Джао Дзяньґвей напружено розмірковував і не міг заснути всю ніч.

 

Наступного дня Дзі Хань все говорив про те, що хоче прогулятися. Джао Дзяньґвей йшов із ним, в його серці то виникала, то зникала тривога. Він декілька разів хотів сказати Дзі Ханю правду, але все ж стримався.

 

Щоб сталося, якби Дзі Хань дізнався правду? І що сталося б з альянсом Хаожан?

 

Він не міг усе розгадати, та й не наважувався сказати правду.

 

Вперше Джао Дзяньґвей відчув себе боягузом.

 

Дзі Хань прогулявся з ним, а потім повів його до кімнати для тренувань.

 

— Це місце, де я можу вільно практикувати свої бойові мистецтва, – сказав йому Дзі Хань. — Якщо згадати, скільки днів я сюди не приходив, мабуть, моє фехтування погіршилося.

 

Джао Дзяньґвей сказав: 

 

— Ти був поранений, тож тобі слід було добре відпочити.

 

— Якби я сказав це своєму їфу, він би розсердився, – сказав Дзі Хань. — Поранені повинні, принаймні, дивитися на майстерність фехтування.

 

Джао Дзяньґвей не погодився з його твердженням: 

 

— Якщо хтось поранений, йому слід відпочити, а уже після загоєння травми практикувати фехтування.

 

Дзі Хань зітхнув: 

 

— Якщо у мене погіршиться моя майстерність, то буде важко повернутися до попереднього свого рівня.

 

Джао Дзяньґвей: 

 

— Я тобі допоможу.

 

Дзі Хань з недовірою й здивовано подивився на нього.

 

Джао Дзяньґвею раптом стало дуже ніяково.

 

Дзі Хань відвернув голову й знервовано потер куточки рукавів, просто вдаючи, що нічого не почув.

 

Він раптом зрозумів, що по обидва боки дверей все ще стояли охоронці. Хоча обоє чоловіків були серйозними, йому здалося, що він чує їх сміх.

 

Він соромився, що інші могли зрозуміти його думки, тому зробив серйозне обличчя. Дзі Хань махнув охоронцям, щоб вони розійшлися, після чого знову подивився на Джао Дзяньґвея й змінив тему: 

 

— Перейдімо до справи.

 

Джао Дзяньґвей був здивований: 

 

— До якої?

 

Дзі Хань сказав: 

 

— Минулої ночі я розмовляв з Хва Хуфа та Вей Ці. Щодо справи про вбивць... Вони все ще підозрюють, що це зробив Вень Джанлао.

 

Джао Дзяньґвей думав про поведінку Вень Джанлао. Він повністю погоджувався зі словами Дзі Ханя.

 

Він завжди відчував, що Вень Джанлао хоче завдати Дзі Ханю шкоди, але Вень Джанлао все ж займав важливу посаду в секті Демонів. Якщо це справді зробив він, невідомо, що станеться в майбутньому.

 

— Вони просто підозрюють, адже немає жодних доказів. Тож я все ще не знаю напевне, хто хоче мене вбити. – легковажно сказав Дзі Хань. — Кожен навколо мене має таку можливість, але я не можу прочитати їхні серця.

 

Серце Джао Дзяньґвея затремтіло. Невже Дзі Хань думає, що і він також... хоче його убити?

 

Дзі Хань продовжив: 

 

— Я тільки знаю, що цією людиною будеш не ти.

 

Джао Дзяньґвей здивувався: 

 

— Чому?

 

— Якщо ти захочеш мене вбити, ти чесно оголиш свій меч і просто поб'єшся зі мною, – Дзі Хань злегка усміхнувся — Джао Дася ніколи не вдасться до таких підступних методів.

 

Джао Дзяньґвей онімів.

 

Метод, яким він користувався сьогодні, був більш ніж підступним, на таке навіть покидьки не підуть.

 

Дзі Хань глянув на нього: 

 

— Чому останні кілька днів ти весь час на нервах? Щось трапилось?

 

— Нічого, – поспішно заперечив Джао Дзяньґвей. — Нічого не трапилось.

 

— Якщо щось станеться, скажи мені. – м'яким голосом промовив Дзі Хань. — Не тримай це в собі.

 

Джао Дзяньґвей кілька разів намагався заговорити, але врешті проковтнув усі слова. 

 

Дзі Хань не змушував його, просто опустив очі й дивився на землю.

 

Лише після того, як Джао Дзяньґвей нарешті позбувся своїх надзвичайно скутих емоцій, він помітив, що з Дзі Ханєм щось не так. Трохи повагавшись, він ніжно запитав: 

 

— Щось не так?

 

Дзі Хань, здається, намагався зробити все можливе, щоб заспокоїтися.

 

Джао Дзяньґвей раптом трохи занепокоївся.

 

— Що сталося? – Джао Дзяньґвей ніжно тримав Дзі Ханя за руку. — Що сталося? Розкажи мені.

 

Дзі Хань підвів очі, щоб знову на нього поглянути.

 

— Джао Дзяньґвею... – Дзі Хань схопив його за руку, — Я насправді дуже наляканий.

 

Джао Дзяньґвей не міг не стиснути руку Дзі Ханя ще міцніше після того, як прийшов до тями: 

 

— Ти... не бійся.

 

Він хотів сказати Дзі Ханю, що у нього все ще є він, але не наважився заговорити.

 

— Джао Дзяньґвею, я... – Дзі Хань скрипнув зубами і прошепотів. — Якби я не був лідером.

 

Джао Дзяньґвей уже взяв його за руки, і Дзі Хань не уникав його.

 

— Не бійся, – тихо сказав Джао Дзяньґвей, — Ти все ще маєш мене.

 

У його свідомості панував хаос. Він майже не усвідомлював, що сказав, просто думаючи, що якби Дзі Хань не був лідером демонічної секти, а він не був героєм, це було б дуже файно.

 

— Правильно. – Дзі Хань стиснув сорочку, його тон був рівним, коли він повільно розтулив рота. — У мене все ще є ти.