Нарешті Дзі Хань погодився зайти в будинок, щоб поговорити з Вей Ці про вбивць.
Вони разом зайшли в будинок і побачили Вей Ці та Ю Сянь-ера, які сиділи разом і тихо пепешіптувалися. Ю Сянь-ер виглядав дуже щасливим. Побачивши, як вони зайшли, він знову усміхнувся та проявив ініціативу, щоб вийти, дозволивши їм увійти та нарешті обговорити справи.
Вей Ці спостерігав за тим, як виходить його коханий і, дочекавшись, поки він вийде, обернувся.
Вираз обличчя Дзі Ханя все ще був холодним.
Вей Ці довелося проявити ініціативу:
— Цей підлеглий не отримав жодної інформації від цих людей.
Дзі Хань сказав:
— Вони небагатослівні?
— Не те, що вони небагатослівні, – зітхнув Вей Ці, — Лідер Ханьї дав їм список. Вони відповідальні лише за вбивства людей. Вони навіть не знають, з ким взагалі контактують.
Джао Дзяньґвей запитав:
— Хто лідер Ханьї?
Вей Ці похитав головою:
— У нього немає конкретного імені в Дзянху, і ми також не знаємо, хто він.
Дзі Хань:
— Це означає, що немає жодної підказки.
Вей Ці кивнув:
— Немає.
Дзі Хань наче вже очікував цього, тому він не розсердився, а лише злегка кивнув і сказав:
— Ви з Хва Хуфа добре попрацювали.
Його обличчя було спокійним. Хоча він робив комплімент, але це анітрохи так не виглядало.
Вей Ці не наважувався говорити.
Дзі Хань підвівся й сказав, що через те, що він так багато гуляв, він виснажився, тому Джао Дзяньґвею довелося відвести його назад. Коли Дзі Хань пішов відпочивати, він скористався ще одним шансом і попросив Сяо Ліня зустрітися в таємному місці, щоб розповісти про всі його відкриття.
— Джао Дася, це чудові новини, – Сяо Лінь був у захваті – Я вже подумав про це. Оскільки секта Демонів хоче скористатися можливістю потайки напасти під час конференції з бойових мистецтв, ми також можемо взяти перевагу для контратаки.
Джао Дзяньґвей не міг не злякатися:
— Що ти збираєшся зробити?
— Я думаю, якщо ми зможемо влаштувати для них подвійний блеф, а потім потай напасти зі спини, вони будуть дуже збентежені. Якщо ми змусимо їх піднятися на скелю в цей час, ми точно переможемо, – Сяо Лінь був дуже схвильований. — Це прекрасна можливість знищити цих демонів!
— Знищити секту Демонів? – Джао Дзяньґвей був приголомшений. — Хіба нам не потрібно просто уникати їх?
— Перед нами відкривається чудова можливість, тому ми не можемо її так легко проґавити. – сказав Сяо Лінь. — Дзі Хань отримав внутрішню травму, тому з ним не повинно бути надто важко впоратися. До того часу, будь ласка, Джао Дася, підкоріть Дзяоджу та співпрацюйте з нами всередині та ззовні... – Тема розмови раптово змінилася. — Джао Дася, ти не повинен... ти не можеш цього зробити?
— Я... – Джао Дзяньґвей злегка нахмурився і суворо сказав. — Звичайно...
Звичайно я не зможу вчинити правильно.
Чомусь він не зміг вимовити цих слів.
— Добре. Я і не думав, що Джао Дася така людина, – усміхнувся Сяо Лінь, — Я піду і розповім цю новину альянсу.
Джао Дзяньґвей спостерігав, як Сяо Лінь йде, його голова була сповнена хаосу.
Він справді не міг заснути, тому вдягнувся й пішов прогулятися подвір’ям.
Цей день був невідповідний для прогулянки. Він пройшов два кола, небо було похмурим, здавалося, що от-от піде дощ.
Він зустрів Ю Сянь-ера.
— Джао Дася, – усміхнувся йому Ю Сянь-ер, — Тобі також не спиться?
