися один одного, Джао Дзяньґвей обійняв Дзі Ханя, взявши на себе ініціативу поцілувати того у відповідь. Його розум був трохи ошелешений, але він все ще думав про те, чому в наборі риторик немає опису того, як потрібно цілуватися. Але це справді те, чого можна самостійно навчитися. Подумавши про це, він раптом відчув тупий біль у точках акупунктури на талії. Дзі Хань обережно відштовхнув його. — Вибач. Знову промовили ті вуста. Джао Дзяньґвей був дуже приголомшений, його руки й ноги заніміли, у нього не було сил, а його внутрішнє дихання, здавалося, застоювалося в даньтяні. Звичайно, він знав причину. Дзі Хань запечатав його акупунктурні точки, в той час поки він, нічого не підозрюючи, віддавався палкому поцілунку. Дзі Хань підняв його і спритно зістрибнув з карниза, його рухи були легкими та спритними. Очевидно, він не був настільки серйозно поранений, як уявляв Джао Дзяньґвей. На подвір'ї миттєво з'явилося багато людей. Вень Джанлао привів високопоставлених охоронців секти Демонів до Дзі Ханя й шанобливо віддав йому честь. — Дзяоджу, – промовив старійшина Вень, – зрадник секти ув’язнений. Усмішка на обличчі Дзі Ханя давно зникла, він злегка кивнув із холодним виразом. Джао Дзяньґвей раптом зрозумів. «Зрадником» секти безсумнівно є Сяо Лін, отже, Дзі Хань, здається... вже давно розкрив їх план. — Нейґон Джао Дзяньґвея надзвичайно сильний, – продовжував Вень Джанлао. — Запечатування акупунктурних точок не надовго його стримає. Його потрібно нагодувати порошком, який ослаблює кістки. Дзі Хань не видав жодного звуку, щоб це зупинити. Охоронець взяв трохи ослабника кісток і змусив Джао Дзяньґвея його з'їсти, а потім схопив його за руки. — Замкніть його разом зі зрадником. – холодно сказав Дзі Хань. Не дивлячись на слабкість у всьому тілі, Джао Дзяньґвей наполегливо повернув голову, щоб подивитися на нього. Дзі Хань також озирнувся на нього. Його погляд був таким же крижаним та непохитним, як і у їхню першу зустріч. Охоронці витягнули його. Дзі Хань повернувся і повільно пішов довгим коридором позаду нього. У секті було надзвичайно темно і холодно, не було ані крихти фестивального настрою і у коридорі не було світла. Він дійшов до кінця і обережно відчинив двері перед собою. У кімнаті горіла самотня лампа. Він зайшов, підійшов до самотньої лампи, обернувся. Здавалося, у тьмяному світлі хтось сидів. Це був старець із сивим волоссям. Дзі Хань смиренно вклонився, залишаючись у такій позі. Він покликав тихим голосом: — Їфу.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!