Джао Дзяньґвей напружено розмірковував і не міг заснути всю ніч.
Наступного дня Дзі Хань все говорив про те, що хоче прогулятися. Джао Дзяньґвей йшов із ним, в його серці то виникала, то зникала тривога. Він декілька разів хотів сказати Дзі Ханю правду, але все ж стримався.
Щоб сталося, якби Дзі Хань дізнався правду? І що сталося б з альянсом Хаожан?
Він не міг усе розгадати, та й не наважувався сказати правду.
Вперше Джао Дзяньґвей відчув себе боягузом.
Дзі Хань прогулявся з ним, а потім повів його до кімнати для тренувань.
— Це місце, де я можу вільно практикувати свої бойові мистецтва, – сказав йому Дзі Хань. — Якщо згадати, скільки днів я сюди не приходив, мабуть, моє фехтування погіршилося.
Джао Дзяньґвей сказав:
— Ти був поранений, тож тобі слід було добре відпочити.
— Якби я сказав це своєму їфу, він би розсердився, – сказав Дзі Хань. — Поранені повинні, принаймні, дивитися на майстерність фехтування.
Джао Дзяньґвей не погодився з його твердженням:
— Якщо хтось поранений, йому слід відпочити, а уже після загоєння травми практикувати фехтування.
Дзі Хань зітхнув:
— Якщо у мене погіршиться моя майстерність, то буде важко повернутися до попереднього свого рівня.
Джао Дзяньґвей:
— Я тобі допоможу.
Дзі Хань з недовірою й здивовано подивився на нього.
Джао Дзяньґвею раптом стало дуже ніяково.
Дзі Хань відвернув голову й знервовано потер куточки рукавів, просто вдаючи, що нічого не почув.
Він раптом зрозумів, що по обидва боки дверей все ще стояли охоронці. Хоча обоє чоловіків були серйозними, йому здалося, що він чує їх сміх.
Він соромився, що інші могли зрозуміти його думки, тому зробив серйозне обличчя. Дзі Хань махнув охоронцям, щоб вони розійшлися, після чого знову подивився на Джао Дзяньґвея й змінив тему:
— Перейдімо до справи.
Джао Дзяньґвей був здивований:
— До якої?
Дзі Хань сказав:
— Минулої ночі я розмовляв з Хва Хуфа та Вей Ці. Щодо справи про вбивць... Вони все ще підозрюють, що це зробив Вень Джанлао.
Джао Дзяньґвей думав про поведінку Вень Джанлао. Він повністю погоджувався зі словами Дзі Ханя.
Він завжди відчував, що Вень Джанлао хоче завдати Дзі Ханю шкоди, але Вень Джанлао все ж займав важливу посаду в секті Демонів. Якщо це справді зробив він, невідомо, що станеться в майбутньому.
— Вони просто підозрюють, адже немає жодних доказів. Тож я все ще не знаю напевне, хто хоче мене вбити. – легковажно сказав Дзі Хань. — Кожен навколо мене має таку можливість, але я не можу прочитати їхні серця.
Серце Джао Дзяньґвея затремтіло. Невже Дзі Хань думає, що і він також... хоче його убити?
Дзі Хань продовжив:
— Я тільки знаю, що цією людиною будеш не ти.
Джао Дзяньґвей здивувався:
— Чому?
— Якщо ти захочеш мене вбити, ти чесно оголиш свій меч і просто поб'єшся зі мною, – Дзі Хань злегка усміхнувся — Джао Дася ніколи не вдасться до таких підступних методів.
Джао Дзяньґвей онімів.
Метод, яким він користувався сьогодні, був більш ніж підступним, на таке навіть покидьки не підуть.
Дзі Хань глянув на нього:
— Чому останні кілька днів ти весь час на нервах? Щось трапилось?
— Нічого, – поспішно заперечив Джао Дзяньґвей. — Нічого не трапилось.
— Якщо щось станеться, скажи мені. – м'яким голосом промовив Дзі Хань. — Не тримай це в собі.
Джао Дзяньґвей кілька разів намагався заговорити, але врешті проковтнув усі слова.
Дзі Хань не змушував його, просто опустив очі й дивився на землю.
Лише після того, як Джао Дзяньґвей нарешті позбувся своїх надзвичайно скутих емоцій, він помітив, що з Дзі Ханєм щось не так. Трохи повагавшись, він ніжно запитав:
— Щось не так?
Дзі Хань, здається, намагався зробити все можливе, щоб заспокоїтися.
Джао Дзяньґвей раптом трохи занепокоївся.
— Що сталося? – Джао Дзяньґвей ніжно тримав Дзі Ханя за руку. — Що сталося? Розкажи мені.
Дзі Хань підвів очі, щоб знову на нього поглянути.
— Джао Дзяньґвею... – Дзі Хань схопив його за руку, — Я насправді дуже наляканий.
Джао Дзяньґвей не міг не стиснути руку Дзі Ханя ще міцніше після того, як прийшов до тями:
— Ти... не бійся.
Він хотів сказати Дзі Ханю, що у нього все ще є він, але не наважився заговорити.
— Джао Дзяньґвею, я... – Дзі Хань скрипнув зубами і прошепотів. — Якби я не був лідером.
Джао Дзяньґвей уже взяв його за руки, і Дзі Хань не уникав його.
— Не бійся, – тихо сказав Джао Дзяньґвей, — Ти все ще маєш мене.
У його свідомості панував хаос. Він майже не усвідомлював, що сказав, просто думаючи, що якби Дзі Хань не був лідером демонічної секти, а він не був героєм, це було б дуже файно.
