Дзі Хань холодно на нього витріщився.

 

Джао Дзяньґвей лише відчув, що нещастя в його серці, яке не полишало його останні кілька днів, було зметено. Він швидко пішов у двір і деякий час був у гарному настрої. Побачивши, що двері всередині напівзачинені, але не зачинені, він швидко їх штовхнув.

 

Світло в кімнаті було тьмяне, і він збирався покликати Вей Ці, коли раптом побачив, що той притискає когось до столу. Одяг цього чоловіка був у безладі, відкриваючи світле та худе плече, а одна рука стискала край столу. Вей Ці обіймав його ззаду, прискорено дихав, та кусав вухо, щось шепочучи йому. Джао Дзяньґвей на мить завмер, потім поспішно зачинив двері, зробив кілька кроків назад і швидко обернувся.

 

Дзі Хань холодно на нього подивився.

 

Раніше він кілька разів дражнив Дзі Ханя. Молодий чоловік стримуючи гнів запитав: 

 

— Чому ти зачинив двері?

 

Джао Дзяньґвей був збентежений і тихо сказав: 

 

— Ми повинні піти першими...

 

Дзі Хань пирхнув: 

 

— Хіба є щось, чого я не маю бачити?

 

Джао Дзяньґвей: 

 

— Ні...

 

Дзі Хань: 

 

— Тоді чому ти мене зупинив?

 

Зрештою, Дзі Хань відчинив двері ногою.

 

Джао Дзяньґвей: 

 

— ...

 

Здавалося, що двоє людей у ​​кімнаті були дуже налякані. Дзі Хань все ще не міг чітко побачити, якою інтимною справою займалися двоє чоловіків, оскільки світло в кімнаті було тьмяним. Тож він покликав Вей Ці суворим голосом. Раптово він побачив чиюсь незнайому руку, яка поспішила підняти хаотично розкиданий одяг. Зрозумівши ситуацію, чоловік з силою грюкнув дверима, повернув голову та вийшов.

 

Джао Дзяньґвей зробив крок уперед, почуваючись дуже збентеженим, і сказав: 

 

— Ти...

 

Дзі Хань сердито сказав: 

 

— Чому ти мене не зупинив?!

 

Джао Дзяньґвей почувався трохи засмученим: 

 

— Я зупиняв...

 

Дзі Хань: 

 

— Ти не зупиняв мене серйозно!

 

Джао Дзяньґвей був ще більше ображений: 

 

— А як ти хотів, щоб я тебе зупиняв..?

 

Сказавши це, він раптом виявив, що, хоча його вираз обличчя був спокійним, Дзі Хань трохи почервонів.

 

Дзі Хань сказав: 

 

— Ти мав мене відтягнути й не впускати!

 

Джао Дзяньґвей: 

 

— ...

 

Двоє стояли так деякий час біля двору, чекаючи поки вийде Вей Ці. Дзі Хань раптово запитав тихим голосом із великою цікавістю: 

 

— Вей Ці сказав того дня, що повернувся разом із своїм коханим, чи може ним бути ця людина? 

 

Джао Дзяньґвей сказав: 

 

— Це цілком можливо.

 

Дзі Хань сказав: 

 

— Ти бачив, хто ця людина?

 

Джао Дзяньґвей похитав головою.

 

Зараз у домі було темно. Крім того він поспішно глянув і вийшов, тому лише побачив, що шкіра цього чоловіка була дуже білою.

 

Як тільки він розповів про це Дзі Ханю, обличчя чоловіка раптово потемніло.

 

— Чому ти так уважно дивився? – сердито вилаявся Дзі Хань. – Безсоромник!

 

Джао Дзяньґвей: 

 

— ...

 

Дзі Хань сердито говорив: 

 

— Ти занадто безсоромний!

 

Джао Дзяньґвей: 

 

— ...

 

Джао Дзяньґвей раптом замовк.