Джао Дзяньґвей озирнувся по сторонах і не міг не запитати:
— Де Вей Ці?
— Він зайнятий офіційними справами, тому не може завжди бути зі мною, – повільно сказав Ю Сянь-ер. – Я взагалі не знаю, що він робить.
Але Джао Дзяньґвей знав.
Альянс Хаожан вже давно знає функції філій секти Демонів. І Вей Ці у ньому відповідає за розвідку. Якщо він зайнятий у цей час своїми службовими справами, він або розслідує справу вбивць, або зайнятий збором інформації до дня конференції бойових мистецтв.
Ю Сянь-ер раптом знову сказав:
— Джао Дася, не хвилюйся, я нічого не сказав Вей Ці.
Джао Дзяньґвей був приголомшений і раптом зрозумів, що молодий чоловік говорив про той день коли його старші запросили Ю Сянь-ера, просячи його навчити методам спокуси, щоб спокусити лідера секти Демонів. Джао Дзяньґвей не міг не відчути себе трохи збентеженим, тому він прошепотів:
— Дякую.
Ю Сянь-ер все ще усміхався:
— Джао Дася, не потрібно бути чемним.
Обоє чоловіків деякий час мовчали, після чого Ю Сянь-ер раптово сказав:
— Джао Дася, ти думаєш про Дзяоджу, тому і не можеш заснути?
Джао Дзяньґвей:
— ...
Він раптом згадав, що Ю Сянь-ер уже давно займається проституцією, тому він повинен багато знати про ці емоційні речі, принаймні більше за нього. Джао Дзяньґвей не міг не запитати:
— Якби ти...
Він вважав недоречним питати таке, але Ю Сянь-ер уже відповів:
— На твоєму місці, я б ніколи не піклувався про думки інших людей.
Джао Дзяньґвей:
— Але праведність світу перед нами...
— Якщо мені подобається якась людина, це моя особиста справа, і це не має нічого спільного з праведністю світу. Але... – Ю Сянь-ер тихо зітхнув, – Можливо, тому ти й герой, а я просто жиголо.
Джао Дзяньґвей на деякий час втратив дар мови.
— Здається, бути героєм не так вже й добре, – тихо усміхаючись, сказав Ю Сянь-ер, — На щастя, ти мені тоді не сподобався.
Далі
Розділ 65
Джао Дзяньґвей напружено розмірковував і не міг заснути всю ніч. Наступного дня Дзі Хань все говорив про те, що хоче прогулятися. Джао Дзяньґвей йшов із ним, в його серці то виникала, то зникала тривога. Він декілька разів хотів сказати Дзі Ханю правду, але все ж стримався. Щоб сталося, якби Дзі Хань дізнався правду? І що сталося б з альянсом Хаожан? Він не міг усе розгадати, та й не наважувався сказати правду. Вперше Джао Дзяньґвей відчув себе боягузом. Дзі Хань прогулявся з ним, а потім повів його до кімнати для тренувань. — Це місце, де я можу вільно практикувати свої бойові мистецтва, – сказав йому Дзі Хань. — Якщо згадати, скільки днів я сюди не приходив, мабуть, моє фехтування погіршилося. Джао Дзяньґвей сказав: — Ти був поранений, тож тобі слід було добре відпочити. — Якби я сказав це своєму їфу, він би розсердився, – сказав Дзі Хань. — Поранені повинні, принаймні, дивитися на майстерність фехтування. Джао Дзяньґвей не погодився з його твердженням: — Якщо хтось поранений, йому слід відпочити, а уже після загоєння травми практикувати фехтування. Дзі Хань зітхнув: — Якщо у мене погіршиться моя майстерність, то буде важко повернутися до попереднього свого рівня. Джао Дзяньґвей: — Я тобі допоможу. Дзі Хань з недовірою й здивовано подивився на нього. Джао Дзяньґвею раптом стало дуже ніяково. Дзі Хань відвернув голову й знервовано потер куточки рукавів, просто вдаючи, що нічого не почув. Він