— Правильно. – Дзі Хань стиснув сорочку, його тон був рівним, коли він повільно розтулив рота. — У мене все ще є ти.
Далі
Розділ 66
Джао Дзяньґвей супроводжував Дзі Ханя в кабінет, щоб закінчити його офіційні справи. Вже вечоріло. З моменту повернення з тренувального залу вони жодного разу не перекинулися словами. Джао Дзяньґвей думав про альянс Хаожан. Він більше не знає, на чиєму боці стати в цій битві, але він хоче захистити Дзі Ханя, не дивлячись ні на що. Після цього, незалежно від того, як Дзі Хань буде його звинувачувати, він визнає це. Старша служниця принесла їжу, і Джао Дзяньґвей залишився поїсти з Дзі Ханєм. Дієта останнього все ще була обмежена через його травму; він довго мовчки дивився на тарілку, а потім раптово відклав палички з болючим виразом обличчям. — Я не хочу цього їсти. — Це нормально, – сказав Джао Дзяньґвей. Він взяв у палички овочі для Дзі Ханя та поклав їх у його миску, — але ти маєш трохи з’їсти. Дзі Хань жалібно сказав: — Я хочу яєчну локшину. Джао Дзяньґвей: — … Він справді не розумів одержимості Дзі Ханя цією яєчною локшиною. Йому подобається бути лідером, але йому не подобаються делікатеси гір і морів. Як він може бути настільки одержимий яєчною локшиною? Дзі Хань додав: — Сьогодні я хочу поїсти яєчну локшину. Джао Дзяньґвей на мить замовк, а потім викликав служницю і попросив її спершу запитати у Янь Дайфу. Резиденція Янь Дайфу знаходилася досить далеко, тож Джао Дзяньґвей не міг не скористатися моментом і запитав у Дзі Ханя: — Ти насправді так сильно любиш яєчну локшину? Дзі Хань відповів: — В дитинстві, коли я відволікався від тренувань, мій прийомний батько не дозволяв мені їсти, але я був дуже голодний, тож момо* таємно готувала для мене яєчну локшину. *Літня жінка. Джао Дзяньґвей зітхнув: — Твій їфу був надто суворим. Дзі Хань відповів: — Але якби не він, я б ніколи не досягнув того, що я маю сьогодні. Джао Дзяньґвей вирішив не коментувати його слів. Після хвилини мовчання Джао Дзяньґвей знову запитав: — Хто та момо, про яку ти говорив? Дзі Хань міцно стиснув губи й відмовився відповідати. Джао Дзяньґвею не залишалося нічого іншого, як замовкнути. Старша служниця повернулася. Янь Дайфу не думав, що з'їдена миска яєчної локшини якось вплине на травму Дзі Ханя. Тож вона збиралася знайти кухаря, але Дзі Хань зупинив її. — Я піду сам. Після цього він відвів Джао Дзяньґвея за собою на кухню, де останній був щиро здивований, тому що чоловік самостійно став за приготування. Він був дуже майстерним, готуючи дві тарілки з локшиною, після чого запросив Джао Дзяньґвея сісти і поїсти з ним. Той неминуче подумав про ту ніч, коли він застав Дзі Ханя за поїданням локшини на кухні, але не був впевнений, чи той насправді її зробив, тож запитав його про це. — Це все, що я насправді вмію готувати. Мене навчила моя момо, – відповів Дзі Хань, а потім запитав, — Як щодо того, щоб ти склав мені компанію за кількома чашками вина? Джао Дзяньґвей пригадав, що відбулося останнього разу, коли вони напилися. — Ми не будемо багато пити. Всього кілька чашок, – продовжив Дзі Хань. Чоловік трохи вагався. — Твої травми… Дзі Хань надув губу. — Тоді ти будеш пити вино, а я – чай. — Ти питимеш воду. — … Служниця принесла файне вино. Джао Дзяньґвей наповнив ним одну чашку, а потім налив Дзі Ханю чашку теплої води. Останній зробив ковток. — Хороше вино, – прикинувся він. Джао Дзяньґвей розгубився: — Чому ти так любиш випивати? Вино явно зовсім не смачне. Дзі Хань відповів: — Вино може позбавити тебе тривог. Принаймні, змусити забути про них. Джао Дзяньґвей подивився на нього, усвідомлюючи, що той мав на увазі щось інше, однак чоловік відмовився пояснювати. Можливо, тим, у кого багато турбот на серці, було легше сп’яніти. Після кількох випитих чашок вина Джао Дзяньґвей почувався трохи п’яним. — Ти пам'ятаєш який сьогодні день? – запитав у нього Дзі Хань. Трохи подумавши, Джао Дзяньґвей похитав головою. Дзі Хань промовив: — Сьогодні свято середини осені. Джао Дзяньґвей був приголомшений. Хоча він не пам’ятав цього дня, все ж у секті Демонів знайшлася людина, яка пам'ятала. Але атмосфера у цій злій секті була холодною і безрадісною і зовсім не нагадувала фестиваль. Джао Дзяньґвей хотів запитати про це Дзі Ханя, але той випередив його. — Я чув, що сьогодні ввечері у місті будуть запускати феєрверки. Джао Дзяньґвей одразу запитав: — Хочеш піти подивитися? Я можу піти з… Дзі Хань раптом сердито на нього зиркнув: — Я уже говорив, тобі заборонено спускатися з гори. Джао Дзяньґвей: — … Дзі Хань продовжив: — На феєрверки можна подивитися з даху.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!