Джао Дзяньґвей супроводжував Дзі Ханя в кабінет, щоб закінчити його офіційні справи. Вже вечоріло.

 

З моменту повернення з тренувального залу вони жодного разу не перекинулися словами. Джао Дзяньґвей думав про альянс Хаожан. Він більше не знає, на чиєму боці стати в цій битві, але він хоче захистити Дзі Ханя, не дивлячись ні на що. Після цього, незалежно від того, як Дзі Хань буде його звинувачувати, він визнає це.

 

Старша служниця принесла їжу, і Джао Дзяньґвей залишився поїсти з Дзі Ханєм. Дієта останнього все ще була обмежена через його травму; він довго мовчки дивився на тарілку, а потім раптово відклав палички з болючим виразом обличчям.

 

— Я не хочу цього їсти.

 

— Це нормально, – сказав Джао Дзяньґвей. Він взяв у палички овочі для Дзі Ханя та поклав їх у його миску, — але ти маєш трохи з’їсти.

 

Дзі Хань жалібно сказав: 

 

— Я хочу яєчну локшину.

 

Джао Дзяньґвей: 

 

— …

 

Він справді не розумів одержимості Дзі Ханя цією яєчною локшиною. Йому подобається бути лідером, але йому не подобаються делікатеси гір і морів. Як він може бути настільки одержимий яєчною локшиною?

 

Дзі Хань додав: 

 

— Сьогодні я хочу поїсти яєчну локшину.

 

Джао Дзяньґвей на мить замовк, а потім викликав служницю і попросив її спершу запитати у Янь Дайфу.

 

Резиденція Янь Дайфу знаходилася досить далеко, тож Джао Дзяньґвей не міг не скористатися моментом і запитав у Дзі Ханя: 

 

— Ти насправді так сильно любиш яєчну локшину?

 

Дзі Хань відповів: 

 

— В дитинстві, коли я відволікався від тренувань, мій прийомний батько не дозволяв мені їсти, але я був дуже голодний, тож момо* таємно готувала для мене яєчну локшину.

 

*Літня жінка.

 

Джао Дзяньґвей зітхнув: 

 

— Твій їфу був надто суворим.

 

Дзі Хань відповів: 

 

— Але якби не він, я б ніколи не досягнув того, що я маю сьогодні.

 

Джао Дзяньґвей вирішив не коментувати його слів.

 

Після хвилини мовчання Джао Дзяньґвей знову запитав: 

 

— Хто та момо, про яку ти говорив?

 

Дзі Хань міцно стиснув губи й відмовився відповідати.

 

Джао Дзяньґвею не залишалося нічого іншого, як замовкнути.

 

Старша служниця повернулася. Янь Дайфу не думав, що з'їдена миска яєчної локшини якось вплине на травму Дзі Ханя. Тож вона збиралася знайти кухаря, але Дзі Хань зупинив її.

 

— Я піду сам.

 

Після цього він відвів Джао Дзяньґвея за собою на кухню, де останній був щиро здивований, тому що чоловік самостійно став за приготування.

 

Він був дуже майстерним, готуючи дві тарілки з локшиною, після чого запросив Джао Дзяньґвея сісти і поїсти з ним. Той неминуче подумав про ту ніч, коли він застав Дзі Ханя за поїданням локшини на кухні, але не був впевнений, чи той насправді її зробив, тож запитав його про це.

 

— Це все, що я насправді вмію готувати. Мене навчила моя момо, – відповів Дзі Хань, а потім запитав, — Як щодо того, щоб ти склав мені компанію за кількома чашками вина?

 

Джао Дзяньґвей пригадав, що відбулося останнього разу, коли вони напилися.

 

— Ми не будемо багато пити. Всього кілька чашок, – продовжив Дзі Хань.

 

Чоловік трохи вагався. 

 

— Твої травми…

 

Дзі Хань надув губу. 

 

— Тоді ти будеш пити вино, а я – чай.

 

— Ти питимеш воду.

 

— …

 

Служниця принесла файне вино. Джао Дзяньґвей наповнив ним одну чашку, а потім налив Дзі Ханю чашку теплої води. Останній зробив ковток.  

 

— Хороше вино, – прикинувся він.

 

Джао Дзяньґвей розгубився:

 

— Чому ти так любиш випивати?  Вино явно зовсім не смачне.

 

Дзі Хань відповів:

 

— Вино може позбавити тебе тривог. Принаймні, змусити забути про них.

 

Джао Дзяньґвей подивився на нього, усвідомлюючи, що той мав на увазі щось інше, однак чоловік відмовився пояснювати.

 

Можливо, тим, у кого багато турбот на серці, було легше сп’яніти. 

 

Після кількох випитих чашок вина Джао Дзяньґвей почувався трохи п’яним.

 

— Ти пам'ятаєш який сьогодні день? – запитав у нього Дзі Хань.

 

Трохи подумавши, Джао Дзяньґвей похитав головою.

 

Дзі Хань промовив:

 

— Сьогодні свято середини осені.

 

Джао Дзяньґвей був приголомшений.

 

Хоча він не пам’ятав цього дня, все ж у секті Демонів знайшлася людина, яка пам'ятала. Але атмосфера у цій злій секті була холодною і безрадісною і зовсім не нагадувала фестиваль. 

 

Джао Дзяньґвей хотів запитати про це Дзі Ханя, але той випередив його.

 

— Я чув, що сьогодні ввечері у місті будуть запускати феєрверки.

 

Джао Дзяньґвей одразу запитав:

 

— Хочеш піти подивитися? Я можу піти з…

 

Дзі Хань раптом сердито на нього зиркнув:  

 

— Я уже говорив, тобі заборонено спускатися з гори.

 

Джао Дзяньґвей:

 

— …

 

Дзі Хань продовжив:

 

— На феєрверки можна подивитися з даху.