раптом зрозумів, що по обидва боки дверей все ще стояли охоронці. Хоча обоє чоловіків були серйозними, йому здалося, що він чує їх сміх. Він соромився, що інші могли зрозуміти його думки, тому зробив серйозне обличчя. Дзі Хань махнув охоронцям, щоб вони розійшлися, після чого знову подивився на Джао Дзяньґвея й змінив тему: — Перейдімо до справи. Джао Дзяньґвей був здивований: — До якої? Дзі Хань сказав: — Минулої ночі я розмовляв з Хва Хуфа та Вей Ці. Щодо справи про вбивць... Вони все ще підозрюють, що це зробив Вень Джанлао. Джао Дзяньґвей думав про поведінку Вень Джанлао. Він повністю погоджувався зі словами Дзі Ханя. Він завжди відчував, що Вень Джанлао хоче завдати Дзі Ханю шкоди, але Вень Джанлао все ж займав важливу посаду в секті Демонів. Якщо це справді зробив він, невідомо, що станеться в майбутньому. — Вони просто підозрюють, адже немає жодних доказів. Тож я все ще не знаю напевне, хто хоче мене вбити. – легковажно сказав Дзі Хань. — Кожен навколо мене має таку можливість, але я не можу прочитати їхні серця. Серце Джао Дзяньґвея затремтіло. Невже Дзі Хань думає, що і він також... хоче його убити? Дзі Хань продовжив: — Я тільки знаю, що цією людиною будеш не ти. Джао Дзяньґвей здивувався: — Чому? — Якщо ти захочеш мене вбити, ти чесно оголиш свій меч і просто поб'єшся зі мною, – Дзі Хань злегка усміхнувся — Джао Дася ніколи не вдасться до таких підступних методів. Джао Дзяньґвей онімів. Метод, яким він користувався сьогодні, був більш ніж підступним, на таке навіть покидьки не підуть. Дзі Хань глянув на нього: — Чому останні кілька днів ти весь час на нервах? Щось трапилось? — Нічого, – поспішно заперечив Джао Дзяньґвей. — Нічого не трапилось. — Якщо щось станеться, скажи мені. – м'яким голосом промовив Дзі Хань. — Не тримай це в собі. Джао Дзяньґвей кілька разів намагався заговорити, але врешті проковтнув усі слова. Дзі Хань не змушував його, просто опустив очі й дивився на землю. Лише після того, як Джао Дзяньґвей нарешті позбувся своїх надзвичайно скутих емоцій, він помітив, що з Дзі Ханєм щось не так. Трохи повагавшись, він ніжно запитав: — Щось не так? Дзі Хань, здається, намагався зробити все можливе, щоб заспокоїтися. Джао Дзяньґвей раптом трохи занепокоївся. — Що сталося? – Джао Дзяньґвей ніжно тримав Дзі Ханя за руку. — Що сталося? Розкажи мені. Дзі Хань підвів очі, щоб знову на нього поглянути. — Джао Дзяньґвею... – Дзі Хань схопив його за руку, — Я насправді дуже наляканий. Джао Дзяньґвей не міг не стиснути руку Дзі Ханя ще міцніше після того, як прийшов до тями: — Ти... не бійся. Він хотів сказати Дзі Ханю, що у нього все ще є він, але не наважився заговорити. — Джао Дзяньґвею, я... – Дзі Хань скрипнув зубами і прошепотів. — Якби я не був лідером. Джао Дзяньґвей уже взяв його за руки, і Дзі Хань не уникав його. — Не бійся, – тихо сказав Джао Дзяньґвей, — Ти все ще маєш мене. У його свідомості панував хаос. Він майже не усвідомлював, що сказав, просто думаючи, що якби Дзі Хань не був лідером демонічної секти, а він не був героєм, це було б дуже файно. — Правильно. – Дзі Хань стиснув сорочку, його тон був рівним, коли він повільно розтулив рота. — У мене все ще є ти.
Читати
Відгуки
Наразі відгуки до цього розділу відсутні!
Зареєструйтеся або увійдіть, аби лишити Ваш коментар!